Поточний тиждень в Україні проходить під знаком підготовки до масового, можна сказати, всенародного святкування 8 березня. Офіційно це свято зветься Міжнародним жіночим днем і з 1966 року має статус вихідного святкового дня. З набуттям Незалежності почастішали статті та повідомлення з уст, передусім, націоналістів, що це свято, мовляв, «з душком, з гнилістю», оскільки його походження вельми специфічне. Існують різні версії цього походження. Але найчастіше в них фігурують євреї та повії.

- Королівно, ясна панно, стану вашому належить

багряниця і корона, а не ся буденна одіж.

Леся Українка

Одні вважають, що ця дата у сиву давнину була професійним святом єврейських повій, оскільки вісімка є, начебто, знаком сороміцької символіки. Інші стверджують, що повії до цього дійсно причетні, але не давньоєврейські, а німецькі, які 1909 року разом з феміністками під проводом німецької революціонерки Клари Цеткін провели маніфестацію за права жінок. Треті згоджуються, що повії причетні, але переконують, що вони були не німецькими, а чіказькими і 1895 року 8 березня вийшли на демонстрацію з вимогою виплатити зарплату матросам, у котрих просто не було грошей, щоб розрахуватися із представницями найдавнішої професії, яким набридло працювати «за ідею». Через рік це, начебто, повторилося уже в Нью-Йорку. (Правда, за моїми даними, у Нью-Йорку це відбулося не через рік, а через 13 років і то були не повії, а звичайні трудівниці, причому, соціал-демократки - що для противників Медведчука, ймовірно, означає одне й те ж).

Четверті - напевне, знавці історичного інтиму - переконують, що якогось невідомого року, але цього ж таки дня молода Клара Цеткін стала жінкою і ось у такий спосіб вирішила увічнити цей день. Тому 8 березня 1910 року на Конгресі жінок-соціалісток у Копенгагені за її пропозицією було прийнято рішення відзначати Міжнародний день солідарності жіночого пролетаріату. Знавцям історії повій тут можна було б обережно зауважити, що жіночим пролетаріатом відчували та й досі відчувають себе не лише і не стільки представниці найдревнішої професії, скільки мільйони найманих робітниць, чия зарплатня дозволяє вижити, але не дозволяє жити, як би їм хотілося, наприклад, представницям другої найдревнішої професії - журналістики.

Велика українка, видатний Поет Ліна Костенко

Ще один корінь святкування 8 березня вищезгадані знавці знаходять у березневому єврейському святі Пурім. Розходячись у версіях, їх автори єдині у головному - які б корені не мало свято 8 березня, але українських витоків там не знайдеш.

Та що поробиш, коли відзначення 8 березня увійшло у плоть і кров мільйонів сучасних українок та українців? Відносно нова в історичному часі традиція стала з початку ХХ століття для декількох поколінь уже настільки звичною, що її відзначали не тільки за радянських часів, але і у незалежній Україні. Ось і сьогодні Президент Ющенко, не переймаючись історичними коренями улюбленого жіночого свята, привітав та нагородив групу жінок з нагоди якраз означеного дня: «Сьогоднішній день - хороша нагода віддати шану за ту працю, яку ви здійснюєте в ім'я своїх родин, всієї України» - зазначив глава держави. Серед видатних українок Віктор Ющенко назвав, зокрема, Ліну Костенко, яка свого часу увічнила у поемі «Маруся Чурай» ще одну велику українку.

А, полемізуючи у форумі на тему коренів свята з львів'янином, що має нік «Нахтігаль» і категорично проти святкування 8 березня, користувачка Інтернету з ніком «Леся» відповіла на його закиди так: «Чому мене на Україні повинно цікавити, що було тисячі років тому за тисячі кілометрів в цей день? Не може все виникати на Україні. Ви краще проти Хелловіну виступіть або дня закоханих. Це ж не українські свята». Підкреслимо, що так, як Леся, думають мільйони наших співвітчизниць, готуючись до підвищеної чоловічої уваги цього дня. Спитайте їх - чи згодні вони нині відмовитися від цього свята і отримаємо відповідь більшості - ні.

