Галина Інгула - це життєрадісна творчість, це світи фентазі і реалізму, це яскраві барви, це щастя і настрій

З метою ознайомити читача із Галиною Інгулою ближче, я вирішила подати абзац із статті Віктора Поліщука, котрий писав інформацію для "Уніан" про виставку молодої київської художниці Галини Інгули в Парижі (25.11.2006) :

"Галина Інгула пише картини у двох стилях - у фентезі та в класичному реалізмі. Вона вважає, що фантазія і реальність мають співіснувати в житті кожної людини, що вони - два крила людської надії. Тому й цього разу деякі свої роботи Галина презентує попарно: одній і ті ж сюжети зображені у фентезі та в реалізмі. Звідси у назві виставки слова саме про дві фантазії. А чому Париж для Галини - далекий? Галина Інгула - професійний, але самодіяльний художник. Для молодої майстрині, яка всього у своїй творчості добивалася наполегливою самоосвітою, виставка у славетній столиці світового мистецтва була мрією - далекою, і здавалося, недосяжною. Але мрії збуваються.

Галині Інгулі - 25 років. Професійним малярством вона займається три роки. До цього були різні професії і захоплення, але врешті-решт усі вони так чи інакше були пов'язані з творчістю.

Галя закінчила київську спеціальну школу для слабочуючих дітей з образотворчими здібностями, потім здобула спеціальність кондитера, вчилася художньому розпису по дереву та різьбярству, займалася розписом іграшок, працювала веб-дизайнером. Уже кілька років навчається у творчій майстерні знаного київського художника Костянтина Косаревського.

"Вогні і зорі". 2007

Нині у приватних колекціях киян - близько 90 картин молодої художниці.

Перший несподіваний попит викликали роботи, які Галина виконала у стилі фентезі. Цю серію Галина назвала "Планетою Інгула" (за прізвищем чоловіка). На цих картинах справді постала феєрична, але доконана в деталях, невідома планета, що має живі істоти дивних геометричних форм, чудернацькі квіти і несподівані яскраві кольори. Саме ці роботи Галини викликали перший інтерес у багатьох киян, більшість з яких, як не дивно, зовсім не є шанувальниками фантастики.Виставки Галини Інгули висвітлені у багатьох телесюжетах і публікаціях в українській пресі - аж до перших сторінок центральних газет (Наприклад: "Киевские ведомости" 26.05.2005, стор. 1,2 "Цветы Украины на планете "Ингула").

Сьогодні Галині Інгулі 26 років, але вона вже мала дев'ять виставок позаду і багато нових досягнень попереду.

Її шлях до успіху - нелегкий, але інколи, не людина обирає шляхи, а шляхи обирають людину - шляхи Галини сповнені барвами. Хочеться побажати художниці нових експериментів і нових яскравих кольорів.

 

Розмова про творчість

Пані Галино, розкажіть, будь ласка, з чого розпочинався Ваш шлях до творчості? І що стало поштовхом?

Я малюю з дитинства. Особливо любила моделювати і розмальовувати одяг для своїх паперових ляльок. Вчилась у художній школі, але там у мене чомусь відпало бажання творити. І я закинула справу. А згодом, коли закохалася і вийшла заміж за Віталія Інгулу (це було в 2003 році), мені захотілося повернутися до свого мольберта. Віталій спочатку іронічно ставився до мого малярства, не вірив, що це - серйозно. І я довела йому, що можу стати художницею. Навіть придумала нову планету і назвала ії за прізвищем чоловіка. А ще я зустріла незвичайну людину - вчителя з великої літери.

Ви навчалися у творчій майстерні відомого українського художника Костянтина Косаревського? Чи вважаєте той досвід сьогодні невід'ємною складовою Вашого уміння малювати, а чи все ж то є покликання від природи?

До Костянтина Івановича на заняття я приходила двічі на тиждень. Погожими днями ми завжди малювали з натури. У Києві чудові краєвиди і ми їздили до парків, ботанічних садів. Він - небагатослівна людина, але все одно, я так думаю, спочатку були складнощі у спілкуванні. Але мій вчитель зумів налагодити контакт, писав мені завдання в зошит, пояснював техніку виконання, інколи жестом чи поглядом вказував на недоліки. І мені ,нечуючій, було легко з ним спілкуватися. Адже він не тільки талановитий художник, а ще й чудова людина. І я стала художницею насамперед завдяки йому. Хоча сам він завжди підкреслює, що в мене хист - від природи.

