«Не кажи є, як риба в річці,

а кажи є, як риба в руці» -

Українська народна приказка.

 

Якось сивовусий дід на прізвище Карась, аби не слухати постійні балачки баби, взяв та й пішов на рибалку. Коли вийшов, то сонце лиш сходило. Дід сів у човен, виплив на середину ставка, закинув вудку і закуняв.

День пролетів непомітно. Та й вечір став спускатися на село. Дід час від часу поглядав на поплавок, але рибалка він був невмілий, то жодна рибка і не клюнула. Аж тут дід глянь, а баба на березі стоїть, руками махаючи.

- Карасю! Карасю! - пішов крик, мов луною.

Дід увігнув голову, ніби не чує.

- Карасю! Карасю! - баба ще дужче гукнула.

Гам стояв добрячий, такий, що враз розбудив сома Сіромаху. Він вигулькнув із мілини. Оглянувся довкола і підплив до поплавка, що видавався схожим на блискучого карасика. Все ближче і ближче...

- Карасю! Карасю! - як грім гримнула баба. - Вечеря схолоне!

Куди дітися?! Вечеря є вечеря. Дід взяв весло і почав мало-помалу човен до берега розвертати, але вудку в воді залишив. Раз веслом, два веслом - човен ані руш. Дід потягнув вудку - нічого. Дід зібрався із силами, схопив вудку ще - нічого.

- Та що за напасть? - здивувався дід і почав у став заглядати.

А Сіромаха, доки дід човном рухав, вусом за гачок міцно зачепився. Налякався і сидів нишком. Дід позаглядав-позаглядав, вдихнув повітря на повні груди і востаннє потягнув вудку.

- Ой! - сом Сіромаха від болі аж з води вискочив. А вус довгелецький так і потягнувся за гачком.

- Сіромахо, - дивувався дід, не помічаючи, - ти що?

- Вуса! Вуса! - мовив сом тихо.

- О, у мене теж, - дід накрутив на палець сивий вус, - нівроку!

- Та ж мої, он, - Сіромаха глянув на гачок, ніби показуючи діду, - довгі які!

Дід й ще не туди.

- А що помірятися здумав? Давай!

- Але ж гачок!

- А-а-а, он воно що! Ти б зразу казав, а то вуса-вуса! - дід відчепив поплавок. - То що у кого вуса довші? - завзято почав розтягувати свої вуса, котрі звисали ледь не до води.

- Та в тебе! - здався сом, бо не хотів, аби діда розпач взяв.

- Карасю! Карасю! - раптом знову пішла луна над ставком. - Ет, Карасю, ти даєш!

- А чому карасю, діду? Я ж на те й купився. Дай думаю подивлюся на тих карасів, що ти наловив! А в тебе в човні пусто!

- О, то я карасів ловити не люблю. А тут від баби крикливої ховаюся! - розсміявся дід та й поплив.

Сіромаха подумав хвилинку.

- То ж чому баба твоя все «карасю» кричить? - наздогнав сом сивовусого діда.

- о прізвище моє, розумієш? Пращурі мої рибалками знатними були, а я так, - підморгнув дід, - рибалю з тарілки на те я мастак!

Довго тоді і дід, і Сіромаха переказували ту кумедну історію своїм друзям.