За роки незалежності України мені довелося бути на багатьох з'їздах політичних партій. Зазвичай, журналістів та гостей там приймали радо, оскільки були зацікавлені у розголосі та нормальному піарі. І ось минулого тижня акредитуватися на з'їзд політичної партії мені не вдалося - чи не вперше. Як і належить, я вчасно подав заявку на акредитацію, але мені відмовили, пославшись на те, що кількість акредитованих журналістів скорочено. Я почав наполягати, наголосив на особливості нашої газети, на її діаспорну аудиторію, яка прагне новин з першоджерел, на те, що ми маємо свій сайт. Після довгих пауз та перемовин зі своїм керівництвом нашій газеті в акредитації все ж відмовили. Жодні аргументи на моїх телефонних співрозмовників з керівництва прес-служби партії «Єдиний центр» («ЄЦ») так і не подіяли. Люди, яким за фахом та посадою належить співпрацювати з журналістами та залучати їх до співпраці, стояли у глухій обороні стіною і механічними голосами повторювали: «Нічого зробити не можемо».

 

«Про адмінресурс? У нас його просто нема, як би цього комусь не хотілось. І він нам не потрібен».

І. Кріль, Голова партії «Єдиний центр»

 

«ЄЦ» забере в «НУ» адміністративний ресурс. А це дуже важливо. Без адміністративного ресурсу жодна партія в Україні не може претендувати на масовість, на респектабельність.

В. Карасьов, радник В. Балоги

 

Такий бюрократично-чиновницький, відверто зневажливий до газети та її читачів підхід, став для мене певним смисловим камертоном у спробі розібратися - яким же насправді, а не в деклараціях про наміри, є цей новостворений політичний проект? Чому його створено, під що і проти кого «заточено»? Яке місце він прагне зайняти у політичному спектрі України, а яке, ймовірно, займе у близькій та середній перспективі?

Спробуємо розібратися неупереджено, об'єктивно, відклавши у бік емоції, бо для цього зовсім не обов'язково бути на самому з'їзді. Інформації вистачає і без того.

 

Звідкіля ноги ростуть?

Політична кар'єра Віктора Ющенка тісно пов'язана з «Нашою Україною». Цей політичний проект об'єднав та привів у 2002 році до Верховної Ради України практично всю «головку» та актив національно-демократичних сил. На той момент з різних причин ці сили були вже малорейтинговими і не спроможними самі вибороти ту кількість депутатських мандатів, яку на виборах-2002 отримали під проводом Ющенка. Тоді лідер опозиції за рахунок свого високого особистого рейтингу насправді став тим потужним потягом, який завіз до парламенту і зробив впливовою групу депутатів, що фракцією відстоювали, передусім, національні інтереси та українськість законотворчої політики.

Майдан-2004. Ці «нашоукраїнці» підняли Ющенка до президентської говерли

 

«Наша Україна» була головною опорою Ющенка на президентських перегонах-2004 та організації могутнього «помаранчевого» протесту і Майдану - там її роль стала вирішальною.

Але уже з 2005 року між Ющенком-Президентом та його політичною силою стали відбуватися якісь малозрозумілі для громадськості процеси. Незважаючи на неодноразові заклики «нашоукраїнців» очолити їх, Віктор Ющенко щоразу ухилявся від цього. Будучи присутнім практично на всіх з'їздах «Нашої України», я на власні очі бачив ту благальність делегатів, відчував ту температуру очікування представників «нашоукраїнських» низів, які вірили, що ось-ось фактичний голова партії у ранзі Президента країни відкине фіговий листок неучасті і прямо та чітко оголосить країні, що опирається саме на «Нашу Україну» і буде розвивати цей власний проект.

Цього, однак, не сталося. Ющенко запропонував «Нашій Україні» самій розібратися з внутрішньопартійними проблемами, визначитись у пріоритетах, зробити потужний крок у розвитку та завоюванню більшої довіри населення.

Сценка з вистави у виборчому штабі Ющенка у ніч президентського голосування - Кучма та Янукович ставлять дівчину-Україну на коліна

Певний сенс у цьому був, враховуючи, що «Наша Україна» складалася з кількох національно-демократичних партій, лідери яких так і не зуміли побороти власні амбіції, узгодити програмно-ідеологічні та організаційні основи, розібратися з ієрархією впливів та посад всередині тієї можливої і бажаної Ющенком єдиної партії. Вони не визначалися, сперечалися і з надією дивилися на Президента. А той був незворушним: «Не розібралися? Не згуртувалися? Не визначилися? Продовжуйте, я почекаю».

