Доброго дня. На сам перед хочу щіро поздоровити всіх читачів вашого чудового часопису із визначним святом -1020річчям хрещення Київської Русі і всіх славян.

Отже про себе. Народився 4 жовтня 1955 р. Яворів Львівська обл. у родині військового. Батько був у чині старшини, мати санітаркою у шпиталі. Прожили ми там до 1962р. Ті роки я згадую хоч і невеликими але чудовими уривками. Один з них як святкували Різдво, мені старші діти давали різдвяну зірку і ми ходили десь (мабуть щедрували) то було весело і гамірно.

У 1963р. ми переїхали до Черкас (Місто Черкаси стоїть на правому березі Дніпра ) - батьківщину мого батька. Згодом я з'ясував, що рід Студінських з'явився в Черкасах вісім поколінь назад (вийшли десь із Польщі), а я вже дев'яте покоління. Багато пращурів зробили свій внесок в розвиток міста. Багато з них були будівничими , а деякі працювали у храмах свщенниками. Тобто рід був великий і знаний у місті, але Радянська влада половину винищила в тому числі і останнього у роду свщенника, який не побажав сказати куди заховав церковні книги і святині, потім голодомор, далі війна 41-45рр. довершила свою справу , і з усього великого роду залишився мій дід і його діти - мій батько і його сестра(моя тітка). Дідусь на той час (41-45рр)був на фронті , а мого батька і тьотю німці забрали до Німеччини в Остарбайтери(може це їх і врятувало від смерті).

У Черкасах пішов у другий клас і провчився до 8-го класу . Як і всі радянські діти займався у різних гуртках і спортивних секціях, але більш до душі припав драматичний гурток, а в спорті боротьба спочатку вільна потім самбо і дзю-до. Після ранню смерті батька нас залишилось двоє у матері я і чотирьохрічна сестра. Так як мати навзмозі була утримувати моє навчання то я поступив у прф-тех училище і здобув професію зварювальника-верхолаза (то була елітна спеціальність серед зварювальників). Здобувши цю професію почав працювати на ударно-комсомольских будівництвах паралельно закінчив навчання на водія професіонала і у вечірній школі закінчив десятирічку. У 1974 році забрали до війська. Після служби у війську у 1976 р. повернувся до дому і пішов працювати у рекламну агенцію. Робота мені дуже подобалася. Об'їздив у відрядженнях майже всю центральну Україну, приймав участь у оздобленні Києва до Олімпійських ігр. Але з огляду на те що треба було утримувати сім'ю бо сестра ще вчилась у школі , поступити у художнє училище не було змоги то вчився у художників по книгах та на виставках. У вільний час займався у кіно аматорському гуртку де знімали аматорські фільми майже всі займали перші місця на республіканськах та всесоюзних конкурсах аматорських фільмів. Також займався і драматичним гуртком у якості режисера - де випустив чотири повнометражних спектаклів які постійно робили фурор у місті (за що місцевий драмтеатр недуже мене полюбляв-для них це була завелика планка - їм так не дозволяли), окрім цього писав прозу і вірші, які друкував у місцевих виданнях. Але основним було праця в рекламній агенції тобто інтер'єри, фасади, різноманітні панно вітражі та багато іншого де треба було прикласти творчість. Завдяки цій роботі познайомився з багатьма талановитими та чудовими митцями за що їм щиро вдячний. Потім мене захопила архітектура малих форм і вважаю що тут я теж здобув деяких успіхів, бо неодноразово керівники районів запрошували на будівництво та виготовлення різноманітних стелл, пам'ятників та інше. У 1985р. - саме перед Чорнобильською катастрофою, поїхав на північ Якутія м.Нерюнгрі де теж працював художником - оформлювачем. Там видав невеличку збірку віршів , поставив одну виставу, а коли Горбачов дозволив кооперативи відкрив кооператив художників. У 1990 році повернувся додому сповнений оптимізму і натхнення. За 1991р. встиг зробити ще декілька інтер'єрів та міжнародних виставок Але сталося те що сталося -розпався Союз і все полетіло шкереберть. Творча частина Української спільноти Україні стала непотрібна і як сказав Т.Г.Шевченко - "розбіглися межи людьми мов мишенята". Про творчість треба було забувати і працювати на виживання. Виживали хто як міг - сумно і прикро згадувати ці вирвані з творчого життя роки. Але пройшов час і мистецтво знов стає востребованим, на Україні починає зароджуватись арт- бізнес, хоч і в зародковому стані але і це вже радує. На сьогоднішній день я фрилансер від художньої спільноти. Завдяки тому що я володію багатьма техніками художніх робот(живопис, кераміка, різьблення, ковальство, ткацтво, плетіння, мозаїка, кольорові цементи, гіпс, вітраж) то зараз я востребованний як творча одиниця суспільства. Але ні в які спілки не записуюсь і не прагну. Зараз я тішу душу за ті вирвані роки що вона пригнобленна плакала в мені. Малюю, ліплю, плету, мрію, розробляю творчі проекти, шукаю спонсорів до своїх проектів. Перший проект - робоча назва «Київська Русь» -це ретроспективний погляд у минуле. Воно буде виглядати як дефіле на фоні історично знакових елементів тих часів, тобто історично відтворений одяг з натуральної тканини, вишивка та оздоблення, стилізовані кольчуги та обладунки, фоном для цього слугуватиме картини, стилізовані предмети побуту , ритуальні предмети (свистки, ляльки-мотанки та ін.).Так що в моїй уяві воно все має чудовий, загадковий і казковий вигляд як і вся наша історія. Другий проект-це козацька доба. Це стаціонарна виставка не менш як із десяток панно виконаних на дереві з використанням інших технік - левкаси, кераміка, метало пластика, ткацтво. Як на мене, теж чудова вийде єкспрзиція. Наступний етап - це розробка серії книжок для батьків і дітей з автентичними колисанками та казочками , оздоблену тематичними малюнками. Роботу в цьому напрямку вже потихеньку роблю. Вишукую в музейних архівах належний матеріал, роблю замальовки. Хотілося б видати українською та англійською мовами. Ще маю декілька проектів з якими хотілося б поїздити світом та розповісти про нас. Так що встигай тільки робити і шукати заінтересованих спонсорів .

