16 травня цього року виповнилося 60 років дослідниці української народної тканини, доктору мистецтвознавства, старшому науковому співробітнику Інституту народознавства НАН України (з 1987 р.), членкині Національної Спілки художників України (з 1989 р.) та Спілки критиків та істориків мистецтва (з 1999 р.) Олені Никорак.

Олена Никорак народилася 16 травня 1948 р. в багатодітній сім'ї Івана та Ксенії Никораків у с. Космач Косівського району Івано-Франківської області. Четверо братів і одна сестра померли малолітніми. Старша сестра Марія і молодша Ганна зі сім'ями проживають у Космачі. У рідному селі здобула середню освіту. Дід по материнській лінії Ксенії Михайло Кравчук (1887-1941) закінчив у Космачі початкову школу. 18-річним юнаком був призваний до австрійської армії. Учасник Першої Світової війни, воював на російсько-австрійському фронті. Потрапив у полон і був відправлений на східну Україну. Згодом вдалося повернутися в рідний край, де почав займатися громадською роботою. У 1929 р. став членом осередку "Рідної школи", а згодом "Просвіти". Часто в читальні "Просвіти" розповідав односельцям про життя, побут, традиції українців східної України, які жили під російською владою.

У 1931 році, разом з Петром Борчуном та Андрієм Пожоджуком, заснував у Космачі кредитну кооперативу "Гуцульська щадниця". Брав активну участь у національно-культурних товариствах. З 1931 р. по 1934 р. був війтом села. У часи німецької окупації був старостою села і робив усе можливе, щоби якомога менше молоді забирали на роботи до Німеччини. У 1941 році німці його викликали до Коломиї, де сильно побили, а через два тижні він помер. На похорон зійшлося приблизно три тисячі людей, було 33 трембіти і сім рогів.

Майже кожна дитина народжується з якимось талантом. Але щоб цей талант проявився, треба його розвивати зі самого дитинства. А буває так, що людина мусить прожити ціле життя, поки відкриє в собі той чи інший талант. Особливо це помітно у мистецтві. Талант не належить самій людині, а всьому суспільству, країні, людству. Чим більше талановитих людей, тим багатшою, цікавішою, сильнішою стає держава.

В Олени Никорак талант проявився ще в дитинстві, відколи почала писати писанки, вишивати і ткати. Писанки писала з першого класу. Ткацтвом зацікавилася ще раніше, бо ним займалася її мама і вся родина. Бабця дуже добре ткала рушники, полотна і все, що було потрібне в побуті. З дитинства залучали до роботи і малу Олену. Вона досі пам'ятає як ходила з мамою до річки мочити коноплі, потім їх сушили і терли. Вдома дотепер зберігається терлиця і машинова куделя.

Всю цю роботу виконували сім'єю. Мама померла, коли Олені було 15 років, опікувалася нею тітка Ксенія. Вона казала, що в житті все треба вміти робити - придасться воно чи ні.

- Змалку мене вчили вишивати, - згадує пані Олена, - і я пам'ятаю, як бабця казала, що першу вишивку треба було кинути в пічку, аби бути доброю вишивальницею. Я вишивала вуставки до сорочок і було дуже шкода кидати те в піч, але таки кинула. Вишивка там палала, а я плакала".

З 1963 по 1968 роки Олена Никорак навчалася у Львівському училищі (нині коледж) прикладного мистецтва ім. Івана Труша у відділі художнього ткацтва. У 1968-1969 роках працювала художником Красавінського льонокомбінату (Росія). З 1969 р.по 1972 р. - викладачем Луцької художньої школи. У 1972-1977 роках вчилася у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва (нині Львівська академія мистецтв) на кафедрі художнього текстилю.

Під час навчання пані Олена мало вишивала, а писанкарством майже не займалася, тому що було заборонено, хоча для кожного Великодня вдома писала писанки. Зате більше займалася ткацтвом. Ткала в училищі, бо виконувала завдання, а також підзаробляла, щоб вистачило на проживання. Ткала для художньо-виробничих майстерень і разом з тим розробляла зразки тканин для художнього салону та училища.

Зараз бракує часу навіть ткацтвом займатися, адже наукова робота вже настільки захопила, що не вистачає часу. Зате писанки пише дотепер. Давала їх на виставки, навіть тут у музеї. Багато писанок замовляли в Канаду, США, Австрію та Австралію.

Науковою роботою Олена Никорак почала займатися з 1979 р. у Львівському музеї етнографії та художнього промислу, тепер - Інституті народознавства НАН України на посаді старшого наукового співробітника. Головні напрямки наукових досліджень - теорія та історія українського народного мистецтва, зокрема традиційного ткацтва, ліжникарства і килимарства. Натхнення займатися науковою роботою було ще з інституту, а залучив до цього уже покійний викладач Яким Запаско. Перша наукова праця Олени Никорак була про гуцульську вишивку і ліжникарство. Вона заняла перше місце на Всеукраїнському конкурсі.

