rss
11/19/2017
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#318

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Постать \ Валер’ян Поліщук: Я не знав, що вони не українські, а борці проти українського...

У жовтні минулого року сповнилася 110-та річниця від дня народження одного з найвідоміших представників покоління "Розстріляного Відродження" Валер'яна Поліщука. Витончений поет-лірик, самобутній прозаїк, запальний критик, один з активних організаторів літературного життя в Україні у 20-30-х роках, він був постійно у пошуку новаторських форм, адже сама епоха зобов'язувала творити революційне мистецтво. І Валер'ян Поліщук був у авангарді цього процесу. Осінній місяць став для поета як початком життя, так і його закінченням: в останніх числах жовтня 1937 року, на честь 20-ї річниці революції, в числі 1111 в'язнів Соловків, серед яких - 134 українці зі списку "українських буржуазних націоналістів", він був знищений.

 

Дороги моїх днів

"Народився я в селі Більче Дубенського повіту на Волині (нині - Демидівський район Рівненської області. - Авт.) у сім'ї селянина Лева Олександровича, який тільки-но ставав на ноги з господаркою і тому був бідний, "аж синій". Батьківський рід - кріпаки з діда-прадіда. Прадід був панським чередником і передавали, що граф виміняв його за собаку та привіз із Полісся на Дубенщину - з того ми й Поліщуки... А французька кров у мені таки є, тільки по материнській лінії. Тут, переказують, були якісь емігранти з часу французької революції, але без документів, потім сюди домішалися поляки, українці - і от з тієї покорчі вийшла моя мати Софія..." - так писав у своїй автобіографії Валер'ян Поліщук.

Виростав і міцнів духом майбутній письменник у благодатному куточку Волині, куди постійно линув серцем, в яких би світах він не бував: чи то в далеких від рідного дому містах України, де доводилося працювати, чи в країнах Європи, куди від'їжджав у ділові поїздки. "Я люблю маму за її безмежну добрість, а батька - за його рішучість і твердість. Вони обоє вміли жертвувати своїм спокоєм, добробутом, а то й життям, і так якось непомітно, щиро по-селянському, всім, чим могли, щоб тільки вивести мене в люди", - писав майбутній письменник.

Світогляд юного Валер'яна спочатку формувався у початковій школі, до якої бігав у сусіднє село Малеве, пізніше - у Мирогощанській двокласній, що поблизу Дубно. "Школа мені багато дала: я міг запоєм читати. Я мріяв бути святим, щоб підноситися в повітря без крил, мріяв бути письменником, але жахався тих мрій, бо не вірилося, що це може бути з простої людини". Валер'ян Поліщук таки став письменником, але перед цим була ще Луцька гімназія, до якої вступив у 1912 році, відразу до четвертого класу. Довелося батькові продати півтори десятини землі, корову-годувальницю, щоб було за що синові жити в місті. 1915 року гімназія була евакуйована до Білгорода, але Валер'ян Поліщук туди не поїхав, а опинився у Катеринославі, де проживав батьків брат і де він закінчив навчання. У 1917 році, коли грянула революція, без копійки в кишені він поїхав до Петербурга і вступив до Інституту цивільних інженерів. То був дуже неспокійний і тривожний час, але водночас повний надій та віри в краще. "Жовтень ударив по всіх нас. Як було тоді приємно жити! Коли Центральна Рада ув'язалася у війну з більшовиками, мої національні струни голосно забриніли. Я поїхав на Україну, щоб там на місці брати участь у революції", - напише пізніше Валер'ян Поліщук.

Але за досить короткий період Валер'ян Поліщук розчарувався в діяльності Центральної Ради, коли її керманичі попросили допомоги в німців. Тоді землі, які були обіцяні селянам, почали повертати колишнім власникам, йому ж самому довелося тікати від переслідувань. Згодом він боровся у Катеринославі проти денікінців, побував у румунській та польській тюрмах, концентраційному петлюрівському таборі у Рівному, після визволення з якого у юнака виникли проблеми з польською поліцією. Далі Валер'ян змушений їхати на схід, до Радянської України.

 

Справжній український письменник

Свій перший вірш Валер'ян Поліщук опублікував у гімназійному збірнику ще 1914 року й отримав схвальний відгук свого вчителя, що стало для нього великою підтримкою. Продовжував творчі спроби і в Катеринославі. А вже у 1918 році він почав друкувати свої поезії у газеті "Більшовик". Був надзвичайно плодовитим, невтомним шукачем різноманітних стилів та напрямів, повсякчасно щось стверджував і щось заперечував.

Футурйози

Фу ти, ну ти,

Ну й панфути,

Як напишуть,

Не встругнути.

Як загрузнуть,

Не зіпхнути -

Ну куди вам, шалапути,

До майбуття підстрибнути?

   1923 р.