"Комета". 2006

Чи пам'ятаєте свою першу картину? Що Ви малювали в дитинстві? Чи вплинули настрої дитинства на Ваші роботи сьогодення?

У дитинстві я частіше за все малювала квіти. А першим твором, що сподобався всім, особливо моїм татові, вчителю та чоловікові, була "Комета на планеті Інгула" у 2004 році. Як у дитинстві, так і зараз я малюю із задоволенням, і лише тоді, коли в мене гарний настрій.

"Планета Інгула" - то є Ваша перша персональна виставка. Розкажіть про неї. Чим відрізнялася перша виставка картин від останньої? Наскільки мені відомо Ви мали вже дев'ять показів картин. Яку із виставок вважаєте - найвдалішою?

Коли з'явились інші картини із серії фентезі ("Груша та яблуко", "Сад на планеті Інгула" і т.д.), тато почав наполягати на організації виставки. Чесно кажучи, я не була до цього готова. Хвилювалася, не спала ночами. Допомогли друзі моєї мами із Асоціації працівників музеїв технічного профілю. Леонід Гріффен, тодішній директор Державного політехнічного музею при університеті «КПІ» запросив нас у травні 2005 року до себе і надав для виставки моїх картин величезну залу, в якій було повно моделей літаків, катерів, ракет. І саме тут розгорнулася моя експозиція з картин у стилі фентезі і реалістичних полотен: пейзажі, квіти, тварини. Не чекала, що на першу виставку прийде багато людей. Не оминули увагою мою виставку преса і телебачення. Газета "Київські Відомості" навіть винесла мій портрет на першу сторінку. Все це, звісно, було дуже приємним. З тих пір я почала вірити у свої сили. Остання персональна виставка проходила в Києво-Печерській лаврі у Музеї українського народного декоративного мистецтва. Саме тут виставлені твори моїх улюблених художниць Катерини Білокур та Марії Приймаченко. Звісно, дуже хвилювалася. Але відкриття виставки «Святкування осені» (2 листопада 2007 року) пройшло на "ура". І всі два тижні, що тривала виставка, були насичені приємними подіями: публікаціями в пресі, сюжетами на телебаченнні, відгуками численних відвідувачів.Виставки потрібні художнику. Після них хочеться більше і краще працювати. Особливо мені запам'яталася, і я вважаю найбільш вдалою виставку в Головкиївархітектурі на Хрещатику - "Зорі дальньої планети, квіти ближнього села" (квітень 2007 року). Мабуть тому, що був сонячний день, і промені сонця через скляний дах приміщення відбивались на моїх картинах.

Що для Вас "Планета Інгула"? Чи існує вона у Вашому повсякденному житті? І що є найважливішими складовими цієї планети?

Планета Інгула знаходиться далеко від нас. Там завжди тепло і яскраво світить сонце. Люди добрі, чемні й виховані. Вони працюють і відпочивають. Уміють вишукано одягатися і культурно проводити час. Наша Земля схожа на планету Інгулу навесні, коли все квітує і багато сонця.

"Осіння пастель". 2004

Яка "манера" живопису Вам подобається більше: фантастична чи реальна? Чому?

Мені більше подобається малювати в стилі фентезі. Можливо, тому що майже півроку в нас холодно і похмуро. І саме в такі дні хочеться тепла і сонця. Тому я за мольбертом створюю затишок і тепло, що й зігріває мою душу. А твори в стилі реалізму з'являються в мене на дачі. Коли квітують квіти, які я виростила. Це середина літа і початок осені. Тоді я малюю квіти, пейзажі, натюрморти.

Ваші картини презентували в Парижі? Наскільки вражаючою для Вас була та подія? Який досвід перейняли з презентації?

