Олександр Дерманський протягом декількох років здобував перемоги не на одному українському літературному конкурсі, ось, наприклад, щойно завершився І Всеукраїнського конкурс на кращі твори для дітей молодшого шкільного віку "Золотий лелека", де Олександр Дерманський здобув ІІ премію із повістю "Царство Яблукарство" Що ж залишається чекати на видання книги-переможиці з превеликим нетерпінням!!!

Щоби дізнатися про творчість Олександра Дерманського ближче, щоби познайомитися із автором чудернацьких героїв, щоби відкрити безмежний світ фантазії письменника, пропоную поговорити з ним.

Олександр Дерманський: «Якщо говорити про дитячу книжку, то це перш за все книжка, що гріє душу, світла, весела»

Коли ще був студентом, почав писати вірші. Зовсім не дитячі. Про що може писати двадцятирічний юнак - ясно, що про любов. Нітрохи тоді не думав, що стану письменником, просто писав, бо відчував гостру внутрішню потребу: в душі накопичилося надміру переживань, і вони воліли вирватися бодай на папір. Згодом увійшов в азарт і не писати вже не міг, тим більше, бачив, що не просто мараю папір, а нібито інколи виходить непогано. Та й знайомі хвалили. Однак з часом усе менше віршував (може, побут замучив) і зараз, на жаль, лірика мене минає.

Втім, не все так сумно. Ота моя юнацька поетична весна переконала в тому, що маю літературний хист. Тож коли в 2000-му році, маючи вагітну дружину й жебрацьку вчительську зарплатню, задумався про додаткову роботу, якось одразу спало на думку спробувати написати для якогось дитячого журналу. А далі закрутилося. Відтоді працюю в "Стежці". 2004 року вінницьке видавництво "Теза" випустило в світ мою першу книжку "Володар макуци, або Пригоди вужа Ониська".

Я досі не знаю, чи взагалі проникаю в дитячий світ. Сподіваюсь, що так, адже інакше - чи варто було б писати. А ключ... нехай це звучатиме високопарно, виглядатиме як позерство, та іншої відповіді не знаю: цей ключ - моє добре серце. До того ж, скільки себе пам'ятаю, я завжди любив дітей. Тепер маю свою донечку, і вона для мене - все, хоч і має вельми непростий характер.

Якщо говорити про дитячу книжку, то це перш за все книжка, що гріє душу, світла, весела. І цікава. Скільки б мене не переконували в тому, що література насамперед повинна чомусь навчати дитину, щось там виховувати, погоджуюсь не на всі сто. Так, "порожня", суто розважальна дитяча книжка - нічого не варта, одначе ще менш чогось варта, а то й шкідлива нудна книжка. Її просто ніхто не читатиме, відтак, будь-яке дидактичне чи виховне начиння книжки втрачає будь-який сенс. Отже, гарна книжка та, котра навчає і виховує, а малий читач про це навіть не здогадується.

Звісно, для дитячого видання неабияке значення має художнє оформлення книжки. Гарну книжку хочеться читати. Головне, щоб малюнки не заступали собою сам твір. Для цього так важливо писати цікаві, веселі, непересічні тексти.

По-різному. Якщо говорити про сам процес, то це може бути півтора-два місяці, а може знадобитися й значно більше часу. Якщо ж враховувати період обдумування ("виношування"), то й понад рік.

Пишу найчастіше вночі, бо вдень працюю на двох роботах. А взагалі на творчість, як і на все інше, впливає цілий комплекс зовнішніх чинників - починаючи від злагоди в сім'ї та на роботі й закінчуючи настроєм чи самопочуттям. Ніколи не сідаю писати з поганим настроєм: все одно нічого путнього з того не вийде.

