Завдяки розвитку інформаційних технологій сучасний світ стає дедалі більш динамічним, вимагаючи від людини нових адаптаційних ресурсів. В Україні, яка перебуває у процесі змін уже тривалий час, додалися ще й навантаження і переживання, які несе війна. Як все це впливає на психологію і психіку людей?

Фото з ФБ Лариси Дідковської

Відповідь на це запитання, а також думки про психотерапію, яка повинна допомогти людині у вирішенні її проблем, про кризи, формування нової свідомості, небезпеки емоційного вигорання та як його уникнути тощо читайте в інтерв'ю з кандидатом психологічних наук, доцентом Львівського національного університету імені Івана Франка, президентом Української асоціації гештальттерапії, практикуючим психотерапевтом Ларисою Дідковською.

- Пані Ларисо, чи змінилося останнім часом ставлення українців до психотерапевтів?

- Існує три можливі версії, хто такий психотерапевт. Перша - що це людина, яка лікує психічно хворих, і якщо я не такий, то його послуг не потребую. Друга - це екстрасенс чи цілитель, тобто, хтось, хто гляне на людину, і все про неї розповість. Тобто, це хтось, хто лікує психічно хворих і все знає про людину. А третій варіант - це, взагалі, ніхто і ніщо. Адже зрозуміло, для чого потрібен лікар-кардіолог, гастроентеролог. А психотерапевт для чого? Людина для душі звернеться до священика чи ще кудись. Але це - старе уявлення, бо насправді психотерапія - це масовий сервіс, з ранку до вечора люди звертаються до цих фахівців, їх є тисячі в Україні. Щоправда, гігієна душі - це новий товар на ринку послуг, а гігієна тіла - трохи давніший. Психотерапевта вчать допомагати людям впоратися з їхніми психологічними проблемами. Він робить це щодня, тому є досвідченішим, бачить проблеми відсторонено, не будучи всередині переживань, афекту, безпорадності людини. Він бачить ситуацію збоку, тому може компетентніше її трактувати, аналізувати і, відповідно, робити правильніші висновки.

- На ринку психотерапевтичних послуг є дуже багато напрямків: клієнтоцентрована терапія, психоаналіз, психодрама, гештальттерапія та інші. Від чого залежить успіх психотерапії, зокрема, гештальттерапії?

- Взагалі, психотерапевтичних напрямків є понад 300, з них близько 100 покриваються ліцензіями в цілому світі. Є країни, де прийнятий закон про психотерапію, і там це регулюється законодавчо. В Україні закону про психотерапію нема.

З 1994 року в нас існує спілка психотерапевтів, в рамках якої проводять навчальні проекти за участі компетентних фахівців з Німеччини, Австрії тощо. Успіх психотерапії полягає в тому, що людина починає усвідомлювати проблеми чи питання, з якими звертається до фахівця. Вона починає розуміти свою частину відповідальності за ті чи інші обставини, з якими вона не може впоратися.

Психотерапія загалом не вчить змінювати світ, вона вчить змінювати себе або своє ставлення до того, з чим людина зіштовхнулася. Гештальт - це, насамперед, відповідальність за свої вчинки після того, коли людина усвідомить, які саме потреби задовольняє у такий не функціональний спосіб.

Світові психотерапевтичні практики ми засвоюємо, завжди адаптуючи їх до нашого споживача. Окрім того, психотерапія сама по собі переживає динамічні трансформації. Методи, які були винайдені 100 років тому, модернізуються. Палітра психотерапії - дуже багаторівнева, багатофункціональна. Скажімо, гештальттерапія почала про себе заявляти світові у 60-70-х роках минулого сторіччя, коли було дозволено прояв татуйованих, заблокованих почуттів. У цей період хіпі, соціальних протестів, Фредерік Перлз створив таку молитву гештальттерапії: «Я - це я, ти - це ти, я роблю своє, а ти робиш своє, я прийшов у цей світ не для того, щоб відповідати твоїм очікуванням, але і ти прийшов у цей світ не для того, щоб відповідати моїм очікуванням. І якщо нам пощастить відшукати одне одного - це чудово. Якщо ні, цьому можна зарадити». Це був гімн права на людську свободу, самовираження, прояв індивідуалізму не в такому радикальному варіанті, а в тому, що означає право на свою особисту свободу, рішення і відповідальність за власне життя. Натомість, тепер, у XXI сторіччі, не можна сказати, що є заборона на прояв бажань, емоцій, почуттів. Навпаки, у теперішньому світі є багато можливостей для прояву своєї індивідуальності, окремішності. Тому сучасна гештальттерапія більше вчить людей контролювати свої емоції, заспокоювати їх.

