Не так часто українські політики можуть взяти участь у дискусіях разом зі світилами політики світової. Зокрема, такі можливості надають щорічні зустрічі проекту Ялтинської Європейської Стратегії (YES).

 

Андерс Фог Расмуссен, засновник Rasmussen Global, Генеральний секретар НАТО (2009-2014), прем'єр-міністр Данії (2001-2009)

Ставлення в Україні до цього форуму в частини політикуму та громадськості стримане. Причина - в особі засновника цього проекту. Ним є вітчизняний олігарх, зять президента Леоніда Кучми Віктор Пінчук. Для багатьох це фігура одіозна. Проте іншого проекту міжнародної політичної комунікації такого масштабу в Україні поки що нема.

Крім того, на попередніх чотирнадцяти форумах звучали цікаві доповіді, формулювалося бачення українських проблем в європейському та світовому контекстах, вітчизняні політики входили в коло світових авторитетів, освоювалися, їх бачили і чули ті, до думки яких прислухаються в розвинених демократичних країнах.

Тож варто познайомитися з перебігом нинішньої - п'ятнадцятої за рахунком зустрічі ЯЄС.

Керівники ЯЄС

 

Щоб читачі оцінили солідність кадрового складу форумів ЯЄС, наведу склад його керівництва.

До складу правління YES входять: Олександр Квасневський, президент Польщі (1995-2005), голова правління YES; Карл Більдт, міністр закордонних справ Швеції (2006-2014), прем'єр-міністр Швеції (1991-1994); Вольфганг Ішингер, посол, голова Мюнхенської конференції з безпеки, старший професор Школи управління Hertie; Патрік (Пет) Кокс, президент Європейського парламенту (2002-2004), депутат Європейського парламенту (1989-2014); Віктор Пінчук, засновник YES, засновник Фонду Віктора Пінчука та групи EastOne; Андерс Фог Расмуссен, засновник Rasmussen Global, Генеральний секретар НАТО (2009-2014), прем'єр-міністр Данії (2001-2009) та Стефан Фукс, віце-президент «Havas Group», виконавчий співголова «Havas Worldwide».

	Екс-президент Польщі Олександр Квасневський - голова Правління YES

Дата і місце зустрічі

 

15-а зустріч ЯЄС тривала з 13 до 15 вересня цього року, а найбільш інтенсивна робота припала на 14 і 15 вересня. Саме в ці дні виступили всі провідні спікери.

Услід за назвою популярного фільму можна сказати: місце зустрічі змінити не можна. Точніше, одного разу змінити його таки довелося.

Форум цей задуманий був з місцем проведення у столиці приморського Криму - Ялті. Але після анексії Криму довелося його перевести до столиці України.

Проте, назва збереглася. Адже вона стала своєрідним брендом. Крім того, в цьому збереженні зашифрована надія на те, що настане час і форум знову матиме змогу проводитися там, де його було започатковано - в Ялті.

Тож уже декілька років форум проводиться у Києві. Місцем цьогорічного проведення став Мистецький Арсенал. Його просторі зали вмістили усіх шість сотень гостей - авторитетних провідних політиків, дипломатів, громадських діячів, бізнесменів, аналітиків, експертів із 28 країн світу, котрі зійшлися та з'їхалися на цей представницький форум.

Тема форуму

 

Кондоліза Райс, 66-а Державний секретар США (2005-2009)

 

Звучить вона трохи незвичайно з редакторської точки зору: «Майбутнє покоління всього» - ніби слова в цій назві переставлені чи якесь слово пропущене.

Але з огляду на те, що в рамках програми форуму працювала школа молодих лідерів, то посил форуму був зрозумілим - обговорювали світ, який завтра передавати в управління сьогоднішнім молодим лідерам, котрим доведеться брати на себе відповідальність за це майбуття.

	Біл Форд, Виконавчий директор, General Atlantic, Джилліан Тетт, шеф-редактор газети Financial Times на форумі

Розголос

 

15-а зустріч ЯЄС мала потужну медійну підтримку та транслювалася в Інтернеті. В Україні про неї повідомляли практично всі провідні ЗМІ.

Тож і ми не станемо осторонь і повідомимо читачам про основні меседжі провідних спікерів форуму.

Камертон

 

Не рахуючи вітальних слів організаторів, камертоном форуму мав стати перший виступ. Проголосити його запросили президента України Петра Порошенка.

