Для того, щоб громадяни України могли мирно жити, працювати - і навіть святкувати та відпочивати, вони затуляють нас собою на лінії вогню...

 

Ми продовжуємо публікувати інформацію про бійців, які загинули, захищаючи кордони України від наступу російських військ.

Владислав Бондаренко

 

Владислав Бондаренко народився у 1997 році. Боєць 92-ї ОМБр. 92-а окрема механізована бригада тримає оборону біля Авдіївки.

Загинув 18 серпня у кулеметному бою під Авдіївкою, на Донеччині.

«Пізно ввечері (18 серпня) противник знову відкрив вогонь по захисниках Авдіївки. Бійці вживали заходів щодо припинення вогню противника. Під час бою, на жаль, загинув командир кулеметного відділення Володимир Бондаренко», - розповіла на брифінгу капітан Вікторія Данильчук, речниця прес-центру Об'єднаних сил.

Дружини та дітей у воїна не було.

Владислав Бондаренко - восьма бойова втрата ЗСУ в серпні цього року.

Цепух Сергій

 

Цепух Сергій Михайлович народився 3 квітня 1992 року, в селі Видерта, Камінь-Каширського району, Волинської області. У Рівненському державному базовому медичному коледжі отримав спеціальність фельдшера.

Восени 2012 року призваний на військову строкову службу. Через два роки після її закінчення прибув за власним бажанням до військового комісаріату, після чого був прийнятий на військову службу за контрактом до лав Національної гвардії України.

У 2016-2017 роках воїн проходив службу на посаді санінструктора в 1-му полку охорони Нацгвардії, в/ч 3021.

Після закінчення контракту перейшов на військову службу головним сержантом взводу охорони ЦУО ПвК «Схід».

Фельдшер, старший сержант військової служби за контрактом.

Солдат 28-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.

Зі середини червня цього року проходив службу у Донецькій області.

Загинув 9 серпня від кулі снайпера на околиці міста Мар'їнка, на Донеччині.

Під час чергування на спостережному пункті близько 20:00 куля снайпера влучила солдатові в обличчя. Поранення виявилося несумісним з життям.

«Своєю службою Сергій показав приклад порядності, мужності, вірності військовій присязі.

Сергій був людиною, яка майже ніколи не змінювала своїх рішень та не відступала від досягнення мети. Він любив життя, будував плани на майбутнє, хотів створити власну родину та прагнув забезпечити мир та спокій на рідній землі для своїх майбутніх дітей та співвітчизників.

Керівний склад ПвК «Схід», командування військової частини, бойові побратими щиро співчувають батькам Сергія - Михайлові Івановичу та Галині Іванівні, дякують їм за те, що виховали патріота своєї Вітчизни. Жодні нагороди не зроблять меншою біль втрати для рідних Сергія, близьких та всіх нас...

Героїчне життя Сергія Цепуха змушує задуматись кожного про ціну мирного неба над нами. І чи здатні ми так само любити рідну землю і бути готовим віддати за нашу країну своє життя», - пише речник прес-центру повітряного командування «Схід».

Родичка загиблого Лариса Цепух також відгукнулася на звістку про смерть воїна: «Велике горе спіткало нашу родину. Загинув ще один Герой України, рідний племінник мого чоловіка. Сергій був лікарем, рятував людей. А себе не зміг уберегти. Порядна та чесна молода душа вже з Богом. Слава Героям».

Голова Камінь-Каширської РДА Валерій Дунайчук оголосив у районі триденну жалобу у зв'язку із загибеллю земляка.

«Висловлюю щирі співчуття родині та близьким Героя у зв'язку з непоправною втратою. Закликаю у дні жалоби 10, 11, 12 серпня приспустити Державний прапор України на будинках і спорудах місцевих органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, державних підприємств, установ, організацій, а також забезпечити внесення відповідних змін до всіх запланованих розважальних культурно-масових заходів, графіків спортивних змагань», - написав Дунайчук у «Фейсбуці».

Дорогою на Волинь тіло Героя привезли до ЦУО ПвК «Схід», де командування військової частини, товариші на службі, друзі та родичі вшанували пам'ять Сергія Цепуха.

Поховали відважного бійця у селі Видерта.

Василь Крищук

 

Крищук Василь Юрійович народився 23 березня 1982 року. Мешкав у місті Володимир-Волинський.

За фахом - будівельник, закінчив Володимир-Волинське ВПУ.

Старший солдат 14-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.

Боєць 3-го механізованого батальйону 14 ОМБр, що розташувався для оборони в районі н. п. Попасна/Золоте.

Як зазначив колишній військовий Олександр Приступа, Крищук був членом ВО «Свобода». Воював у батальйоні МВС «Січ».

Загинув удень 18 серпня на Донбасі під час бою з диверсійно-розвідувальною групою ворога.

«Свободівець» Олександр Пирожик розповів: «Василь Крищук був переконаним націоналістом, активним учасником Революції гідності, спільно з побратимами з «Легіону Свободи» пішов захищати нашу землю від московського окупанта. Демобілізувавшись із фронту, повернувся бити ворога знову».