Серед наших читачів багато карпатців. Ось уявіть собі - якби вівчар на полонині сказав отарі - ви тут, мовляв, організуйтеся, вибудуйте оборону проти вовків, визначіться, кому де пастися, а потім прийдете і мені розкажете. Отоді, можливо, я й погоджуся вас пасти безпосередньо і надалі.

Політики, звичайно, не вівці. Але яка політична сила могла зорганізуватися без лідера, його авторитету, повсякденної організаційної роботи, твердої руки та залізної волі? Як навести порядок, коли щоденно потрібно когось осмикнути, а когось обняти за плечі, когось попестити по голівці, а комусь, вибачте, дати по голові?

Відомо, що кіт з дому - миші в танок. А коли «Кіт» навіть не заходить додому? Що тоді очікувати від мишей?

Так і трапилося з «Нашою Україною». Вона почала дрібнішати, занурюватися у конфлікти, відриватися від виборців та перетворюватися у якусь замкнену на своїх проблемах, подрібнену на угрупування політичну силу, з явно вираженими ознаками безсилості.

Чи є у цьому вина самих «нашоукраїнців»? Є. Але щоб відбулося, якби, наприклад, Юлія Тимошенко відсторонилася від БЮТу, чи Янукович - від Партії Регіонів, Симоненко - від КПУ, чи Мороз - від СПУ? Ці партії могли б розпастися ще швидше.

Роль лідера у структуруванні, розвитку та зміцненні політичної партії є незамінною. І відсторонення Ющенка від цієї ролі стало другим вирішальним фактором краху «НУ».

А першим фактором стали невдачі Ющенка-Президента, його непослідовна та безвольна політика, що призвело до обвального падіння його особистого політичного рейтингу у суспільстві. У 2005 році Ющенко (якби він одразу повів сильну внутрішню політику) міг би посилити «Нашу Україну». Починаючи з середини 2005 року він її міг тільки послабити. Партію, яка тоне, не може врятувати потопаючий лідер. Крім того, «НУ» була самим же Ющенком з 2003 року намертво «зазомбована» проти кучмівсько-януковичівських «бандитів» (як їх називав з трибуни Майдану сам Віктор Андрійович і уся його команда).

«Наша Україна» такою ж «помаранчевою» за духом продовжувала залишатися і після 2005 року. В той час, як сам Ющенко вже фактично зробив крутий розворот обличчям до Кучми та Януковича. Сьогодні указом Президента Ющенка Л. Кучма очолює Спостережну раду Київського національного університету ім. Т. Шевченка, а Янукович та Партія регіонів - уже в устах та думках Президента Ющенка не «бандити», а партнери. Такою була еволюцію Ющенка з 2004-го до 2008 року

Гавриш з Рабиновичем на тлі гасла тодішнього «Центру»: «Країною і честю не торгують». Як, виявилося, торгують, ще і як торгують! І торгівців таких вистачає...

Отож на початок 2008 року стало гранично ясно - у Ющенка немає політичної сили, на яку він міг би спертися. Блок «НУ-НС» в умовах безвладдя почав розмежовуватися. Частина його членів, очевидно, вирішила, що політичного потяга з Ющенка вже не вийде і повернула очі до іншого потяга, який потужно набирав швидкість - до Юлії Тимошенко. Це ще раз підтверджує, що політики та маси тягнуться до лідера. Їм потрібна політико-психологічна «парасолька». Послідовники шукають того, за ким би вони слідували на шляху до успіху - до Провідника.

Ще частина «Нашої України» коливається, роздумує, вичікує і не оприлюднює своєї позиції. А третя частина зорганізувалася на новий політичний проект, про який і йде мова.

 

Організатори і натхненники

Зорганізувалася - це я перебільшив. Цю групу організував і спрямував той, хто сьогодні є найближчим до Ющенка і найвпливовішим у його оточенні - голова Секретаріату Президента Віктор Балога. Мені вже доводилося аналізувати вихід Балоги та його групи з «Нашої України» (див. статтю «Хід Балоги і принципи Ротарі» у № 8 від 21.02. 2008р.).