Не вступаючи у полеміку щодо походження і не зосереджуючись на радянських ідеологемах дня 8 березня, виокремлю лише основну постать святкування - Жінку. У кожного народу є своє бачення жінки та відношення до неї. Шануючи чуже, запрошую приглянутися до свого. Пропоную читачам разом осмислити феномен української жінки у її культурно-історичних та сучасних вимірах - якою вона була і є, та якою виступає у своїх різноманітних іміджах.

 

Жінка в українському бутті

Українські відьми вилітають на Лису гору

Прадавні українці дохристиянських часів жінок своїх шанували, розуміючи їх життєву місію. Інакше звідки б виник культ Берегині, яка у давньослов'янській релігії вважалася матір'ю усього живого, захисницею, богинею родючості та плодючості, а з часом стала і домашньою охоронницею. Дослідники звертають увагу, що у Велесовій Книзі Берегиня згадується як провісниця славних перемог русичів, і в цьому сенсі вона зливається й з образом Матері-Слави. З прийняттям християнства символічний зміст Берегині поступово передавався образу Богоматері, яку в Україні шанують особливо - нарівні з Ісусом Христом - як заступницю перед Богом, як Матір.

Однак, істини ради, додам, що у народних віруваннях українців були й такі жіночі персонажі, як відьми, русалки і мавки. Усі вони відзначалися тим, що приносили шкоду людям, характеризувалися набором вкрай негативних рис, мали іміджі згубниць, звабниць. Чи мало це проекцію на сімейне життя? Звичайно, українець свою суджену сьогодні мавкою, чи русалкою не назве. А ось відьмою - це вже особлива розмова, яка стосується такої незрозумілої чоловікам теми, як специфічний жіночий характер.

Протягом віків історична та життєва доля української жінки була різною. Чоловіки, як правило, вели перед, лідирували, залишаючи жінкам роль «другого номера». Але, справедливості заради зазначу - самі українці ніколи не закривали обличчя своїм жінкам чадрою, не ховали від людських очей у жіночих половинах-«тюрмах», не продавали їх, не перетворювали на рабинь. Жінка у всі віки крокувала по життю поряд з чоловіком, трохи відстаючи від нього, іноді підкреслено - напевне, щоб коханий не нервував, іноді, (як чернігівчанка за походженням Раїса Титаренко) - на крок попереду свого чоловіка (Михайла Горбачова) - щоб, напевне, знав своє місце. Тому ментальність української жінки формувалась на доволі демократичних засадах, навіть і у патріархальні часи. Звичка мати свою думку, волелюбність, зрештою, норов - у крові українок. Про це нагадує відомий і психологічно точний анекдот: Одружився узбек на українці і втокмачує їй нові правила сімейної гри: «Значить так, дорогенька. Коли я прийду і тюбетейка моя зсунута назад - все у порядку, значить я гарно погуляв і у хорошому настрої, можеш сміливо подавати вечерю і нічого не боятися - я добрий. Якщо ж тюбетейка зсунута на лоба - бережися і не піднімай очей, прислуговуй мовчки і стережися хоч слово сказати - приб'ю». На це українка відповідає: «Значить так, дорогенький. Якщо ти прийшов додому і я стрічаю тебе, схрестивши руки на грудях, будь спокійним - нагодую, приголублю. Якщо ж у мене руки в боки - то плювала я, де там твоя тюбетейка - тихо по стінці і мовчки у ліжко». У цьому анекдоті - до болю знайомий характер наших дорогеньких.

Сучасне українське буття, звичайно, дуже змінилося, як змінилися і українки. Та все ж почнемо з початку

 

Життєвий цикл українки

Сучасні дівчатка мають нагоду навчитися української зачіски - і не тільки цього - у жінки №1 української політики

Українки віками проходили по життю через 4 основних соціально-часових цикли: дівчинка, дівчина, жінка і баба. Протягом кожного циклу вона набувала певних знань, умінь, навичок, соціальних та психологічних якостей, які допомагали їй органічно увійти у життя та виконати своє жіночу Місію. Щось на цьому шляху і втрачала.

