БІАТЛОН
Одна з багаторічних лідерів жіночої збірної України розповіла про те, як відбувається
підготовка команди до нового сезону.
- Зовсім нещодавно ви повернулися
з літнього чемпіонату світу. Яке ставлення до цього змагання в середовищі професійних
біатлоністів?
- Особливого акценту в тренувальному процесі саме перед
цими стартами ми не робимо: готуємося до зими, сприймаючи літній чемпіонат лише
як проміжний етап. Але само собою, коли ти виходиш на старт, думок про те, щоб себе
поберегти і десь пробігти в півноги, вже не виникає: починається жорстка «битва»
до останнього метра.
І, все ж таки, повторюся, спеціальної швидкісної або
стрілецької підготовки до цього змагання у нас не було. Навантажуємося за своїм
планом і стартуємо з накопиченим на тренувальних циклах багажем. Думаю, що в результаті
виходять далеко не ті швидкості, які повинні бути по ходу сезону.
Деякі країни, безумовно, вирізняються. Але для нас ці
старти потрібні виключно для аналізу помилок і роботи над ними на завершальних етапах
підготовки до зимового періоду.
- Атлети з яких країн, на вашу думку,
цілеспрямовано готувалися до літнього форуму і вирізнялися високими показниками?
- Насамперед, чехи, але їх зобов'язував статус господарів
чемпіонату. Ну і, судячи з результатів, збірна Польщі ставила перед собою конкретні
медальні завдання.
- Якщо оцінювати конкретно вашу швидкість
на лижні і стрілянину за 12-бальною системою, яких оцінок заслужили?
- У балах оцінити складно. Фізичною формою я була задоволена:
показала саме те, до чого була реально готова. Результат зі стрільби також можна
вважати цілком адекватним, враховуючи те, що я пропустила місяць через лікування
плеча. Тобто, ще в липні я просто не могла підняти руку... В цілому, я своєю формою
задоволена.
- Ще б пак, у підсумку ваші результати
виявилися кращими серед усіх українок.
- Так уже вийшло. Теоретично, якщо брати конкретно ці
перегони, могла піднятися і на п'єдестал. Але трохи підвела стрільба. Що поробиш,
такий біатлон: мінус один - тут, промах - там, і на медалі вже розраховувати складно.
Все-таки, позначився той самий пропущений місяць...
- Ви завжди вважалися одним з найстабільніших
снайперів у нашій збірній. Невже такий незначний простий промах міг вплинути на
ваші базові налаштування?
- Ні, в спокійному стані я готова закривати всі мішені
без особливих проблем, але для того, щоб зробити цей «нуль» на пульсі 160 ударів
у хвилину, потрібно перебувати на певному рівні готовності...
- З новим старшим тренером збірної
Андрієм Прокуніним раніше були знайомі?
- Звичайно. У мене давно склалося враження, що я знайома
з усім біатлонним світом. (Посміхається). Але в даному випадку це спілкування не
було якимось там фамільярним. Просто знали один одного. Тепер ось працюємо.
- Які ваші перші враження від професійного
співробітництва?
- На даний момент - тільки позитивні. Людина точно знає, що робить. Підкуповує
і те, наскільки швидко йому вдалося згуртувати колектив. І це, до того ж, що, по
суті, в команді працюють 13 спортсменок різного віку й абсолютно різного, місцями
просто несумісного досвіду. Однак, і мікроклімат всередині колективу і сама система
тренувань - дуже класні.
- Якщо чесно, на останній Олімпіаді склалося враження,
що у збірної України в цьому складі майбутнього просто не існує. Що допомогло подолати
кризу?
- Це було тільки враження, яке - вже вибачте за прямоту
- частково перебільшили журналісти, ну і вболівальники в своїх коментарях рясно
ділилися своїми думками. Зі свого боку можу сказати, що ніколи не було ситуації,
при якій ми з Валею і Вітою Семеренко, а також Юлією Джімою не розмовляли одна з
одною. Юля сама відверто пояснила свій стан: мовляв, замкнулася, усамітнилася. Все
зрозуміло, жодних запитань. Ніхто нікому не ліз у душу.
Ось і зараз ми нормально спілкуємося і між собою, і з Урошем Велепецом (тепер
уже екс-тренером збірної. - Прим. М. С.), і з Настею Меркушиною, і з Іриною Варвинець.
- Як я розумію, Юля Джіма зараз тренується саме зі словенським
фахівцем?
- Так, вона пішла на індивідуальну підготовку з Урошем - точно так само, як
минулого року це зробив Яків Фак, що тренувався з нами.
- Як ви ставитеся до таких речей?
- Абсолютно нормально. Це - особистий вибір кожного. Якщо спортсмену імпонує
тренер, він щиро вірить у нього і бачить прогрес - то поводити себе таким чином
є цілком логічним.
- Сестри Семеренко ніколи не відрізнялися якоюсь особливою
відвертістю в спілкуванні з пресою, але на Олімпіаді прорвало й їх. У вас не було
бажання зробити кілька гучних заяв?
- У мене? Ні.
- Які завдання ставите перед собою напередодні нового
сезону?
- Провести максимально плідний підготовчий період. А вже взимку подивитися,
що з цього вийде. (Посміхається).
- Перебувати на піку форми протягом усього сезону - це
утопія?
- Пік є пік, він може бути тільки один. Цей факт підтверджений усіма фахівцями
планети. Інша справа - рівень спортсмена. Він може бути низьким, середнім або високим.
Спортсмен високого рівня, навіть не перебуваючи на піку, цілком здатний регулярно
здобувати п'яті-десяті місця на елітних етапах Світового туру, а на піку то і взагалі
вигравати старт будь-якого масштабу. А якщо твій рівень низький або високий, то
максимум, на що ти будеш здатний, - якесь «надцяте» місце на головних стартах біатлонного
року.
- Де б ви хотіли досягти свого піку в сезоні-2018/19?
- Що за питання? (Сміється). Ну, звичайно ж, на чемпіонаті світу!
Джерело: Sport-express.ua