З того часу, коли в грудні 2017 року Іран збурила потужна хвиля протестів, у цій країні не було жодного дня, коли не відбувалося б демонстрації, страйку, акції протесту, сутичок із правоохоронцями чи інших заворушень.

Приводи для протестів були різноманітні - етнічні, релігійні, економічні, але всі вони швидко перетворювалися в політичні, особливо на тлі репресивної реакції уряду.

Протягом останніх трьох-чотирьох місяців настільки жорстоких і масових заворушень, як у січні-березні 2018 року, вже не було, і у зовнішнього спостерігача могло скластися помилкове враження, що владі вдалося взяти ситуацію під контроль. Втім, головна проблема, яка і змусила людей вийти на вулиці, залишалася нерозв'язаною, отже, і про закінчення протестів, і про стабілізацію влади говорити було завчасно.

Проблема полягає в неспроможності влади вирішувати соціально-економічні проблеми, які вона створює в гонитві за власними зовнішньополітичними амбіціями. Соціальний вимір протестів визначається великим розчаруванням усіх верств населення, тим, що їхні надії на покращення життя після скасування західних санкцій не справдилися. Навпаки, ресурси, що країна отримала від вільної торгівлі, були скеровані на закордонні воєнні авантюри, а населення ще більше загрузло в злиднях.

Сьогодні близько 30 мільйонів іранців живуть за межею бідності, середній рівень безробіття в країні складає близько 12%, при цьому безробітних серед випускників вищих навчальних закладів - 42%, а загалом, серед молоді - 28%. Значне безробіття, низька зарплатня, високі ціни та значний рівень заборгованості держави перед підприємствами, а підприємств перед робітниками зумовлює високу міграцію.

Вирішенню економічних проблем також заважає висока інфляція, яка складає, в середньому, близько 20% на рік. Війна є витратною справою. А Іран сьогодні проводить кілька незрозумілих народу закордонних воєнних кампаній: в Іраку, в Сирії та Ємені. Також іранська влада підтримує збройні формування з афганських, пакистанських та ліванських найманців.

Така політика не могла не позначитися на економічному становищі: наприкінці квітня сталося ще одне критичне здешевлення іранського ріалу - офіційний курс знизився з 37,5 до майже 42 тисяч ріалів за долар. А до середини червня цього року офіційний курс досяг майже 43 тисяч. Втім, купити валюту за офіційним курсом майже неможливо, а на чорному ринку курс сягнув вже більше, ніж 100 тисяч ріалів за американський долар.

Саме тому люди знову вийшли на вулиці з економічними і політичними вимогами: припинити підтримку закордонних збройних угруповань і війн та звернути увагу на внутрішні політичні та економічні проблеми. Крім Тегерана, демонстрації відбулися в містах Табріз, Керманшах, Решт, Казвін, Шираз, Ісфахан та Арак. Вперше за 40 років було зачинено Великий Тегеранський базар. Спалахнули бійки з поліцією та силами безпеки, запалали сміттєві контейнери та автомобілі, залунали гасла «Смерть Палестині», «Смерть Росії», «Геть зі Сирії», «Смерть диктатурі».

Проблема, яка постала перед урядом, є багатокомпонентною і надскладною: відвести країну від економічної і соціальної прірви, придушити протести та зберегти існуючу систему влади, політичний режим і курс. Ці цілі багато в чому якщо не прямо суперечать, то суттєво не збігаються одна з одною.

Збереження політичного курсу не лише руйнує слабку економіку нескінченними закордонними війнами, але і суперечить поточній політичній реальності, яка склалася після відмови президента США Дональда Трампа підтримувати ядерну угоду. Іранський бізнес опинився в ситуації, коли збут нафти обмежують не санкції, а відсутність клієнтів. Це вимагає розробки альтернативної економічної стратегії, і відмови від курсу, якій президент Ірану Хассан Рухані і його команда вважали своїм головним політичним здобутком.

Спроби пошуку такої альтернативної стратегії були здійснені на закритому засіданні парламенту в неділю, 24 червня, у присутності шести міністрів та першого заступника Рухіна Ешака Джаганхірі. Все, що міг запропонувати Джаганхірі, це реорганізацію деяких міністерств, та налякати присутніх неминучими перспективами закриття багатьох підприємств найближчим часом. На цьому засіданні, за повідомленнями місцевих джерел, дев'ять впливових членів парламенту закликали Рухані кардинально переглянути курс або піти у відставку.

Одночасно в Тегерані відбулося засідання Торгово-промислової палати, на якому бізнесмени обговорили зростання кризових явищ в умовах американських санкцій. Виступ міністра закордонних справ Мохаммеда Джавада Зарифа, котрий обіцяв «гарні новини незабаром», був холодно сприйнятий представниками бізнесу. Бізнесмен Алі-Реза Кассемі попередив, що в найближчих 5 місяців безробіття неминуче зросте з 12,5% до 15%, і що країна втрачає близько тисячі робочих місць щодня. Своєю чергою Реза Пайдар вважає, що незабаром надлишок нафти складе 700 тисяч барелів через несприятливу кон'юнктуру ринку, що може призвести до вкрай негативних наслідків для економіки. Бізнесмени попередили, що підтримка Національним банком більше, ніж 1400 фіктивних компаній, які, нібито, здійснюють експортно-імпортні операції, а насправді спекулюють валютою, є шляхом до руйнації національної економіки і показником корупції.

Все це відбувається на тлі масштабних протестів в багатьох містах, які супроводжуються сутичками з правоохоронцями, насильством, численними затриманнями та арештами.

Вуличні протести і політичний тиск посилюють і примножують заклики до відставки Рухані і формування нового перехідного уряду; навіть лунають думки про військовий уряд. Навряд сама по собі ідея відставки уряду спроможна врятувати чи навіть стабілізувати ситуацію, бо до кризи призвели зовсім не дії Рухані, а керівництво клерикалів та ісламської міліції. Отже, криза буде поглиблюватися в будь-якому випадку, і вулиці іранських міст дедалі частіше будуть перетворюватися на поле битви народу з владою.

Коли ми спостерігали за початковим етапом протестів в Ірані, ми ладні були повторювати тезу іранської влади, яку вона використовувала, щоб знизити напругу протистояння: Іран може піти шляхом Сирії. Сьогодні, дивлячись на розгортання потужної соціально-економічної кризи, можна починати висловлювати побоювання, що Ірану загрожує шлях Венесуели. Про це попереджає іранський економіст Садек Зіба-Калам. «Ми можемо стати наступною Венесуелою, такий самий стиль економічної неспроможності ладен призвести до аналогічних результатів», - каже він.

Ця жахлива альтернатива є ціною, яку доводиться платити націям за неспроможність корумпованої догматичної влади передбачати наслідки своїх політичних авантюр і вирішувати внутрішні проблеми.

Автор: Юрій Костюченко

Джерело: Еспресо.tv