Америка, США – країна мрій, еміграції та втечі, багатого бізнесу й успішності, іноді вона ввижається в снах як деякий Еден. Особливо, для представників країн третього світу, де часто нема змоги ні втілити мрії, ні розпочати успішну кар’єру, ані абияк облаштувати життя та добробут власної родини.

Якось ми з донькою переглядали історичний фільм про ранню, щойно колонізовану британцями Америку. Дівчинка сказала: «Я в шоці! Невже американці колись жили так тяжко?» Але правда в тому, що з нічого ніщо не виникає. США постають із контрабанди та війни. А що поштовхом до появи нової незалежної країни мрій, яка через кілька сторіч володітиме світовою гегемонією стало звичайне «чаювання» Не звичайне, звісно, а Бостонське чаювання. Подія, яка послугувала початком американській революції, і є символічною в американській історії.

По тому, як, колонізувавши, британці та решта Європи пізнали смак правдивого чаю, його імпортували зі східних областей Індії. 1698-го парламент надав англійській Ост-Індській компанії монополію на постачання чаю до Великої Британії. Однак і метою придушення конкуренції у північноамериканських колоніях парламент 1721-го ухвалив закон, який вимагав купувати чай тільки у Великій Британії. Доставка чаю, утім, аж до ХХ сторіччя була справою не з дешевих.

	Свято від Фробішера та плімутських братів

Напруження між Британією та її північноамериканськими колоніями зросло в 1760-ті, коли британський парламент задля збільшення прибутків уперше намагався ввести податок у колоніях. Мешканці колоній виступили проти цього, аргументуючи свої дії британською конституцією, за якою піддані британської корони можуть оподатковуватися тільки своїм представництвом у парламенті. Оскільки ж такого представництва не було, колоністи не могли оподатковуватися. Вони бойкотували акт про гербовий збір 1765 року та відповідний британський закон 1767-го. У відповідь на ці дії, 1773-го британський уряд видав «Чайний закон», дозволивши Ост-Індській компанії продавати чай до північноамериканських колоній напряму, без «будь-яких митних зборів» у Великій Британії, зі значно нижчим американським митом.

Численні колоністи, особливо багаті контрабандисти, були обурені такими діями великої компанії, яка мала солідне лобі та вплив на парламент. Це спричинило чайні погроми у Філадельфії та Нью-Йорку. Та саме події у Бостоні стали вирішальними. Бостонці розцінили вибіркову відміну податків як наступну спробу Великої Британії зупинити рух за незалежність у колоніях. Політик та публіцист із Бостона Самюел Адамс та його побратими закликали замовників чаю в Ост-Індській компанії та торгових посередників призупинити свою діяльність. Склади, крамниці та навіть будинки, які не підтримали заколот, були піддані погромам і нападам.

Першим із багатьох кораблів із чаєм Ост-Індської компанії, що прибули до Бостонської гавані наприкінці 1773-го, був «Дартмут». Спалахнув конфлікт між портовою адміністрацією та членами революційного товариства Адамса «Сини свободи». Самюел Адамс і його однодумці швидко зібрали кілька велелюдних мітингів, закликаючи не тільки до непокори парламенту та загребущій Ост-Індської компанії, а й англійському губернаторові Томасові Хадчинсону. Останній наполягав на розвантаженні корабля. Але мітинг-майдан 16 грудня 1773 року, в якому взяли участь понад п’ять тисяч бостонців, ухвалив: чай має бути знищений. Власник та капітан судна «Дартмут» погодилися з тим, що чай має повернутися до британських островів. Ті самі обіцянки були отримані від власників двох інших кораблів «Елеонор» та «Бівер». Але губернатор Хадчинсон наказав заблокувати гавань і не допустити відплиття нерозвантажених кораблів, адже король Георг III був надзвичайно розгніваним.

У четвер, 16 грудня 1773-го, за день до розвантаження, капітан Роч попросив губернатора Хадчинсона дозволити кораблям відпливти без розвантаження, на що отримав відмову. Самюел Адамс звернувся до натовпу: «Це зібрання не може зробити більше, ніж врятувати країну!» Незабаром група «Синів свободи» в національних костюмах індіанців, озброєні сокирами та кийками, на чолі з Гриффіном Варфом, прокралися на борт трьох британських суден. Трюми швидко та ефективно були спустошені. За борт викинули 45 тонн чаю вартістю 1,87 мільйона доларів США у перерахунку на ціни теперішнього часу. Утім, крім чаю, не було завдано жодних збитків, нічого не вкрадено. Деякі місцеві жителі спробували зібрати чайне листя у воді, але пізніше чай було визнано зіпсованим. Четвертий корабель Ост-Індської компанії не постраждав лише тому, що прямував до Провінстауна. У його трюмі вціліли всі 58 ящиків чаю та були доставлені до Бостона.

Бостонське чаювання спричинило кризу. На Хадчинсона тиснули з Лондона з вимогою в найкоротший термін розшукати та покарати «Синів свободи». У лютому 1775 Британія видала рішення, що скасовувало податок з будь-якої британської колонії, яка сумлінно захищає Британську Імперію та утримує її офіцерів. Та в самій Британії ті політики, які співчували колоніям, наразилися на критику. Прем’єр-міністр лорд Норт заявив: «Незалежно від того, як все завершиться, ми маємо ризикнути, інакше все закінчено». Уряд вважав, що такі дії не можуть залишатися безкарними, й оголосив бостонський порт закритим і запровадив так звані «нестерпні закони». Управління колонією Массачусетс, до складу якої входив Бостон, передали головнокомандувачу королівських військ в Америці генералові Гейджу, а через рік надійшло британське підкріплення на чолі з командиром Вільямом Гоу.

Тим часом у колоніях Бенджамін Франклін заявив, що увесь знищений чай має бути оплачений, всі 70 000 фунтів. Роберт Мюррей разом із іншими торговцями вирушили до лорда Норта з цією пропозицією, але отримали відмову. Чимало колоністів на знак солідарності відмовлялися від вживання чаю, замінюючи його настоянкою з листя малини та іншими трав’яними напоями, а також кавою. Американці, втім, були сповнені натхнення з приводу того, що сталося, і це спонукало їх на акції непокори. За свободу та незалежність виступили 30 колоній. Отак Бостонське чаювання стало одним із каталізаторів Війни за незалежність США.

В історії ж Бостонське чаювання увійшло як символ нескореного духу та боротьби за свободу.