Ви задали дуже чудове запитання. Знаєте, в мене ніколи не виникало бажання стати художником, я просто в цьому жив все життя з самого малку. Я малював для двоюрідних сестер та братів робив дома лялькові вистави, находу видумував казки і розповідав. Так що спитати що спонукало вас дихати чи ходити - відповідь проста я у цьому живу.

Знов чудове і філософське запитання. Мій шлях і не зірковий, і не тернистий. Це просто шлях по якому я іду. Це шлях здобутків, втрат, натхнення і всього, що супроводжує мене від крапки А до крапки Б. Ми ідемо шляхом який не завжди рівний рівний, є калюжі, багнюка і всяке інше що, здавалося б, перешкоджає. Але то не так, у калюжах живуть чудирнацькі створіння-пуголовки, у багнюках-дивовижні рослини, обабіч дороги ростуть дерева і квіти, в чагарниках теж існує своє життя - і все це створено за промислом і уподобанням творця. То як воно може мені заважати і чи можна відвернутися від таких чудес? Треба просто іти широко відкривши очі , і тоді ні терен ні щось інше вам не завадить ,а тільки допоможе.

Ви праві, творча особистість неповинна зосереджуватись тільки на суто чомусь одному. І в загалі - особистість повинна всебічно розвиватись, щоб гордо назватись ЛЮДИНОЮ. І коли предстанемо перед творцем гордо сказати - Я ЛЮДИНА. Я бачив багато людей різних професій, які окрім основної спеціальності (токар,тесля, водій...) займалися і цікавилися іншими сферами життя(філософія,мистецтво,ботаніка і.т.і) Професіонал це дуже чудово і достойно всякої похвали, але ж це пристрій для виготовлення досконалих виробів: чи то гайка, цегла, хліб чи картина.

Свого часу я заочно закінчив Канівське училище і здобув ще одну професію - режисер.

Чому театр і кіно - тому що це синтетичний вид мистецтва в якому переплітаються всі види мистецтва, живопис, музика, хореографія, філософія та багато іншого завдяки чому на сцені чи екрані з'являється черговий витвір мистецтва, і якщо все правильно скомпоновано то глядач не тільки зрозуміє вас, але й ще відповість на свої внутрішні питання. Тому мені цікаві всі види мистецтва та їх прояви, окрім деструктивних.

На початку трудової діяльності працював зварювальником на будівництвах, а після служби у війську - реклама, дизайн, архітектура малих форм, інтер'єри, театр ,кіно аматорське і професійне.

З виставками до сміху у мене не все гаразд. То робот не вистачає, бо викупають, то часу.

Але ж 4-6 виставки на рік якось спромагаюсь. Ну, по-перше, обласний та районний відділи культури запрошують на різні заходи (останній був у березні на честь дня народження Т.Г.Шевченка у Миронівні -батьківщині Шевченка). Tам я виставляв кераміку, гобелени і трошки живопису. Також мої виставки проводить приватна галерея «Алтея» два рази на рік.

