Протягом сотень років Україна переживала багато навал завойовників, інтервенцій, війн, репресій, насильницьких переселень, голодоморів. Тому мільйони українців покидали Батьківщину, шукаючи кращої долі. Так за століття виникла багатоцільова українська діаспора.

На початку незалежності діаспора була необхідна офіційній Україні для підтримки політично, інформаційно, а інколи й фінансово. На сьогоднішній день офіційна Україна має достатньо сил і грошей, щоб ігнорувати діаспору. Та чи вигідне таке ігнорування українським регіонам, підприємствам, та мільйонам українців, які на них працюють? Адже володіючи величезними науково-технологічним та виробничим потенціалом, кваліфікованими кадрами, країна не може себе реалізувати ні всередині країни, ні поза її межами.

За всі роки незалежності, держава ще не досягла рівня економічного розвитку 90-тих років. Багато підприємств, виробничих баз колишніх ПТУ просто фізично знищено, порізано на металобрухт, кошти розкрадено.

Симптоматично, але лейтмотивом більшості виступів та висловлювань керівництва України, експертів з різних представництв за кордоном, під час візитів делегацій є один і той самий: дайте грошей, кредитів, інвестицій, прийдіть до нас та допоможіть.

Сьогодні в світі нараховується біля 200 великих та малих країн з населенням близько шести мільярдів людей. Натомість достатньо пальців на руках однієї людини, щоб перерахувати так звані розвинені країни з загальним населенням 600-700 мільйонів людей.

Сотні країн з величезними природними та матеріальними ресурсами, дешевою робочою силою дивляться на розвинені країни з надією щось отримати, пропонуючи набагато вигідніші і стабільніші умови ніж Україна. Тобто масовий капітал в Україну, при тих економічних і політичних умовах, які в ній існують, не прийде. І це підтверджує історія останніх років.

Отже треба вчитися заробляти гроші, а не просити їх.

Основа основ будь-якого бізнесу є продаж. Можна говорити про бізнес роками, читати лекції і так далі, але коли немає продажу, немає і бізнесу. На жаль, Україна не вміє продавати свій потенціал, свої товари, свої технології, свої можливості. Вона досі не спроможна визначитися з напрямком, де і як це робити: на сході або на заході. Схід володіє величезними запасами природних ресурсів, утім це не той напрямок, де можна сподіватися заробити гроші. Тим більше що схід, за правило, використовує власні економічні контакти для своїх не зовсім доброзичливих планів. Та й, нарешті, там теж шукають грошей.

Західні фінансові ресурси значно більші (і до того ж з кращими принципами ведення бізнесу). Для прикладу, в Північній Америці існує мережа магазинів Wal-Mart. Фінансові можливості Wal-Mart і бюджет Росії до недавнього часу - можна було порівнювати.

На сьогоднішній день 60-80% усіх товарів в магазинах Північної Америки вироблені в Китаї. Деяка частина цих товарів неякісна і на другий день після купівлі їх просто викидають. Але вже сьогодні вони розвиваються, вчаться і заробляють гроші.

Жодна країна не хоче пускати до себе іноземного виробника. Навпаки, прагне більше експортувати. За зовнішньою ідилією розвинених країн стоїть невидима, а інколи і видима економічна боротьба. Конкуренція величезна.

Отже ніхто не прийде в Україну, не піде по заводах і фабриках, шукаючи товар для купівлі. Світовий ринок перенасичений, в світі не існує проблеми купити. У світі існує проблема продати.

Для цього треба стати поруч з акулами бізнесу, і почати вчитися продавати свої товари. Зрозуміло, що цьому не будуть раді. Ніхто не хоче мати ще одного конкурента. Та Україна мусить руками, ногами, плечима відчинити ці двері.

У бізнесі існує позиція № 1 - це продавець, людина, яка першою зустрічає потенційного покупця. Вміння продавати доведене до рівня мистецтва. Найбільшою проблемою будь-якого бізнесу є пошук таких людей. Найкращі продавці отримують дуже великі гроші. За статистикою, 20% таких людей приносять 80% прибутку компанії, решта - тільки 20%.

Висновок: Україні потрібні такі люди на всіх рівнях. Це мусять бути не просто торгові представники, а "тигри в лисячій шкірі". Сотні, тисячі людей, які займалися би маркетингом для українських підприємств, рекламували їхню продукцію, проводили презентації, виставки, семінари, налагоджували контакти... Головним критерієм ефективності будь-якого українського представництва за кордоном мусить бути принцип: скільки продано товарів, укладено контрактів, зроблено презентацій та виставок, а не скільки знайдено грошей.

