Бджілко, бджілко, скрізь літаєш,

З квітів ти нектар збираєш.

В вулик ти його несеш,

Людям медом віддаєш.

Ми тобі всі вдячні

За медок той смачний.

Дитяча пісенька

Немає либонь, благороднішого на світі заняття ніж пасічникування.

Т. Шевченко

Перш ніж розповісти сьогодні про одного чудового українця, хочу поінформувати читачів, що минулого тижня Предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату Патріарх Київський та всієї Руси-України Філарет нагородив Вашого спеціального кореспондента oрденом святих Кирила та Мефодія. Момент цього нагородження Ви бачите на світлині. Воно відбулося у теплій, невимушеній обстановці у резиденції Патріарха. Однією з підстав (хоча і не єдиною) нагородження була якраз моя робота у нашому часописі. Отож дозвольте розділити цю нагороду з колективом редакції та усіма читачами, особливо постійними.

А тепер до справи. 13 січня виповнилося 70 років Леонідові Боднарчуку - людині, яка є сьогодні лідером українських пасічників. Усе життя цього українського патріота, невтомного трудівника, вченого, організатора бджільництва покладено на вівтар рідної країни, присвячене людям і отій святій комасі, яка для українців усіх часів була особливою - читачі, звичайно, зрозуміли, що я маю на увазі бджолу. І, якби хтось створив на честь бджоли орден, то Леонід Іванович Боднарчук міг би по праву вважатися чи не найпершим в Україні лицарем цього ордену.

 

Корені бджільництва

100 мільйонів років тому на планеті домінували хвойні дерева, насіння яких розносив вітер. Поява бджоли, яка харчувалася пилком, призвела до революції у рослинному світі, бо саме запилення дало могутній поштовх розповсюдженню квітучих рослин. Величезна розмаїтість сучасних видів квіткових, тісно пов'язана з великою кількістю видів бджіл, яких нараховується більше 16 тисяч видів. Недарма в Україні кажуть: "Де цвіток, там і медок". Вік найдавнішої бджоли на сьогодні становить 100 мільйонів років. Її знайшли на півночі Бірми, скам'янілу в краплині бурштину, і назвали Melittosphex burmensis. За словами ентомологів Брайана Данфорта з Корнельского університету і Джорджа Пойнара з Університету Орегон, детальний морфологічний аналіз добре збереженої найдавнішої бджоли й аналіз її ДНК, дозволяє припустити, що прабатьківщиною бджіл є Африка.

Античні міфи стверджують, що першовідкривачем бджоли був Аристей, син Аполона, Бога світла та Сонця.

З Х століття нашої ери бджільництво, бортництво відоме й у Київській Русі. Не сподіваючись, як то кажуть, з жука меду з'їсти, праукраїнці знаходити "медові" дерева - борти, а також робили сапетки - нерозбірне житло для бджіл з очерету, соломи чи тонких вербових прутиків, часто обмазаних глиною. Пізніше дуплянки, видовбані з колоди, ставили на галявинах - "посіках" - звідси, напевне, й слово "пасіка". (Що цікаво - в Україні нині є три села з назвою "Пасіка" - на Закарпатті, Харківщині та Сумщині).

Ікона, яку ви бачите, зображає святих старців, що знімають рій

Цукру тоді не було, отож мед єдиний міг підсолодити життя давніх русичів. Чи не звідти проросло прислів'я: "За бджолу не скажу, а мед солодкий"? Луги, степи й ліси Київської Русі були щедро засіяні медоносами, отож у меді дефіциту не було. Бджільництво було чудовим тренінгом, бо вимагало і формувало у наших пращурів уважність, спостережливість, розум, терпіння, працьовитість. - "У ледачого бортника і мед ледачим пахне" - вважали здавна. Крім того, саме давні пасічники ставали для оточуючих своєрідним Гідрометцентром, передбачаючи погоду. Коли чудового весняного дня "на Явдоху" пасічник казав, що погода "на бджоли", це означало, що південний вітер налагодився стабільно і буде тепло. Отож через пару тижнів бджоляр виставляв вулики на вулицю, примовляючи: "Приносьте, бджоли, Богу віск на свічку, а мед людям на страву".

