У ніч на 14 серпня в Івано-Франківську помер Степан Пушик.
Титулів та відзнак у нього чимало:
Лауреат державної премії ім. Т. Шевченка, премій ім. В. Стефаника, П. Чубинського,
Мирослава Ірчана, О. Копиленка, Міжнародної літературної премії імені Воляників-Швабінських
Українського Вільного Університету в Нью-Йорку. Член Спілки письменників України
та Українського ПЕН-клубу. Заслужений діяч мистецтв України, український письменник,
драматург, літературознавець, фольклорист, журналіст, громадсько-культурний і політичний
діяч, кандидат філологічних наук, професор Прикарпатського університету ім. В. Стефаника.
Вражає? Так.
Але мені особисто сподобалося
лаконічне визначення журналістки з Дніпра Валентини Орлової: «Неповторний карпатський
мудрець».
Саме цей штрих до його особистості
і приніс Степанові Пушику всі вищеперераховані премії та відзнаки, допоміг засвоїти
й освоїти декілька абсолютно самостійних професій, якими він чудово володів - філолога,
журналіста, політика, громадського діяча. Це якщо не згадувати про його сільськогосподарську
першу освіту і досвід роботи старшим економістом у деяких райцентрах Прикарпаття.
Перше, що мені хочеться сказати
про Степана Пушика: титан.
Так, саме титан у первісному
міфічному значенні цього слова - могутня божественна істота, син Неба і Землі.
Землі карпатської, рідної, де
у селі Вікторів, Галицького району, Івано-Франківської області, і народився Степан
Пушик 26 січня 1944 року.
А Небо завжди кликало Степана
Пушика до волі, творчості, висоти.
Марія Вайно також назвала Степана
Пушика титаном праці.
Титанізм
усієї пожиттєвої праці фольклориста, письменника, хронографа Степана Пушика у тому,
що він, як ніхто, зі шкільних років пізнавав, вивчав, знав, зафіксував мовно-культурне
багатство рідного краю - легенди, казки, говірки, що дозволило заглибитися дослідникові
у міфологічні джерела слов'янства.
С. Пушик
згадував: «Я зі шкільної парти записував фольклор, насамперед, пісні. Але коли вчився
у технікумі, в мене вкрали п'ять томів. А от коли я вступив у технікум в 1961 році,
ми з Юрком Канакою написали мою першу пісню «Знов весна весела в Станіславі». Я
мав 17. Другу пісню я написав, коли наш технікум перевели до Тлумача. Була в мене
дівчина. Я поїхав на практику, до неї почав залицятися інший, молодший. Так народилася
пісня «Півонії».
Пісень у пана Степана було понад
півтори сотні - на музику різних композиторів. Бо надто любив цю справу: «Моє найулюбленіше
заняття -творити пісні: у три хвилини можеш вкласти долю, життя, Батьківський поріг
і Батьківщину - все».
Його краєзнавчі та літературознавчі
роботи були присвячені, здебільшого, рідному краєві. Навіть книгу про Тараса Шевченка
пан Степан написав, досліджуючи карпатське коріння Кобзаря - виявляється, є і таке.
Степан Пушик є автором перекладу
та багатьох досліджень про «Слово о полку Ігоревім», наукових праць з літературознавства,
фольклористики, етнографії, історіографії, краєзнавства, культурології, статей для
енциклопедій та ін.
Вважається, що він першим у
тексті «Слова...» виявив і оприлюднив аргументи, що автором «Слова...» і «Моління...»
є князь Володимир, син Ярослава Осмомисла і брат Ярославни, дружини Ігоря Святославича.
А якщо
когось із читачів здивувало слово «хронограф», то поясню: Степан Пушик був унікальним
літописцем часу.
Уявіть
собі, що він залишив по собі три сотні щоденників, кожен з яких містить зо дві сотні
сторінок. А це означає, що день за днем цей прикарпатський геній не тільки фіксував
події, що траплялися з ним і навколо нього, але і записував туди свої оцінки, коментарі,
роздуми.
Воістину невичерпне джерело,
дзеркало нашого часу міститься у тих щоденниках, які нам усім ще колись, сподіваюся,
буде суджено прочитати.
Усі, хто добре знав Степана
Пушика, відзначають його доброту, веселий характер і почуття гумору.
Так письменник-сатирик Гриць
Гайовий цитує фразу: «Тут Степан з Галичини протирав свої штани» і запевняє, що
то є історичний напис, видряпаний нігтем на внутрішньому боці сидіння депутатського
крісла у Верховній Раді ще за першого її скликання.
А Степан Пушик дійсно був народним
депутатом України у справжньому, первісному, серйозному і відповідальному значенні
цього слова. Причому, в першому, найбільш яскравому за особистісним складом, демократичному
скликанні. Головував у підкомісії з питань національних меншин. Хоча сам належав до національної «більшини» -
був Українцем з великої літери.
Міський
голова Івано-Франківська Руслан Марцинків написав: «Розпочали сьогодні оперативну
нараду хвилиною мовчання за відомим прикарпатським письменником Степаном Пушиком.
Господь завжди забирає найкращих. Щирі співчуття родині та близьким цього великого
чоловіка. Все минуще, лиш мистецтво вічне. Спочивайте з миром, Степане Григоровичу».
Степан Процюк згадує, що незадовго
до смерті Степан Григорович скаржився на самотність, і констатує: «З ним відійшла
епоха, з її історіями про життя відомих людей недалекого минулого, часто солоними
жартами, ... коломийками, з віршами та піснями, зі суперечливим духом бунтарства...
Про нього багато говорили. Його
таки любили в Івано-Франківську і в Україні.
Вже ніколи, Степане Григоровичу, не пройдетеся «соткою», по-своєму піджартовуючи.
Але у небесних чертогах ви зустрінетеся з великими українцями, до яких завжди належали...
Вічна і світла вам пам'ять».
Пам'ять про видатного українця
Степана Пушика житиме. А ось твори його потрібно видати якнайповніше. Бо видані
поки що шість томів у семи книгах далеко не вичерпують скарби, що залишив українському
народові і рідному краю цей неповторний карпатський мудрець.
Нехай спочиває з миром. Син Тарас просив помолитися за тата...