Але що таке виставка - це свого роду промоушен . Окрім того що вона тішить особисті амбіції, вона ще з знайомить з новими людьми в більшості цікавими особистостями і це дуже чудово і цікаво, налагоджуються зв'язки, приходять нові замовлення. З огляду на те що арт-бізнес на Україні в зачатковому стані і людей чи організацій, котрі професійно займалися б митцями-зокрема художниками - нема, або є такі, що хочуть щось скоро відкусити від тебе чи зовсім недолугі , то от в основному організацієй своїх виставок, оплатою та промоушеном займаюсь сам - так не повинно бути, пироги нехай пече пирожник, а сапоги хай робить сапожник. Зараз у мене є усні домовленість з крайовідчим музеєм, музеєм мистецтв та ще декількома установами про розміщення виставок.

Кажучи відверто був збентежений і здивований. Хто я такий серед митців вищого ґатунку i великих професіоналів? Aж голова обертом пішла. Але як я раніше казав це шлях, і він привів мене до такої події, то я зі всією відповідальністю і ретельністю поставився до цієї справи. По-перше, вивчив, наскільки це було можливо, їхні біографії, склав уявний характер і образ, і почав працювати. Ось наприклад-козак : Юрій-Франц Кульчицький 1640 р. народження, ні про які фото розмови нема, але ж тільки він зрозумів що в Європі нема кави. То спочатку напоїв кавою Відень, а потім і Європу, та ще перший придумав до кави додавати молоко. Тож, мабуть, крім того, що був хоробрий, ще й хитрий та винахідливий, ось таким я і намагався зобразити. Або Юнаків Микола - тільки що закінчив льотне училище і сфотагрвфувався на згадку, кажучи з фото "Запам'ятайте мене таким молодим", відзначився у боях з Японією, капітан ескадрильї бомбувальників, герой Америки. І так я підходив до кожної постаті. Запитував у них і вони мені все про себе розповідали. Таким чином я написав:

1. Костянтино Троцюк - меценат, крупний землевласник у Парагваї

2. Полянський Юрій - геолог, доспідник Антських кордельер

3. Свірський Юрій Володимирович - військовий діяч

4. Ханчей Моріс - конгресмен США

5. Юнаків Микола - військовий льотчик США, герой Америки

6. Кирилюк Василь

7. Дмитрук Петро - десантник, відзначився у визволені франції від фашистів, гарой Канади.

8. Кулішенко Григорій - радянський льотчик, загинув за визволення Китаю ві Японської окупаціі 1939р

9. Янів - польський офіцер, воював у Африці із фашистами у складі Британських військ

10. Д.Л.Хорвата - очолював будівництво Китайсько-Східної залізниці та її адміністрацію у 1902-1921 рр

11ю Юрій-Франц Кульчицький -козак

Змін майже ніяких, а тільки впевненість у тому що наполеглива праця, творчий підхід i натхнення завжди допоможуть пройти тернисті шляхи. А для мене особисто участь у цьому проекті справді амбіційна подія і я дуже радий тому що вніс свою частку у світове мистецтво

Часу було обмежено мало, працював по 24 години на добу, тому цікавитись хто ще приймає участь у проекті не було часу. Згодом дізнаюсь, але впевнений в тому, що кращі митці України прийняли в ньому участь.

Виставку я бачив у робочому стані, коли вже завершувались монтувальні роботита все ж, навіть, той стан експозиції вражав своєю масштабністю і описати враження мабудь неможливо і на 100 сторінках часопису і переоцінити неможливо. Складеться вона з

декількох частин. Перший поверх присвячений хрещенню Київської Русі і там виставлені портрети багатьх церковних діячів, а останні чотири поверх присвячені Київській Русі, починаючи з Аскольда, козацької доби і 20-го століття. Все це розташовано в Українському домі на П'ЯТИ поверхах.

На питання які недоліки у цій виставці відповім так - є один недолік -мало місця для портретів наших героїв. Якось я підрахував що для розміщення запланованіх портретів потрібно не менше як 5000 квадратних метрі, або якщо поставити портрети у рядок, то це перевище п'ять кілометрів. Це сухі цифри, але за ними долі людей.

Презентація вже відбулася. Представники багатьох держав, представники різних церков і конфесій в захваті і масштабність цієї ще достатньо неоцінена бо переоцінити її важко.