Із безоглядною авантюрністю ув'язувався у літературні суперечки, творив маніфести, творив пародії та епіграми на своїх опонентів. Із-під його пера вийшло понад 40 книжок: 20 творів великої епічної форми - поеми "Ленін", "Дума про Бармашиху", "Великий Хам", "Асканія Нова", "Європа на вулкані", віршованих та прозових романів "Ярина Курнатовська", "Червоний потік", "Григорій Сковорода", "Завзятий вік", кілька томиків лірики та збірки для дітей, книжки нарисів, багато літературно-критичних, теоретичних та публіцистичних виступів. "Написаним і видрукуваним твором я не буваю ніколи задоволений, і темою перестаю цікавитися. Люблю свій твір лишень у процесі роботи", - підкреслював Валер'ян Поліщук. Робота його захоплювала повністю, і в той час його не цікавили ніякі побутові проблеми. Ось як він описує своє перебування у Катеринославі 1921 року: "Ходив я в штанях із мішка, подертих по саме неможливе, відпустив бороду, яка тягнулася на шиї з розхристаної брудної сорочки. Босий і без шапки, я, мабуть, мав вигляд дуже мальовничий, бо коли мене зрідка зустрічали мої товариші по гімназії, вони мене або не впізнавали, або ж із подивом запитували, чим я займаюся, і я, свідомий своєї гідності, відповідав: "Я український письменник".

У 20-х роках Поліщук заснував у Києві літературну групу "Гроно", був одним з організаторів "Федерації пролетарських письменників", членом спiлки пролетарських письменників "Гарт", організатором літературної групи "Авангард".

 

Жертва урочища Сандормох

Валер'ян Поліщук був у постійному пошуку, навіть тоді, коли придумував імена своїм дітям. Первістка він назвав Марком-Реоном, а доньку - Люциною-Електрою. У цих іменах він бачив "зорі грядущого". Зі спогадів доньки дізнаємося, що, незважаючи на свою зайнятість, батько багато уваги приділяв їхньому вихованню, знаходив вільні хвилини, щоб провести з дітьми якомога більше часу. Читаючи його листи до дружини - Олени-Рахіль Конухес, - пересвідчуєшся, що саме ця жінка світила йому в дорозі життя. І вона цією ж монетою платила чоловікові. До кінця свого життя дружина віддано оберігала його пам'ять. Відразу після арешту Валер'яна Поліщука у 1934 році Олена, кинувши все напризволяще, а взявши лише дітей та валізу з книжками, рукописами й листами чоловіка, виїхала з Харкова до Москви. Таємницю про валізу вони оберігали як зіницю ока. Малій Люцині вона стала за ліжко, й таким чином збережений її вміст після реабілітації письменника став слугувати нащадкам.

Довгий час рідні нічого не знали про Валер'яна Поліщука. У 1943 році їм видали свідоцтво про смерть письменника, в якому значилося, що він помер у в'язниці 1942 року від перитоніту. Цій відписці ні дружина, ні донька не надто вірили й далі продовжували звертатися з листами до органів служби безпеки. І лише в 1988 році вони отримали повідомлення з військового трибуналу Ленінградської області, що Валер'ян Поліщук - за висновками особливої трійки Ленінградської області - розстріляний, а от місця захоронення вони вказати не можуть. І лише в середині 90-х років XX століття завдяки пошукам Санкт-Петербурзького "Меморіалу" вдалося віднайти документи, зокрема протокол засідання особливої трійки від 9 жовтня 1937 року, де й значиться, що в числі 134 українських буржуазних націоналістів до розстрілу засуджений і Валер'ян Поліщук. З тих документів випливає, що в'язнів партіями вивозили до урочища Сандормох і замість розстрілу, як то передбачалося вироком, забивали палками.

Валер'ян Поліщук, який беззаперечно вірив у революцію, писав у своєму щоденнику: "Я був за більшовиками, чи лучше за Совітом українських народних секретарів, бо не знав, що вони не українські, а грабіжницькі, борці проти українського всього... Тепер я зненавидів оту "красну гвардію", що не питає, хто ти, може, по міркуваннях більшовик, а тільки український - зараз розстрілює".

Хто - справжній герой,

а хто - замаскований кат,

Хто правду, як іскру,

виносив між люди,

Хто правду,

як попіл, розвіював

по Соловках.

Хто із піднебесся

купола скинув

І танцював

по розбитих хрестах,

Хто серцем

незрадно любив Україну,

А хто полюбив її

лиш на словах.

   1937 р.

Життя такої багатогранної особистості, як Валер'ян Поліщук, обірвалося на 41-му році. Стверджують, що коли Бог дає комусь талант, то за нього потрібно платити, і часто - власним життям. Наш земляк Валер'ян Поліщук заплатив за свій хист сповна. Час ставить усе на свої місця. І нині можна багато чого заперечити в творчості письменника, але те, що це була вельми помітна і непересічна постать в українській літературі, можна стверджувати однозначно.

На Рівненщині в день 110-ї річниці від дня народження письменника Валер'яна Поліщука, в Музеї іншого відомого генія краю - Уласа Самчука, було запалено свічку пам'яті. Про знаного земляка пам'ятають і в селі Більче, де встановлено меморіальну дош¬ку, і в селі Малеве, де створено музей його імені, на честь письменника названо вулиці в низці населених пунктів, а з 1987 року встановлено обласну літературну премію імені Валер'яна Поліщука, вручення якої відбувається на батьківщині письменника.

"Рости, рости нове покоління, клич за собою друге, ставайте одне одному на плечі й ідіть головою в віки, а я старою розсохою буду під вами, невідомий, розпилений, буду підпирати вас зо всім корінням моїм і ваших предків... Як радісно!" - писав письменник, вірячи, що його жертва була не марною.

Микола Владзімірський: «Головне – не розчарувати прихильників повноцінного українськомовного змісту»

“Мені важливо знайти правду”

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com