Готували з меду хмільне пиво, медовуху, кутю (сочиво). Київська Русь активно торгувала медом і воском з країнами Європи. Відомий випадок дарування візантійським послам князем Ігорем та княгинею Ольгою продуктів бджільництва і такий подарунок вважався тоді вельми цінним. Свого часу провідним центром торгівлі продуктами бджільництва став Львів, де була громадська воскобійня

Покровителями бджільництва в Україні вважають святих Зосиму та Саватія. Існує думка, що саме вони навчили людей правильно утримувати свою пасіку. Якраз при житті цих святих, у п'ятнадцятому столітті, крилаті трудівниці почали "приручатись". Тому і не дивно, що на іконах святі зображені з різним пасічним знаряддям того часу: драбиною, мотузкою, навіть, сокирою чи ножем.

В минулі часи при вході на пасіку обов'язково були хрест, бажано з дерева, розбитого блискавкою, та ікона зі зображенням Зосими і Саватія, а пасічник не помолившись, не починав свою працю. Це важливо і сьогодні - на пасіці нічого робити не тільки людині з брудними руками чи в брудному одязі, а і з брудними помислами на душі.

Бджільництво було у великій пошані також і в українських козаків. Сивочолі січовики часто йшли під старість "рятуватися" не до монастиря, а на пасіку, вважаючи бджолу святою комахою, а пасічника Божим чоловіком. Досвідчені бджолярі зачитували новоприбулим благословення на цю добру справу зi старої господарської книги: "А ще хто матиме бажання тримати у себе бджіл, потрібно тій людині бути у всілякій чистоті, утримуватися від пияцтва, і бути щедрому до церкви, милостивому до жебраків та подорожніх". Дмитро Яворницький цитував старовинні описи про побут козаків: "живут там на мясі, на рыбі, на меду, с пасік, с свепетов й сытят там себі мед яко дома";

Запорожці у важку хвилину утішали один одного: "Терпи, козак, горе, будеш пити мед". Без меду, медовухи неможливо собі уявити й козацького столу. В одному оповіданні козак каже ляхам: "Ми ж не коти якісь. Ми запорожці вільні Низові, у нас спочатку не сметану, а мед дають". Як співали у народних думах:"У Царграді та й на риночку там п'є Байда мед-горілочку"

Світлина картини "Богдан Хмельницький на пасіці" з Музею бджільництва

Бували на Січі й такі кумедні випадки: на популярних серед козацтва змаганнях - хто швидше вилізе на верхівку гладко обструганого стовпа - деякі хитруни змащували шаровари медом і таким чином перемагали.

Батьком сучасного українського бджолярства є Петро Прокопович (1775-1859)

Його захоплення бджільництвом було таким сильним, що він полишив престижну тоді службу у царській армії, оселився у Батурині, скуповував землі та засівав їх медоносами. До Прокоповича для зібрання меду бджіл, яких утримували тоді у дуплянках, пасічники змушені були труїти димом та сіркою. Прокопович здійснив справжню революцію, винайшовши у 1814 році перший у світі розбірний рамковий вулик, в якому можна було вільно оглянути сім'ю і активно впливати на хід її розвитку.

У цьому вулику Прокопович вперше виділив рамку в самостійну частину бджолиного житла, якою оперують сьогодні мільйони пасічників усього світу. Був зроблений визначний крок в історії бджільництва - розпочата епоха раціонального бджільництва. Ще один його винахід - дерев'яна перегородка з отворами, через які проходили тільки робочі бджоли, дала можливість отримувати чистий мед у рамках. Класик американського бджільництва Рут Амос Івес (1839-1924), автор "Енциклопедії бджолярства" високо оцінював винаходи Прокоповича: "Він застосовував методи, які далеко випередили його час".