Без сумніву така подія повинна мати своє логічне продовження і будуть знаходитись нові українці які прославились в світі і якщо мені знов випаде щастя, то я обов'язково прийму участь у цій видатній і амбіційній для України справі. А якщо у ваших читачів чи їх знайомих є родичи далекі та близькі з українським корінням і котрі якимось чином відзначились в суспільстві то нехай присилають на мій e-mail історії та біографії ,фото xи вирізок з газет, то я вважатиму за честь представити їх на журі, якщо проект получить своє продовження. А якщо ще й намалюю, то вже буде чудово.

З огляду на таку подію в державі, ясна річ, що мій доробок є немаловажним у моєму житті, тож мої небожі будуть розповідати своїм дітям, а якщо незабудуть, то і внукам. А найбільших досягнень у мене багато - тобто, кожна нова робота це нове досягнення незважаючи що саме я роблю. Ось на днях я виліпив з глини і випалив свистульку у вигляді баранчика, вона співає на три тони і подарував маленькій дівчинці свого товариша, аби ви бачили ті щасливі оченята і як вона тіми тендітними пальченятами затискала дірочки - щоб була мелодія.То це як: досягнення чи ні?! Тут і Достоєвського можна згадати, про дитячу сльозу і революції. Взагалі, я якось подивився на себе з боку під час роботи, то вийшло кумедно, бо я розмовляю з моїми роботами, розказую їм хто вони, для чого, що повинні робити тобто навчаю їх життю. Мабуть завдяки такому відношенню до своїх творів з ними стаються чудові випадки. Якось я подарував своєму хорошому товаришу, народному лікарю, невеличку картинку з намальованою хаткою, бо він дуже хотів хату в селі, і сказав - ось тобі хата в селі - ми посміялися, бо він вважав що хату він ще років десять не купе. Але сталося так що через шість місяців купив те що хотів, і ми знов посміялися над цим дивом. То я примітив цікаву річ, що у кого є моя картина (з тих кого я знаю) то стає все гаразд чи бізнес налогоджуеться, чи чоловік повертається чи просто перестають сваритись і все стає гаразд. Ось вам і досягнення!

Так, дійсно, я перебуваю у козацькій організації УКРАІНСЬКЕ ВІЛЬНЕ КОЗАЦТВО ЧЕРКАЩИНИ у чині осавула. Цій організації вже понад 60 років. Створена у 1917р. для боротьби за самостійну Україну проти червоної армії та захисту населення від бандитських угрупувань. Офіційно відновило свою діяльність у 2002р. Має осередки у Корсунь-Шевченківському та Драбівський козачий полк. Філософія дуже проста-за незалежну та вільну Україну. На прапорі золотом вшито - воля або смерть.

Про сучасне козацтво можна казати довго і багато, але це окрема тема та скажу коротко, Українське козацтво - це не політична організація і стоїть на засадах державності, підтриманню порядка, національної гідності, збереження традицій, чеснот та цнот українського народу, боротьба проти деструктивних проявів в суспільстві, політиці та культурі . Підтримка президента як гаранта державності та конституції.

Осавул - це як начальник штаба. Тобто, у обов'язки входить організація та планування діяльності організації в напрямках ухвалених на загальних зборах чи зборах наказних отаманів.

Звичайно в нашій організації окрім основного складу існує школа джур (джура - це молода людина яка бажає висвятитись у козаки і готується до цього під керівництвом старших козаків). З молодих обираються кращі і на свято Покрови Богородиці висвячуються у козаки. Висвята проводиться у традиціях козацтва з участью святих отців - читання молитви, цілування шаблі, освячення хрестом і освята нагаєм по плечах. Це дійство приходить у святковій та торжестенній обстановці . Спочатку проводиться свято Строю та стройової пісні тобто 10 підрозділів по 20 хлопців і один підрозділ дівчат проходять

Стройовим маршем перед старшиною, потім ще раз проходять з піснею. Після цього всі підрозділи шикуються по ранжиру, почергово визиваються претенденти на висвяту і проводиться обряд висвяти. Далі проводиться показові виступи військових з військових вправ , а потім проводиться свято на кшталт КОЗАЦЬКОМУ РОДУ НЕМА ПЕРЕВОДУ- спортивні змагання, різноманітні конкурси. Якщо вас здивувало те що у нас є підрозділ дівчата, то це правда. Скажу навіть більше, одна з висвячених дівчат є спадкоємцем старовинного козацького роду з Донських козаків. Але радує те, що всі хлопці, котрі ідуть у військо становляться прикладом для однослужбовців і багато з них потім присвячують своє життя у професійній службі у війску.

Як таких учнів в класичному розумінні цього слова то нема, але я завжди з великою радістю і охотою показую, розказую те, що знаю у методах, техніках і засобах виконання робот, але ж свою душу людина повинна плекати сама і у кожного свій шлях до неї. Я тільки прошу одне - робіть свій витвір радісним, бо це ви робите не тільки для людей, а на сам перед для Бога.

