Сьогодні важко спрогнозувати творчу долю українців, народжених поза Україною, яка була і є їх духовною батьківщиною. Марія Рипан народилася у Нью-Йорку в родині емігрантів. Дитячі та юнацькі роки минули у Детройті. Закінчила українську католицьку школу, належала до Пласту та була ученицею школи українознавства. У сімдесят четвертому році переїхала до Торонто, де продовжила свою громадську активність як директор культурних програм інституту св. Володимира та активна парафіянка української католицької церкви св. Дмитрія.

Вибір міста Торонто продиктувала доля. Марія Василькевич у складі групи української католицької молоді Канади вперше відвідувала Україну. Це був 1971 рік. Тоді, в піднебессі "чумацького шляху", зустріла Евгена Рипана. Від того часу вони разом. Її захопила його вроджена працьовитість, його - її тонке відчуття світу, а ще неодмінна для творчої людини "іскра Божа". Тому мабуть за генетичним покликом з'являються у "силянках" і ґерданах Марії Рипан соняхи та ружі, вибагливо переплітаються знаки-символи з бажанням повернути їх з далеких доріг родової пам'яті.

У доробку майстрині понад 200 прикрас. Вони увійшли до експозиції мистецької виставки, яка розгорнена впродовж літа в Українському Національному Музеї в Чікаґо. Співпраця з майстринею розпочалася рік тому. Повертаючись з міжнародної виставки, яка проходила у місті Мілуокі, штат Вісконсин, зацікавлення ознайомитися зі зразками ґерданів привело майстриню до музею. І коли перед нею відкрилася "скриня" старожитностей, зрозуміла чому невідома магічна сила кликала її сюди. Сіла за верстат, щоби виткати новий ґердан мережкою, залишеною у спадок невідомою майстринею, насилювала на нитку бісер, розписувала крок за кроком схему, за якою працюватимуть її учениці. А їх у неї біля двох тисяч, у багатьох містах Америки і Канади.

Через велике бажання продовжити давні традиції отчого краю, нею вивчено практично усі види бісероплетіння. І ось у залі з народним одягом виставлена виставка. Таке вирішення наочно демонструє відвідувачеві, що мода бере початок від наших старовинних речей та що збереження традицій зовсім не означає нехтування сьогоденням. Вироби з бісеру та напівкоштовного каміння чудово доповнять колекцію прикрас найвибагливішої модниці. Захоплення та бажання опанувати технологію виготовлення ґерданів передалися чіказьким ученицям, які взяли участь у дводенних майстер-класах, що провела Марія Рипан.

За її плечима великий досвід. Як мистецтвознавець, під час етнографічних подорожей музеями України, познайомилася з народними умільцями, зібрала сотні прозірок, які використовує під час презентацій. Публікації у багатьох мистецьких журналах стали основою написання книжок та практичних посібників. "Найголовнішою прикрасою мого життя, - ділиться майстриня - став ґердан, який я отримала в подарунок від святого Миколая. Він мене заворожив і я не заспокоїлась, поки не навчилася сама плести подібні речі."

На екрані, під час виступу у музеї, спалахували сонячні кольори "силянок".

Любов до народного мистецтва свято шанувалася в родині Гузарів-Василькевичів. Розповідала бабуня Марії про своє родинне село Кальне на Галичині, де її батько о. Демчук, був довголітнім парохом та заохочував селян носити народний одяг, промовляючи у недільних проповідях в церкві. Одягнені у найкращі вишивані сорочки, стояли одна біля одної дівчата, вирізняючись витканою стрічкою-пов'язкою чи пишним шипшиновим намистом. Важко було здогадатися, що цілі орнаментальні композиції, викладені молодицями на грудях, зроблені з круглого гороху та горіхів ліщини. Гординя брала тих, хто навколо шиї мав разок білих "бовтиць". Так називалися мушлі, що збиралися на берегах Тиси. Їх проколювали, нанизували на нитку "шварку", додаючи "пугвиць", маленьких латунних бляшок. Кому пощастило купити бісеру, то нашивали його на червону "герасівку", яка щільно облягала дівочу шию. Справжнім скарбом були для Ростислави правдиві коралі, які привіз для неї наречений Ярослав Гузар із Відня. Вони одружилися у 1926 році. Марія пригадує як дідусь її та трьох братів вчив співати, а ще з якою радістю писали вони разом писанки, щоби похвалитися перед вуйком, Маріїним хресним батьком, тоді отцем Любомиром Гузаром, сьогодні Патріархом Української Греко-Католицької Церкви.

Писанкові знаки-обереги лягають на Маріїні ґердани, на майстерно виготовлені "кризи", "силянки", "віщунки", "висьорки", "китички", "плетенки", "драбинки". Вони вражають оригінальністю форм та поєднанням кольорів. А найголовніше, що навчаючи нанизуванню бісеру, Марія Рипан дотримується традицій народного українського мистецтва, щедро ділиться дивосвітом кольорів, збагачуючи американсько-канадійську культуру.

Познайомитися з творчістю Марії Рипан можна на веб-сторінці: http://www.rypandesigns.com/