Літературознавчий детектив

Святий Миколай не є ані фольклорним, ані літературним персонажем. Він реальна історична постать, визначний церковний діяч - архієпископ міста Міри в Лікії, учасник Нікейського І Вселенського Собору. То як же так сталося, що один із Отців Церкви потрапив на сторінки казок, у забавлянки та колискові для малечі? Направду, завдання для справжніх детективів. Тож рушаймо разом крізь століття у дивовижну подорож історією літератури, щоб відшукати відповідь на це каверзне запитання.

Святитель Миколай народився біля 258 р. в місті Патрах (Лікія, Мала Азія), ще юнаком був висвячений у пресвітери. Хоча точно не відома дата, коли його було поставлено на архієпископа міста Міри, згідно житія це сталося на початку правління імператора Діоклетіана, тобто біля 284 р.. Проживши довге і насичене життя, з усієї душі служачи Богу та людям, святитель Миколай відійшов у вічність 342 р. (за іншими даними 345 або 351 рр.), залишивши по собі добру та вдячну пам'ять своєї пастви, мешканців Лікії. Історії про добрі вчинки Мірлікійського архієпископа, про чуда, що явив Господь через нього, про його взірцеве благочестя не забулися по його смерті, але передавалися з вуст у вуста, поширювалися по всьому християнському світу й незабаром стали частиною церковного передання. Перші записи «Діянь святителя Миколая» зроблені ще в VІ ст., хоча вони не збереглися до наших днів, згадку про їхнє існування ми знаходимо в кількох церковних істориків. На початку VІІІ ст. св. Андрій Критський написав похвальне слово на честь святителя Миколая, в якому заохочував усіх вірних вшановувати день його пам'яті, як велике християнське свято. У ІХ ст. похвальне слово до святителя Миколая написали патріарх Константинопольський Мефодій, Йоан, диякон Неаполітанської церкви, та папа Лев Мудрий. На цей час добірка оповідей про земні діяння святителя Миколая доповнилися історіями про його чудеса, явлені по смерті, а слава та вшанування святого вийшла далеко за рідну Лікію й охопила всі християнські країни. Врешті, на початку Х ст., церковний історик Симеон Метафраст на замовлення імператора Костянтина Порфірородного узявся за нелегкий труд - написати перше повне житіє св. Миколая. Його праця лягла в основу більшості подальших спроб життєпису святителя, залишається вона безцінним джерелом з історії християнства й по досі. Приблизно тоді ж було написано акафіст і канон на честь цього святого.

Одразу з прийняттям християнства на українських землях, св. Миколай-Чудотворець став одним з найшановніших святих у нашому краї. За переданням хресне ім'я князя Аскольда - Миколай, на честь небесного покровителя князя й було збудовано один із перших храмів Київської Русі ще в середині ІХ ст.. Де стояв він нині точно не відомо, але в лісі, на могилі князя Аскольда, була чудесно явлена в ХІІ ст. ікона святителя Миколая, а згодом побудовано храм.

Перша оповідь про київські чуда святителя належить до ХІ ст. - це славнозвісна історія про образ «Миколи Мокрого» у Софії Київській і порятунок немовляти, яке втонуло в Дніпрі. До ХІІ ст.. відносять оповіді про те, як св. Миколай був поручителем одного половчанина і про зцілення Мстислава, князя Новгородського.

На той час, на думку істориків, припадають і перші переклади та перекази церковно-слов'янською мовою візантійських житій св. Миколая. Найвідоміше з них належить перу Єфрема, ченця Києво-Печерської Лаври, пізніше єпископа Переяславського, зроблене у середині ХІ ст., саме воно окрім відомих прижиттєвих і посмертних візантійських чудес святого, містить історію про спасіння дитини, втонулої у Дніпрі (до нас воно дійшло в рукописах ХV ст.). І звісно, вершиною агіографічної літератури, твором, що ввібрав у себе і візантійські, і давньоруські зразки є «Житіє святителя і чудотворця Миколая, архієпископа Мірлікійського», що написав св. Димитрій Туптало-Ростовський для своїх «Четій-Міней». Після нього переписувати життєпис святого на українських землях уже не бралися.

