Бельгійська народна казка

У славному місті Лувені жив собі парубок Кентен. Його батько був ковалем, тож змалечку навчав хлопця ковальського ремесла.

Коли Кентен змужнів, то й сам став до горнила. Невдовзі з ковальчука виріс у вправного майстра, чиї підкови, шпаги та інші речі часом були справжнім витвором мистецтва. Батько, дивлячись на спритні рухи сина, радів і потай мріяв, що зможе спокійно дожити віку.

А син день при дні працював біля горнила великої печі. Він став м'язистим, дужим, засмаглим. Здавалося, полум'я та ковальське ремесло зачарували його.

Щовечора після важкої праці Кентен відпочивав на кам'яній лаві біля кузні. Вечірня прохолода лагідно огортала його натруджене і обпалене жаром тіло.

Молодому ковалеві цікаво було дивитися на карети з вельможними панами, що проїздили мимо, на безтурботних студентів та гарненьких панночок, котрі поверталися з міста додому.

Одна з-поміж панночок подобалася Кентенові найбільше. Коли він бачив її горду поставу, ясні очі, біле личко, облямоване строгою чорною наміткою, його серце починало битися дужче.

Щоразу, коли юнакові щастило вздріти красуню, його охоплювала радість, і відтак він цілісінький день щось весело наспівував. А якщо дівчина не з'являлася, він удавався в тугу, на батькові запитання відповідав невлад і люто гатив молотом по ковадлі.

Такий настрій сина турбував батька, але він не наважувався заговорити з ним про це. А Кентен ніяк не осмілювався підступитись до юної панночки, яка заволоділа його серцем і думками, бо ж боявся, що вона просто насміється з нього.

Що далі, то дужче любив він дівчину, і йому за всяку ціну кортіло дізнатися, хто ж вона, ця славна панянка.

Отож він вирішив непомітно простежити за нею. Та якось Кентен побачив, що дівчина пройшла кількома вуличками і зупинилася перед багатим помешканням пана Бу, художника; його добре знали й шанували в місті. Дівчина взялася за мідну клямку, відчинила двері й хутко зникла в будинку.

Хлопець був у розпачі. Невже це донька пана Бу Магдалена, про яку ходили чутки, що вона гордячка і, до того ж, закохана в одного з найталановитіших учнів свого батька?

Отже, у Кентена, який мав тільки сильні руки і талант коваля, не було анінайменшої надії привернути до себе багату панянку.

Сумно й гірко було на душі у Кентена. Цілими днями ходив він, ходив у зажурі. А коли наставав вечір, хлопець підкрадався до будинку пана Бу, ховався за деревом і прикипав поглядом до вікна, сподіваючись угледіти хоча б легку тінь красуні у мерехтінні свічки.

Туга його ставала нестерпною. Юнакові так хотілося бути разом із Магдаленою!

І ось одного разу Кентен сказав батькові:

- Я знаю, що завдав тобі чимало прикростей. Але ж ти сам добре бачиш, що хоч мої руки й кують залізо, та серце мріє про інше. Тому я хочу покинути кузню й найнятися до пана Бу, який шукає помічника розтирати фарби. І тоді я житиму під одним дахом із тією, котру люблю.

- Ти що, сину, з глузду з'їхав? - промовив старий коваль.- Хіба не знаєш, що донька пана Бу - нерівня тобі? А ще кажуть, що незабаром вона має заручитися із молодим художником. Ти добрий коваль. Забудь, сину, Магдалену. Чи в Лувені бракує вродливих дівчат, котрі захочуть вийти за такого парубка, як ти? Тільки гукни - і від них одбою не буде.

- Батьку, не переконуйте мене. Я знаю, що завдаю вам болю, але я провідуватиму вас. Моя доля не в кузні, а в майстерні пана Бу.

І хоч як умовляв батько сина, той усе ж таки покинув дім.

У будинку господаря на Кентена чекала дуже невдячна робота. Щодня він замітав майстерню, чистив пензлі й палітри, розтирав і змішував фарби. А ночував у брудному закутку стайні. За ліжко йому правив оберемок соломи. Часто у стайні було холодно, аж вода у відрі замерзала. Але хлопець не скаржився. Адже він кожного дня міг бачити Магдалену, коли вона заходила до майстерні, щоб поцілувати батька. З часом Кентен усе пильніше приглядався до роботи художника. Багато цікавого й корисного дізнався він, слухаючи розмови знаменитого майстра з учнями. Незабаром юнак пізнав усі секрети малярства. Вечорами він намагався шматочком вугілля потайки відтворити лик Магдалени на голій стіні свого закутка.

