ФРІДАЙВІНГ
Чемпіонка Європи й триразова призерка чемпіонатів світу зі синхронного плавання
Катерина Садурська протягом року після завершення спортивної кар'єри випробувала
чимало різних професій і занять. Та вибір української «русалки» знову зупинився
на басейні. Одягнувши на ноги ласти, Катерина дивує новими досягненнями й перемогами,
тепер уже у фрідайвінгу (різновид підводного плавання).
- Триразовий чемпіон світу з фехтування Сергій Голубицький
згадував: на ранок після того, коли оголосив про завершення кар'єри, прокинувся
щасливим. Бо ж не треба бігти у зал й тренуватися... А яким той ранок був для вас?
- Після Олімпіади я грішила запізненнями на тренування. Бодай, на хвилинку-дві,
але не вдавалося прийти вчасно. А у перший день «вільного» життя прокинулася о п'ятій
ранку і... вийшла на пробіжку. Не знала, навіщо це роблю. Але відчуття свободи вивільнило
стільки енергії, що не знайшла іншого способу її використати... Рішення про завершення
кар'єри визрівало у мені довго. Та коли остаточно вирішала зав'язати зі спортом,
з плечей наче тягар упав.
- Які найяскравіші враження залишили 17 років у синхронному
плаванні?
- З особливою теплотою згадую свою першу міжнародну нагороду. Це була дебютна
за довгі роки медаль для всієї юніорської команди України. Вона додала всім нам
упевненості. Насправді й до того у наших синхроністок був хороший рівень підготовки,
але чогось бракувало. Після тієї медалі наша команда пройшла два олімпійські цикли,
з року в рік набираючи обертів. Олімпіади стали найяскравішим враженням для мене
й для кожної з наших дівчат. А ще яскравий слід залишили по собі перші для України
нагороди чемпіонату світу-2013 у Барселоні.
Уявіть собі величезний стадіон Барселони, посеред якого
встановлено басейн. І вечірню церемонію нагородження, де темряву пронизують тисяча
вогників... Це було казково! Нагадало мені церемонію вручення «Оскара».
- За останні півтора року ви випробували на смак спортивну
журналістику та багато інших цікавих занять. Який з тих експериментів найбільше
припав до душі?
- Так, трішечки побула журналістом. Цікаве заняття, але не відчула, що це саме
те, що мені потрібно. Громадська діяльність (нею досі займаюся, адже я радник голови
Харківської ОДА з питань спорту) подарувала багато цікавих знайомств і відчуття,
що мій досвід корисний для розвитку спорту. З друзями-фрідайверами ми організували
агенцію з підводних зйомок. До нас звертаються всі, хто потребує якісних фото та
відео під водою. Також у педагогічному університеті викладаю для студентів плавання.
А ще - продовжую малювати. Озираючись на події минулого року, сама дивуюся: як тільки
все встигла? (Сміється).
- Ваші тренування, як і в попередні роки, проходять у
басейні. Що нового відкрив для вас фрідайвінг?
- Це - особливий вид спорту. Тут принцип «швидше, вище, сильніше» не працює
аж ніяк. Навпаки. Аби якомога довше перебувати під водою і при цьому споживати якомога
менше кисню, потрібно максимально розслабитися. Найголовніший споживач кисню - це
мозок. Це означає, що у фрідайвінгу необхідно приборкати всі емоції і не допускати
найменшого хвилювання, а ще правильно відчути момент, коли слід випливати нагору.
Відчуття у ті хвилини, коли без повітря перебуваю на глибині, дозволяють мені краще
розгледіти саму себе. Відкрити для себе ту себе, яку раніше не помічала.
Фрідайвінг для мене - найкращий психоаналітик (сміється). Він приніс мені спокій
і упевненість.
Уперше познайомилася з фрідайвінгом шість років тому.
Мій результат був нівроку. Та ще більше сподобалися внутрішні відчуття від процесу
занурення. Після тієї спроби мене почали запрошувати на різні турніри й чемпіонати.
Та на той час це було неможливо: моє життя належало синхронному плаванню.