Щоб стати психотерапевтом, потрібно навчатися не менше, ніж 7-10 років. Це - післяосвітня освіта. Середній практикуючий вік психотерапевта на планеті - 42, 5 року. Допоки людина не вирівняє свої власні психотравми, проблеми, до цього часу вона не зможе бути дуже ресурсною, щоб допомагати іншим. Знаряддя праці самого психотерапевта - це його особистість. І з цієї особистістю буде мати справу людина, яка звернеться до неї по допомогу. Тому ця особистість має бути ресурсною, здоровою сама.

- Пані Ларисо, як би ви оцінили з психотерапевтичної точки зору стан українського суспільства після Революції гідності. Чи стало воно більш гідним, більш зрілим?

- Соціальні процеси значно інертніші, ніж технологічні. Згадаймо, Мойсей чотири покоління водив пустелею, поки вмерла остання людина, яка пам'ятала про рабство. Якщо ми формуємося та ідентифікуємося в тій чи іншій світоглядній парадигмі, тобто, маємо політичну, релігійну, гендерну, національну ідентичність, - все те, що формує особистість і самооцінку людини, - то цей процес триває не один і не два роки, а все життя. Якщо нам треба від чогось відмовитися або радикально змінити, то, насамперед, спрацьовує відоме для психотерапевтів висловлювання: «Людина радше погодиться бути нещасною, ніж неправою».

Переконання і цінності людина формує не день, і не два, тому їй важко радикально їх змінити лише тому, що хтось інший каже, що вони не є правильними. Тобто, світогляд змінюється, але не так швидко і радикально.

Ми знаємо, що в усіх країнах спочатку йдуть революційні перетворення, що мають на меті заламати, зруйнувати існуючу систему. Проте, зруйнувати легко, а будувати виходить значно довше. У нас зараз будується нова державність, ментальність, світогляд, цінності.

- Кризи і трагедії все ж пришвидшують формування цієї нової ментальності, чи не так?

- Звичайно, є навіть спеціальні визначення - діти війни, тобто, це діти, яким довелося стати дорослими за дуже короткий проміжок часу через екстремальні обставини, в яких вони опинилися. В такому випадку ресурси організму забезпечують адаптацію до нових обставин або не забезпечують. Згадаймо відому китайську приказку: «Щоб вам жити в часи змін», але друга її частина звучить так: «Не дай вам Бог не скористатися можливостями цих часів». Будь-яка криза (соціальна, політична, економічна, політична, особистісна) означає руйнування того, що не влаштовує, і, водночас, - можливості сформувати щось краще або не краще.

- Нещодавно у Києві проводили марш рівності. Це супроводжувалося різним ставленням. Як ви оцінюєте це явище, наскільки наше суспільство на загал здатне сприймати інакшість?

- Прогрес - це поступ, а поступ - це не ліфт, а сходи - крок за кроком. Чи є сучасний світ більш толерантним і менш табуйованим до інакшості? Так, звичайно. В радянські часи за нетрадиційну сексуальну орієнтацію саджали за ґрати або лікували у психлікарні. У нас час такого нема. Ми стали більш толерантними до людей з іншою сексуальною орієнтацією. Але чи означає це необхідність пропаганди, реклами таких речей? Суспільство до такої публічності ще не готове.

- Як ви вважаєте, наскільки перешкоджають поступу країни усталені стереотипи українців?

- Будь-яка система чинить опір змінам, які означають порушення стабільності. Скажімо, людина не хоче робити ремонт, проживати цей період, хоча знає, що після нього буде краще. Період між тим, як є, і тим, як буде - це період незручності. Тому будь-яка система чинить опір змінам, але це не означає, що світ не змінюється. По-іншому на новий рівень не зайдеш. Коли ми проживаємо особистісні, вікові, соціальні кризи - це означає, що по-старому вже не підходить, а по-новому ще не сформувалося. Ріст завжди відбувається через долання труднощів, відповідно, це викликає тривогу.

