Цей матеріал можна було б назвати більш образно. Наприклад, «Відро води у бочці горілки», щоб читач одразу заінтригувався.

 

А сутність питання була б однакова. Так у чому ця сутність?

Один учений на прізвище Рінгельман вирішив зробити наукове дослідження. Коли б він вам розповів про задум цього дослідження, ви б його, напевно, висміяли. Тому що нічого наукового в тому не побачили б.

І дійсно, що то за вчений? Що то за науковий експеримент?

Адже Рінгельман зібрав восьмеро звичайних людей і запропонував їм піднімати вагу. Піднімати до тих пір, допоки кожен не зафіксує свій максимальний результат.

«І що тут наукового?» - запитаєте ви. І матимете рацію. Бо на цьому першому етапі експерименту наукою нібито і не пахло.

Адже що наукового в тому, що один підняв максимум 100 кг, другий - 95, третій - 82, четвертий - 105 і т. д.? Нібито, нічого.

Наукою запахло на другому етапі, коли Рінгельман попросив піддослідних об'єднатися у пари, трійки, четвірки, нарешті - у вісімку. І також разом піднімати вагу, щоб зафіксувати максимальний спільний результат. Підкреслюю - спільний.

На що розраховував дослідник? На формальну логіку.

Згідно з нею, якщо один піднімає, максимум, 100 кг, а другий - максимум, 95 кг, то вдвох вони мають підняти не менше, ніж 195 кг. Якщо не більше - адже мусить існувати такий собі ефект спільної роботи, який має посилювати індивідуальні показники - посилювати внаслідок чи то азарту, чи то змагальності.

Однак, пара не змогла досягнути свого максимуму і дала тільки 93% свого сумарного індивідуального результату. Тобто, замість очікуваних 195 кг ця Залучили інших. Спільний результат впав ще більше. Коли залучили всіх восьмеро, загальний результат склав лише 49%.

Змінили вид змагань. Замість підняття ваги попросили взяти участь у перетягуванні канату. Показники були приблизно такі ж, як і в попередньому експерименті.

Скільки Рінгельман з колегами не чухали голови в пошуках науково обґрунтованої відповіді на ці дивні показники, але висновок напрошувався сам собою і був він простий, як двері: у групі людина схильна економити свої зусилля. Свідомо чи підсвідомо, але економити.

Трохи імітувати роботу, трохи перекладати її на інших, а трохи і собі працювати - ну є ж совість у людей, навіть трохи безсовісних.

І чим більшою є група, на котру покладене спільне завдання, тим на менший сумарний результат зусиль членів цієї групи можна очікувати.

Високим науковцям сутність відкритого ними ефекту пояснив сторож. Він згадав, як у його селі вирішили гуртом зібрати на свято бочку горілки. І дали рознарядку - з кожного обійстя по відру горілки.

Коли бочка наповнилася, спробували міцність напою і виявили, що в бочці - чиста вода. Кожен ніс від себе відро води, сподіваючись, що в бочці горілки його хитрість проскочить непомітно.

А оскільки такими хитрунами виявилися всі, то й результат був закономірним - бочка води замість бочки горілки, хай і розведеної водою.

Яким є ефект Рінгельмана у соціально-політичному і громадському житті?

А ось таким і є - за умови, якщо ця спільна мета не є особистою метою члена групи, громади, суспільства.

Учасники визвольних змагань за волю України різних епох і часів не шкодували живота свого, і там ефект Рінгельмана жодним чином не міг проявитися. Бо кожен викладався не на 100%, а на 200% - і сам воював, і товариша виручав.

Те ж саме можна сказати і про покоління українських правозахисників, політв'язнів часів СРСР. Про перші покоління рухівців, інших національних і національно-демократичних сил. Про кращих зі сьогодення.

Коли ж завдання, поставлене перед спільнотою, не ставало особистим мотиватором якогось члена цієї спільноти чи групи таких, ми побачимо ефект Рінгельмана в усій красі.

Ці люди будуть імітувати роботу чи участь, по можливості її уникати, бо особисто не замотивовані на максимальний спільний результат.

Це добре видно в усіх заходах, на які учасників організовують, зганяють, наймають за гроші, наприклад, у проплачених мітингах.

Тож, уся таємниця вдалого виховання чи пропагандистської роботи в тому, щоб об'єктивно важливі і потрібні для громади, суспільства, Нації, Держави завдання і цілі зробити індивідуальними мотиваторами діяльності окремих осіб - в ідеалі кожного.

Тоді буде зовсім інший ефект - ефект посилення групової активності за рахунок того, що кожен учасник старається на повну потужність і тим посилює спільну роботу, збільшує спільний результат - наближає щасливе Завтра.