Зустрітися з другою леді країни я домовилася в кабінеті керівника прес-служби Кабінету Міністрів. Марина Володимирівна встигла мені розповісти про своїх батьків: про маму, що була для неї прикладом у всьому і померла три роки тому. "Маму в Києві знало дуже багато людей, - каже Марина Володимирівна. - Вона любила і приймала вдома усіх своїх, моїх друзів, друзів наших друзів, знала всі їх проблеми - сімейні, сердечні, життєві і неодмінно допомагала всім". І про батька, що живий-здоровий, їздить у свої 78 років на величезному джипі, обожнює полювання і ще зустрічається з молодими жінками, молодшими за дочку.

Але перейдемо до нашої героїні. Марина Володимирівна Кінах - корінна киянка. Освіта - технічна. Закінчила Київський автодорожний інститут, але обрала професію журналіста. Співпрацювала з газетами "Своя справа" і "Галицькі контракти". І одночасно працювала на половину окладу прес-секретарем у Союзі промисловців і підприємців, що тільки-тільки спинався на ноги. В УСПП Марина Володимирівна пропрацювала десять років. Завжди казали: "Президенти Союзу приходять і відходять, а Марина Володимирівна залишається". У 1996 році в УСПП прийшов Анатолій Кінах. Перше, що він зробив, - перевів прес-секретаря з половини окладу на оклад. "Мене не влаштовує прес-секретар, що працює на половину окладу", - сказав він.

А далі був роман...У нас прийнято його називати "службовим".

- Я вам скажу так: ніякого "службового роману" не було, ніхто не ховався по кутках, і ніхто не зустрічався нишком... Як тільки ми вирішили, що будемо разом, то відразу ж розставили всі крапки над "і". Анатолій Кирилович прямо на нараді усім сказав, що так і так, я люблю цю жінку, і ми будемо разом, і я не збираюся таємно зустрічатися, щоб не було пліток.

- Це була любов з першого погляду?

- Напевно, так.

- Очевидно, треба мати дуже сильний характер, щоб так відверто сказати: "Я люблю цю жінку..."Та ще й на нараді.

- Це було не просте для нас обох рішення. І, думаю, у нас сильні характери. І Анатолій Кирилович прожив з першою дружиною двадцять років, і я прожила з першим чоловіком вісімнадцять років. У нас були дуже добрі сім'ї. В Анатолія Кириловича була чудова дружина, з якою він учився в школі з першої кляси. Її мама була вихователькою Анатолія Кириловича в дитячому садку. І в мене була чудова сім'я - інтелігентний чоловік... Але так вийшло.

- А які у вас тепер стосунки з попередніми сім'ями?

- Цивілізовані. Ми, наприклад, дружимо з батьком мого першого чоловіка, з його рідною сестрою. Вони дуже поважають Анатолія Кириловича, часто нас запрошують у гості в Севастополь, де живуть.

- Марино Володимирівно, скажіть, призначення Анатолія Кириловича на посаду прем'єр-міністра для вас було несподіваним?

- Я не скажу, що це було для нас абсолютною несподіванкою. Я не знаю іншого такого політика, який би так послідовно пройшов усі щаблі політичної кар'єри... Я вважаю, що його призначення на посаду прем'єр-міністра було абсолютно логічним.

- Як ви думаєте, ваша роль у цьому логічному ланцюжку є?

- Хотілося б сподіватися, що є. Ви пам'ятаєте анекдот про Клінтона. Білл і Гілларі зупинили машину на заправці, підійшов заправник, а Гілларі й каже: "Цей хлопець за мною упадав в університеті". Білл відповідає: "Ну ось, вийшла б за нього заміж, і сиділа б на бензоколонці". А вона: "Якби я вийшла за нього заміж, то він став би президентом". Дружини завжди впливають на своїх чоловіків, адже атмосфера в родині дуже важлива, вона позначається і на настрої людини, і на його поглядах, і на рішеннях.

- Ви в сорок років народили третю дитину. Теж непросте рішення. Мабуть, дитини дуже хотів ваш чоловік?

- Ви знаєте, я б і четверту народила. А чому б ні, наприклад, у 44 роки. У мене сусідка на Подолі в 44 народила першу дитину, у 47 - другу. Я вважаю, що сім'я без дитини неповноцінна. І я, і чоловік дуже хотіли дівчинку... Софійці вже рік і вісім місяців, вона знає слів з десять англійською. Я вчу з нею вірші, оскільки в мене ідеальна пам'ять і я знаю багато віршів з дитинства. І вона у мене вдалася. Розумна страшно. Я її запитую: "Софійко, ти в кого така розумна?", вона відповідає: "В тата". Моїх старших дочок - Зою і Наталю - обожнює.

- Але батька вона бачить дуже рідко...

