Отримавши диплом про вищу освіту, випускник вищого навчального закладу має з оптимізмом дивитися в майбутнє, адже вірить, що разом із дипломом отримує професійні навички, які знадобляться на ринку праці.

Але якби так було завжди, давно б канула в минуле інфляція дипломів про вищу освіту, а заодно й робота таксистами, касирами, продавцями магазинів для людей із вищою освітою. Насправді ж частка власників дипломів про вищу освіту серед зайнятих тими видами діяльності, які вищої освіти не потребують, в Україні становить 34,3%.

Розрив між очікуваннями ринку праці від фахівця та тим, чого його навчили в університеті, — річ давно відома, і це не суто українська проблема. В усьому світі такий розрив називають «кваліфікаційним», або skills gap. Він стає найбільшим розчаруванням для випускників і роботодавців. Розчаруванням для останніх — бо вони отримують дипломованого фахівця, якого ще потрібно навчати. Розчаруванням для випускників — бо вищу освіту нарешті здобуто, але кваліфікаційних навичок відповідного рівня не сформовано, і серед «перспектив» — робота з низькою зарплатою, або не за фахом, або взагалі — безробіття. В нас у країні лише серед тих, хто працює, уражених кваліфікаційним розривом — понад 45%. Це розмір так званої «кваліфікаційної ями».

Що ж це за явище таке — кваліфікаційний розрив, і як його подолати?

По-перше, це явище поширене навіть у розвинених країнах світу, — до 25% працівників мають кваліфікаційний розрив. У країнах, що розвиваються, показник вищий — до 60%. Шкода від кваліфікаційного розриву величезна, — втрата продуктивності праці у країнах ОЕСР через кваліфікаційний розрив становить 6%, а світовий ВВП втрачає 5 трлн дол. щорічно.

Якщо зробити припущення, що в Україні такий самий кваліфікаційний розрив, як у країнах ОЕСР (6%), то щорічні втрати ВВП становитимуть приблизно 300 млрд грн.

По-друге, кваліфікаційний розрив потребує істотної уваги з боку системи вищої освіти. Як свідчать опитування роботодавців та міжнародні дослідження, університети мають опікуватися формуванням у студентів таких навичок: здатність вирішувати проблеми (розрив з очікуваннями роботодавців становить 29%); стресостійкість (29%); комунікаційні навички (розрив становить 24%); адаптивність (20%); аналіз даних (20%); лідерські якості (19%)

По-третє, варто замислитися — де і як формувати затребувані на ринку праці навички. 97% студентів-практикантів вважають, що саме практика формує комунікаційні навички, які містяться у списку найбільш затребуваних роботодавцями. 80%, вважають, що комунікаційні навички можуть бути сформовані в аудиторії університету під час навчання. Навички роботи в команді, на думку 90% практикантів, теж формуються завдяки проходженню практики, і лише 70% вважають, що командної роботи можна навчитися в аудиторії університету.

А роботодавці вважають, що шість із десяти найактуальніших кваліфікаційних навичок краще формуються під час практики, ніж в аудиторії університету. До цих навичок належать: комунікаційні навички (думка 80% роботодавців); робота в команді (78%); навички вирішення проблем (75%); технічні навички (65%); креативність (62%); навички особистого спілкування з клієнтами (58%). Варто нагадати, що перша, друга та третя навички з переліку вище входять до списку трьох основних кваліфікаційних навичок, на думку роботодавців у світі.

Отже, не варто сподіватися, що університетська аудиторія може сформувати в студентів усі затребувані роботодавцями кваліфікаційні навички належного рівня. Тобто освітня програма, яка передбачає неякісну практику на підприємствах і в організаціях, із неефективною системою оцінювання набутих навичок, не може сформувати випускника, конкурентоспроможного на ринку праці.

З іншого боку, розв’язання проблеми кваліфікаційного розриву виключно коштом та зусиллями ринку праці, тобто роботодавців, — дуже складне завдання. В Україні понад половину найманих працівників (53,3%) були охоплені додатковою підготовкою (перепідготовкою) та підвищенням кваліфікації, з них усього 32,4% опитаних навчалися коштом підприємства, 18,6% — за власний кошт, 2,3% — за рахунок третіх осіб. Решта (46,7% респондентів) упродовж останніх п’яти років не оновлювали професійних компетенцій, не проходили такої підготовки, зокрема 39,8% не отримували такої пропозиції, а 6,9% вважають це недоцільним».

Розв’язання проблеми кваліфікаційного розриву має бути комплексним завданням, тобто відбуватися з участю як системи вищої освіти, так і ринку праці. Розвиток практики дуальної освіти, вдосконалення умов проходження виробничої практики, відхід від «звітного» формалізму та дотримання вимог щодо практики всіма задіяними учасниками, у т.ч. студентами, вдосконалення результативних практик залучення студентів до науково-дослідної діяльності університетів, розвиток програм міжнародного студентського обміну — все це потребує спільних зусиль зацікавлених осіб. Слід розуміти, що в сучасному світі випускник як ерудит, котрий чудово володіє виключно предметними знаннями, вже не потрібен роботодавцеві. Випускник — це не «мобільна енциклопедія», адже без відповідних навичок ці предметні знання на ринку праці імплементувати неможливо.

Тимчасом не слід забувати і про те, що формування якісного випускника, який відповідав би очікуванням ринку праці, потребує попередніх інвестицій. Ось скільки витрачають на одного студента на рік різні країни:

Чи легко нашим університетам із таким показником генерувати якісний освітній продукт — випускника? Чи можна виробляти якісніший освітній продукт, якщо обсяги фінансування процесу його виробництва в кілька разів поступаються аналогічному показникові університетів закордонних країн?

Дуже складні, та водночас актуальні запитання як для вищої освіти України загалом, так і для кожного студента зокрема. При цьому абсолютно зрозуміло одне — епосі масового, неефективного державного фінансування вищої освіти слід покласти край. «Гроші мають ходити за студентом» — це правильна теза, яку ввела в обіг держава 2021 року. Але, щоб ця теза працювала, тобто могла зменшити кваліфікаційний розрив, потрібно, аби грошей, які «ходять за студентом», було достатньо. Своєю чергою, нашим абітурієнтам і їхнім батькам, які вибиратимуть заклад вищої освіти та освітню програму, слід дуже наполегливо цікавитися умовами проходження практики студентами. Тут зайвих запитань бути не може.