Але сказала тоді собі: «У фрідайвінгу вік не має значення. Тож повернуся до
нього, коли завершу спортивну кар'єру». Так усе й сталося. Щойно встигла сказати
синхронному плаванню «До побачення», як поїхала на змагання з фрідайвінгу, де встановила
національний рекорд.
- За яких обставин відбулося ваше знайомство з фрідайвінгом?
- Це сталося завдяки віце-чемпіону і рекордсмену світу Сашкові Бубенчикову.
Якось прочитала про нього статтю у журналі і подумала: «Який молодець!» Потім познайомилися,
а згодом випала нагода самій спробувати зануритися. Першим моїм досвідом була «статика»,
коли ти максимально розслабляєшся і не рухаєшся. Мене підкорив незвичний стан спокою
і відсутність внутрішнього монологу, тих суперечок зі самою собою, яких сучасній
людині не уникнути. У голові панувала повна тиша, і я могла наче збоку спостерігати
за всім тим, що відбувається навколо. Це наче повне перезавантаження. Цю внутрішню
тишу можна порівняти з медитацією у йозі, яка, до того ж, відбувається у воді. Що
може бути краще?
Уже з тієї першої спроби встановила неофіційний рекорд України - 5 хвилин
42 секунди.
Чи страшно було без кисню? Ані на мить! Усі страхи кудись зникають. Ти сприймаєш
ситуацію об'єктивно. І навіть якщо з'являється певний дискомфорт, ти розумієш, що
в тебе достатньо кисню, аби продовжувати занурення. Але починати займатися фрідайвінгом
самотужки - суцільне божевілля. Поруч повинен бути інструктор, котрий навчить, як
поводитися у тих чи інших ситуаціях. Пояснить, що є небезпечним і що не варто ігнорувати.
Під опікою досвідченого інструктора людина без досвіду, будь-якого рівня фізичної
підготованості, будь-якого віку і тілобудови може не лише спробувати, а й досягти
успіхів. Щонайменше, стати здоровішою, адже фрідайвінг - це чудове тренування серцево-судинної
системи.
- Чимало представників водних видів спорту, які протягом
років жили, по суті, у басейні, після завершення кар'єри намагаються взагалі оминати
воду. Ви ж з одного басейну перескочили в інший...
- Страшенно люблю воду. І такі ж почуття у мене до плавання. Тож знову намагаюся
поєднувати приємне з дуже приємним. У дитинстві все літо проводила на морі, у Миколаївській
області. Відтоді вода стала для мене звичним середовищем. До того ж, життєвою необхідністю.
- Де, на вашу думку, у фрідайвінгу пролягає межа людських
можливостей?
- Неодноразово спостерігала за людьми, в котрих не було
спортивного минулого, як у мене. За результатами, яких їм вдалося досягти. У такі
моменти спадає на думку, що людський організм ще не досліджений остаточно, і не
оцінений належно. Резерви у нас чималі. Та над цим потрібно добряче попрацювати,
аби позбутися всіх страхів, аби розширити зону комфорту. Людина - найзагадковіша
істота. Без будь-яких додаткових пристроїв жінки можуть перебувати без повітря дев'ять
хвилин, а чоловіки - одинадцять з половиною (світовий рекорд). Це наводить на думку,
що наш організм знає про свої межі і можливості трішки більше, аніж ми можемо здогадуватися.
- Чи у цьому вашому новому захопленні присутній спортивний
інтерес? Прагнете до таких рекордів?
- Спочатку фрідайвінг був для мене хобі, бажанням прийти
після роботи до басейну і перезавантажитися. Та після рекорду втягнулася у конкурентну
боротьбу: від мене вже очікували результату, я відчула, що можу більше, і прагнула
досягти цього тут і негайно. Та у фрідайвінгу такий підхід не працює. Якщо переслідуватимеш
результат, він втікатиме від тебе. Тож зрозуміла, що спортивні амбіції варто залишити
у синхронному плаванні... А фрідайвінг має дарувати задоволення.
Автор: Олена Садовник
Джерело: «Високий Замок»