Почнемо з того, що з давніх давен українки виховувалися за патріархальним каноном. Він ґрунтується на природно визначених генетичних, фізичних та психофізіологічних якостях чоловіка та жінки. Тут головним поняттям є стать. Як зіронізувала Я. Іпохорська, в індустрії розваг найвдалішою ідеєю був поділ людей на дві статі. Кожна стать має власний комплекс психологічних та поведінкових стандартів і гармонійним є тільки такий розвиток, за якого чоловік та жінка формуються за своїми статевими стандартами. Тому основною вимогою до соціалізації дитини жіночої статі було дотримання правил жіночої поведінки. Якщо у хлопчика виховувалися маскулінні, чоловічі якості, то дівчинці прививали фемінну, жіночу психологію.

Маленька українка мала через іграшки, одяг та деякі початкові форми хатньої роботи привчатися до того, що вона є дівчинкою. Ключовим елементом її формування була лялька. Наші читачки, якого б віку вони не були б, одразу ж згадають свою улюблену ляльку. І не дивно. Адже ця маленька, іноді дуже простенька іграшка насправді слугувала моделлю становлення материнської поведінки. Дівчинка її «годувала», вкладала спати, сварила за непослух, хвалила за «гарну поведінку» і таким чином невимушено засвоювала свою головну роль - «мами». Її ж справжня доросла мати, умиваючи доньку, одягаючи їй платтячка, заплітаючи коси, прикрашаючи голівку стрічками чи віночками, формувала у неї початковий смак до зовнішнього дівочого іміджу - акуратної, ошатної, зі смаком одягнутої красунечки.

Сучасна дитяча мода вільніша - дівчатка нерідко «розплетені» (чого у давнину не допускалося), одягнені у одежу, яка не має національного забарвлення, а все ж і сьогодні вони, як і їх ровесниці часів Київської Руси-України, набувають жіночих, материнських навичок через ляльку. Мої три доньки виросли, а своїх ляльок не викидають, бережуть, хоча вже і не граються ними. А ось трудове виховання у місті йде важче, ніж у селі або Києві часів Ярослава Мудрого чи Богдана Хмельницького, бо змінився обсяг та характер домашнього господарства.

Руслана - стрімка й енергійна не тільки на сцені, співуча, як і належить українській дівчині

Українська дівчина минулого, виростаючи, поступово здійснювала справжній переворот у власному житті. По-перше, у результаті правильно поставленого і високошанованого в українській сім'ї трудового виховання, вона уміла вже не тільки порати нарівні з матір'ю, прибирати, прати, ходити за скотиною та птаством, а ще й шити, вишивати, прясти, готувати їжу - словом, оволодівала провідною житейською жіночою роллю - господині. В українських сім'ях жінка завжди була повноважною господинею, мала не тільки рівноправне, але часто і вирішальне слово щодо хатнього господарювання. І сьогодні це, як правило, так само. У моїй сім'ї, яка побудована доволі патріархально, чоловіче лідерство на хатнє господарство - ні у київській квартирі, ні у нашій сільській хаті - я й не думаю розповсюджувати, добровільно віддавши цю прерогативу дружині. Вона приймає там рішення, вона командує і це природно. І так вчиняють усі мої знайомі, друзі, родичі. Сьогоднішня українка у хаті - володарка, а ми, як не помічники, то у кращому випадку живе втілення політики невтручання. Шумнути, звичайно, можемо і любимо, зробити зауваження за непорядок - із задоволенням. Але то є тільки імітація домашнього господарювання. Навіть у селі, де чоловікам вистачає важкої домашньої та городньої роботи, сьогодні українська жінка усе ж верховодить. Чоловікові ж важливо за таких обставин не потрапити під каблук домашнього командувача.

Але переворот у житті української дівчини у другому життєвому циклі полягав передусім у тому, що вона тепер випускалася з хати на вулицю. Вечорниці, досвітки, інтенсивне і неможливе до того часу просторово близьке спілкування юнаків та дівчат - а відтак і прагнення створити свій привабливий імідж - налаштовувало дівчину на ключовий вибір свого життя - вибір судженого. При всій відносній свободі міжособистісного спілкування на вечорницях, традиційна українська мораль вимагала суворого додержання строгих норм статевої поведінки. Дівоча цнота завжди була непересічною цінністю та моральним скарбом української дівчини. Більш того - цінувалася й парубоча цнота. Недотримання дошлюбної скромності, втрата дівочої честі, а, тим більше, розпуста створювали надзвичайно негативний та принизливий імідж дівчині. З подібною репутацією годі було й мріяти про вдале заміжжя з хлопцем із хорошої сім'ї. Хоча наївний еротизм стосунків і у давнину пробивався крізь заборони та страхи, особливо у дівчат темпераментних. Ось як вони співали:

Ой ходіть, хлопці, до мене -

Кучерява в мене вишенька.