Зрозуміло, для України, як молодої держави, це важке завдання, з огляду на те, що, по-перше, людей, здатних це робити, не багато. По-друге, мало кому з українців відома специфіка західного ринку та його правила гри. По-третє, через мовний та психологічний бар'єри, незнання менталітету людей, які займаються бізнесом на заході. І, нарешті, проблемою є отримання віз для громадян України в деяких країнах.

Натомість Україна вже має свій бізнес-десант за кордоном. Йдеться про українську діаспору! До речі, неабияку роль в успішному просуванні Китаю на західний ринок відіграє саме китайська діаспора. Україна - єдина з колишніх республік Радянського Союзу, яка має величезне багатство - багатомільйонну діаспору по всьому світі. Діаспорою засновано велику кількість українських інституцій: школи, інститути, церкви, газети, мережа різноманітних організацій тощо. По суті справи, діаспора побудувала свою Україну поза межами справжньої, зберегла мову, традиції, культуру, релігію, а головне - любов до Батьківщини.

Діаспора накопичила великий досвід життя за кордоном у всіх сферах: політиці, економіці, бізнесі, законодавстві, культурі. Майже в кожному місті, де є українська діаспора, існують відділи Конгресу Українців Канади та об'єднання українських підприємців та промисловців. Тобто, Україна потенційно вже має свій "економічний закордонний десант". Їх об'єднання - України та її діаспори - може стати надзвичайно результативним. Але перш за все, офіційний Київ мусить змінити своє ставлення до діаспори, бачити в ній прихильника, а не ворога.

На сьогоднішній день їхні стосунки можна кваліфікувати як взаємне ігнорування. Такий висновок можна зробити, приміром, з "теплих" прийомів, які офіційна Україна демонструє в ході проведення Світових Конгресів Українців. Та, власне, йдеться не про прихильність до діаспори тих можновладців, які й досі виживають своїх громадян з країни, а про мільйони людей, які не мають роботи, надії на краще і змушені залишати родини, країну в пошуках кращої долі.

Варто замислитися, про які інвестиції може йти мова, якщо робоча сила залишає країну? Хто буде відпрацьовувати інвестовані гроші через 5-10 років?

Власне слово за Україною, її підприємствами, регіонами, які прагнуть реалізовувати свої експортно-імпортні можливості. Але це мусить бути на взаємовигідних умовах. І треба бути готовим, що будуть помилки, невдачі, втрати, непорозуміння. Це й нормальний шлях здобуття досвіду.

Декілька років тому до мене звернулась одна жінка з проханням допомогти організувати виставку і презентацію українських вин фірми "Масандра" в Едмонтоні. Я з радістю погодився це зробити, тим більше, що це співпало з Днем Незалежності України. Але коли привезли вина, я та мої колеги були шоковані: комусь в керівництві "Масандри" прийшло в голову, в рекламних цілях, помістити на етикетці портрет Сталіна в оточенні Черчілля і Рузвельта. На якого покупця розраховували власники компанії, тільки їм відомо. Ця чисто російська ідея використовувати колишніх царів та цариць, імператорів та князів, минулих та сучасних президентів, для назв ресторанів та кафе є абсолютно помилковою.

Зрозуміло, що презентація не відбулася, навпаки, її бойкотували навіть в інших містах Канади. Але вже існує декілька позитивних прикладів з розповсюдження в Канаді українського пива, горілки та вин. У Канаді живе близько одного мільйона етнічних українців і вони здебільшого роблять вибір на користь українських товарів. Утім, не за рахунок національного самоприниження.

Світ змінюється, але принципи залишаються ті самі. Виробник шукає покупця і несе витрати, пов'язані з виходом на нові ринки. Виробник шукає дистриб'юторів, вчить їх, стимулює, рекламується. Це класичний шлях і його обійти неможливо.

Я, як і тисячі представників діаспори, витрачаємо багато часу, енергії, власних коштів на поширення української ідеї, культури, на покращення іміджу України, як держави. Та ніхто не буде займатися "розкруткою" безкоштовно приватного бізнесу. Зрозуміло, що не кожне українське підприємство зможе забезпечити такі умови для потенційного агента, як це роблять відомі в світі фірми. Але колись треба починати.