Почавши з декількох вуликів на братовій пасіці, геній українського бджолярства досяг видатних результатів світового рівня: у нього було наприкінці життя 6600 вуликів та 2542 бджолиних сім'ї. Півстоліття до Батурина їздили вчитися з Європи, зі Школи Прокоповича вийшло понад 700 бджолярів, які володіли найновішими методиками, давши значний поштовх розвитку українського бджолярства.

Та доля генія гірка. Після революції і громадянської війни 1917-1719 років маєток Прокоповича було знищено - змучені бідністю, озлоблені селяни у такий спосіб "помстилися багатію", його унікальну бібліотеку було розтягнено, плоди півстолітньої праці понівечено. Воістину, нема пророка у своїй вітчизні.

Але історія потроху виправляє помилки людей. Зараз на могилі П. Прокоповича у селі Пальчики на Чернігівщині поставлено пам'ятника, створено музей, його іменем названо Український інститут бджільництва.

 

Корені бджоляра

Це великий патріот України та найбільший друг бджіл

Левко Лук'яненко

Леонід Боднарчук у своєму кабінеті зs золотою бджолою у руці

Ось якраз про директора цього Інституту, Президента Спілки пасічників України, Голову Національної асоціації "Укрбджолопром", Президента Асоціації апітерапевтів України, представника від України у Генеральній Асамблей "Апімондія", члена ради Федерації бджолярських організацій країн Східної та Центральної Європи, члена-кореспондента Української академії аграрних наук професора Леоніда Боднарчука, який до того ж є добрим другом Президента Ющенка, я хочу розповісти нашим читачам.

Поки я перераховував численні звання та посади Леоніда Івановича, то аж втомився. Але цих вершин простий український хлопець досяг самотужки - не тільки без усілякої підтримки долі, але і всупереч їй. Бо народився та виріс цей хлопчик у сім'ї так званих спецпереселенців, у глухому сибірському селі. Одного чорного дня його батьків разом з іншими бідаками було висаджено просто у чистому сибірському полі, заваленому снігом по груди. Отак сталінські сатрапи демонстрували свою "віру в українців" - знали, що закинь їх хоч у пустелю, але виживуть, видряпаються, обживуться.

Батько Іван Федорович Боднарчук був родом з Тисменицького району на Івано-Франківщині. За віросповіданням греко-католик. Не бажаючи служити в австро-угорській армії, Іван у 1923 році перетнув Збруч і оселився на Вінниччині. Випускник учительської семінарії був людиною енергійною та обдарованою, володів трьома мовами, грав на скрипці, отож і не дивно, що на новому місті у подільському селі Шостаківка побудував школу, став її першим вчителем, організував просвітянський хор, навчав та виховував селянських дітей. За це й "подякував" його тодішній режим, оголосивши західноукраїнським шпигуном та "нагородивши" 19-ма роками сибірського заслання. Кати, напевне, вважали, що кайло на 40-градусному морозі найкраще підходить до тонких пальців українського інтелігента і скрипаля, а виснажлива тупа праця мусить вибити з волелюбного чоловіка усі "зайві" думки та непотрібну ерудицію.

У тому ж вагоні з Іваном Боднарчуком їхав старий чоловік. Саме його донька згодом стала дружиною Івана і матір'ю нашого героя. Розказуючи цю історію, Леонід Іванович зітхає: "Багато написано про подвиг жінок, які їхали у Сибір за своїми чоловіками-декабристами у XIX столітті. І як мало відомо про не менш жертовний подвиг українських жінок, які так само їхали до Сибіру за своїми засланими сталінським режимом чоловіками. Ось і 19-річна Катерина Барановська зi своєю матір'ю приїхала добровільно у сибірське заслання і там знайшла свою долю - чоловіка Івана і таким чином з'явився на світ і я". Про селище Могочу Читинської області репресовані, які проживали там у жахливих умовах, склали прислів'я: "Створив Бог Сочі, а чорт - Могочу".