Паралельно з існуванням цих великих письмових творів про св. Миколая по всій Україні ходили й усні легенди про його діяння. Через брак книжок і їхню високу вартість багато церковних текстів поширювалися, як усне передання. Але найважливіше - це були не лише офольклорнені житійні новели: майже кожне село чи місто, де стояла Микільська церква, могло похвалитися хоча б однією легендою чи переказом про чудо святителя, явлене мешканцям саме цього краю, парафіянам саме цього храму. Дива, даровані по молитві й заступництву св. Миколая були різні: зцілення від хвороби, порятунок загубленої в лісі дитини, порятунок на морі, навернення лиходія, допомога при втечі з бусурманської неволі, збереження села при пошесті, пожежі чи стихійному лихові тощо. Приблизно до кін. ХVІІ-поч. ХVІІІ ст. належить і відома багатьом українцям пісня:

А хто, хто Миколая любить,

А хто, хто Миколаю служить,

Тому святий Миколай,

На всякий час помагай,

Миколаю!

До ласки й заступництва саме цього святого зверталися за різних потреб - суспільних, господарських, родинних. На всіх східнослов'янських теренах він вшановувався, як покровитель худоби та праці коло землі. Це й не дивно, адже дні пам'яті св. Миколая - Миколи-зимового (на честь упокоєння святителя) та Миколи-травневого (на честь перенесення його мощів до м. Бар) - ніби вісь, перетинали календарний рік селян. Вважалося, Божий святий може особисто покарати, як ледачого, недбайливого господаря, так і хазяїна, жорстокого до своєї скотини. Тому на передодні ушанування св. Миколая господарі особливо уважно ставилися до усіх тварин в обійсті - щоб ті не наскаржилися святому. Крім того, в Україні св. Миколай вважався покровителем і диких звірів, зокрема вовків , вірили, що саме він має від Бога ласку наділяти лісову звірину поживою (натомість у Білорусі, св. Миколая вшановують, як опікуна коней і конярства). Та найбільша шана належала святому Миколаю, як милосердному захиснику знедолених покривджених, бідних і хворих. На всіх православних землях молилися, йому про заступництво за тих, хто подорожує, за тих, хто страждає в неволі, про замирення ворогів і навернення тих, хто відійшов від Бога. Проте в кожній країні були й свої особливості у ставленні до святителя. Наприклад, у Росії св. Миколай вважається, разом зі св. Юрієм-Переможцем, покровителем військових і воєнної звитяги. Натомість, з усіх східнослов'янських народів лише в Україні його вшановували, як опікуна родини, шлюбу, сімейної злагоди. У католицькій Європі в часи пізнього середньовіччя палка пошана до св. Миколая була дещо зникла. Побожне ставлення до святителя залишилося жвавим в Італії, адже там зберігалися мощі святого, а також у Німеччині та Голландії - там він вважався опікуном дітей і юнацтва. Нова хвиля пожвавлення побожності до цього святого прийшла до Європи з Речі Посполитої на межі ХVІІ-ХVІІІ ст. під впливом українських греко-католиків.

Отож, помандрувавши крізь віки, ми коротко оглянули історію церковно-літературних творів про святителя Миколая, архієпископа Мір Лікійських, чудотворця, але аж ніяк не торкнулися того, як же цей шанований святий потрапив на сторінки дитячих книжок. А сталося це у ХІХ ст..

Як ми вже згадували, особливістю саме українського пошанування св. Миколая на всіх православних теренах, є те, що його вважають опікуном родини, дітей. У переддень пам'яті впокоєння святителя, тобто 18(6) грудня, здавна існував звичай пекти солодке печиво - медівники-миколайчики - та наділяти ним дітлашню. На західно-українських землях, що в ХІХ ст. входили до складу Австрійської, згодом Австро-Угорської імперії, цей звичай поглибився ще й упливом німецької традиції - напередодні святкування дня св. Миколая, вночі класти у взуття дітям подарунки: солодощі, іграшки, а для неслухів і різку чи вуглинку на застереження. Правда, в Україні подарунки клали вже не в черевики-чобітки, а під подушку. Виникли навіть відповідні приповідки - для чемної та нечемної дитини, якими батьки вітали своїх донечок і синочків зі святом. З розвитком на галицьких землях українського шкільництва родинне свято перетворилося у громадське. Постала потреба в літературному матеріалі для подібних свят - піснях, сценаріях, віршованих декламаціях. Одним із перших відгукнувся на цю потребу Іван Франко, йому належить перша така п'єса для дитячого театру «Суд святого Миколая». За прикладом Каменяра пішли й інші знані українські письменники - Дніпрова Чайка, Марійка Підгірянка та ряд авторів, чиї прізвища лишилися невідомими. У цей час, на початку ХХ ст., активно розвивалася українська дитяча література, тож і твори, присвячені опікуну дітей св. Миколаю, стали невід'ємною її складовою.