Перші твори писав без конкретного плану, сюжет значною мірою формувався в процесі свого розгортання. Тепер дотримуюсь заздалегідь складеного плану, такого собі синопсису, що окреслюю собі в голові або ж коротко записую. Майже завжди чітко знаю, чим закінчиться книжка. Іноді навіть до фінальної фрази. Гадаю, важко створити щось гарне, не уявляючи, що ж це має бути. Художники ж не пишуть полотно наосліп, не бачачи, які перед ними фарби. Втім багато сюжетних поворотів, деякі герої тощо з'являються в процесі, часто навіть несподівано для автора. І ця непередбачуваність - чи не найпривабливіша штука в роботі письменника. Сюрпризи - це завжди добре.

Це швидше питання до літературознавців, що спеціально досліджували даний напрямок. Моїх спостережень навряд чи достатньо для якихось узагальнень з цього приводу. Та й навряд чи є один такий тип героя. Без сумніву, повинно бути багато різних героїв, орієнтованих на різні вікові та ґендерні читацькі групи, тоді наша література не буде однобокою й задовольнятиме щонайширші смаки й потреби читача.

По-перше, різноманітні народні. По-друге, ті, що вважаються класичними, тобто твори таких авторів, як Астрід Ліндґрен, Отфрід Пройслер, Алан А. Мілн, Л'юїс Керрол та багатьох інших. А з українських письменників найтепліші враження, що лишилися зі мною на все життя, в дитинстві мав від чудових казок Анатолія Костецького. "Суперклей Христофора Тюлькіна...", "Хочу літати", "Мінімакс - кишеньковий дракон" - прекрасні, світлі повісті. Я й досі їх люблю, вони здаються мені найближчими, якимись аж рідними. Мабуть, я взяв щось з кожної прочитаної в дитинстві книжки, чомусь навчився в кожного автора. І продовжую це робити. Ми взагалі все життя вчимося, бо щойно втрачаємо здатність або бажання вчитися, тут-таки починаємо старіти душею. А хіба ж можна старіти дитячому письменнику!

Обов'язково. Насправді ми ж нічого нового не придумуємо. Колись письменникам-фантастам запропонували вигадати й описати абсолютно нове казкове створіння. Результат дещо здивував дослідників - всі змальовані учасниками експерименту тварини були всього-на-всього хоч і вельми дивовижними, та все ж гібридами реальних звірів. Отже, навіть найбільший вигадник послуговується в творчості речами, про які має певне уявлення. Я хочу сказати, що життєвий досвід письменника - це вагома складова його творчого інструментарію. Прикладом може бути те, як я описую якусь казкову місцевість: майже завжди змальовую знайомі мені реальні місця.

Іноді підказує саме життя, якісь події, миттєвості, випадкові зустрічі, буває підказують рідні. Так, наприклад, з одного дитячого слова моєї доці народилася ідея цілої книжки. Зараз вона готується до видання.

Найперший критик - я сам. А вже потім найближчі люди - дружина й донька. Дитина часто помічає речі, яких ми не бачимо своїм заскорузлим дорослим сприйняттям. Може вказати на якісь недогляди чи ляпи.

Не знаю, чому, але діалоги - це те, що вдається мені без особливих труднощів. Іноді навіть з'являється думка спробувати себе в драматургії. Як писати смішно? Ніколи не був таким собі веселуном, з якого жарти так і сиплються, але на почуття гумору разом з тим не скаржився. Я просто пишу, як думаю - і все. Не орієнтуюсь виключно на дитяче сприйняття гумору, хочеться, щоб і дорослі отримували певний "кайф" від читання.

Як вже було сказано, завжди сподіваюся на читачів різного віку. Тому в казках часто закладаю месидж для дорослих: використовую алюзії, жарти, зрозумілі дітям, але з дорослим підтекстом. А загалом, це, звісно ж, - розумне, жваве, хлоп'я або дівча з ясними й лукавими оченятами.

Краще читати гарну дитячу книжку, ніж сумнівної якості дорослу. Принаймні я сам так роблю. Тому нехай читають на здоров'я і привчають до читання своїх діток. Може, тому й пишу для дітей: дитячу книжку читають усі, а от доросла дитині недоступна.