Але запитаймо себе - чи міг він зробити це без санкції Президента? Безумовно, ні.

А тепер усвідомимо і чітко сформулюємо те, що відбулося. Почесний голова «Нашої України» Віктор Ющенко, як мінімум, не заперечив, а колишній офіційний голова «Нашої України» Віктор Балога з групою членів «Нашої України» покинули проющенківську партію «НУ» та створили нову партію, яка тепер посилено позиціонується як політична опора Президента Ющенка. А як же з тією політичною опорою Ющенка, яка зветься «Нашою Україною»? Вона залишається у ролі опори (першої чи другої?). Чи, як образно висловився голова партії «Єдиний Центр» Ігор Кріль, Президент змінив ногу для відштовхування?

Обізвати «Нашу Україну», без якої не було б ні помаранчевого тайфуну, ні Президентства Ющенка, «ногою» - це ще квіточки. А ягідки, наприклад, у тому, що сам Віктор Ющенко, якщо вірити Тарасу Стецьківу, на недавній зустрічі з «нашоукраїнцями» назвав їх тими, кого він, мовляв, підібрав зі смітника. Отож, ні ноги, ні, тим більше, «політиків зі смітника» не шкода людині, яка, очевидно, вважає себе тим політичним «стрибуном», якому до снаги, змінивши ногу, потужно відштовхнутися від грішної землі та вдруге подолати президентську планку.

Хто ж керує новоствореною пропрезидентською партією?

Перед з'їздом неодноразово прогнозувалося, що очолити її може сам Віктор Балога. Інтриги додавали і самі члени «Єдиного Центру». Навіть голова партії Ігор Кріль кілька разів таємниче натякав, що партію 12 липня може очолити якийсь дуже відомий політик. В кулуарах називалися імена Арсенія Яценюка, Раїси Богатирьової, інших. Але ніхто з політиків першого ешелону на з'їзді так і не з'явився і в якості лідерів партії не заявився.

Головою «Єдиного Центру» переобрано соратника Балоги Ігоря Кріля, заступниками стали, зокрема, група колишніх відомих функціонерів НДП - С. Куніцин, В. Дзонь, С. Татусяк. У зв'язку з цим голова НДП Людмила Супрун підняла скандал, звинувачуючи «ЄЦ» у переманюванні своїх провідних партійців і тим привідкрила методи кадрової роботи «ЄЦ». Колишній впливовий ендепіст, а нині регіонал А. Толстоухов ось так єхидно прокоментував процес нового партбудівництва: «ЄЦ» для «Нашої України» - це повний ЕНДЕПЕЦь»

Президію «ЄЦ» склала все та ж група Балоги - І. Кріль, В. Тополов, О. Білозір, М. Полянчич, Л. Оробець, Б. Сіленков (херсонський губернатор), та Л. Таран. Іронія у тому, що на офіційному сайті партії перші п'ять осіб позначені як члени фракції «НУ-НС».

Політична безсоромність сьогодні дозволяє людям, які демонстративно вийшли з «НУ» і разом з ініціаторами цього виходу поставили «НУ-НС» у вкрай скрутне та невизначене становище, продовжувати офіційно іменуватися «нунсівцями» - щоб не втратити депутатські мандати та продовжувати тримати на ниточці Прем'єрку Юлію Тимошенко.

Чи не цю безсоромність має на увазі голова «Єдиного Центру» Кріль, коли називає одним з ідеологічних принципів нової партії «прагматизм»?

 

Ідеологія «Єдиного Центру»

Ідеологія для кожної партії - це її політичний світогляд, її ідеали, цінності, базові теоретичні положення, які створюють і певну рамку, і відповідний вектор партійної діяльності. Класичних ідеологій небагато і вони добре відомі політичним теоретикам. Не знаю, хто розробляв ідеологію «Єдиного Центру», але її презентували вельми оригінально. Голова партії І. Кріль заявив, що у «Єдиного Центру» є ідеологія, якої немає в жодних підручниках. І назвав слово, донині невідоме політологам - «єдиноцентризм». Власне, центризм, як політична позиція, добре відомий у політиці, зокрема і в українській. Центристами були і прогресивні, і не дуже прогресивні партії України. Практично всі партії, близькі до Кучми, оголошували себе також центристами, підкреслюючи, що вони не з лівими і не з правими. В історії українського парламентаризму мінімум двічі у різні роки можна віднайти депутатські групи з назвою «Центр» і обидві вони були прокучмівськими. Партію «Центр» декілька років тому взяв під контроль відомий напіволігарх Вадим Рабинович, поставивши на її чолі Степана Гавриша, колишнього представника Кучми в Верховній Раді а тепер - радника Ющенка.

