П'ятий рік російські війська, які окупували українські Донбас та Крим, вбивають українських військових. Наші воїни стоять стіною, але майже щодня нові й нові бійці відходять за небокрай. Наш обов'язок - пам'ятати про їхній подвиг.

 

Ми продовжуємо публікувати інформацію про бійців, які загинули, захищаючи кордони України від наступу російських військ.

Владислав Карпун

 

Владислав Миколайович Карпун народився 27 липня 1998 року, в Котелевському районі, на Полтавщині.

На військовій службі за контрактом у ЗС України перебував зі серпня 2016 року. Служити пішов за власним бажанням. Після навчання в 169-му навчальному центрі був відряджений у свій підрозділ.

Старший солдат, стрілець зенітно-ракетного взводу 58-ї окремої мотопіхотної бригади.

7 вересня близько 13:40 отримав важкі поранення під час обстрілу наших позицій в околицях села Новгородське, Донецької області. Окупанти відкрили вогонь з автоматичних гранатометів, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї. За даними прес-центру ООС, російські війська також застосовували трасуючі боєприпаси для підпалу сухостою та околиць Новгородського.

Побратими Владислава евакуювали його з поля бою. Після надання невідкладної медичної допомоги був евакуйований у госпіталь, де лікарі впродовж шести годин боролися за його життя. 8 вересня о першій годині ночі військовослужбовець помер.

«За мужність та героїзм Владислава Карпуна представлено до державної нагороди посмертно», - повідомила представниця прес-центру ООС капітан Вікторія Данильчук.

Попрощалися з українським воїном 11 вересня в селі Велика Рублівка, Котелевського району, Полтавської області.

У нього залишилися мати, сестра, дружина і син.

Дмитро Урбанський

 

Дмитро Урбанський народився 1998 року. Уродженець селища Славське, що на Львівщині.

25 травня 2018 року призваний у 184-й навчальний центр у Старичах.

Хлопець поїхав на Схід таємно від родини. Про це розповіли Дивись.info знайомі родини загиблого бійця. Прийняв рішення йти добровольцем на передову після того, коли його звільнили зі строкової служби. Матері він не зізнався, що їде на Схід.

Загинув 1 вересня у Калиновому, Донецької області, під час виконання бойового завдання.

4 вересня львів'яни вийшли на вулиці міста, аби віддати шану бійцю. На площі перед пам'ятником Тарасові Шевченку присутні помолилися за загиблого Героя. Також шану бійцеві віддали у Буську, коли дорогою проїжджав кортеж із тілом загиблого.

Поховали військовослужбовця 5 вересня у Славському на почесному місці поховань, поблизу церкви, під залпи пострілів та звучання Державного гімну України.

У нього залишилися мати і сестра.

Максим Авдієнко

 

Максим Авдієнко народився 29 січня 1998 року. Уродженець села Гірськ, Сновського району, Чернігівської області.

У 2013 році закінчив 9 класів Гірської середньої школи і вступив до Щорського вищого професійного училища лісового господарства, яке закінчив у 2016 році за спеціальністю «озеленювач, лісник, єгер».

У липні 2016 року підписав зі ЗСУ контракт. Після навчального центру проходив військову службу в зенітно-артилерійському підрозділі 36-ї окремої бригади морської піхоти на посаді на посаді номера обслуги зенітно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки.

Загинув 5 вересня під час виконання бойового завдання в зоні ООС після обстрілу російсько-окупаційними військами позицій української армії з протитанкових гранатометів і мінометів поблизу Водяного, Волноваського району, Донецької області. Отримав уламкові поранення, несумісні з життям.

Тіло загиблого у Чернігівській області люди зустрічали живим коридором уздовж центральної траси.

«Тіло загиблого на Донбасі мешканця села Гірськ, Сновського району, Максима Авдієнка привезли на рідну Сновщинину. Сотні мешканців району вийшли на вулиці зі свічками зустрічати загиблого героя. У селі Кучинівка понад сотня селян вийшли на центральну трасу. Люди запалили свічки і хвилиною мовчання зустріли автомобільну колону», - пише видання ЧЕline.

Поховали бійця 8 вересня у рідному селі з усіма військовими почестями.

У воїна залишилися батьки, брат і дружина.

Сергій Платонов

 

Сергій Вікторович Платонов (позивний «Ганс») народився 15 серпня 1980 року, в місті Арциз, Одеської області, у родині військових. Рано втратив батьків.

2014 року добровільно пішов захищати Україну, спочатку у складі розвідки 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, а з 2016 року - у лавах Військово-Морських сил України.

Молодший сержант 36-ї окремої бригади морської піхоти 503-го окремого батальйону морської піхоти.

Загинув 10 вересня, близько 18:15, біля населеного пункту Водяне, Волноваського району, Донецької області, через смертельне поранення, яке він отримав під час мінометного обстрілу позицій української армії.

