У мене враження, що мешканці не тільки столиці, але і усього "будинку" під назвою "Україна" все відчутніше чують отой самий різкий та неприємний запах. І все більше людей розуміють: причина його - газ. І треба щось робити.Згідно гороскопу, опублікованого у минулому числі нашого тижневика, найближчі дні можуть неабияк втомити мене, як Скорпіона, своєю інтенсивністю та напруженим ритмом. Підозрюю, що разом із вашим кореспондентом напружитися та втомитися може і вся країна - від подій, що розгортаються на очах ошелешеної публіки.

Передусім маю на увазі різке зростання протистояння між Президентом Віктором Ющенком та Прем'єркою Юлією Тимошенко, яке все частіше проривається у публічну сферу і стає предметом обговорення та осмислення.

Мешканці будинків, зруйнованих вибухом газу (як ось у Дніпропетровську 13 жовтня 2007 року та інших місцях), свідчать, що перед вибухом вони чули різкий неприємний запах. Хто встигав миттєво зорієнтуватися і викликав відповідні служби, уникали вибуху та руйнації. Хто тільки довго принюхувався і нічого не робив, той потім ридав на руїнах.

Сьогодні стало відомо, що у трьох районах Києва - Голосіївському, Шевченківському та Печерському - відчувся у повітрі запах газової суміші і мешканці почали активно скаржитися у "Київгаз" та МHС, які терміново прислали "аварійки'.

У мене враження, що мешканці не тільки столиці, але і усього "будинку" під назвою "Україна" все відчутніше чують отой самий різкий та неприємний запах. І все більше людей розуміють: причина його - газ. І треба щось робити.

Але не тільки пересічним громадянам, а й журналістам та іншим українським інтелектуалам, далеким від газової сфери, важко зрозуміти - що, власне, відбувається і хто з двох верховних правителів має рацію. Послухаєш Юлю - згоджуєшся. Послухаєш Віктора Андрійовича - розумієш, що і його резони слушні. А в чому ж істина і де тут зарита собака? Спробую разом з читачами розібратися у тому, у чому розібратися неможливо, бо правду знає тільки купка втаємничених.

 

Газове питання - корені проблеми

За радянських часів проблем з газом Україна, як і інші республіки СРСР, не знала. Віддавши свого часу своїх (переважно, західноукраїнських) хлопців на супермасштабні розвідку та видобуток сибірського газу, втративши їх, як громадян та українців, Україна радянський спільний газ споживала без міри і за смішними цінами, до чого й звикла. В Сибіру і досі живе численна "газова" українська діаспора, значною мірою русифікована і втрачена для власної історичної Батьківщини, яка би могла силами своїх фахівців давно вже налагодити газовидобувну промисловість України. Така промисловість в Україні є, але вона чомусь ледь жевріє і суттєво вплинути на стан енергозабезпечення не може, поділяючи долю вітчизняного автопрому. Звичайно, власного природного газу в Україні небагато, але політичної волі для організації його масштабного видобутку ще менше. Чи не тому, що на цьому можна менше заробити, аніж на перепродажу неймовірних обсягів імпортного газу?

Російські газовидобувники на чолі з Чорномирдіним за останні півтора десятки років створили гігантську монополію "Газпром", яка стала державою у державі, а заодно й нажили багатомільярдні персональні статки. За часів Кравчука-Кучми "на газі" сиділи немало й наших чиновників-бізнесменів, які газу не добували, але зробили й собі величезні статки тільки на операціях його перепродажу та транспортування. Тут усіх переважала група Лазаренка, у якій тодішня керівниця корпорації "Єдині енергетичні системи" (ЄЕСУ) молода Юля Тимошенко носила неофіційний титул "газової принцеси". Сьогодні назви українських посередницьких газотранспортних фірм типу "Ітера" та "ЄЕСУ" уже майже забулися. Але слід пам'ятати, що й досі належність до газотранспортування є гарантією постійних надприбутків і в Україні вимальовуються контури принаймні трьох основних бізнес-угруповань, які ведуть шалену, хоча не завжди й помітну, боротьбу за контроль над "трубою". Відповідно до розподілу сфер впливу у політичному просторі, ці угрупування тяжіють до трьох провідних фігур українського політикуму. Проте, достовірних даних мало, істину знайти складно, так усе переплуталося у бізнесово-владних коридорах, тому жодне твердження у цій сфері не може вважатися достовірним на 100%.