Сценка з спектаклю у виборчому штабі Ющенка у ніч президентських виборів. Тоді персонаж «Ющенко» нищівно критикував персонажа «Кучму» та кучкізм загалом. Тепер їх діалог інший

Розшифровуючи новий політико-ідеологічний слововитвір, І. Кріль у бесіді з журналісткою Аллою Котляр сказав: «Сьогодні людство не виробило ідеології, яка могла б дати усі відповіді на питання в Україні - дуже різноплановій і багатій як на потенціал, так і на проблеми держави. Тому ми дійшли висновку, що суспільству потрібно запропонувати щось нове. Хай і не класичне. Ми пропонуємо суспільству нову ідеологію - єдиноцентризм, суть якої, на нашу думку, можна викласти в кількох словах. Це ідеологія єднання, патріотизму, правди і прагматизму».

Ось бачте - людство не виробило, а «Єдиний Центр» виробив.

Придумували якийсь консерватизм, лібералізм, націоналізм, комунізм з соціалізмом, пацифізм, анархізм і ще якісь там ідеології. А тут тобі ать-два-три - єднання прагматиків, що називають себе патріотами та полюбляють, начебто, правду - і небувала та нечувана світом ідеологія готова.

Як сказав би мій друг Юра Рабинович (але не київський олігарх, а одеський перукар) - «І з цими хохмами вони їдуть до нас в Одесу?».

Бажання детальніше ознайомитися з перлами єдиноцентризму привело мене на сайт партії «Єдиний Центр». Там на видному місці висить оголошення, що до лав партії приймають щодня з 8 години ранку до шостої години вечора (а о сьомій вечора - можна? - В. Р.) тих, хто, зокрема, дотримується Програми та Статуту партії. Але спроба знайти на цьому сайті Програму партії успіхом не увінчалася. Очевидно, що за прикладами давніх мудреців, члени партії віднесли свою Програму до таємного знання і не показують її наліво-направо кожному невігласу чи надто прискіпливому журналісту.

Я не припускаю тієї думки, що Програма ця ще не розроблена як слід, або ж настільки «сира», що її соромно оприлюднювати. Адже члени новоствореної партії жаліються, що на них і так зводять наклепи, провокації і взагалі «говорять нехороше».

Навпаки, я палаю бажанням допомогти «видатним» теоретикам з «Єдиного Центру», які, очевидно, не можуть підвести теоретичну базу під свої три хохми і пропоную їм для початку уважно вивчити такі філософські течії, як прагматизм, конвенціоналізм, операціоналізм та інструменталізм.

Родоначальник прагматизму Ч. Пеірс (або Пірс) свою теорію з 1878 року базував на понятті «прагма», тобто дія. (Тут доречно згадати самохарактеристику головного ющенківського прагматика Віктора Балоги, котрий назвав себе людиною дії). Прагматизм, як і кожна велика філософська теорія, є, насправді, складною, глибокою, цікавою системою поглядів. Не думаю, що вони глибинно зацікавлять надто прагматичних членів нової партії. Їм не до теорії. Їм би тільки прокукурікати, що і вони не без ідеології, до того ж ще нечуваної світом. Але, щоб не заводити читачів у філософські хащі, скажу гранично просто: прагматиком є людина, яка діє так, щоб від своїх поглядів, слів, політичних та інших уподобань, вчинків отримати практичну користь. Зауважте - не віднайти істину, не відстояти правду будь-якою ціною, не проявити принципову непоступливість у поглядах, не любуватися польотом журавля у небі, а отримати шкурну користь, конкретну синицю у жменю.

Наприклад - було корисним дружити з головою Адміністрації Президента Кучми В. Медведчуком - і В. Балога був членом очолюваної Медведчуком СДПУ(о), а відтак і губернатором Закарпаття. Стало корисним дружити з Ющенком - і Балога став «нашоукраїнцем» і навіть очолив партію, а заодно був знову губернатором Закарпаття, міністром МНС і, нарешті, головою Секретаріату Президента Ющенка.