«Наш побратим загинув під час бою на блокпосту з ворожою російською ДРГ, яка відкрила вогонь зненацька. В тому бою - троє поранених наших захисників, один - тяжко. Наш побратим загинув від ворожої кулі в серце, яка влучила збоку від «броника», - написав Пирожик у «Фейсбук».

На денному брифінгу 19 серпня представниця прес-центру ООС капітан Вікторія Данильчук підтвердила факт загибелі Василя Крищука під Попасною та розповіла про подробиці.

«На Попаснянському напрямку ситуація мала ознаки загострення. Так, протягом минулої доби окупанти відкривали вогонь із гранатометів, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї по позиціях Об'єднаних сил в районі Золотого, Попасної та Новоолександрівки. При цьому найбільшого загострення ситуація набула на підступах до населеного пункту Золоте-4, де підрозділи Об'єднаних сил нещодавно облаштували смугу забезпечення.

З 8-ї години ранку під прикриттям вогню з автоматичних гранатометів група противника у складі 8-10 осіб намагалася витіснити Об'єднані сили з однієї з позицій, що на Первомайському напрямку.

Василь Крищук та його спостережний пост першими виявили противника та вступили у бій. Вже за декілька хвилин вмілими діями командира роти Олександра Шаптали був відкритий прицільний вогонь у напрямку розташування ворога, а його вогневі засоби були виведені з ладу. Окупанти почали відступати. На жаль, під час бою з російськими окупантами командир спостережного поста Василь Крищук, який першим вступив у бій, отримав смертельне поранення. Ще один його побратим був поранений».

За словами речниці штабу, військовослужбовці, які сміливо та рішуче діяли під час бою, представлені до державних нагород. Василь Крищук - посмертно.

Удома залишились мама, дружина та двоє дітей - сини віком 4 і 7 років.

Федір Балахчі

 

Федір Балахчі народився 27 листопада 1972 року. Мешкав у м. Сартана, Одеської області.

До війни працював водієм. У війську - з 2014 року, служив у ДПСУ. На контракті - з 2016 року. № ВМС ЗСУ служив у 36-й окремій бригаді морської піхоти, 503-й батальйон.

Старший матрос ВМС ЗСУ.

Загинув 14 серпня близько 19:00 під час масованого обстрілу із заборонених Мінськими домовленостями 122-мм гармат.

«У районі виконання бойових завдань із захисту незалежності і територіальної цілісності України на території Донецької і Луганської областей загинув наш бойовий побратим - морський піхотинець старший матрос Балахчі Федір Федорович, віддавши своє життя за рідну Батьківщину. Командування, весь особовий склад Військово-Морських сил Збройних сил України глибоко сумують і висловлюють щирі співчуття рідним і близьким загиблого», - йдеться в повідомлені прес-служби ВМС ЗСУ.

«Світла людина, відданий своїй справі морпіх відійшов до війська небесного, до останнього подиху проніс гасло «Вірний завжди», - зазначили у бригаді.

У бійця залишились батьки, дружина, двоє дорослих дітей та внук.

Андрій Волос

 

Андрій Олександрович Волос народився 13 грудня 1995 року, в Луцьку. Останнім часом мешкав у селі Завітне, Ківерцівського району, Волинської області.

Хлопець закінчив Луцьку школу-інтернат. Багато разів намагався потрапити на фронт, проте через брак досвіду йому відмовляли, аж поки не запропонували йти на контракт.

Із 2 вересня 2015 року перебував на контрактній службі у ЗСУ.

Місяць тому Андрій одружився.

Старший солдат, стрілець-помічник гранатометника 1-го відділення 1-го взводу 3-ї роти 1-го батальйону 24-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 28 червня вранці у районі селища міського типу Південне, неподалік від Горлівки. Загинув від поранення у серце, якого зазнав під час бою з ДРГ найманців РФ. Вони наблизилась під прикриттям обстрілу наших позицій з мінометів, великокаліберних кулеметів та АГС.

Поховання відбулося 1 липня у селі Омельне, Ківерцівського району, де зараз мешкає його родина.

У нього залишились хвора мати та вагітна дружина.

Владислав Гусейнов

 

Владислав Тофікович Гусейнов (позивний «Швед») народився 7 травня 1983 року, в місті Первомайський, Харківської області.

Добровольці, які воювали пліч-о-пліч з ним у попередніх ротаціях, згадують: «Це був відважний та сміливий Воїн. Саме Воїн з великої літери. Завжди координував дії наших бійців під час бою. Завжди усміхнений та веселий. Наші хлопці неодноразово тролили ворогів о 6 ранку, вмикаючи через гучномовець гімн України на позиціях у місті Мар'їнка».

Молодший сержант, військовослужбовець 92-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 28 червня ввечері у районі міста Авдіївка, Донецької області, через поранення, які отримав під час бою з найманцями РФ.