- На жаль, так. Він приходить з роботи пізно, але вона його завжди чекає. Він лягає на підлогу, вона по ньому ходить, усе розповідає, що за день відбулося в її житті. Для Анатолія Софійка - це все його життя. Він завжди із собою у внутрішній кишені піджака носить пачку фотографій Софійки.

- В одному зі своїх інтерв'ю ви якось сказали, що висока посада вашого чоловіка ніяк на вас не вплинула. Мовляв, якою була, такою і залишилася...Але мені здається, що це неможливо, що ви трішки лукавите. Статус дружини прем'єр-міністра багато до чого зобов'язує, і впливає як на стиль життя, так і на манеру поведінки... Що вам довелося змінити у своєму житті?

- Ви, напевно, не повірите, але, по-моєму, нічого особливого в моєму житті не змінилося. Ну, хіба що тепер ми живемо на державній дачі. А так, темп життя у мене завжди був швидкий... Річ у тому, що Анатолій Кирилович з того часу, як ми з ним живемо разом, завжди займав якусь високу посаду. Чим принципово може відрізнятися життя дружини прем'єр-міністра від життя дружини віце-прем'єр-міністра? Я їжджу на тій же машині, що і їздила, працюючи в прес-службі УСПП. З тим же водієм. Офіційних візитів, куди б я могла поїхати як дружина прем'єр-міністра, за ці сім місяців не було. Було, правда кілька неофіційних візитів, куди дружин не беруть, то я сама напросилася два рази. Наприклад, у Москву, де в мене живе бабуся, якій 88 років. Гріх було не скористатися з такої можливости. Коли я Анатолію Кириловичу декілька разів натякнула, що, мовляв, візьми мене з собою, він сказав: "Тобі немає чого там робити".

- Вас не ображає, що він так говорить?

- Та ні. Я просто знаю його характер. Він говорить, що в мене і так багато турбот: сім'я, діти, робота...

А я продовжую вести активне громадське життя. У мене є фонд, ми проводимо багато різних заходів: виставку квітів, виставку картин, допомагаємо молодим балеринам, "просуваємо" перспективних художників. У мене є жіночий клуб, ми проводимо покази робіт вітчизняних дизайнерів одягу.

- Тобто активної участи в політичному житті країни ви не берете?

- На жаль, як дружина прем'єр-міністра, я не можу займатися політичними справами. У політичному житті я беру участь тільки вдома - у розмовах з чоловіком і з подругами...

- До речі, про розмови з чоловіком. Як часто Анатолій Кирилович радиться з вами перед ухваленням важливого рішення чи навіть так, у дрібницях?.. Намагаєтеся ви якось вплинути на рішення свого чоловіка?

- Анатолій Кирилович відразу розставив акценти: на роботі треба працювати, а вдома треба займатися сім'єю. Я, звичайно, можу його запитати, що він думає з того чи іншого приводу, висловити свою думку, але не більш.

- А як часто ваші знайомі намагаються вплинути на вас, щоб ви, у свою чергу, вплинули на чоловіка? Мабуть, є люди, що намагаються використовувати вас? Як ви з цим справляєтеся?

- У нас у родині закон - ніяких зустрічей, дзвінків я Анатолію Кириловичу організовувати не можу і ніяких листів і прохань не передаю. Я пам'ятаю, як один мій близький товариш підійшов до Анатолія Кириловича в аеропорту і намагався з'ясувати якесь питання, але не було часу, й Анатолій Кирилович сказав йому: "Добре, розберемося, напишіть лист". Той зрадів: "Так, я напишу і передам Марині". На що він, відкривши дверцята машини, металевим голосом сказав: "Марина Володимирівна працює дружиною. Я прошу вас це запам'ятати раз і назавжди".

- А з ким з відомих людей ви підтримуєте дружні стосунки? Скажімо, чи підтримуєте ви такі стосунки з родиною Президента?

- Наші сім'ї, звичайно, знайомі...Мені дуже імпонує Людмила Миколаївна, вона дійсно унікальна жінка, уміє себе тримати, може виступити без підготовки, прекрасно виглядає, підтягнута, добре одягнена.

- А маєте свого перукаря, косметолога?...

- Я ніколи в житті не була у косметолога. Моя мама померла в 75 років, і в неї не було ні однієї зморщечки. Манікюр, педикюр - це святе. Мама привчила мене до цього з 17 років. А щодо перукаря, то я часто їх міняю.

- До речі, багато журналістів вважають, що публічним виступам Анатолія Кириловича не вистачає емоційности й образности. Чи не намагаєтеся ви цей імідж оживити?

- Мені доводиться чути, що Кінах сухуватий у виступах, мало посміхається, не так, як, наприклад Віктор Ющенко чи Білл Клінтон. Анатолій Кирилович говорить, що коли буде гідна пенсія у старших людей, і вони не стоятимуть на вулиці з простягненою рукою, коли не буде безпритульних дітей і всі діти будуть радіти життю, тоді він одягне червону краватку, вставить червону хустинку в нагрудну кишеню і всім буде усміхатися.