Звичайно, під час цих суперпрагматичних метаморфоз, Балога був «людиною дії». А чи був він людиною принципу? Звичайно, якщо врахувати, що принципом прагматика є безпринципна корисливість особисто для себе.

Продовжуючи цей базовий філософський лікнеп для нечуваних людством єдиноцентристів, наголошу: конвенціоналізм - це підхід, згідно якого явища оцінюються не такими, якими вони є, не об'єктивно, а відповідно до угоди, конвенції, яку укладали між собою певні особи. Наприклад, радикальний конвенціоналіст Айдукевич стверджував, що відображення об'єктів залежить від понять, а цей понятійний апарат обирається людиною вільно.

Оксана Білозір у 2006 році стояла поряд з Юрієм Павленком у лавах «Нашої України» і теж заявляла, що працює на об'єднання і це на роки...

 

Наприклад, декілька років тому Оксана Білозір влилася у лави національно-демократичних політиків і, вільно обираючи понятійний апарат, називала саме «Нашу Україну» та загалом національно-демократичних політиків тим рухом, з яким пов'язана надія України на краще. А сьогодні разом з групкою Балоги Оксана Білозір вийшла з «Нашої України» і, знову ж таки, вільно обираючи вигідний їй сьогодні понятійний апарат, каже про «Єдиний Центр»: «Ми започаткували новий політичний рух, розрахований на роки, метою якого є об'єднати в першу чергу тих людей, які вже відбулися, тих людей, які готові працювати на об'єднання і соборність нашої держави, незважаючи на партійну приналежність і кольори. Ми пропонуємо суспільству нове мислення».

Нагадаю, що «нове політичне мислення» започаткував ще 23 року тому Михайло Горбачов і назвав це «перебудовою». Білозір з іншими представниками «Єдиного Центру» також «перебудовує» парламентську коаліцію. Коли самі коаліціянти - Б. Тарасюк, Ю. Луценко, інші, говорять, що «ЄЦ» руйнує коаліцію, О. Білозір, вільно вибравши поняття, відповідає: «Я не вийшла з неї, і є одним із народних депутатів у складі депутатської групи «Єдиний Центр», які цементують цю коаліцію». Цементування за таким принципом, нагадаю, полягає у тому, щоб вийти з лав «Нашої України» і підвісити коаліцію за одне вразливе місце.

Інструменталізм стверджує, що будь-які ідеї є інструментом вирішення потрібних людині проблем. ЄЦисти, звичайно, не розглядають цю теорію так глибоко, як її автор, видатний філософ Д. Дьюї, але уміло нею користуються. Так, наприклад, у програмі Ющенка були так звані «три П» - патріотизм, порядність, професіоналізм. А. Котляр закинула Крілю, що два ющенківських П чомусь випали з «ідеології» єдиноцентризму. На що Кріль у повній відповідності з інструменталізмом, хоча не усвідомлюючи цього, відповів: «Правда і прагматизм країні сьогодні потрібніші».

Ну звичайно! Хто б сумнівався, що прагматикам з «Єдиного Центру» порядність сьогодні не потрібна. Адже вона перестала бути корисним та ефективним інструментом досягнення політичних цілей «ЄЦ». А ці цілі з дитячою безпосередністю сформулював політтехнолог Балоги (і, можливо, «ЄЦ») В. Карасьов, заявивши, що головне - це обрання Ющенка Президентом, щоб далі під цією «парасолькою» вирішувати необхідні питання.

Тут тобі й прагматизм, і конвенціоналізм, і інструменталізм у повному складі. Тобто, як можна зрозуміти, так званий «єдиноцентризм».

Ніч президентських виборів. Вони разом. Хто б міг тоді подумати...

Один мій товариш-науковець, який дружить з логікою і загалом з головою, почувши назву нової партії, довго думав, а потім запитав: «А хіба може бути центр якимсь іншим, ніж єдиним? Для чого ця тавтологія, це масло масляне?».

Не знаю, з чим дружать ідеологи єдиноцентризму, але вони з одного боку солідаризувалися з «Центром» Кучми-Рабиновича, а, з іншої, хотіли показати свою відмінність, свої претензії на якусь «синтетичну» теорію..

