Минулого тижня до Чікаго завітав Юрій Шухевич, син легендарного головнокомандувача Української Повстанської Армії генерал-хорунжового Тараса Чупринки-Романа Шухевича. Під час його перебування у нашому місті відбулося кілька цікавих зустрічей Юрія Шухевича з представниками української громади.

У вівторок, 30 жовтня, пан Юрій Шухевич відвідав Українсько-Американську Федеральну Кредитну Спілку "Самопоміч" та зустрівся з керівництвом фінансової установи.

Зустріч у Кредитівці пройшла у невимушеній атмосфері та засвідчила зацікавлення української діаспори подіями далекого минулого. Президент Кредитної Спілки "Самопоміч" Богдан Ватраль ознайомив дойстоного гостя зі справами української фінансової установи та розповів як представники різних поколінь еміграції шанують пам'ять про легендарного Романа Шухевича та його соратників.

Користуючись нагодою я попросив пана Юрія Шухевича відповісти на кілька запитань, які сподіваюся зацікавлять і наших читачів.

Пане Шухевич, Ви походите зі славного роду, є сином достойного батька, а Ваш життєвий шлях - це суцільна боротьба за незалежність України у катівнях радянського режиму. Разом з Данилом Шумуком Ваше ім'я вписане на скрижалях історії, як в'язнів-"рекордсменів", на рахунку яких понад сорок років, проведених у тюрмах і таборах Радянського Союзу. Тим не менше, Ви залишилися дуже тактовним та вирозумілим до своїх політичних опонентів і ніколи, за жодних обставин, не виявляли агресивності чи некоректності до чужих поглядів, які не збігалися з Вашими власними. За стільки років поневірянь по тюрмах і таборах радянської системи Ви не обізлилися на людей, не стали агресивним, а навпаки відрізняєтеся, як і багато інших Ваших товаришів по боротьбі, людяністю та особливою добротою. Це може видатися дещо дивним, адже навколо Вас система витворювала атмосферу терору та нетерпимості.

Ви зачепили цікаву тему. На мою думку, злість, агресія та бажання помсти є явищами неконструктивними, руйнівними, які, в першу чергу, руйнують саму людину, котру переповнюють такі почуття. Тому, якщо людина хоче себе зберегти, вона повинна зрозуміти - злом далеко не заїдеш. Цю аксіому, перш за все, усвідомили люди, котрі багато років відсиділи за свої політичні погляди та переконання. Звідси й виводяться їхні людяність і доброта, співчуття до чужої біди і вирозуміння, які, в буквальному розумінні, струменіють з їхніх душ.

Я з Вами цілковито погоджуюсь, адже мав нагоду розмовляти з Мирославом Мариновичем, Левком Лук'яненком та іншими дисидентами, котрі відбули великі терміни ув'язнення і зауважив, що вони випромінювали якісь флюїди добра та вирозуміння, а з їхніх сердець лилися лагідність і тепло до співрозмовнка.

Скажіть, будьте ласкаві, з чим пов'язаний Ваш приїзд до Сполучених Штатів Америки?

Зліва направо: Леся Шухевич, Юрій Шухевич і головний редактор часопису Володимир Павелчак

До цієї країни я приїхав вдруге. Перший мій візит відбувся незадовго до розпаду Радянського Союзу, у 1991 році. Тоді я теж відвідував Чікаго і в мене залишилися дуже приємні спогади про це місто та українців, котрі тут мешкають. Тепер я приїхав на запрошення української громади міста Нью-Йорку, яка запросила мене, як головного промовця, на урочисте відзначення 65-річчя Української Повстанської Армії та століття з дня народження її командира, генерал-хорунжого Тараса Чупринки - Романа Шухевича. Під час перебування на східному узбережжі Сполучених Штатів Америки я отримав запрошення від Іллінойського відділу Українського Конгресового Комітету Америки відвідати Чікаго і з великою приємністю приїхав сюди, щоб зустрітися зі своїми старими знайомими.

Чи Ви відчули якісь зміни у житті української діаспори за океаном за цей проміжок часу?

Безперечно. Шістнадцять років тому в діаспорі домінували представники повоєнної еміграції, так званої "третьої хвилі". Це була політична еміграція, яка вийшла з України у 1944-1945 роках, уникаючи репресій з боку радянського режиму, що знову поневолив нашу землю.

Сьогодні у Сполучених Штатах Америки значну частину становлять представники "четвертої хвилі", яких за океан штовхають економічні обставини та негаразди на рідній землі. Це зовсім інша еміграція. Ці емігрантські хвилі відрізняються одна від одної, бо кожна з них розвивалася у зовсім інших політичних та соціологічних обставинах, у суспільстві з цілком протилежним способом мислення. Це, звичайно, накладає свій відбиток на взаємини між представниками цих емігрантських хвиль.Однак хочу зауважити, що тертя, яке існує при розгляді деяких проблем не є аж таким великим, щоб його не можна було подолати. На мою думку, "третя" і "четверта хвилі" повинні злитися в одну, тому що ми все ж є представниками одного великого українського народу. І якщо ми будемо тісніше співпрацювати, будемо згуртованішими, то у підсумку буде краще усім нам.