Ой ходіть, хлопці, до мене -

Глибока в мене криниченька.

Ой ходіть, хлопці, до мене -

Солодка в мене водиченька.

Ну, а як діяли на гарячих, сповнених снаги парубків, такі приманки, годі й говорити. Молоді, жваві, кров грає - траплялося усяке. І все ж близькість з коханим, навіть дошлюбна, нічого подібного з розпустою не мала і часто залагоджувалася шлюбом .Розпусниці ж втрачали не тільки фізичну цноту, а, передусім, моральні гальма, пускаючись берега уже без розбору. Ославлення розпусниці, відцурання від неї, осміювання, виштовхування із дружнього гурту - це був дієвий соціально-психологічний механізм стримування статевих інстинктів українською молоддю, особливо у селах.

У сучасної української молоді, як і в усьому світі, сексуальна поведінка більш вільна, вік сексуального дебюту у середньому близько 17 років. Але стверджувати, що цінність цноти нині втрачена, я б не став. Все-таки сімейне виховання у багатьох сучасних українських родинах побудовано на тому, щоб якомога довше - у ідеалі до самого шлюбу - уберегти дівчину від дошлюбного статевого життя, тим більше із зміною партнерів. Як і свого часу їх батьки, так і тепер мама умовляє, а батько грізно супить брови, як тільки ця тема виникає на горизонті виховного процесу.

Збирач свідоцтв Голодомору американець М.Вільямс біля картини, яка засвідчує трагедію української Матері та її дітей, знищених голодом.

Важливим умінням естетичного ґатунку та іміджевою характеристикою було уміння дівчат співати. Співучість прикрашала та збагачувала імідж української дівчини, її шанси сподобатися на вечорницях. Адже дівочі голос і душа таємничо поєднані і парубки прислухалися до голосу душі своєї обраниці. Сучасні дівчата більше слухають кліпи та радіо, ніж співають, але то є світовою тенденцією. Та й вечорниць тепер нема. А дискотека у нічному клубі з її експрес-знайомствами та неможливістю придивитися до того, кому засимпатизувала, позбавлена колишньої чуттєвої неквапливості - коли емоції мали час визріти та проявитися. І все ж українські дівчата і нині у своїх кращих проявах є представниками свого національного типу - скромні, орієнтовані на глибоке та вірне кохання, як би при цьому вони не віджартовувалися. Є й потороччя, куди ж без нього. Але то піна. Чиста хвиля українського дівоцтва і у ХХІ столітті продовжує національні традиції цнотливої, емоційно глибокої та вихованої поведінки. І таку модель потрібно всебічно зміцнювати, підвищувати її престижність.

На третьому етапі життєвого циклу українська дівчина має вийти заміж і стати повноправним учасником соціального життя. На цьому шляху її чатували небезпеки статево-рольових аномалій. Так, дівчина за власним бажанням могла стати розпусницею, а не зі своєї волі - покриткою і занапастити своє життя. Вона могла опинитися у становищі старої діви, самотньої матері, а то й ранньої вдови. Усі ці жіночі ролі розглядалися традиційним українським суспільством протягом багатьох віків, як відхилення від бажаного, омріяного життєвого сценарію.

Особливістю передшлюбного статусу дівчини віками було очікувально-пошукова налаштованість. Ніхто не заважав її серцю шукати образ милого, згодом робити почуттєвий вибір і закохуватися, але долю її шлюбу практично до початку, а у деяких місцинах і до середини ХХ століття визначали батьки на основі житейських резонів та фінансово-майнової мотивації. Як підсумок: необхідність іти за нелюба - традиційний трагічний мотив української пісенної та літературної творчості.