Я була щасливою, коли тато мені повідомив про виставку, що відбудется в Парижі. Швидко зібралася і підготувала картини для поїздки. Проте не всі картини туди доїхали. Три з них загубилися в аеропорту «Бориспіль». І мій творчий задум не вдався. Лише чотири твори не могли створити особливу атмосферу, хоча й привертали увагу відвідувачів. Було дуже прикро. А саме місто Париж справило неабияке враження. Я у захваті від Версалю і Лувра, Єлисейських полів і Собору Паризької Богоматері, Ейфелевої вежі, красивих вулиць, ошатних будинків. Досі перед очима тиха паризька вуличка, яку я споглядала з мого готельного балкону. Це було майже як на планеті Інгула.

Наскільки глибоку Париж вплинув на створення нових ідей? Адже Ваша виставка "Дві фантазії в далекому Парижі" присвячується саме цьому місту.

Після вояжу до Парижа я довго працювала над власним сайтом, намагалася оформити якнайкраще. А трошки згодом намалювала досить пристойні картини "Вогні і зорі", "Прогулянка на човні біля замку", "Три модниці"...

Як довго Ви створюєте колекцію? Із скількох картин має складатися колекція? Чи є якісь норми, а чи те визначається Вашим натхненням?

Буває по-різному. Іноді над однією картиною працюю місяцами. А над іншою - від тижня до двох днів. ми з татом створюємо концепцію кожної виставки. Кількість картин не грає ролі. Буває, хороша річ, а от в тему виставки не вписується. Тому й чекає свого часу.

Що чи хто надихає нову колекцію?

Моє натхнення - це любов до близьких і моє кохання. Мій чоловік, моя родина. І навіть наші домашні тварини можуть надихнути на творчість. Вони у нас особливі. Кіт живе з нами вже 10 років. Тому й з'явився його портрет. Жартую, звичайно. Але я намагалася в цій картині "Портрет господаря квартири" передати його характер і поведінку. Картина, можна сказати, гумористична, на ній наш кіт неначе аристократ. І рамка у картини золотава, помпезна.

"Cамотність місяця". 2005

Які Ваші найулюбленіші кольори?

Жовтий, оранжевий, блакитний. Люблю яскраві кольори. Не боюся їх поєднувати.

Що потрібно художниці у буденності аби створити навкруги себе творчу атмосферу?

Нічого особливого, лише порядок, чистота, гарний настрій. А нові ідеї приходять, коли я мандрую. Люблю бувати за кордоном: відвідувала Росію, Польщу, Угорщину, Єгипет, Францію. Люблю мандрувати і Україною: побувала у Львові, Умані, Криму, на Житомирщині. Мрію про нові виставки в різних містах Європи і США.

В який час доби твориться найкраще?

Я сова. Завжди пишу ввечері.

Розкажіть про робочий день художниці?

Уранці люблю поспати. А коли прокидаюсь, вітаюсь зі своїми кімнатними квітами, виходжу на балкон (мешкаю на 16 поверсі) і милуюся краєвидами. Чудова панорама Києва! Потім господарчі клопоти, готую обід, іду до магазину. Малювати починаю десь о 16 годині. І до вечора. У перерві дивлюся серіал, виходжу в Інтернет, обговорюю всі події з Віталієм. До першої ночі знову працюю.

Хто підтримує Вас у творчих задумах? Хто є першим критиком щойно завершеної картини?

Мій перший критик - тато. А підтримують усі: мама й тато, Віталій, його родина, мій брат Костянтин. Уже стало традицією, що на моїх київських виставках Костя грає своє твори. Йому 19 років, він композитор-початківець. У нас творча родина. Тато - письменник, мама - журналіст.

Пані Галино, чому присвячена виставка під назвою "Похорон надій, що не відбувся", адже сама назва вже говорить за якусь велику подію в житті? Що то за подія?

Якраз тоді переживала творчу кризу. Було сумно, здавалося, немає хисту. Намалювала свої "Метелики. Похорон надій". Білі метелики на чорному тлі летять до світла. Але криза минула. Мої картини купили шанувальники мого мистецтва. Виходить, надія не вмерла. От і похорон не відбувся.

В одній із газет Вас жартівливо називають "дамською угодницею", чому?

Мої картини купують переважно дівчата, жінки. От журналісти й назвали мене "дамской угодницей".

"Моя риба". 2005

Поділіться таємницею: невже всі дивні, казкові, феєричні створіння і квіти, котрі можна побачити на ваших картинах, малюються тільки з уяви?