Почавши його слухати, згадав наполегливу пораду моєї матері, котра мені, першокласнику, казала: «Яку б оцінку тобі не поставили вчителі, кланяйся і дякуй!».

Цю наївну дипломатію, яка ґрунтується на сподіванні, що подяками можна задобрити тих, від кого залежиш, чи кого хочеш розслабити і привабити, раптом застосував на форумі Петро Порошенко.

Він почав з того, що подякував Вікторові Пінчуку, його дружині Олені (чи не за те, що вона є донькою Л. Кучми?), всій організації ЯЄС, президентові Естонії пані Керсті Кальюлайд, екс-прем'єрові Латвії, а нині Європейському комісарові з питань євро і соціального діалогу панові Валдісу Домбровскісу, американцям, натовцям з Північноатлантичного альянсу - колишньому та чинному Генеральним секретарям НАТО...

Можливо відчувши, що передав куті меду, Петро Порошенко вирішив узагальнити свої подяки і надати їм респектабельного вигляду: «Я дякую за це стратегічне бачення майбутнього, яке сьогодні ми маємо обговорити.

Я дякую за те, що ми продовжуємо традицію, яку ми встановили на минулій Ялтинській конференції - ми віримо, що наша зустріч наступного року відбудеться в Ялті. Не колись, а наступного року. Ми маємо бути оптимістами».

П. Порошенко розводить руками...

Щодо стратегічного бачення майбутнього - це ще вкладалося в тему форуму, а ось про наступний рік у Ялті, на мій погляд, не варто даремно розгойдувати повітря, бо саме так легковажно політики заговорюють усі важливі теми - повторюючи малореальні в найближчій перспективі меседжі. 

Маючи намір розповісти про успіхи свої та своєї команди, Петро Порошенко, очевидно, відчував рівень скептичності аудиторії, бо раптом сказав: «Позитивні новини в наш негативно орієнтований інформаційний простір дійсно можуть запустити лише за допомогою такої важкої артилерії, якою є виступ президента на YES».

А далі почав ці новини «запускати» у вуха слухачів.

Присутні почули про успіхи у низці реформ, у прийнятті важливих законів, у впровадженні інновацій, у покращенні інвестиційного клімату, у полегшенні ведення бізнесу, в успішності долання корупції, у процесі становлення Антикорупційного суду (якого досі нема) і т. д., і т. п.

Послухавши солодкі співи пана президента, захотілося, як в тому анекдоті, скрикнути: «Я хочу жити в тій країні, про яку ви так гарно розповідаєте!».

Мабуть, і Петро Олексійович відчув, що його промова починає бути схожою на торт із його рідної кондитерської фабрики, і пообіцявши, що про інші економічні успіхи та проблеми розповість очільник українського уряду пан В. Гройсман, уточнив, що хоче зосередитися на питаннях стратегії.

Такими президент назвав орієнтацію України на входження до ЄС і НАТО, на боротьбу проти Росії, щоб «звільнитися віт пут імперії, деколонізуватися», на плани зміцнити східний фланг НАТО своєю армією, на отримання Томосу про автокефалію Української Православної Церкви, на самостійність у всьому: «Глибинні політико-культурні відмінності це теж причина, чому нам треба остаточно розмежуватися з імперією, вийти зі сфери російського впливу.

В цьому історичному процесі ми відстаємо від наших сусідів. Ми ще не повною мірою і не в усіх сферах покінчили зі своїм постколоніальним статусом».

Натякнувши на політиків, які беруть на озброєння популізм, Петро Порошенко, нарешті, напряму заговорив про майбутні вибори та своїх конкурентів: «На жаль, на українській політичній шахівниці є фігури, які дозволяють Москві ходити собою. За чотири роки ми відновили не лише армію, але й розвідку, - ми в цьому мали можливість переконатися 7 вересня, в День розвідки, тому маємо не приблизне, але абсолютно точне уявлення про плани Кремля. Знаємо, кого там хочуть бачити у другому турі президентських виборів, і, слава Богу, мого прізвища там, у планах Кремля, немає.

Відомо, як на базі п'ятої колони мріють сформувати потужну проросійську опозицію в новому парламенті, а якщо пощастить, то ще й зробити її учасницею з правом вето на європейську та євроатлантичну інтеграцію.

Горизонт їхнього планування сягає осені двадцятого року, коли за наслідками вже місцевих виборів в окремих обласних радах проектується створення лояльних до Москви політичних більшостей».