Ю. Тимошенко: весь пакет газових домовленостей з Москвою є невигідним для України

Близький до Януковича Юрій Бойко, колишній керівник Кременчуцького НПЗ і екс-міністр палива та енергетики, разом із Сергієм Льовочкіним (колишнім першим помічником Президента Кучми, а, згодом, керівником служби Прем'єра Януковича) та таємничим Дмитром Фірташем, співвласником "РосУкрЕнерго" (РУЕ), начебто, очолюють перше угрупування. Ниточка від Кучми до Януковича тут простежується добре. А ось інші ниточки - прихованіші. Так, наприклад, другим співвласником РУЕ є такий собі Іван Фурсін. "Чий ти, Іване" - можна спитати у нього і очікувати логічну відповідь з вище переліченими прізвищами. Але деякі факти дозволяють обережно припустити, що через певні банківські структури Фурсін має відношення до Віктора Ющенка. Колись промайнула і потім десь зникла інформація, що Віктор Ющенко причетний до створення банку "Кліринговий дім", навіть у якості засновника, а саме у цьому банку Фурсін має, начебто, 33% акцій. То, якщо це правда, що виходить - РУЕ, яке є нині основним посередником, через якого "Газпром" продає Україні газ, поєднує у собі газові інтереси тих, кого прийнято називати непримиренними суперниками на політичному полі? Чи поле бізнесове компромісніше?

Друге угрупування тяжіє безпосередньо до Віктора Ющенка і передусім тут виникає ім'я президентового брата Петра та його фірми "Petrogas". Петро разом із своїм газом прагнуть не світитися і працюють на складних схемах. На газовому ринку України їх напряму немає, але вони виникають, наприклад, на ринку Туркменістану, звідки до нас йде блакитне паливо. Стверджують, що фірма отримала від РУЕ 50 млн. доларів на освоєння туркменського шельфу та виграла 25-мільйонний контракт на побудову там же нафтотерміналу. Інший Петро - комуніст Симоненко - у стінах Верховної Ради відкрито звинуватив свого тезку, а також і Віктора Ющенка у зацікавленості та прибутках від газового бізнесу і навіть відмиванні газових грошей. Так це, чи ні, час покаже, але проблема Ющенка у тому, що він весь час фігурує у контексті газового бізнесу. Тільки одні прямо звинувачують Президента, інші - дотично.

Так, наприклад, це уже давно робить Юлія Тимошенко. Бажаючим розібратися у витоках політичного протистояння цієї "солодкої парочки" нашого політикуму, варто задуматися - а чому це саме після приходу Ющенка на посаду Президента і після того, як він перший раз змістив Юлію Володимирівну з прем'єрського крісла, вона заявила, що весь пакет газових домовленостей з Москвою невигідний Україні? Пам'ятаю, як на одній з тогочасних телепередач Тимошенко з виглядом урочистого обвинувача витягнула якісь папери і переможно тикала їх під ніс Юрія Бойка, свого візаві у телестудії. Той щось мляво й плутано гугнявив, а Юлія Тимошенко урочисто, як прапор власної правоти, піднявши ці папери заявляла - ось непересічні докази корумпованості українських газоторгівців вищого ешелону, ось вбивчі факти, що остаточно викривають вітчизняних ділків-політиків, які набивають свої кишені за рахунок України.

З того часу пройшло більше року і щось ніде не видно публікації прямих доказів корупційних схем. Про них можна здогадуватися, але здогадка не доказ. Проте та позиція Тимошенко була сприйнята електоратом і принесла вітчизняній Жанні д'Арк сотні тисяч нових голосів. Оптимісти стверджували, що позиція Тимошенко чесна, оскільки вона виступає проти будь-яких посередників у російсько-українських газових угодах. Песимісти, які є, як відомо, добре поінформованими оптимістами, обережно припускали, що Тимошенко проти посередницьких структур, оскільки там у неї немає своїх людей.

Вона за те, щоб "Газпром" напряму домовлявся з "Нафтогазом" України? Так, можливо, тому, що у "Нафтогазі" у неї свої люди якраз є? Можливо там, та ще й у напрямку члена фракції БЮТ молодого мільярдера К. Жеваго, який активно займається шельфами Чорного моря, можна пошукати контури близької до Тимошенко третьої групи?