Після навчання працювала в Луцьку на меланжевому комбінаті, а в 1979 р. повернулася до Львова і за сприяння викладача Якима Прохоровича влаштувалася на роботу в Музей етнографії. Тоді відразу стала займатися дослідженням ткацтва українців Карпат. Їздила по Карпатах в експедиції, ходила пішки, збираючи матеріал. Зібрала ткацтво Лемківщини, Гуцульщини і Бойківщини. У 1987 році вийшла перша монографія "Тенденції розвитку традиційного ткацтва українців Карпат", по якій того ж року в Мінську (Білорусь) захистила кандидатську дисертацію. Потім продовжила дослідження на ширші терени по всіх західних областях України, хоча планувалося по всій Україні, але у зв'язку з тим, що музей не мав грошей, довелося обмежитися західною Україною. Але збирала матеріали зі всієї України. Їздила в Чорнобильську експедицію спеціально для того, щоб поповнити свої знання (Київщина, Баришівський район). Їздила також на Полтавщину, Харківщину, Чернігівщину, Поділля, Полісся. Опрацьовує колекції в музеях, щоб бачити аналогії, знаходити якісь подібні явища, бачити відмінність, специфіку ткацтва в різних регіонах. Також досліджувала тканини українців Канади, Словаччини, Польщі, Румунії.

Як досвідчений дослідник Олена Никорак вперше розробила типологію народних тканин, визначила локальні осередки художнього ткацтва і показала найхарактерніші риси декору інтер'єрних тканин. Вперше висвітлила особливості оздоблення і функціонування домотканих виробів в облаштування церков, показала роль і значення тканин у традиційній обрядовості українців.

Олена Никорак - співавтор дев'яти колективних монографій, автор понад 130 наукових статей з питань історії та теорії традиційного мистецтва, зокрема ткацтва, килимарства, ліжникарства.

Цінним науковим доробком Олени Никорак є її монографія "Українська народна тканина ХІХ-ХХ століть". У цій 578-сторінковій, з багатьма ілюстраціями монографії, на суттєвому джерельному і фактологічному матеріалі досліджуються витоки й висвітлюється розвиток українського народного ткацтва - визначного художнього явища національної культури, одного з найдавніших і важливіших видів вітчизняного декоративного мистецтва.

В науковий обіг впроваджується розроблена авторкою типологія тканих виробів; особлива увага приділяється місцевим художнім особливостям західноукраїнських тканин для інтер'єру житла і церкви, використанню творів традиційного ткацтва у звичаях та обрядах нашого народу. У книзі Олени Никорак систематизовано величезний масив пам'яток художніх тканин із західної частини України, визначено основні роди, типологічні групи, типи.

Аналіз художніх особливостей тканин значною мірою доповнює характеристика їх обрядового застосування. Значна увага приділена історії розвитку художніх тканин в Україні, що охоплює період від найдавніших часів до сучасності... Ця книжка - підсумок багаторічної плідної праці. На дванадцятому форумі видавців у Львові монографія "Українська народна тканина ХІХ-ХХ ст." відзначена в числі дванадцяти найкращих книг Форуму-2005 - за унікальне дослідження джерел, шляхів історичного розвитку та своєрідності ткацтва в Україні. На основі цієї монографії у 2006 р. захистила докторську дисертацію. А в 1996 р. Вищою Атестаційною комісією України Олені Никорак присвоєно вчене звання "старший науковий співробітник" за спеціальністю "Етнографія".

У своїй рецензії на книгу академік НАН України професор Микола Мушинка зі Словаччини зазначив, що "це є перше в українському народознавстві та мистецтвознавстві дослідження такого характеру. Він вважає, що "праця Олени Никорак має надзвичайно практичне значення. Вона мала би стати не лише першочерговим підручником для студентів мистецтвознавства та народознавчих вищих навчальних закладів, але й для учнів училищ декоративного та ужиткового мистецтва. Багато цінного і цікавого в ній знайдуть і керівники фольклорних ансамблів при відтворювання українських традицій на сцені. Релігійні громади можуть використати матеріали книги при оздоблювання інтер'єрів храмів, а дизайнери та архітектори - при проектуванні та оздобленні громадських будинків та, врешті-решт, і широка громадськість - при упорядкуванні модерного житла не лише народного, але й у національному стилі...

Дослідниця охопила у своїй праці й народні тканини русинів-українців Словаччини, лемків у Польщі... Її прикладу мали би слідувати й інші вчені української народної культури, бо ця культура не обмежується адміністративними, але етнічними кордонами українського народу, а останні виходять далеко за межі державних кордонів".

Зараз Олена Никорак продовжує працювати над другою частиною монографії "Українська народна одягова тканина" та колективних монографіях: "Мала ілюстрована енциклопедія українського народознавства", яка готується до друку та "Українське мистецтвознавство: ілюстрований довідник", "Українське народне мистецтво: порівняльний аспект".

На замовлення надзвичайного і повноважного посла Франції в Україні Жан-Поля Везіана бере участь у написанні книги "Гуцульські вишивки", де готує два розділи: "Історіографія гуцульської вишивки", "Звичаєво-образова функція вишивки".

Олена Никорак систематично бере участь в науково-дослідних експедиціях, регіональних, всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях, сесіях: Львів, Київ, Ужгород, Чернівці, Івано-Франківськ, Дрогобич, Тернопіль, Луцьк, Едмонтон (Канада). Учасниця етнографічних та мистецтвознавчих експедицій на Бойківщину, Лемківщину, Покуття, Поділля, Волинь, у забруднені райони Київського Полісся.