- Як сучасні інформаційні технології впливають на психіку людей? Нещодавно з'явилася інформація, що у класифікаторі ВООЗ ігрову залежність визнано психічним захворюванням.

- Будь-які залежності - це те, що обмежує людину у виборі джерел своїх задоволень. Скажімо, для алкоголіка не існує радощів від спілкування зі сім'єю, роботи, подорожей тощо, а лише - від вживання алкоголю. Для ігромана все інше не має такої важливості, як гра. Сучасний світ дійсно гіпердинамічний і в ньому є багато того, що спонукає по-іншому будувати свій стосунок з ним. Коли ми кажемо про прогрес, то чи можемо його зупинити? Ні. Але чи встигає наша психіка за цією стрімкістю? Теж ні. Якщо раніше проходили тисячоліття, щоб світ почав жити по-іншому, то тепер стрімкість і динамічність нових можливостей технологічного світу є дуже високою. Людство платить за це новими навантаженнями на психіку, з якими наразі не всі можуть дати собі раду.

- У час інформаційних технологій наскільки часто з людьми трапляється емоційне вигорання? Чи це стосується, здебільшого, людей тих професій, які передбачають інтенсивне спілкування з іншими людьми?

- Так, у будь-якій професії, що передбачає спілкування з іншими людьми, ймовірним наслідком є емоційне вигорання. Наприклад, є чотири системи, в яких працює людина: людина - техніка, людина - природа, людина - цифра, людина - людина. Якщо ми працюємо в системі людина - людина, то маємо не прогнозований і не гарантований результат, на відміну від інших систем. Тому саме в системі людина-людина психоемоційне вигорання є найпоширенішим через те, що тут ми маємо додаткове напруження.

- Якими є ознаки емоційного вигорання?

- Це тоді, коли втрачається інтерес до справи, якою людина займається. Коли є симптоми так званого психоемоційного виснаження, спад фізичних, емоційних сил - не хочеться йти на роботу, спілкуватися з людьми, речі, які раніше людина робила і вони приносили їй задоволення, перестали бути такими, коли людина хоче уникати стосунку зі світом, коли є прояви депресивних емоцій. У всьому світі зараз дуже набув поширення синдром хронічної втоми. Це - результат перенапруження, порушення балансу праці і відпочинку, активності і пасивності. Тоді людина або вживає штучні стимулятори, щоб знову додати собі енергії, починає вживати антидепресанти, як це роблять у західному світі, або втрачає сенс будь-чого у своєму житті. Скажімо, одна з найбільш індустріальних країн світу - Японія - має один із найвищих показників самогубств у світі. Якщо людина надмір працює, тоді сенс життя втрачається взагалі.

- У нас теж немало трапляється останнім часом самогубств.

- Якщо українці перебувають тривалий час у ситуації невизначеності, то, звісно, це виснажує. Напруга стає перманентною, тобто, не має початку і кінця ситуації, що напружує, а є постійне продовження. Навіть для металу є термін придатності, а людина - істота жива. Має бути дотримано баланс праці і відпочинку, щоб організм відновився, наповнився силами. Так влаштована вся жива природа. До слова, найбільшу кількість антидепресантів на планеті вживає Америка і Канада, бо там конкурентний гіпердинамічний світ розпочався ще раніше. Скажімо, якщо на одному боці гойдалки буде - я все хочу, всього прагну, за все відповідаю, на все впливаю, - то на іншому кінці гойдалки: я нічого не хочу, нічого не прагну, я ні на що не впливаю, мене ніщо не цікавить. А це - вже симптоми депресії, від якої людині дають препарат, щоб вона знову бігала. Але є така приказка - «не поганяйте загнану коняку». Людині потрібно відновлювати ресурс, цьому допомагають відпочинок на природі, читання книжок, подорожі, спілкування з родиною, віра, релігія. Кожен може вибрати те, що йому найбільше підходить.

 

Розмовляла Галина Палажій

Джерело: ІА ЗІК