Ми з вами не оптимісти і не песимісти, а реалісти, значить, маємо розуміти, що такий ас у цій сфері, як "газова принцеса", може настільки тонко виткати свою матерію, що вона не порветься і не буде видною невтаємниченим. А може, звичайно, і стати на сторожі інтересів України. Хоча історія наша останніх півтора десятиліття показує, що "погані" хлопці та дівчата думають тільки про власну кишеню, а хороші - ще й трохи про Україну. А таких, що тільки про Україну, а про себе ні-ні - щось не видно. Може підростають, або вже відійшли?

 

Газ-2008 - точка закипання

Коли на початку 2008 року прозвучали перші серйозні сигнали, що у російсько-українських газових конфліктах знову настає фаза військових дій, не всі зауважили, що Президент Ющенко зайняв особливу позицію. Коли Прем'єрка рвалася до Москви, голосно заявивши, що вона усе владнає, Президент спочатку не пустив її, а коли вона все ж туди пізніше потрапила, тут же помчав услід. Були моменти, що Ющенко ледь не через тиждень блискавично з'являвся якщо не у кабінеті Путіна, то у приймальній "Газпрому. Куди й поділася його прохолода до Білокам'яної, яку він демонстрував з 2005 року і яка, об'єктивно кажучи, немало нашкодила українсько-російським стосункам. Президент та його служби так уже наполегливо підкреслювали: Ющенко з Путіним особисто зняли всі суперечності, що за цим явно звучало - більше нікому, у тому числі і Прем'єрці, тож тепер немає чого їздити до Москви. А що, роботи їй там нема, усю роботу зробили персонально два Президенти.

Та у Тимошенко не той характер, щоб змиритися. Вона виступила зі серією резонансних заяв, що Уряд не погоджується з ціною понад 300 доларів за тисячу кубометрів газу, яку, начебто, погодили Ющенко з Путіним, залишаючи посередником РУЕ. Віктор Андрійович від цього настільки розсердився, що не втримався і недипломатично звинуватив Юлю у брехні та інтриганстві. Тут же в аналогічному звинуватили праву руку Тимошенко - першого віце-прем'єра Турчинова - деякі газові структури-посередники.

Прем'єрка миттєво відповіла ударом на удар і у Брюсселі на всю Європу заявила, що проект Конституції Ющенка не пройде у Верховній Раді. Треба розуміти, скільки надій покладає Віктор Андрійович на нову Конституцію, проект якої уже, начебто, склепали у стінах його Секретаріату під невсипущим наглядом Балоги вірні правники і яка має йому повернути Кучмині повноваження, щоб уявити усю силу його гніву. Але гнів слабохарактерної людини не стискає її пальці у залізний кулак для нокаутуючого удару, а породжує лише спалах емоцій. Ось і Віктор Андрійович не знайшов нічого кращого, як обурливо виправдовуватися. Він, як доказ власної невинності, обнародував свої директиви для перемовин з Москвою, щоб довести громадськості, що ціна у 321 долар за тисячу кубометрів газу там не фігурує.

У відповідь Тимошенко вперто заявила, що делегація "Нафтогазу" поїде 12 березня на перемовини з "Газпромом" з директивами Уряду (читай - її власними), де буде вимога усунути посередників і наполягати на ціні не більше 179,5 доларів за тисячу кубометрів.

Піднявши голову над газовими баталіями, усвідомимо наступне. По-перше, у газових питаннях суперечок між Ющенком та Тимошенко ледь не більше, ніж між Україною та Росією. По друге, вони настільки емоційні та гострі, що виникає враження, що хтось комусь добряче наступає одразу на два мозолі - фінансовий та політичний. По-третє, Прем'єрка не тільки вперше так явно і відкрито не підкорилася Президентові, але і фактично кинула йому виклик. По-четверте, протистояння між двома вищими посадовими особами досягло такої гостроти, що реальним стає роздоріжжя: або обидва лідери демократичних сил знаходять порозуміння, або ж неминучим є розрив, фактичний, або й офіційний.

 

Звільнити потрібно залишити

І тут вкотре постає питання - чи готовий Президент звільнити Юлію Тимошенко з посади Прем'єра?

На мій погляд, питання потрібно ставити ширше - не тільки "чи готовий", але і, передусім, чи це йому і всьому демократичному табору вигідно, вчасно, доцільно? Думаю, потрібно врахувати наступні моменти розвитку і стану сучасного політичного процесу в Україні.

Президент задумався: що ж з нею робити?

