У ніч на 14 серпня в Івано-Франківську помер Степан Пушик.

Титулів та відзнак у нього чимало: Лауреат державної премії ім. Т. Шевченка, премій ім. В. Стефаника, П. Чубинського, Мирослава Ірчана, О. Копиленка, Міжнародної літературної премії імені Воляників-Швабінських Українського Вільного Університету в Нью-Йорку. Член Спілки письменників України та Українського ПЕН-клубу. Заслужений діяч мистецтв України, український письменник, драматург, літературознавець, фольклорист, журналіст, громадсько-культурний і політичний діяч, кандидат філологічних наук, професор Прикарпатського університету ім. В. Стефаника.

Вражає? Так.

Але мені особисто сподобалося лаконічне визначення журналістки з Дніпра Валентини Орлової: «Неповторний карпатський мудрець».

Саме цей штрих до його особистості і приніс Степанові Пушику всі вищеперераховані премії та відзнаки, допоміг засвоїти й освоїти декілька абсолютно самостійних професій, якими він чудово володів - філолога, журналіста, політика, громадського діяча. Це якщо не згадувати про його сільськогосподарську першу освіту і досвід роботи старшим економістом у деяких райцентрах Прикарпаття.

Перше, що мені хочеться сказати про Степана Пушика: титан.

Так, саме титан у первісному міфічному значенні цього слова - могутня божественна істота, син Неба і Землі.

Землі карпатської, рідної, де у селі Вікторів, Галицького району, Івано-Франківської області, і народився Степан Пушик 26 січня 1944 року.

А Небо завжди кликало Степана Пушика до волі, творчості, висоти.

Марія Вайно також назвала Степана Пушика титаном праці.

Титанізм усієї пожиттєвої праці фольклориста, письменника, хронографа Степана Пушика у тому, що він, як ніхто, зі шкільних років пізнавав, вивчав, знав, зафіксував мовно-культурне багатство рідного краю - легенди, казки, говірки, що дозволило заглибитися дослідникові у міфологічні джерела слов'янства.

С. Пушик згадував: «Я зі шкільної парти записував фольклор, насамперед, пісні. Але коли вчився у технікумі, в мене вкрали п'ять томів. А от коли я вступив у технікум в 1961 році, ми з Юрком Канакою написали мою першу пісню «Знов весна весела в Станіславі». Я мав 17. Другу пісню я написав, коли наш технікум перевели до Тлумача. Була в мене дівчина. Я поїхав на практику, до неї почав залицятися інший, молодший. Так народилася пісня «Півонії».

Пісень у пана Степана було понад півтори сотні - на музику різних композиторів. Бо надто любив цю справу: «Моє найулюбленіше заняття -творити пісні: у три хвилини можеш вкласти долю, життя, Батьківський поріг і Батьківщину - все».

Його краєзнавчі та літературознавчі роботи були присвячені, здебільшого, рідному краєві. Навіть книгу про Тараса Шевченка пан Степан написав, досліджуючи карпатське коріння Кобзаря - виявляється, є і таке.

Степан Пушик є автором перекладу та багатьох досліджень про «Слово о полку Ігоревім», наукових праць з літературознавства, фольклористики, етнографії, історіографії, краєзнавства, культурології, статей для енциклопедій та ін.

Вважається, що він першим у тексті «Слова...» виявив і оприлюднив аргументи, що автором «Слова...» і «Моління...» є князь Володимир, син Ярослава Осмомисла і брат Ярославни, дружини Ігоря Святославича.

А якщо когось із читачів здивувало слово «хронограф», то поясню: Степан Пушик був унікальним літописцем часу.

Уявіть собі, що він залишив по собі три сотні щоденників, кожен з яких містить зо дві сотні сторінок. А це означає, що день за днем цей прикарпатський геній не тільки фіксував події, що траплялися з ним і навколо нього, але і записував туди свої оцінки, коментарі, роздуми.

Воістину невичерпне джерело, дзеркало нашого часу міститься у тих щоденниках, які нам усім ще колись, сподіваюся, буде суджено прочитати.

Усі, хто добре знав Степана Пушика, відзначають його доброту, веселий характер і почуття гумору.

Так письменник-сатирик Гриць Гайовий цитує фразу: «Тут Степан з Галичини протирав свої штани» і запевняє, що то є історичний напис, видряпаний нігтем на внутрішньому боці сидіння депутатського крісла у Верховній Раді ще за першого її скликання.

А Степан Пушик дійсно був народним депутатом України у справжньому, первісному, серйозному і відповідальному значенні цього слова. Причому, в першому, найбільш яскравому за особистісним складом, демократичному скликанні. Головував у підкомісії з питань національних меншин.  Хоча сам належав до національної «більшини» - був Українцем з великої літери.

Міський голова Івано-Франківська Руслан Марцинків написав: «Розпочали сьогодні оперативну нараду хвилиною мовчання за відомим прикарпатським письменником Степаном Пушиком. Господь завжди забирає найкращих. Щирі співчуття родині та близьким цього великого чоловіка. Все минуще, лиш мистецтво вічне. Спочивайте з миром, Степане Григоровичу».

Степан Процюк згадує, що незадовго до смерті Степан Григорович скаржився на самотність, і констатує: «З ним відійшла епоха, з її історіями про життя відомих людей недалекого минулого, часто солоними жартами, ... коломийками, з віршами та піснями, зі суперечливим духом бунтарства...

Про нього багато говорили. Його таки любили в Івано-Франківську і в Україні.  Вже ніколи, Степане Григоровичу, не пройдетеся «соткою», по-своєму піджартовуючи. Але у небесних чертогах ви зустрінетеся з великими українцями, до яких завжди належали... Вічна і світла вам пам'ять».

Пам'ять про видатного українця Степана Пушика житиме. А ось твори його потрібно видати якнайповніше. Бо видані поки що шість томів у семи книгах далеко не вичерпують скарби, що залишив українському народові і рідному краю цей неповторний карпатський мудрець.

Нехай спочиває з миром. Син Тарас просив помолитися за тата...