Одного дня Магдалена вбігла до майстерні, обливаючись слізьми. Батько кинувся до неї і почав розпитувати, що сталося.

- Благаю,- мовила вона схлипуючи,- виженіть з дому вашого учня Ганса (а це той самий, що мав одружитися з дівчиною).

- Прогнати Ганса?! Нізащо в світі! Це один із найздібніших моїх учнів. Я вже доручаю йому грунтувати деякі полотна для моїх картин, а інколи й домалювати одяг. Нині ви сваритеся, а завтра помиритесь, і ти перша прибіжиш просити, щоб я прийняв його назад.

- Що ви, тату? Мені байдуже до його таланту, коли цей негідник перед нашими заручинами залицяється до іншої дівчини.

- А ти звідки знаєш?

- Я бачила на власні очі, а коли зажадала від нього пояснити все, то він як води в рот набрав.

І Магдалена впала на стілець, витираючи тоненькою хустинкою мокрі від сліз очі. Марно батько намагався її втішити.

Раптом хустинка впала додолу. Кентен поспішив її підняти. Перш ніж повернути хустинку красуні, він припав устами до клаптика тканини, сподіваючись, що цього ніхто не помітить. Але Магдалена все бачила, і коли брала хустинку з Кентенових рук, то ледь усміхнулася йому.

То був тільки вияв вдячності, проте й цього вистачило, щоб серце Кентена сповнилося радістю.

Другого дня Кентен мовив до пана Бу:

- Якщо вже так сталося, Ганс пішов од вас, то, може б, ви дозволили мені тримати в руках пензлі? Я багато чого навчився, споглядаючи вашу працю.

- Хлопче,- сказав майстер,- не смій і мріяти про це! Той, хто розтирає фарби,-ще не художник! Я ніколи не довірю тобі ні пензлів, ні полотна!

Але Кентен не впадав у відчай і при кожній нагоді просив майстра:

- Учителю, випробуйте мене. У батьковій кузні я часто спостерігав гру світла й тіні, і хочу намалювати це на полотні.

Художник лише знизував плечима й намагався якомога швидше спровадити настирливого слугу.

А Кентен і далі потайки малював у своєму закутку в стайні.

І ось настав час, коли він відчув, що може малювати не гірше майстра. Був саме червень, і сонце сходило рано-рано.

Коли в будинку всі ще міцно спали, Кентен зручно вмостився перед полотном художника, особливо дорогим йому. На передньому плані, поміж двох рядів колон, кожна з яких була прикрашена статуеткою, стояла на колінах Діва Марія у темному вбранні, ледь схиливши голову,- обличчя лагідне і зосереджене.

Кентен не міг одвести від картини очей - так була схожа на Магдалену ця дівчина. Та й меблі на полотні дуже вже нагадували ті, що їх бачив хлопець у помешканні пана Бу.

Кентен узяв пензлі та фарби і, оглядаючись, заходився щось ворожити над картиною.

Закінчивши роботу, він підмів підлогу, ретельно очистив приладдя і заховався в кутку, терпеливо чекаючи на майстра.

Рівно о восьмій ранку пан Бу, як завжди, зайшов до майстерні. Окинув поглядом кімнату, глянув на мольберт з ескізами, потім підійшов до своєї улюбленої картини, що була вже майже закінчена. Та враз жахнувся. На кінчику носа в Діви Марії сиділа муха. І не якась там невидна мушка, а гладка зелена муха із сталевим полиском.

Художник підійшов ближче, аби зігнати муху - він не міг стерпіти такого блюзнірства. Махнув рукою, але клята муха й не думала тікати, вона навіть не ворухнулася. Кілька разів пробував художник зігнати нахабу, та все було марно. Немов заворожений підійшов він до полотна впритул і почав доскіпливо його розглядати. Аж тепер збагнув, чому муха не злітала з полотна: вона була не жива, а намальована.

- Хто посмів торкнутися моєї картини? - вигукнув художник.- Ану ж признавайтеся, а то всіх порозганяю!

Кентен, не довго думаючи, сміливо мовив:

- Це моїх рук діло. Робіть зі мною що хочете, але я мушу довести, що теж маю хист до малювання і не згірш за інших володію пензлем.

- Ти вже це довів, хлопче! Муха була як жива. Віднині можеш вважати себе моїм учнем. Тебе чекає велике майбутнє.

Кентен не міг приховати радості - адже він домігся свого. Тепер би йому тільки завоювати серце Магдалени! Щастя і тут йому усміхнулося.

Дівчину зворушило кохання, яке світилося в очах Кентена.

У скорім часі художник благословив шлюб доньки з Кентеном, який став його найулюбленішим учнем.