А з представниками української діаспори значно більше рахуватиметься й американська влада.

Старша генерація повинна зрозуміти, що об'єднуючись з новою хвилею еміграції, у діаспорне середовище увільється "свіжа кров", яка так необхідна їй. З іншого боку, це послужить чисельному зростанню української громади, а чим потужнішою чисельно вона буде, тим більший тиск зможе чинити на державні чинники, лобіюючи українські інтереси у політичній та економічній сфері як у Сполучених Штатах Америки, так і в усьому світі. За приклад можна взяти ірландців чи поляків, які завдяки згуртованим діям та певному тиску на американський уряд досягнули багатьох преференцій для своїх держав.

Українці діаспори пишаються, що зберегли рідну мову, навчили нею володіти своїх дітей, побудували багато храмів і шкіл українознавства, музеїв та культурних осередків. А що думаєте з цього приводу Ви пане Шухевич?

Ви заторкнули дуже важливе питання. Це надзвичайно добре, що українська еміграція, тут, у Сполучених Штатах Америки, далеко від Батьківщини, пам'ятає про своє коріння, національні та культурні традиції народу, і свідома своєї місії. Однак у Сполучених Штатах Америки наша еміграція не повинна замикатися лише у своєму етнічному середовищі. Вона повинна вийти на широкий світ та мати вплив на урядові та бізнесові кола, впливати на економічну сферу. Представники українського середовища мають активніше входити у культурно-мистецьке середовище, вливатися у світ сучасних високих технологій та проникати в наукове середовище, щоб у них залишити свій український слід.

"Четверта хвиля" еміграції відзначається тим, що її представники дуже швидко зуміли вжитися у бізнесове середовище. Серед них з'явилося багато успішних підприємців, які досить солідно "стоять" у будівельному та архітектурному бізнесі. Однак серед них є категорія й таких, котрі не вважають за потрібне згадувати про своє українське походження. Як Ви думаєте, чи не настав час таким особам сплачувати певний борг своєму народові та українській громаді?

З цього приводу я можу лише сказати, що ці люди, на превеликий жаль, ще не зрозуміли, що їхня сила в суспільстві, перш за все, у громаді, в згуртованості. Це наслідок радянського виховання. Вони повинні зрозуміти, що для того, щоб брати - вони повинні навчитися віддавати. Віддавати для добра громади і працю, і гроші. Тоді вони матимуть підтримку цієї громади. А підтримка громади дуже багато значить. З її допомогою можна досягнути ще більших вершин. Разом з тим, хочу зауважити, що серед нової хвилі еміграції є й такі, які щедро офірують великі кошти на дуже потрібні громаді справи.

Я щойно виступав на місцевому громадському радіо. Це взагалі унікальне явище в діаспорі, адже в жодній країні світу немає щоденної кількагодинної української радіопрограми. Мені дуже приємно, що тут, далеко за океаном, звучить українська мова та пісня, у прямому ефірі ведуться жваві дискусії зі слухачами та журналістами з України, обговорюються актуальні питання української політики, історії, духовності, культури, мистецтва та спорту. Це свідчить про високий рівень свідомості тих, хто започаткував та підтримує цей прекрасний проект. Приклад "Незалежного радіо" варто взяти на озброєння представникам української діаспори не лише у Сполучених Штатах Америки, а й у всьому світі. А загалом, над становленням та інтелектуальним рівнем громади та окремих її представників необхідно повсякденно працювати і тоді це принесе відчутну користь. Я не вірю, що українське серце може бути черствим і не відізватися на потребу допомоги своїм співвітчизникам. "Гома совєтікус" необхідно витискати зі свідомості людей і виховувати молодше покоління у національно-патріотичному дусі, який завжди стояв на сторожі інтересів нашого народу.

Чи варто, проживаючи за межами України, приділяти увагу питанням ідеології?

Ідеології ніколи не буває забагато. Вона вкрай необхідна кожному з нас. Тим, хто думає інакше, можу лише поспівчувати, це їхня біда. А оскільки біда окремих осіб складається в загальну проблему конкретної громади і суспільства, то це наша загально-національна біда.

Українська діаспора впродовж свого існування досягнула великих успіхів на теренах Сполучених Штатів Америки. Але найбільшим осягом для українців за океаном, можна вважати створення кредитних спілок, які за свою понад півстолітню історію розрослися у велику фінансову родину, що налічує сімнадцять кредитівок. Ця українська фінансова імперія нараховує понад сто сім тисяч членів, які володіють капіталом, що перевищує два мільярди доларів. Усі українські фінансові інституції на теренах США об'єдналися в Централю Українських Кредитівок Америки (ЦУКА) та ведуть узгоджену фінансову діяльність, приносячи велику користь нашій громаді. Якою є Ваша думка, пане Шухевич, з цього приводу.