Парламентська демократична коаліція довела, на жаль, свою неспроможність стати стабільно працюючою більшістю у Верховній Раді і знаходиться на грані розпаду. Перемовини з Партією регіонів, що за впертими слухами, продовжуються (можливо, спорадично) з боку довірених осіб Президента якщо і мають місце, поки що також результату не дали. Вихід групи Балоги з "Нашої України" і не прискорив створення єдиної демократичної партії на базі "НУ і не призвів до створення очікуваної нової компромісної партії "балогівсько-ахметівського штибу. По-п'яте, весь політикум України сьогодні застиг у стані невизначеності та розгубленості.

Складається враження, що ніхто не знає, як далі діяти. "Регіонали" блокували трибуну, але, згідно оприлюднених свіжих соціологічних даних, цю тактику не підтримують більшість громадян, навіть їхніх виборців. Коаліція у стані напруженого очікування власного розпаду, оскільки частина "НУНС" почала тяжіти до Тимошенко і не підтримує (поки не публічно) дій Президента щодо неї. Блок Литвина критикує обидні сторони, але сам ніяких кроків не робить. Президент не зміг переконати громадськість у власній рації й отримав рейтинг від 9% до 13% за різними опитуваннями. Тимошенко ж впевнено випередила усіх і має президентський рейтинг в районі 25%, випереджаючи недавнього лідера опитувань В. Януковича на 5 відсотків.

Політичний аналіз показує, що Юлії Тимошенко вдалося зайняти виграшну, наступальну позицію, переконати значну частину населення у власній правоті. Ющенку ж цього не вдалося. Тому склалася парадоксальна ситуація - Юлії вигідно не тільки прем'єрство, але й звільнення від нього. Ледь не усе сьогодні працює на її рейтинг і проти рейтингу Президента. Тому, обдумуючи, де поставити кому у фразі "звільнити потрібно залишити", Ющенко сьогодні не має виграшного для себе рішення.

Відчуваючи це, Тимошенко помітно осміліла. Вона демонструє настільки незалежну й викличну поведінку, що, здається, напрошується на звільнення і навіть зацікавлена у ньому. А президентська команда не знаходить нічого розумнішого, як ставити їй палиці у колеса, щипаючи її по дрібницях. Ось ніяк не затвердять депутатів Київради, оскільки, як вважає Тимошенко, підконтрольна Секретаріату Президента частина ЦВК раптом дружно захворіла. Починається новий виток інфляції і Тимошенко починає підозрювати, що Партія Регіонів разом з її іншими недоброзичливцями мають намір розкрутити цю інфляцію.

І головне. Чого добивається Тимошенко, наполягаючи на прямих поставках газу в Україну з боку "Газпрому"? Чи вірить вона, що це подолає корупцію, точніше сказати, різноманітне заробляння третіх осіб на поставках газу? Чи усвідомлює вона небезпеку допуску такого гіганта, як "Газпром", безпосередньо на ринок України? Чи не закінчиться це тим, що "Газпром реально підбереться до газотранспортної системи України?

До цього часу народу чітко не пояснено, чому у лютому 2006 року тодішній голова НАК "Нафтогаз", лідер КУН Олексій Івченко за Уряду Єханурова та під керівництвом Президента Ющенка розірвав доповнення 4 до угоди з "Газпромом", згідно якого Україна мала без проблем отримувати газ за ціною у 50 доларів за тисячу кубометрів до 2009 року. Українські націоналісти зі стажем мають осмислити, яким це чином сучасний український націоналіст здав національні інтереси України, за які вони клали свої життя. Зрештою, це привело до величезних втрат бюджету та наблизило загребущі руки російських монополій до промислових об'єктів України. З огляду на те, що середньоазійські країни уже заявили про підняття відпускних цін з 2009 року до європейських, Україні прийдеться дуже сутужно. А чим розплачуватися? Продажем чергового стратегічного підприємства? Чи не ГТС? Ось тоді газової проблеми в України вже не буде. Як і власної газотранспортної системи.

В Україні є проблеми з газом і проблеми на ґрунті газу. Другі - політичні і роздирають нестійкий союз демократичних сил. У Юлії Тимошенко в дебюті президентської кампанії є відчутна перевага над Януковичем і переважаюча - над Ющенком. Якщо вона зуміє підкріпити це ще й ресурсами, заробленими (як саме?) на газі, то її позиції почнуть виглядати майже переможними.

В Україні посилюється різкий та неприємний запах. До якого МНС звертатися, щоб уникнути вибуху? Тим більше, що обидва провідних рятувальники, забувши про свої обов'язки перед народом та Україною, продовжують підкидати дрова у вогонь.

Київ, 12 березня 2008 року

Світлини автора