На жаль, у повоєнні роки, коли всі землі України ввійшли до складу Радянського Союзу, добра традиція ледь не обірвалася - День святого Миколая був заборонений, як релігійне свято, під забороною опинилась і пов'язана зі святом література. Саме свято нікуди не зникло, воно просто сховалося в підпілля, але повнокровний творчий поступ української релігійної дитячої книжки зупинився. Зберегли й примножили літературну традицію українські письменники діаспори: В. Юрченко, В. Софронів-Левицький, Г. Чорнобицька, І.Савицька, Р. Завадович, Н. Наркевич, О. Цегельська, Б.Данилович, О. Крушельницька, О.Криштанович, Г. Черінь, В. Вовк.

Тож, як тільки Україна знову здобула незалежність і свободу віровизнання, до українських дітей повернулося і свято св. Миколая, і вірші, пісні, казки, п'єси пов'язані з ним. Ще на початку 1990-х років з'явилися народознавчі нариси Г. Пацюк, Р. Кобальчинської, Г. Маковій, В. Скуратівського. Потім вірші В. Багірової, Д. Чередниченка, М. Людкевич, В. Круковської... Наразі в українській дитячій літературі є понад півсотні віршів про свято на честь св. Миколая. І літературна традиція повнокровно розвивається надалі - на разі ми маємо навіть поему, віршований переказ житія св. Миколая для дітей, яку створив М. Кондратенко. А власне до цього збірника написано такі твори, як «Подарунок святого Миколая» Галини Манівої, «Мрія Безпритулька» Олени Погрібняк, «Батьки повернулися» Ганни Чіпко, «І мені приніс подарунок» Зоряни Живки; запропонована антологія - їхня перша публікація.

Наостанок нашої літературно-детективної подорожі варто мабуть зазначити, чим літературна традиція творів про св. Миколая відрізняється від творів про Санта Клауса. Дехто, непевне, думає, що це одне й теж явище дитячої літератури. Виявляється, зовсім ні. Художні твори для дітей про св. Миколая та свято на його честь крім української є ще в німецькій, нідерландській, польській і російській літературах. При чому в тій же російській літературі їх значно менше ніж в українській, це лише окремі тексти, а не струнка літературна традиція. Тобто здебільшого твори для дітей про св. Миколая виникли в тих країнах, де святитель вважався покровителем дітей і молоді чи дітей і родини. Грунтувалися вони на житії святого, легендах про його чуда чи в їхню основу лягали кумедні та повчальні історії, пов'язані з самим святом (наприклад, відома казка Клари Гайнер про капці для св. Миколая).

Придивімося уважно до українських казок про св. Миколая, запропонованих у цьому збірнику - усі вони чимось схожі на житійні новели, тільки сучасні й адресовані дітям. «О хто, хто Миколая любить...» Іванни Савицької та «Мрія Безпритулька» Олени Погрібняк - ілюструють українське повір'я про те, що св. Миколай є опікуном звірів; «Подарунок святого Миколая» Галини Манівої - притча про навернення до Господа безбожної душі; «Переможець темряви» Ганни Куземської - історія про опіку святого покровителя; «Святкова пригода» Віри Багірової - новелізована традиційна п'єса до свята. Оповідання «Батьки повернулися» Ганни Чіпко, «І мені приніс подарунок» Зоряни Живки - історії про відповідь на молитву, а стилізована легенда Віри Вовк «Святий Миколай і пастушок» і казка Ганни Гультай «Щасливий ранок» спираються на традицію народних сказань про доброту святого до знедолених і покривджених.