Якщо поглянути на історію української еміграції у Сполучених Штатах Америки чи Канади, то і перша, і друга, і третя хвиля еміграції після прибуття за океан відразу розпочинали свою працю з будівництва церковних храмів, культурних осередків, суботніх шкіл чи спортивних клубів. Наступним кроком завжди було створення кас взаємодопомоги та кредитних спілок. Це тримало українську громаду разом, згуртовувало її, робило монолітною і сильною. З часом, завдяки існуванню фінансових установ, українська громада змогла допомагати Україні у її боротьбі за незалежність та в роки становлення як держави.

Я досить добре ознайомлений з діяльністю українських кредитівок на теренах Америки і знаю, що вони вірно служать українській громаді. Крім того, Централя Українських Кредитівок Америки дуже допомогла Україні у відновленні кредитно-кооперативному руху в державі та посприяла входженню Національної Асоціації Кредитних Спілок України до Міжнародної ради кредитних спілок.

На жаль, на мою думку, представники "четвертої хвилі" ще не цілком усвідомлюють значення цих фінансових інституцій в житті громади. Але з часом і вони зрозуміють, що це їхня надія і опора у чужому краю. Правда, хочеться, щоб це усвідомлення прийшло до них якнайшвидше.

Як проходило вшанування пам'яті Вашого батька в Україні?

Сторіччя з дня народження Романа Шухевича було 30 червня. Пройшло воно на досить високому рівні. У восьми областях це святкування проходило на державному рівні. У цих регіонах активну участь в організації вшанування пам'яті головного командувача Української Повстанської Армії генерал-хорунжого Романа Шухевича-Тараса Чупринки взяли обласні, міські та районні адміністрації. Одні люди вкладали у неї душу і серце, інші ж лише починають відкривати для себе Українську Повстанську Армію та Романа Шухевича. Ця акція прокотилася по всій Україні та не залишила нікого байдужим. Пам'ятні вечори, присвячені головнокомандувачу УПА Тарасові Чупринці-Романові Шухевичу, пройшли у Харкові та Києві, на Луганщині, Черкащині та в інших областях України.

Саме ж святкування 65-ліття створення Української Повстанської Армії проходило згідно Указу Президента України на державному рівні. Спочатку відбулося велелюдне віче на Софіївському майдані, а згодом і в Палаці "Україна", де Президент держави Віктор Ющенко вручив мені, як синові, нагороду батька - орден Героя України.

Чи відчутні зміни у ставленні до Української Повстанської Армії серед громадян України?

Повинен сказати, що крига скресає. Україною вже прокотилася хвиля народного визнання, і це є найголовніше. Бо саме народне визнання своїх героїв буде об'єднуючим фактором для всього суспільства.

Скажіть, будь ласка, чи новообрана Верховна Рада зможе прийняти Закон України про визнання Української Повстанської Армії воюючою стороною?

Будемо сподіватися. Однак я гадаю, що це навіть не від неї буде залежати, а від суспільства, а Верховна Рада лише змушена буде дослухатися до волі народу.

Ви зверніть увагу, що після того як Президент держави дещо жорсткіше зробив постановку питання щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору і пригрозив особистою відповідальністю державним чиновникам, як усі заворушилися і стали по-іншому ставитися до виконання розпоряджень керівника держави. Зрештою, владу повинні слухатися.

Як Ви оцінюєте результати дострокових виборів до Верховної Ради?

Вибори не змінили розстановки сил у суспільстві, а лише зафіксували реальний стан. А те що соціалісти випали з парламентської обойми, то на зміну їм прийшла подібна сила, яка буде лавірувати між сильними світу цього, та час від часу, за відповідну винагороду, підігруватиме тим чи іншим тимчасовим партнерам.

Дехто в українському емігрантському середовищі розглядає нинішню політичну ситуацію в дуже трагічному контексті. Ваша думка з цього приводу?

Я, з цього приводу, не став би драматизувати ситуацію, бо не бачу тут жодного трагізму. Йде звичайний еволюційний процес. Зауважте, що Партія регіонів відчутно пом'якшує свою позицію, бо розуміє, що загострення ні до чого доброго не приведе. Регіонали усвідомлюють, що життя народу їм покращити не вдалося, а на голому популізмі далеко не заїдеш, тож краще зайняти вичікувальну тактику та спробувати пошукати інших шляхів виходу з їхньої непростої ситуації.

Ми повинні зрозуміти, що ситуація в державі суттєво змінилася. Світ Україну визнає на всіх рівняхє. А те що еволюційні процеси проходять не з тією швидкістю, з якою би нам хотілося, то, на жаль, тут важко чимось зарадити. Треба набратися терпіння і ще більше та наполегливіше працювати для добра українського народу.

Дякую Вам, пане Шухевич, за розмову і від імені читачів тижневика бажаю Вам міцного здоров'я та всіляких гараздів.

З Героєм України Юрієм Шухевичем розмовляв головний редактор тижневика "Час і Події" Володимир Павелчак