Відгуляли гучне й пишне весілля. Кентен став знаменитим художником, спочатку в місті Лувені, потім у своєму краї, а відтак і в цілому світі. Кажуть, що він довгі роки жив щасливо з Магдаленою, яка вірно любила чоловіка й шанувала його талант.

 

ЧАРІВНІ СЛОВА

Ігор Січовик

Я ЗНАЮ ЧАРІВНІ СЛОВА: СКАЖУ ОДНЕ - ПОЧУЄШ ДВА

ПОЛІФОНІЯ (від грецького polyphonia) - музичний термін: вид багатоголосся, при якому одночасно гармонійно поєднуються й розвиваються кілька самостійних мелодійних ліній (голосів).

***

Цю гру почув я в дитсадку,

Вона і вам всім стане люба:

Кажу: БАКУ-БАКУ-БАКУ,

А чую: КУБА-КУБА-КУБА.

***

Ми на пасіці були

У старенького Пилипа.

Мед ПИЛИ-ПИЛИ-ПИЛИ

Біля ЛИПИ-ЛИПИ-ЛИПИ.

***

В сестри спитав малий Антон,

Як глянув у віконце:

Скажи: ЦЕ СОН? ЦЕ СОН? ЦЕ СОН?

Чи, може, СОНЦЕ-СОНЦЕ-СОНЦЕ?

***

Зайшли ми в сад зеленолистий

І там зустріли справжнє диво:

Над нами ВИСЛИ-ВИСЛИ-ВИСЛИ

Солодкі СЛИВИ-СЛИВИ-СЛИВИ.

***

- Впаде СТІНА-СТІНА-СТІНА! -

Сказали НАСТІ-НАСТІ-НАСТІ.

Та не повірила вона:

- Оця стіна не може впасти.

***

Вранці мама просить Іру:

- Доню, сіна принеси!

- В полі СИРО-СИРО-СИРО

Від РОСИ-РОСИ-РОСИ.

***

Коли пиляли ясена два цапи,

Пораду добру білочка дала:

- Не підставляйте ЛАПИ-ЛАПИ-ЛАПИ,

Бо відпиля ПИЛА-ПИЛА-ПИЛА!

***

Прийшла з запізненням весна,

Води чимало розлилось

І п'є СОСНА-СОСНА-СОСНА

Немов НАСОС-НАСОС-НАСОС.

***

Піднялися ВСІ-ВСІ-ВСІ,

А Василько СІВ-СІВ-СІВ.

***

Сорока всіх скликала на базар:

- Повірте, це не вигадки, не жарти:

Прибув ТОВАР-ТОВАР-ТОВАР,

Його придбати ВАРТО-ВАРТО-ВАРТО.

***

Кошеня довкруг дивана

Ходить РАНО-РАНО-РАНО,

Сонні очки продира:

- Де НОРА-НОРА-НОРА?

***

Зварила Галя СУП-СУП-СУП,

А він дістався ПСУ-ПСУ-ПСУ.

***

ВІКНА-ВІКНА-ВІКНА чоловік

Змайстрував НАВІК-НАВІК-НАВІК.

***

Брат в кімнаті ледь не плаче -

Все розв'язує задачу.

Він шепоче: ПЛЮС-ПЛЮС-ПЛЮС,

А я собі СПЛЮ-СПЛЮ-СПЛЮ.

***

Я в зоопарк пішов погратись,

Бо вже набридли різні ігри.

Поліз крізь ҐРАТИ-ҐРАТИ-ҐРАТИ

Погладить ТИГРА-ТИГРА-ТИГРА.

 

 

ЧИ БУВАЄ ТАКЕ?

Ігор Січовик

На Півночі настала

рання осінь

Збирають негри

на сосні кокоси.

***

Корова наша, ти мені повір,

Дає не молоко нам, а кефір.

***

Восени біля моїх дверей

Цілий день цвірінькав соловей.

***

Перейшли дорогу ми учора

На червоне світло світлофора.

***

У песика робота не проста:

Охороняє-від мишей кота.

***

Як завжди, зранку на сосні

Кує ворона нам пісні.

***

Недочувати став дідусь Назарій,

Тому на ніс чіпляє окуляри.

***

Від зайчика життя не буде вовку:

На нього він поставив мишоловку.

***

В річці пірнає, плаває кіт,

Ловить він рибку собі на обід.

***

Як тільки випав перший сніг,

Ведмідь покинув свій барліг.

***

Витяг я кита з ріки -

З груш зірвав я огірки.

***

Настало літо. Спека. Йдуть жнива.

На градуснику - мінус тридцять два.

***

Летять у вирій з рідної землі

Ворони, горобці та журавлі.

***

По колії тролейбус їхав містом.

Сидів я поруч з татом машиністом.