Парубок також придивлявся, обирав майбутню суджену, боячись помилитися. Український антропологічний тип дівчини - знамениті «чорнії брови, карії очі» - доповнюється гарною (як правило) фігуркою, пишними формами, що і у давнину цінувалося хлопцями. Коли кров горить, то, як відомо, бабії рідко думають одразу про цілу «бабу». Але ж жити прийдеться не з частиною, навіть найманкішою, а з цілим - і про це хлопцеві не втомлювалася повторювати його мати, відволікаючи від привабливої, але не хазяйновитої дівчини - як колись її мати відмовляла її від гарного та бідного юнака. Та й, за висловом Ю.Тувіма, і довгі ноги де-небудь закінчуються, тому парубки врешті-решт обирали суджених за більш житейськими критеріями. На вечорницях було видно, хто як готує, чи уміє накрити стола, пригостити, а українці завжди любили попоїсти...

Але ось вибір (нею, батьками, чи разом), зроблено, молоді на рушничок (символ спільної життєвої дороги) стали, повінчалися, весілля відгуляли і починається нове життя у чужій родині. Скільки молодих жінок наплакалися через свекруху та іншу рідню чоловіка - про то говорено-переговорено віками. По-перше, все починалося із споглядання та демонстрації сорочки, чи простирадла молодої на ранок після першої шлюбної ночі, коли молоді виходили з комори. За українськими родинно-шлюбними традиціями на білому (колір чистоти), мала цвісти вишнево-калинова пляма - підтвердження дівочої цноти молодої. Якщо так і було, то його батьки з радістю співали шану сватам за честь невістки:

«Ой ходила уточка по точку,

Ой спасибі, сваточку, за дочку,

За червону калину,

За вірненькую дружину.

У подібному випадку вважалося, що дівчина «викупила із сорому» свою родину, батька-матір. Підкреслювалася вирішальна роль жінки-матері, яка правильно передала доньці традиційні українські жіночі цінності:

«Темного луга калина,

Чесного батька дитина,

З чесного двора вийшла

Та в чесний увійшла;

Нічого дивувати,

Така в неї була мати»

Пані Катерина Ющенко поряд з Предстоятелем УГКЦ кардиналом Л.Гузаром та Предстоятелем УПЦ КП Патріархом Філаретом

Якщо ж цього не ставалося - відбувалася справжня іміджева катастрофа. Життя сімейне було перекресленим уже від початку. Прожити вік під градом дорікань - то була тяжка морально-психологічна розплата жінки за дошлюбну дівочу «вільність». Такою жорсткою реакцією традиційне українське суспільство прагнуло вберегти дівчат від дочасного статевого розгальмування. Сьогодні сексуальна мораль лібералізувалася і з нецнотливості дехто уже не робить трагедії. Як говориться, песимісти стверджують, що всі жінки - курви, а оптимісти на це сподіваються. Хоча сучасний українець може посміхнутися на жарт Олдоса Хакслі: «Цнота - це найнеприродніше із усіх сексуальних збочень», усе ж нам такий підхід є чужим, неприйнятним. Ми можемо оцінити «прикол» Всесвітнього конгресу повій, який висунув гасло: «Хорошим дівчатам раді на небесах, а поганим - де завгодно», та у душі кожного українця завжди живе надія на зустріч з хорошою дівчиною ще на землі і якнайшвидше. Тим більше, якщо він уже наважився одружитися.

До речі, на ранок після весілля хвалили й молодого, що не розгубився, не осоромився, із честю виконав свій чоловічий обов'язок - «зрубав вишеньку під корінець». А далі настає уже солодке життя. Українки настільки принадні, що, услід за Я.Макарчиком, скажемо - їх можна цілувати без кінця і жодного разу не попасти в одне й те ж місце.