Та вижили Боднарчуки і, відбувши термін заслання, повернулися в Україну. Батько ще довго, лягаючи спати, клав під подушку сокиру. Боялися всього. Та потроху життя налагоджувалося. Батько завів вулика і, таким чином, у житті його сина з'явилася "бджолина тема". Журливо згадує сьогодні Леонід Іванович зламану долю батька і додає: Я любив батька понад усе, ходив за ним, як голка за ниткою". Коли Іван Федорович помер, син зберіг його вулик, поставив на його могилі пам'ятник, на якому вирізана бджола на квітці, присв'ятив його пам'яті Музей бджільництва. Так син відзначив заслугу батька у прилученню його до цієї святої справи.

 

Що наносили бджоли Леоніду Боднарчуку?

Л. Боднарчук: "Це українське прислів'я не відображає мого життя, яке зовсім не солодке".

Коли Леонід, котрий добре вчився, закінчив сільськогосподарську академію, то став працювати у наукових установах, захистив дисертацію і,врешті-решт, очолив Інститут бджільництва. Він є автором 240 наукових праць, зокрема 10 монографій.Та директорське крісло не стало для нього місцем, де почивають на лаврах.

Інституту виділили частину території Виставки народного господарства, на якій раніше містилося підсобне господарство. Майже все треба було вибудовувати ледь не з нуля. І знову ж таки, як колись батько, Леонід 10 років днював і ночував на роботі, облаштовуючи територію, корпуси, будуючи капличку святих Зосими та Саватія на території, влаштовуючи унікальний музей бджільництва. Одного разу розсерджена дружина Віолета, яка не бачила чоловіка вдома тижнями, не витримала, приїхала до нього в Інститут і сказала: "А ну, покажи, що ти тут робиш?". Коли ж побачила зроблене, одразу пом'якшилася: "Дорогий, я тобі все прощаю". Бо на місці колишніх корівника, конюшні, свинарника, пташника побачила хоча й невеликі, але облаштовані корпуси - лабораторні, дослідницькі, учбові. Співробітники вже не говорили: "Я працюю у свинарнику", а казали - "у Маріїнському корпусі" - жартома порівнюючи нові приміщення зi славнозвісним Маріїнським палацом.

Леонід Іванович з вдячністю згадує імена тих, хто свого часу допомагав і тепер допомагає йому у розбудові Інституту - екс-спікера Олександра Ткаченка, екс-міністра сільського господарства Сергія Рижука, Президента Української академії аграрних наук Михайла Зубця, екс-мера Києва, народного депутата України Олександра Омельченка та багатьох інших. Дуже тепло він відгукується про найіменитішого бджоляра України Віктора Ющенка. Свого часу В. Ющенко підтримав ініціативу Л. Боднарчука і, разом з однодумцями, домігся Указу Президента України про встановлення в Україні Дня пасічника, який з 1997 року святкують на Спаса - 19 серпня. Недарма ж здавна в Україні кажуть: "Спас свіжий мед припас". (До речі, для нашої сім'ї це свято потрійне, оскільки на Спаса ми святкуємо також і день народження молодшої доньки Софійки, чиї світлини уже не раз публікувалися на сторінках "Часу і Подій").

Народний депутат України академік Кость Ситник, дружина ювіляра Віолета і сам щасливий іменинник на закінчення урочистостей

Леонід Іванович віддячив Ющенку - саме підпис Президента Спілки пасічників України Л. Боднарчука стоїть під Грамотою про присвоєння Віктору Ющенку звання Почесного пасічника України.

Трудами Леоніда Івановича при Інституті створено унікальний Національний музей бджільництва, більшість експонатів якого роздобув, купив, випросив його засновник.