Санта Клаус - персонаж американсько-англійської літературної традиції і з'явився він достатньо недавно. В кожній країні є святий опікун дітей, який приносить їм подарунки до Різдва: св. Люція, напівказкова Біфана, євангельські волхви чи св. Мартін. І звісно, св. Миколай, чиє свято припадає якраз на Адвент (Пилипівку). В Англію образ св. Миколая, який обдаровує дітей, прийшов із Німеччини, тільки його ім'я було дещо скорочено - з Санта Ніколаус до Санта Клаус. Проте після Реформації під пуританським впливом звичаї й обряди, пов'язані з народним святкуванням, були обмежені чи заборонені, а коли у середині ХІХ ст. з ініціативи королеви Вікторії яскраве врочисте святкування Різдва повернулося, згадати звідки узявся образ загадкового Санта Клауса виявилося дуже важко.

Літературну спробу з'ясувати це питання зробив на початку ХХ ст. американський письменник Френк Баум, всесвітньо відомий автор циклу казок про чарівну країну Оз. Окрім повістей про пригоди дівчинки Дороті та її друзів, Френк Баум написав ще дві славнозвісні казки «Викрадення хлопчика Санта Клауса» та «Життя й пригоди Санта Клауса» («A Kidnapped Santa Claus», «Life and Adventures of Santa Claus» by L. Frank Baum). За фантазією американського казкаря, в далекі часи в невідомій країні ельфи підібрали людського хлопчика-сироту на ім'я Клаус, виростили його, наділили свого вихованця безсмертям і чарівними здібностями... проте подорослішавши, юнак усе ж захотів піти до світу людей. Злидні, війни, хвороби й багато сумних дітей - усе це вразило хлопчину й він вирішив повернутись у країну ельфів і з їхньою допомогою якось зарадити бідам. Відтоді цілий рік Клаус і його чарівні помічники виготовляють подарунки, щоб у ніч найбільшого свята дітей, народження Божого Сина, рознести ці подарунки по світу. А звичай зображати Санта Клауса дідусем у червоних штанях і куценькому кожушку, з білою бородою, а не в ельфійському зеленому платті з'явилася ще пізніше - 1931 р., коли на замовлення Компанії Coca-Cola шведський художник Геддон Сундблом запропонував нову різдвяну емблему фірми. Певною мірою з цією традицією оповідок про Санта Клауса перетинаються англійські народні казки про Батечка Різдва (Різдвяного Дідуся). Відому казку про нього написав Дж. Р. Р. Толкін «Листи Батечка Різдва» («The Father Christmas Letters» або «Letters from Father Christmas», написані між 1920 і 1943 - щороку по листові, для власних дітей, вони побачили світ у 1976 р.). Хто уважно читав «Хроніки Нарнії» в оригіналі, пам'ятає епізод, де подарунки для подружжя Бобрів і дітей Певенсі приносить саме Батечко Різдво. Цей казковий дідусь також походить із країни ельфів і мешкає він на північному полюсі. Таким чином, ми натрапили на ще одне цікаве та багате літературне явище, яке проте не має жодного стосунку до св. Миколая, архієпископа Мірлікійського.

Отак помандрувавши трохи разом зі святим Миколаєм світом історії літератури, ми простежили, як сформувалися основні передання житія святого, з'ясували і те, як потрапив велеславний архієпископ до дитячих книжок, познайомилися з іншими схожими літературними святковими традиціями.

Кожен знає, що в ніч на 19 грудня святий Миколай-Чудотворець рушає в дивовижну подорож. Бо хоче у свято на честь своїх іменин обдарувати всіх дітей, які вірять у Божу любов.

Напевне, кожна українська дитина з нетерпінням чекає на День святого Миколая, що мандрує світом, несе свої гостинці для всіх чемних і слухняних: іграшки, солодощі та звичайно ж книжки. Свої твори про святого Миколая подарувало юним читачам багато українських письменників.

В антології зібрано оповідання, казки, нариси українських письменників про свято на честь святого Миколая. Це твори Н. Мудрик-Мриц, В. Скуратівського, З. Мензатюк, М. Людкевич, В. Багірової, О. Цегельської, І. Савицької, Н. Наркевич, які вже добре знані українському читачеві, а також ряд оповідань і казок, що пропонуються читацькій увазі вперше. Містить видання і переказ житія святителя Миколая, і кілька найвідоміших українських народних легенд про його чуда. А насамкінець збірнику додано нарис про те, як потрапив архієпископ Мірлікійський на сторінки книжок для дітей.

Книга призначена для дітей молодшого, середнього шкільного віку та родинного читання. Стане вона в пригоді вчителям української літератури, українозновства, християнської етики, катехитам, служителям недільних шкіл і християнських гуртків.