На третьому циклі свого жіночого шляху українська жінка досягала апогею статево-рольового розвитку. Якщо француженка, за Вольтером, це людська істота, яка одягається, безперервно балакає і роздягається, то українка - істота набагато серйозніша. Саме у шлюбі, нарешті, вона отримувала можливість виконувати усі головні жіночі ролі - ставала господинею, дружиною, коханкою, матір'ю, опорою своїм та його батькам. У кожній ролі вона могла варіювати свою поведінку у доволі широкому діапазоні. Ощадлива, чи безалаберна, вірна, чи вітрогонка, палка, чи холодна, любляча, чи зозуля, турботлива, чи зневажлива - ці та інші варіанти її родинної поведінки й породжували багатоманітність типажів українських жінок. Та при всій можливій і реальній поведінці, єдиним соціально схвальним, бажаним, омріяним іміджем української жінки був, є та залишається образ Матері, Дружини, Коханої, Господині. І щастя багатьох чоловіків у тому, що такі жінки трапляються, що вони не перевелися у сучасному житті, і можуть зробити свого судженого найщасливішим у світі. Якщо ж не пофартило, то варто згадати слова Сократа: «Все одно одружуйся - вчив давньогрецький мудрець, який мав надзвичайно сварливу дружину Ксантиппу - якщо пощастить, станеш виключенням, якщо ж ні - станеш філософом». До речі, чи не у цьому секрет бурхливого розвитку київської філософської школи кінця ХХ- початку ХХІ століття?

Позашлюбні стосунки жінки у різних культурах мали різні іміджі. Фривольні французи устами Бриджіт Бардо проголосили, що світ тісний і ми всі, кінець кінцем, зустрінемося у ліжку. Але в традиційних культурах такі відносини вважалися ознакою моральної та душевної ницості. В українській культурі завжди суворо засуджувалася надмірно «неважка»поведінка заміжньої жінки і образливих епітетів для таких не шкодували.

Вірність дружини з часом та віком переходила уже у святість Матері. Українська Мати є уособленням найкращих рис свого народу, справжня земна свята, варта поклоніння.

І остання життєва роль української жінки - баба, бабця, бабуня - уособлення мудрості і душевної теплоти. Скільки онуків згадують своїх бабусь із вологими очима, скількох саме вони догледіли, виховали, прилучили до української казки, пісні, традицій та умінь. Мамам часто ніколи, вони у клопотах, а бабусі уже своє відробили і заслужили на спокій, відпочинок. Коло їх обов'язків значно обмежується станом здоров'я, але привілею виховати онуків справжніми українцями, а онучку ще й майбутньою ідеальною жінкою у бабусь ніхто відібрати не може. Правда, за однієї умови - якщо ця бабця і сама свого часу була правильно вихована своєю бабусею, а та - своєю. Отак із століття у століття, із покоління у покоління і передається прадавній досвід виховання із маленьких дівчаток-пустунок розкішних українських красунь - відради чоловічих очей, окраси життя, наших ангелів-хранителів.

Як сказав у передсмертному листі Нобелівський лауреат Габріель Гарсіа Маркес, якому сьогодні виповнюється 79 років: «Якби я знав, що сьогодні востаннє бачу тебе сплячою, я б міцно обійняв тебе і молився Богу, щоб він зробив мене твоїм ангелом-охоронцем. Господи, якби у мене ще залишався шматочок життя, я б не провів жодного дня, не сказавши людям, яких я люблю, що я їх люблю».

Може й тому Президент Ющенко сказав учора при нагородженні жінок: «Слова великої любові я хотів би адресувати всім жінкам України». У нього ж самого, як жартують в Україні, особиста доля є нелегкою - оскільки Катерину Ющенко визнали людиною року у християнстві, Віктору Андрійовичу прийдеться жити практично із святою. А це вимагає від чоловіка такої досконалості!...

Та при всіх чеснотах українських жінок, не забувайте і про їх суто жіноче зріле лукавство. Адже, як підмітив Джозеф Аддісон: «Чоловіки, які відносяться до жінок з найбільшою шаною, рідко користуються у них найбільшим успіхом». Врахуйте, дорогі чоловіки - жінки очікують від вас чоловічої поведінки - галантної, красивої, але активної, завойовницької, по-справжньому лідерської. Українська дівчина і, тим більше молода жінка, цього варті. Хоча ми усі живемо у час досконалих технологій та довершеної техніки, найдієвішим, найпростішим та найприємнішим способом відтворення людності, у тому числі української, завжди буде, як пожартував С.Янковський, «метод тика».

Але найголовніше - українську жінку потрібно кохати. - «А чи платить нам хто за кохання коханням, це не наша справа, за це спитає Бог, наша справа кохати. Тільки мені здається,.. кохання завжди взаємне» - сказав колись розумний український чоловік Микола Гоголь. Побажаємо ж один одному такого кохання - нині, прісно і на віки віків.

5 березня 2008 року, Київ.

Світлини автора