Події у Срібній Землі у березні 1939 року і проголошення Карпато-Української держави - це щось над­звичайне. Майже 700 років цей дав­ньоруський край перебував поза Україною - ще від княжих часів. Се-мигородці, мадяри і австрійці пану­вали на цих землях, намагаючись асимілювати і денаціоналізувати українську народну масу. Всупереч несприятливим історичним обставинам, Закарпаття залишилося україн­ським, хоч його контакт із більшіс­тю українських земель був часом дуже і дуже слабкий, а тиск чужин­ців був агресивний понад міру. Тому те, що сталося на Срібній Землі у 1939 році, є доказом, що нікому й ні­коли України не перемогти.

Коли після Першої світової ві­йни і розпаду Австро-Угорської ім­перії Закарпаття опинилося в скла­ді Чехословаччини, в краї запану­вала нова політична ситуація, яка дозволила українцям відновлен­ням Української держави заманіфестувати перед світом волю до національної незалежности. Справа Карпатської України зворушила серця українців по всьому світі.

15 березня 1939 року в місті Хусті відбулось засідання 22 нововибраних послів до першого сойму Кар­патської України, на чолі з президен­том о. Августином Волошином, який відкрив сойм словами: „Всемогучий Боже, Ти, що дозволив нам, найменшій вітці українського наро­ду, взяти свою долю у свої руки, дя­куємо Тобі. Вірю, що наш перший Сойм, однозгідно з во­лею народу, дане йому право і влас­ті виконуватиме на добро україн­ської нації і цілого населення Кар­патської України. Слава Україні!".

Під час засідання сойму наспівали тривожні вістки про наступ мадяр­ських військ, узгіднений з нацист­ським Берліном. Представник Ні­меччини передав ноту Берліну - щоб не чинити опору мадярським оку­пантам. Сойм Карпатської України, не звернувши увагу на ту пораду мо­гутньої Німеччини, спокійно продо­вжував свої історичні наради, і це був перший справжній опір ворогові. Президент о. Августин Волошин, присутні посли і члени уряду Кар­патської України знали, що на них дивляться віки історії, дивиться весь український нарід і цілий світ.

Уряд о. А. Волошина переслав Берлінові ноту, в якій ствердив, що українці будуть боронити свою зем­лю і свою волю! До „карпатської Січі" вступали сини і дочки з інших земель України, протиставляючи мадярським танкам і гарматам не так зброю, як хоробрість і честь. Ні­меччина і Італія, як Пилати, вмили руки і свідомо залишили Карпатську Україну на поталу мадярам. Зброй­ний чин карпатських січовиків ви­кликав подив і увагу цілого світу до української проблеми. На полі слави полягло тисячі вояків, імена яких золотими літерами вписані в історію національно-визвольної боротьби українського народу.