Для українців, передусім тих, хто хоч трохи втаємничений у перебіг політичної боротьби всередині країни, або хоча б слідкує за новинами, не складає проблеми вгадати, на кого так прозоро натякає президент.

З цієї промови стає ще більш ясно, якими будуть основні напрямки агітаційно-пропагандистської кампанії Петра Порошенка напередодні і особливо під час виборчих перегонів.

	Ю. Тимошенко не залишилася у боргу і критикувала владу у своєму виступі на форумі

Позиціонуючи себе як найбільш послідовний прибічник всеохоплюючого відокремлення та віддалення від Росії, чинний президент одночасно прозоро натякає, що його головна суперниця (а, можливо, й деякі інші суперники) є проросійськими агентами Кремля.

Камертон-2

 

В принципі, більшість інших виступів на форумі були в спокійному стилі такої собі авторитетної аналітики, яка доповнювалася компліментами Україні та закликами до неї прискорити реформи та рух уперед.

Найбільш свіжим виступом став спіч Святослава Вакарчука, від якого зі серпня чекають заяви про намір балотуватися на посаду президента.

Відчуваючи це, С. Вакарчук сказав: «Ви знаєте, назва конференції YES з англійської перекладається як «так». Але не чекайте від мене в зв'язку з цим гучних політичних заяв сьогодні.

Значно важливіше почати справді предметну розмову про те, що ж нам робити далі. Щодня різні люди ставлять мені питання про моє політичне майбутнє. І часто від політиків і їхніх експертів я чую слова, мовляв, музиканти мають співати, а політикою повинні займатись політики.

27 років ці політики займаються політикою, і що ми бачимо? Яке слово у вас напрошується найбільше, яка у вас асоціація з тими 27-ма роками?

Що роблять політики? Крадуть!

Перекладаючи нормальною мовою, їхній лозунг мав би бути таким: ми будемо продовжувати красти. Нехай учителі вчать, а ми будемо продовжувати красти. Нехай медики лікують людей, а ми будемо продовжувати красти. Ви готові миритися з такою ситуацією? Я не готовий.

Скажіть, що мені особисто в такій ситуації залишається робити? Але найголовніше, українці, що вам у такій ситуації залишається робити?

Уявіть собі, що ви маєте певний принцип, ви не вживаєте м'ясо, і єдиний ресторан, у який ви можете ходити, щоб поїсти - це Стейкхаус, де вам пропонують тільки стейк. Але ви кажете: знаєте, я не їм м'яса, це мій принцип. А вам відповідають: «Вибачте, це все, що у нас є. Їжте салат». І ви йдете або голодним звідти, або порушуєте свій принцип і починаєте їсти м'ясо.

Це все, що нам пропонують. Або порушуєте принцип і все буде добре, або живіть за принципами і ходіть голодними.

Ви хочете жити у такій ситуації? Я не хочу жити у такій ситуації. Що залишається робити мені і що залишається робити вам? Поставте собі це питання.

С. Вакарчук про злодіїв у політиці

Саме тому сьогодні дуже важливо, мені здається, чесно відповісти на те, чому протягом усіх 27 років все було не так? Чудові політичні промови на цій конференції і до того про те, як важливо для України вступити до НАТО і до Євросоюзу - я підтримую це. Дуже важливі слова про те, як протидіяти російській агресії. Я теж це підтримую. Дуже важливі слова про те, що економіка в країні має зростати, і я теж це підтримую. 

Але скажіть мені, хіба ми з вами, розумні люди, не розуміємо, в чому корінь всіх цих проблем? Хто з політиків не просто згадує на білбордах, а справді думає про те, як повернути в цю країну справедливість?

Вийдіть на вулицю і запитайте в будь-якої людини, чи вона бачила справедливість у цій країні? Я говорю не про ту справедливість, про яку пишуть на білбордах, бо її не видно через блиск мерседесів і діамантів. Ми її не бачимо. Я говорю про справжню справедливість для звичайних людей. Коли вони можуть прийти в якесь місце, постукати в двері, і ця справедливість буде їм гарантована.

Коли йдеться про шлях до НАТО і ЄС, ми чомусь не говоримо про фундаментальніший шлях, який передує шляху до НАТО. Шлях верховенства права.

Ми ще навіть не почали вступати на цей шлях по-справжньому, незважаючи на ті речі, про які говорять політики.