«Ще одна втрата у сім'ї морських піхотинців... Вчора близько 18:15 під час провокаційного щільного вогню противника по позиціях наших побратимів загинув молодший сержант Платонов Сергій Вікторович. Захищаючи свій народ, свою землю, свій дім, свою свободу та нашу спільну Незалежність - заплатив життям своїм... Командування та весь особовий склад щиро співчувають рідним та близьким загиблого Сергія. Світла пам'ять тобі, воїне. Ти з нами, але з-під неба... Спочивай з Богом, брате-морпіх», - йдеться у повідомленні на сторінці 36-ї окремої бригади морської піхоти у «Фейсбук».

13 вересня у місті Одеса відбулося прощання з воїном.

У нього залишилось троє дітей.

Ярослав Бугаєвський

 

Ярослав Бугаєвський народився у Шостці. Після закінчення школи №12 вступив до Шосткинського хіміко-технологічного коледжу, але навчання не закінчив, підписавши зі ЗСУ контракт. Також був вихованцем Шосткинського міського дитячо-юнацького клубу фізичної підготовки «Патріот», мав чорний пояс з айкідо.

Розвідник 13-го окремого мотопіхотного батальйону «Чернігів-1» 58-ї окремої мотопіхотної бригади Ярослав Бугаєвський помер 12 вересня у госпіталі. 11 вересня він отримав смертельне поранення під час мінометного обстрілу наших позицій на горлівському напрямку.

«У зоні проведення ООС героїчно загинув мешканець Шостки, боєць 58-ї окремої мотопіхотної бригади Ярослав Бугаєвський. Йому було лише 20 років, юнак навчався у школі № 12, потім успішно складав іспити до Шосткінського хіміко-технологічного коледжу. Не закінчивши навчання, Ярослав вступив до лав Збройних сил. Ярослав Бугаєвський був людиною з активною життєвою позицією, мав численні спортивні здобутки (медалі, чорний пояс з айкібу до). Завжди чуйно ставився до родичів, допомагав друзям», - написав міський голова.

У місті оголошено траур на 3 дні.

14 вересня у місті Шостка, Сумської області, поблизу кінотеатру на Садовому бульварі (навпроти міськвиконкому) відбулося прощання із загиблим воїном.

Поховали Героя на міському кладовищі.

У нього залишилися мати і брат.

Федір Рубанський

 

Федір Рубанський народився 18 квітня 1995 року. Навчався в Одеській області на механіка-водія.

Молодший сержант, гранатометник 2-ї роти 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади.

Брав участь у багатьох важких бойових сутичках, зокрема, в Авдіївці за опорний пункт «Алмаз-2» у січні 2017 року, на Світлодарській дузі та інших місцях зони ООС.

Помер 12 вересня у Київському військовому госпіталі від важкого уламкового поранення, яке отримав 25 червня цього року на Донеччині.

За словами волонтера Юлії Толмачової, стан воїна був украй важким, проте, його мати, наречена, друзі, побратими, а також волонтери не втрачали надії.

«Федір пройшов важкі бої в Авдіївці, бої за взяття «Алмаза» та інші точки зони АТО, вижив. Ми вірили у наших нейрохірургів. Вірили в те, що вони його витягнуть. На жаль, друже, тебе вже з нами нема... Ми всі за тебе молилися, надіялися, що воля до життя переможе. Федьку, ти для нас був і є найкращим. Спи спокійно, наш друже», - написала волонтерка.

Прощання з воїном відбулося 13 вересня у селищі міського типу Рудниця, Піщанського району, Вінницької області.

Федір Рубанський нагороджений медалями «За військову службу Україні» та «Захиснику Вітчизни».

У нього залишилися мати та дві сестри.

Валентин Бєлінський

 

Валентин Віталійович Бєлінський народився 20 серпня 1965 року.

Закінчив Вінницький політехнічний інститут. Займався підприємницькою діяльністю у сфері перевезень.

У 2014 році став волонтером, здійснив близько 150 гуманітарних поїздок на передову. Заснував і очолював Благодійний фонд «Служба волонтерських перевезень», був нагороджений медаллю «За оборону рідної держави» і грамотою від Вінницької міської ради.

У 2017 році підписав зі ЗСУ контракт.

Солдат, водій-санітар 59-ї окремої мотопіхотної бригади.

Помер 10 вересні вві сні на передовій у Донецькій області через гостру серцеву недостатність.

«Просто заснув і не прокинувся. Попередній висновок медиків, що обірвався тромб, але точну причину смерті повідомлять після розтину. Сталося це в Донецькій області, на самому «передку»...», - розповів Вінниця.info побратим бійця Валерій Дощанський. І додав: «Практично «вбив» свою машину численними поїздками. Він найбільше допомагав нашим хлопцям. А потім сказав, що не може просто сидіти вдома, і підписав контракт».

12 вересня у місті Вінниця відбулася церемонія прощання з Героєм.

Поховали Валентина Бєлінського на Алеї Героїв Центрального кладовища у Вінниці.

У нього залишилися дружина і діти.

 

Джерело: «Цензор. НЕТ»
  та
відкриті джерела