Цей «нью-кучмізм» у виконанні Ющенка-Балоги та ЄЦистів полягає не в наївному переконанні молодої Лесі Оробець, що вони об'єднають Схід-Захід, а у тому, що Ющенко фактично санкціонував витіснення на політичні маргінеси весь національно-демократичний табір - усіх рухівців, республіканців, кунівців, свободівців і таке інше.

Що накажете робити Борису Тарасюку, Юрію Костенку, усім ветеранам національно-демократичного руху, сконцентрованим в «Нашій Україні», коли їх покидає лідер і Президент?

Чи розуміє Президент, що Балога не підставляє йому плече, а вибиває з-під ніг табуретку? Адже, як каже молодь, «коню зрозуміло», що Балога на очах у Президента та всього чесного люду робить під себе партію і тим рятує себе від політичного небуття. Хто у «ЄЦ» з ветеранів-ющенківців? Нікого. Чи вдалося залучити до «ЄЦ» політиків першого ешелону на кшталт Яценюка, інших, про що натякали керівники партії до з'їзду? Не вдалося. Чи прийшли до «ЄЦ» помірковані впливові регіонали? Не прийшли. Хто складає керівництво «ЄЦ»? Люди Балоги. Ось тут і собака зарита.

Якщо не вдалося об'єднати в єдиному політпроекті потужні різнопланові сили, якщо не вдається наразі дійсно об'єднати Схід-Захід, то чи використає Ющенко «Єдиний Центр» як нову опору, що має замінити стару, «віджилу» «Нашу Україну»? Ні, це йому не вдасться.

Використати її може хитромудрий закарпатський політичний «колобок» Віктор Іванович Балога, який перед наступними парламентськими виборами може очолити «ЄЦ» і з нею з гріхом пополам подолати 3% бар'єр, потрапивши до Верховної Ради - хоча би за рахунок голосів контрольованого Закарпаття.

І ради цього він розправляється з національно-демократичним рухом України. Сьогодні Балозі найбільше аплодує не Ющенко - той взагалі нікому не аплодує. Балогу може радше вітати його колишній шеф - Віктор Медведчук. Адже навіть йому, всесильному тоді голові Адміністрації Кучми, не вдалося те, що чудово «провернув» Балога - розсварити та роз'єднати помаранчевий табір, зокрема Ющенка та націонал-демократів.

Високопосадові «пацюки» покинули потопаючий корабель «Нашої України» і пересіли на новостворену «баржу» «Єдиного Центру». А капітан Ющенко продовжує філософськи мовчати. Своїх колишніх - «НУНСівців» - він не захистив. Своїх «нових» - «ЄЦистів» - присутністю на з'їзді не удостоїв.

На кого ж збирається спиратися і в якому вимірі живе цей дивний політичний актор?

І чи розуміє він, що його вистава добігає закономірного кінця?

 

«Єдиний Центр» створений за старими рецептами кучмістської епохи, як партія влади з опорою на адміністративний ресурс. «ЄЦисти» суперечливо відкидають ці звинувачення і тут же зізнаються у цьому. Якщо комусь здається, що «Єдиний Центр» не повторить сумну долю колишніх прокучмівських проектів «За Єду», НДП, СДПУ(о), той не хоче бачити реальності.

Сьогодні влада з величезною помпою, трансляцією на двох телеканалах, з розкішним прийомом делегатів надула ще одну мильну бульбашку.

А націонал-демократи прихиляться до Юлії Тимошенко і під її проводом підуть далі у політичне життя. Вони не пропадуть. Навіть тоді, коли новоявлені прагматики попробують сховатися від народного волевиявлення і обрати Ющенка Президентом в стінах Верховної Ради, відповідно змінивши Конституцію.

Інакше перемога Юлії Тимошенко на президентських виборах бачиться невідворотною.

Колишні партнери поділять здобич: їй - країну. Йому що - ... «ЄЦ»?

P. S. У ніч президентських виборів на стіні ющенківського штабу моя 10-літня донечка Соня з дитячою щирістю написала:

Сьогодні 13-літня Соня каже: «Всі навкруг махінатори. Всі брехуни. Я нікому не вірю».

Чи потрібні коментарі? Чи поверне «ЄЦ» віру нам та нашим дітям? Висновки робіть самі.

16 липня 2008 року, світлини автора

8 липня 2008 року, Київ,

Алреса для відгуків та спілкування: [email protected]