Хто з вас може сказати, що в нас в країні є верховенство права або ми до нього рухаємось? Мені справді цікаво, чи є люди, які вважають, що чинна влада або та влада, яка була до того, чи та, яка була ще раніше, справді робила щось, аби люди були рівні перед законом. А саме рівність перед законом є основною умовою для багатства країни і є умовою для того, щоб наша країна стала сильною і змогла протистояти будь-якій агресії.

Скажіть мені, хіба ми почали предметну дискусію на цю тему? Подивіться на всі речі, які відбуваються навколо конкурсів до Антикорупційного суду, подивіться на перипетії, які відбувалися впродовж останніх років із приводу Антикорупційного суду, який вирвали буквально зубами громадські активісти, і тиск міжнародних організацій проти політичної волі політичних гравців. Подивіться, як це все відбувається.

Хіба ми мусимо постійно виривати зубами, вимолювати на колінах або просити наших міжнародних партнерів примусити нашу владу робити щось у цьому напрямку?

Чому влада не хоче цим займатися? Але це питання мене зараз мало цікавить. Мене цікавить, як зробити так, щоб ми нарешті стали на цей шлях і нарешті почали реформувати суди, а комісії, які будуть цим займатися, не складались зі старих суддів. Щоб люди, які насправді мають вершити майбутнє у цій країні, взяли цей процес у свої руки.

Ви знаєте, що судам на сьогодні довіряє 1% населення? Це нормально взагалі? Ви вважаєте, що старі судді мають моральне право обирати нових суддів і оновлювати суддівську систему?

Чому реформа поліції була більш-менш успішною? Бо вона проводилась по-новому. Ми маємо таким чином підходити до всього. А ті люди, яким довіряє суспільство, мають взяти владу у свої руки.

Ми маємо говорити про те, що нам усім робити далі. І що робити мені?».

 

Виступ С. Вакарчука вразив багатьох українців. Що підмітили гострі на язик коментатори в соцмережах?

Що Святослав виступав перед вітчизняними політиками-злодіями і говорив про те, що вони крадуть.

Що злодії його уважно слухали.

Що злодії жодним рухом лицевих м'язів не видали своїх емоцій.

Що злодії аплодували Вакарчукові за те, що він назвав їх злодіями - всю владу України за минулих 27 років.

Аплодували, щоб показати, що його викривальні слова не про них? А про когось іншого?

Що це було? Спектакль? Але чий і для кого?

У залі сиділи вітчизняні політики, за спиною кожного з яких маячила тінь якогось олігарха - Р. Ахметова, Д. Фірташа, І. Коломойського, інших.

За Порошенком теж маячить тінь Д. Фірташа. Хоча Петро Олексійович на сьогодні і сам є олігархом - чи не найвпливовішим. Проте, мусить все-таки домовлятися з іншими.

Фактично виступ Святослава Вакарчука не те що перекреслював, а ставив під сумнів загальну тональність спічу Петра Порошенка - адже той максимально згладив усі гострі кути внутрішньої політики, зосередившись на політиці зовнішній.

А українцям ці негаразди внутрішньої політики ой як болять!

Та й закордонні учасники форуму оцінили виступ С. Вакарчука. Не з одних вуст пролунав комплімент, що його спіч показав, що Святослав гідний посади президента України.

Гідний, передусім, у моральному плані, де його чесна та відверта позиція виграшно контрастує з пригладженими промовами інших вітчизняних політиків.

Але ж на головне питання громадськості: «Чи буде Вакарчук висувати свою кандидатуру?» Святослав відповів своїм запитання: «Що робити мені?». Чи так він тримає інтригу до останнього, чи то дійсно вагається.

А Україна чекає рішучого, вправного, впевненого у своїй місії. Проте, патріотичного, чесного, морального.

Здається, одного такого, щоб поєднав ці риси, поки що не видно. А вдвох на президентському кріслі всістися не можна.

Тож українці і далі будуть спостерігати, думати, зважувати.

А політики й далі плестимуть свої хитрі комбінації.

	Учасники форуму перед Мистецьким Арсеналом

Ситуація проясниться лише в грудні.

Завершення

 

На 15-й зустрічі ЯЄС прозвучало чимало цікавих доповідей. Я зосередився, здебільшого, на двох із них. Вони були камертонами, тільки різними.

Вакарчукові не вистачає політичного досвіду Порошенка, Порошенкові не вистачає чесної позиції Святослава.

Порошенко Вакарчуком уже не стане - в сенсі моральності.

А ось Вакарчук Порошенком - у сенсі політичної вправності - ще може стати. З часом.

Це підтвердили їхні виступи та особисті позиції.