Прообрази тих дивовижних і казкових створінь є на Землі. Варто лише придивитися. Можливо, вони в нас не такі яскраві і не саме такої форми. Але я доповнюю квіточку чи дерево, що росте в моєму саду, якоюсь незвичною лінією, химерними кольором чи формою. І виходить планета Інгула.

Ви, окрім того, що створюєте безліч чудових колекцій, ще й працюєте у видавничій справі? У чому полягає та робота?

Власне, видавці використовують мої картини в оформленні книжок. Так, у 2007-му дві моїх картини "Вечірній човен" і "Риболовля на планеті Інгула" видавництво "Кальварія" взяло за обкладинку до книги французького прозаїка і критика Моріса Бланшо "Простір літератури". Причому фентезійна "Риболовля на планеті Інгула" потрапила на першу сторінку обкладинки, а реалістична "Вечірній човен" - на четверту.

Ваша восьма вистава отримала назву "Літо на двох планетах". Які дві планети маються на увазі? Які два непересічні світи зображені саме на картинах цієї колекції?

На восьмій виставці картини висіли попарно. Квіти, пейзажі, будинки, міста з планети Земля і квіти, пейзажі, будинки, міста з планети Інгула. Взагалі-то намальоване дуже важко пояснювати словами. Це зовсім різні мови, як мова жестів глухих людей і звукова мова чуючих.

Чи мріяли Ви ілюструвати книги для дітей? Чи хотілося б віддатися саме цій справі? Що саме хотілося б ілюструвати поезію чи прозу?

Так, мрію. Серія "Планета Інгула" - казкова. А діти люблять казки. Із задоволенням взялася б ілюструвати такі книжки.

Кілька ваших колекцій присвячені порам року, а саме літу і осені. Яка Ваша найулюбленіша пора року? Чому?

Моя улюблена пора року - осінь. Обожнюю оранжевий та жовтий кольори. Люблю, коли падає листя, коли світить яскраве сонце. І навіть осінній дощ, що ллється на барвисте листя, буває гарним.

Чим найбільше подобається малювати, адже Ви малюєте і аквареллю, і пастеллю, і певно, олією та акрилом...

Переважно пишу олією і пастеллю.

Над якою колекцією працюєте зараз?

Нині я в роздумах. І взяла невеличкий тайм-аут у малярстві. Працюю над одним сайтом.

Галина Інгула і світ фентазі та Галина Інгула і світ реальний - це одна і та ж постать чи дві різних особистості?

Галина Інгула - одна, а планет - дві. Одна з моїх виставок називалася "Два крила надії". Вважаю, що кожна людина живе і отримує надію і від реальності, і від фантазії.

Де, на Вашу думка проходить грань, між реальним світом і світом фентазі? І чи є те грань взагалі?

Реальний і фантастичний світи дуже схожі, існують поряд, тобто співіснують. Немає між ними якоїсь грані, щоб відокрмелювала один від іншого.

Про що мріє Галина Інгула із планети "Інгула" і про що мріє Галина Інгула у реальному сьогоденні?

Галина Інгула мріє про незвичайні подорожі до незвичайних країв, світів.

Де саме, у якому місті України, а чи світу (окрім Парижу, бо та мрія вже збулася) Вам би хотілося організувати виставку картин?

Мрію про Італію. Там щороку проходить Міжнародна виставка глухих художників. Минулого літа мені так і не вдалося потрапити до Мілана.

Кого вважаєте Вашими вчителями? Чиї картини вплинули на Ваш стиль?

Мій улюблений вчитель - Констянтин Косаревский. Мої улюблені художники Вінсент Ван Гог, Клод Моне, Катерина Білокур, Марія Приймаченко.

Що потрібно аби стати художником? І які вміння потрібні аби розвинути художні навики у дітей?

Головне - бажання малювати, природні здібності. І працелюбність.

Чи Ви щаслива людина? В чому для Вас полягає суть щастя?

Так, я щаслива. Бо знайшла своє кохання і свою улюблену справу.

Що би Вам хотілося побажати читачам?

Тепла і затишку, незвичайних вражень, яскравих кольорів, сонячних днів. А ще знайти своє кохання і свою улюблену справу.