Життя не стоїть на місті... З'являються ще і ще нові техніки, технології,

виконання творів, філософські течії, але залишиться одне на всі віки - це ваша душа, яку вклав творець. А вклав він чисту - тендітну душу і сказав живіть з нею і плекайте її. Він дуже заклопотаний, щоб ще робити вам якісь прикрості, це вже справа ваших рук. Отож, ідіть по життю з широко відкритими очима і радійте з того, що є і що буде, а всякі негаразди, то вже ви самі собі робите, згадайте ті часи коли вам було добре чи уявіть як буде добре - от так і малюйте, робіть, творіть і погане розтане як сніг на сонці.

Класичної освіти я не отримав з огляду на життєві обставини, але в мене був ы є один справедливий, а часом і жорсткий вчитель, за що я йому дуже вдячний звуть його ЖИТТЯ. Життя мене вчило і вчить тому, що я здобув на сьогодні і ще здобуду. Але ж разом з тим пофесійній мастерості я навчаюсь і досі удосконалюючи її на скільки це можливо. Беру майстер класи у відомих митців. Наприклад Юрій Андрущук - відомий в Европі художник, його роботи прикрашають приватні колекції, або Алла Григоровна Мацюк - як вона про себе каже - "Я останній з Могікан" -мистецтвознавець,теоретик,чудовий живописець. Закінчила Ленінградське Мухінське училище . Вчилася ще у тих професорів живопису котрих не зачипив радянський соцреалізм. Виростила багато чудових художників, серед них і її донька (зараз вона в Англїї). Тож вона каже: "Сергію пиши за мною все, що кажу і дивись усіма очима і роби всіма руками і головою, бо я мабуть вже остання." Зараз вона працює за копійки у дитячий школі мистецтв аби передати свої знання прийдешнім.

Всі прояви мистецтва починаючи від наскельних малюнків та танців аборигенів.Звісно вся класика. Народні та автентичні співи, обряди та звичаї. Все крім того що пропагує занепад, насильство, пригноблення людяності тобто те що вносить деструкцію в людину , а на загал в суспільство. Бож митець працює для людей.

Щиро кажучи, то у всіх куди запросять. А насамперед там, де існують українські та російські діаспори, там де багато глядачів. Чому саме така відповідь? Вона не є меркантильною, вона є більш просвітньою. Чому саме просвітньою - тому, як я вважаю, історично склалося так,

що на територіі, де зараз розташована сучасна Україна зародилась Європейська цивілізація. Наприклад, Черняхівська та Трипільська культури і їхні розвинені як для того часу цівілізації виникли тут на 3-4 віки раніше ніж у Єгипті і на багато раніше ніж Еллінська культур. Все це дало поштовх для до розвитку Європейської культури та її розвитку. Що там казати якщо, коли Володимир віддав заміж за Французького короля свою доньку то вони майже всі не вміли ні читати, ні писати. А Євангліе, яке вона взяла з собою вважали якоюсь чарівною книгою (бо там були написані незрозумілі і чародійні знаки - кирилиця), тому багато Французьких королів присягались на ній сходячи на престол.

Звісно, дуже хотілося провести свої виставки в США та Канаді бо це країни здебільш емігрантів, які з'їхалися сюди з усього світу і привезли з собою генетичну пам'ять пращурів, тому такі виставки їм прийшлися б до душі, тим більш що народ Америки, незважаючи на технічний прогрес і урбанізацію, щирий душею,відвертий, тягнеться до історичних коренів і цінує мистецтво.

Для того, щоб рганізувати виставку за кордоном, наприклад в США, треба небагато, декілька речей.

По-перше - бажання:

1. бажання того хто займається організаціею таких заходів (певна річ з комерційним зиском з такого проекту, а він звісно буде). То може бути разовий захід чи турне по містах.

2. бажання тих хто хоче подивитись, а з огляду на те люди щирі душею і цікавляться мистецтвом, то глядачів буде достатньо.

По-друге. То вже суто організаційні та технічні питання.

Укласти контракт зі мною . Обумовити тематику виставки, час проведення і прислати запрошення. От і все. А то що буде все гаразд я впевнений на 200%

Я хочу подякувати Вам за увагу.А всім читачам нагадати що вони всі є митцями, митцями і творцями свого життя і свого майбутнього тож ідіть по життю з широко відкритими очима, незважаючи на перешкоди

і щастя зустрічатиме вас кожного ранку, з кожним сходом сонця.