Говорити потрібно про все. Головне - говорити правильно, щоб не завдати дитині шкоди. Я б ніколи не торкнувся теми, яку не зміг би правильно подати. А от чого точно ніколи не буде в моїх книжках - детального опису жорстоких сцен. Обіцяю.

Кожну останню. Зараз це - третя частина пригод вужика Ониська "Корова часу, або Нові пригоди вужа Ониська". Дуже вдалою вважаю "Чудове чудовисько", особливо в новій, доповненій кількома розділами редакції, що наразі готується до друку в "А-ба-ба-га-ла-ма-зі".

Перемоги не було: "Коронація" - конкурс дорослої літератури, тому "Король буків" формально не конкурував з іншими творами. Проте був відзначений дипломом. От диплом і принесла участь в конкурсі. А ще - жаль з приводу відсутності в Україні подібного конкурсу дитячої літератури. Отам би "Король буків" точно переміг!

І те й інше.

Не належу до числа тих, хто критикує "Гаррі Понтера". Вважаю епопею Джоан Роулінґ подією в літературі, а саму авторку - чудовою письменницею з безмежною фантазією. Є в неї чому повчитися. В будь-якій діжці меду при бажанні можна знайти ложку дьогтю, проте применшувати значення й місце "Гаррі Понтера", котрий відновив моду на читання серед дітей, безглуздо, а мішати з багном книги, що б'ють усі рекорди популярності в світі - просто смішно.

Про причини вже було згадано. Вони настільки приземлені, що вдруге в одному інтерв'ю про них соромно й говорити.

Основна ідея й мета - дати українським дітям якісний, цікавий, оригінальний журнал. - Кожен номер "Стежки" розкриває якусь тему, вона може стосуватись як довкілля, природи, географії, історії, так і самої людини, її звичок, уподобань, культури тощо. Доступною, зрозумілою мовою подаємо дітям корисну інформацію, щоб це було не нудно й розвивало маленьких читачів, журнал містить безліч логічних завдань, головоломок, кросвордів, розфарбовок, ігор, саморобок. Постійно друкуємо казки, оповідання, вірші. Влаштовуємо різноманітні конкурси.

Рубрика "Англійська стежинка" знайомить з основами вивчення англійської мови, рубрика "Стежка в люди" розповідає про відомих людей, що досягли успіху в житті. Журнал розрахований на дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

Ми намагаємося зробити все для того, аби наші читачі росли розумними, вихованими, небайдужими до людей та природи. Тобто вчимо та виховуємо, але так, щоб жодна дитина не відчула себе дорослою завчасу.

Інформації якраз аж занадто багато всякої. Як на мене, дітям бракує не інформації, а почуттів. Сучасне життя диктує свої закони й часом вони досить жорсткі, несумісні з тими цінностями, на яких виховувались попередні покоління. Може тому сучасні мультфільми "перенаселені" войовничими супер-мено-вумено-монстрами, сучасні книжки не такі зворушливі й добрі. Мені здається, що якраз тепла й доброти бракує нашим дітям - і не лише в книжках а й у житті. Ми, батьки, заради дітей занадто часто "зраджуєм" їх же з роботою, бізнесом й іще бозна з чим. А їм хочеться більше нашої уваги.

Майже її не читаю. Можу назвати з десяток-півтора імен з авангарду нашого сучліту, але з розумним виразом обличчя розсусолювати про недоліки й переваги не хочу. Скажу лишень, що є письменники, які подобаються, в нас немало гарної літератури.

Не намагайтеся переконати читача в своїй геніальності - спробуйте переконати читача, що ви його любите.

Цього не треба робити, бо такої межі немає.

Працюю над продовженням "Чудового чудовиська". Найближчим часом виходить "Танок чугайстра", сподіваюся на вихід у світ ще двох-трьох інших книжок, одна з яких кольорова збірка казок.

Багато про що. Головне, щоб вистачало часу й творчих сил.

Про те ж і мрію: дозволити собі писати, про що мрію, а не мріяти, про що писати.

Читайте побільше гарних книжок і - будьте здоровенькі!