З посмішкою розказав мені Леонід Іванович, як декілька разів просив у Ющенка оригінальний вулик, зроблений у вигляді славнозвісного кримського палацу "Ластівчине гніздо". Віктор Андрійович все не хотів розлучатися з окрасою своєї домашньої пасіки. Та ось на один день народження сказав: "Леоніде, проси, що хочеш" - "Вулика" - тут же випалив Боднарчук. Зітхнувши, Ющенко віддав таки обіцяне.

Леонід Іванович очолює Спілку пасічників, яка налічує півмільйона членів. Але і галузь бджолярства не обійшла традиційна українська хвороба - створилася паралельна організація - Братство бджолярів України. І тепер, замість консолідації зусиль, певні люди розпорошують армію українських бджолярів.

Тим не менше Україна сьогодні входить у п'ятірку найбільш "медових" держав світу, пропустивши вперед тільки Китай, США, Аргентину та Туреччину. Із 48 мільйонів бджолиних сімей 12-та частина знаходиться в Україні. З 400 тисяч тон світового медозбору на Україну припадає сьома частина. Є у цих показниках доля праці і сьогоднішнього ювіляра, його соратників, усіх бджолярів України багатьох поколінь.

 

Ювілей бджоляра - це його життєвий медозбір

Вулик Прокоповича та його компоненти

Саме так подумав я, спостерігаючи, як громадськість святкує 70-ліття Леоніда Боднарчука. Зібрався у залі цвіт вітчизняного бджільництва, керівництво аграрної галузі, почесні гості, друзі та колеги. Деякі хитрі українці придумали прислів'я: "Все єдино, що мед, що калина, але мед давайте наперед". Ювіляра це якраз не стосується. Його "мед" нагород прийшов не наперед праці, а внаслідок її. Президент Ющенко "за значний особистий внесок у розвиток бджільництва, вагомі професійні досягнення" нагородив ювіляра Орденом "За заслуги", який вручив йому Президент УААН М. Зубець.

Bулик-палац, подарунок В. Ющенка Музею бджільництва

Патріарх Філарет нагородив Леоніда Івановича Орденом Святого князя Володимира а, оскільки сам у цей час служив і прийти не міг, доручив мені, як своєму раднику на громадських засадах, вручити цю нагороду, що я з задоволенням і зробив. Міністр агропромислового комплексу Ю. Мельник, Президент Академії оригінальних ідей С. Болотенюк вручили герою вечора свої високі нагороди. Як пожартувала дружина Віолетта під кінець урочистостей, дивлячись на іконостас нагород: "Льоню, ти виглядаєш, як Брежнєв". Всі засміялися, а втомлений від переживань ювіляр - голосніше всіх. Що ж, уміння посміхнутися і над собою, почуття гумору - є психологічна гарантія того, що високошанований ювіляр сприймає усе зі здоровим глуздом і налаштований не на збирання солодкого пилку за обидві щоки, а на процес подальшого опилення рідної галузі.

У старовину український пасічник брав трьома пальцями землю на пасіці і творив молитву, потім брав у рот камінця, тричі обходив пасіку, посеред якої потім камінця закопував, примовляючи: "Як цей камінь, твердий і стулений, так щоб затверділи і замерзли вуста тій людині, яка має злу думку на мою пасіку, на мої бджоли".

Лідер українського бджільництва Леонід Іванович Боднарчук, а за ним і всі вітчизняні пасічники можуть повторити цей старовинний оберіговий ритуал. Нехай на українські бджоли буде тільки добра думка, нехай святі комахи в усьому світі продовжують дарувати людям свої безцінні цілющі продукти - мед, віск, пилок, прополіс, маточне молочко, бджолині підмор та отрута.

А, оскільки, з пальця меду не добудешся, однак, і з медом пальців ще ніхто не з'їв, то бажаю усім читачам меду і до меду!

спеціально для "Час і Події".

Світлини автора