З 1962 року подальшою розробкою плаваючого транспортера і виправленням помилок НАМІ займався конструкторсько-експериментальний відділ Запорізького автозаводу. Саме там з'явилися перші «справжні» прототипи добре відомих у майбутньому ТПК із новими агрегатами і підвищеними експлуатаційними властивостями.

Машини трьох серій з різними елементами зовнішності під загальним маркуванням ЗАЗ-967 мали ідентичну загальну конструкцію, нові більш потужні 4-циліндрові двигуни повітряного охолодження, механізм блокування диференціала, можливість відключення задніх коліс і основні вузли шасі, уніфіковані зі серійною легковою машиною ЗАЗ-965 «Запорожець», - пише «Твоя МАШИНА».

Транспортери першої серії 1962-1963 років мали характерну пласку передню панель з горизонтальною лебідкою і трикутними виїмками для малогабаритних фар, два глушники на обох боках капота з відводами вихлопу вниз, верхній повітрозабірний кожух і запасне колесо на відкидному задньому борту. Для забезпечення можливості керування машиною з положення лежачи рульова колонка може опускатися, у задній частині кузова були два додаткові сидіння для пасажирів, що складалися в ємності під підлогою, а зовні на бортах кріпився шанцевий інструмент.

Зразки 1964-1965 років зі звуженим передком, глушником у кожусі на передній панелі поруч з лебідкою та односекційним лобовим склом, що відкидається на капот, ще більше нагадували майбутні ТПК. Останні прототипи 1966-1967 років з розширеним капотом слугували безпосередньою основою для серійних ТПК ЛуАЗ-967. Дослідні зразки проходили заводські випробування у Запоріжжі, в 21 НДІ та й у далеких пробігах, що досягали гір Паміру.

Перші дві серії 1962-1965 років з корисним навантаженням 250 кг заклали всі конструктивні основи майбутніх ТПК. Їх обладнали верхньоклапанними чотирьохтактними двигунами МеМЗ-966 V4 (887 см 3, 22,5 к. с.) Мелітопольського моторного заводу від серійної легкової моделі ЗАЗ-965А, сухим однодисковим зчепленням і 4-ступінчастою коробкою передач, синхронізованою на трьох вищих щаблях. Привід задніх коліс відключався і слугував тільки для руху на бездоріжжі.

На машинах встановлювали циліндричні колісні редуктори, незалежну торсіонну підвіску з двома гідроамортизаторами подвійної дії на кожну пару коліс, герметичний гідропривід барабанних гальм і шини розміром 5,60-13. Електрообладнання було 12-вольтним, місткість паливного бака - 33 л. Несуча 2-метрова суцільнометалева вантажна платформа-понтон на сталевій зварній рамі була обладнана бортами висотою 185 мм і двома відкидними знімними трапами-містками. У піднятому положенні вони слугували бічними бортами-огорожами для нош і спинками для особового складу.

Компактна лебідка мала черв'ячний механізм із приводом від передньої частини колінчастого вала двигуна за допомогою двох клиновидних ременів. Вона слугувала для підтягування до машини легких вантажів. На ТПК ЗАЗ-967 вперше були реалізовані три способи їх перевезення: на двох поздовжніх ношах, закріплених поверх бортів і задніх колісних ніш, на спеціальних підстилках на підлозі кузова або на штатних сидіннях і на підлозі за водієм.

Як і найперші прототипи варіанти ЗАЗ-967 мали колісну базу 1800 мм, але їхня споряджена маса зросла до 840 кг, а повна склала 1135 кг. Передню колію скоротили до 1297 мм, задню збільшили до 1323 мм. Дорожній просвіт на дні склав 238 мм. Габаритна довжина зросла до 3507-3525 мм, висота на верхній кромці керма - 1323 мм, на бортах - 753 мм. За результатами випробувань максимальна швидкість на шосе з використанням тільки переднього приводу досягала 71,2 км/год., на плаву - 2,5-3,0 км/год. Максимальний кут підйому - 30°, середня витрата палива - 12,3 л на 100 км, запас ходу - 250 км. Доопрацювання та державні випробування ТПК двох перших серій тривали до листопада 1965 року. За їхніми результатами протягом двох наступних років були зібрані і знову випробувані прототипи третьої серії ЗАЗ-967 з новим 27-сильним двигуном, що слугували основою для першого серійного автомобіля ЛуАЗ-967.

Джерело: «Твоя МАШИНА»