Гучні розслідування, відставки, скасування одіозних рішень попередників... Схоже, хтось набирає політичних балів до майбутніх дострокових виборів.

Минуло майже два місяці відтоді, коли у Вірменії на хвилі масових протестів до влади прийшов прем'єр-міністр Нікол Пашинян і його не дуже численна «вулична» команда. Пашинян швидко сформував новий склад уряду і отримав схвалення від парламенту його урядової програми. Вона чітко свідчить про те, що перший уряд Нікола Пашиняна буде чимось на кшталт «перехідного» і недовговічного. Пашинян призначив на посади міністрів, керуючись не принципом професійності кандидатів, а лояльності до себе особисто. Чимало людей, які були з ним на мітингах, отримали високі державні посади - віце-прем'єрів, міністрів і заступників міністрів, прес-секретарів. Пашинян зі самого початку стверджував, що його головна ціль на цій посаді - проведення дострокових виборів. Адже у ситуації, коли прем'єр-міністр без команди та фактично без партії стає на чолі держави з абсолютно антагоністичним парламентом, у якому більшість належить партії його ворога Сержа Саргсяна, проводити державну політику - неможливо. А відтак, головним завданням Пашиняна сьогодні є підготовка до проведення перевиборів, а також зміцнення особистого рейтингу та формування своєї партії, щоб вона могла здобути більше місць у парламенті.

Але попри те, що уряд Пашиняна пробуде на своєму місці лише рік до виборів, він все одно розпочав перші кроки, які окреслюють контури майбутніх реформ, що покладені в основу його нової політики. Реформи, які він буде просувати під час передвиборчих перегонів, аби завоювати прихильність населення. Отже, основні питання, які стоять перед урядом Пашиняна:

1. Чистка старих чиновників. Щойно Пашинян прийшов до влади, він натякнув на те, що буде зменшувати вплив старої гвардії на механізм ухвалення рішень. По суті, у нового прем'єр-міністра є два шляхи, якими він може піти у даній ситуації: або зачистити політичну систему від своїх ворогів шляхом радикальних реформ і гучних судових процесів, або домовитися з гравцями старої системи та стати її частиною. Пашинян, судячи з усього, вирішив спробувати використати аванс народної підтримки, яку він має зараз на старті - щоб притиснути своїх супротивників, здебільшого, членів Республіканської партії Вірменії на чолі зі Сержем Саргсяном, і поставити на основні посади своїх людей. За останній місяць близько 10 депутатів РПВ залишили свою фракцію у парламенті, призвівши до того, що ця партія втратила більшість. Це полегшило роботу Пашиняна та зміцнило його позиції у парламенті.

2. Битва за Єреван. Щоб перемогти на парламентських виборах, Пашиняну потрібен контроль над столицею - Єреваном. Але доки місто перебуває під контролем старих партійних функціонерів з РПВ, пов'язаних із колишнім президентом Сержем Саргсяном, зробити це неможливо. Тому не дивно, що одразу після приходу до влади Пашиняна, між ним та мером Єревана Тароном Маргаряном розпочалося протистояння. Пашинян намагається змусити його подати у відставку та ініціював обшуки в мерії у межах різних корупційних розслідувань. У відповідь, Маргарян через свій адмінресурс вплинув на виключення з Ради старійшин, яка обирає мера міста, кандидата від Пашиняна. Боротьба ця й досі триває.

3. Протистояння з олігархами. Днями Служба безпеки Вірменії (СБВ) арештувала одного з найвпливовіших людей країни - олігарха і депутата від РПВ, колишнього заступника міністра оборони, генерала Манвела Григоряна. Це стало знаковою подією за весь нетривалий час правління Нікола Пашиняна. Шок і здивування - так зреагували пересічні вірмени на вражаючі кадри обшуку маєтку Григоряна, де знайшли тисячі боєприпасів, арсенал зброї, міні-зоопарк з тиграми, ведмедями і страусами. А також вкрадену ним гуманітарну допомогу для вірменських солдатів у Нагірному Карабасі: згущене молоко, кетчуп, тушонку туалетний папір, марлеві пов'язки, навіть автомобілі УАЗ та машини медичної допомоги. Це стало потужним ударом по позиціях РПВ і особисто колишнього президента Сержа Саргсяна, якого пов'язували з родиною Григорянів.

Операція затримання Манвела Григоряна - частина загального протистояння Пашиняна з провідними олігархами країни, пов'язаними з правлячою РПВ. Звісно, дуже сумнівно, що Пашиняну дозволять чіпати усіх багатіїв і корупціонерів у країні, але, принаймні, кількох він має намір посадити за ґрати. Це підвищить його рейтинг напередодні виборів, дасть позитивний сигнал інвесторам, а також продемонструє старим чиновникам, що з ним краще домовитися і не провокувати вічну боротьбу. Окрім Григоряна, зараз «під ковпаком» силовиків перебувають колишній прем'єр-міністр Карен Карапетян, московський кримінальний авторитет Артур Асатрян, голова вірменської діаспори у Росії Ара Акобян, олігарх і власник супермаркетів Самвел Алексанян, мільярдер Самвел Карапетян тощо.

4. Розбудова нових стосунків з Росією. Після приходу до влади Нікол Пашинян взяв курс на розбудову нових, більш рівноправних і тісних зв'язків з Москвою. Йому необхідна підтримка РФ як основного гаранта стабільності Вірменії, а тому не дивно, що його перша закордонна подорож була до РФ на зустріч з Володимиром Путіним. Для покращення стосунків із РФ Пашинян поставив лояльного Москві міністра закордонних справ, змінив голову вірменської діаспори та створив нову організацію, яка об'єднала вірмен, що проживають у Росії, а також посилив співпрацю з Кремлем у межах регіональних політико-економічних блоків (Євразійського Економічного Союзу (ЄврАзЕС) та Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ). Росія - основний геополітичний союзник Вірменії, і у теперішніх умовах навряд чи цей курс буде змінений. Крім того, саме Росія натиснула на правлячу РПВ із тим, щоб вони не заважала Пашиняну, намагаючись дестабілізувати внутрішню політичну ситуацію у країні на свою користь.

5. Нагірний Карабах. Нікол Пашинян розпочав також процес взяття під контроль Нагірного Карабаху. Тамтешня еліта була близька до колишнього президента Сержа Саргсяна. А відтак, її необхідно було позбутися. Саме це зробив Пашинян, коли у Нагірному Карабасі спалахнули протести проти місцевих силовиків. Ті під тиском Єревана пішли у відставку, а президент самопроголошеної НКР Бако Саакян заявив, що не буде балотуватися на наступних місцевих виборах. Від Пашиняна чекають більшої рішучості у питанні протистояння з Азербайджаном. Але поки що він не готовий до якихось нових ініціатив, йому не вистачає внутрішньої легітимності, а тому це питання, вірогідно, буде відкладене до виборів. Зараз Нікол Пашинян буде розкручувати питання «А хто винен у провальному для Вірменії конфлікті у квітні 2016 року?». Тоді на лінії розмежування у Нагірному Карабасі відбулася найбільша з 1994 року ескалація. Вірменська армія продемонструвала слабкість, чимало її військових загинуло. Пашинян звинувачує у цьому «попередників», і саме цей меседж він і надалі буде розвивати у ЗМІ перед виборами. Власне, арешт Манвела Григоряна - частина цієї кампанії.

6. Битва за церкву. Щойно Пашинян прийшов до влади, розпочалися протести прихильників і противників Католікоса Гарегіна II. Це - давня історія. Католікос - це титул вищих духовних осіб у Вірменії. Гарегіна II останні роки звинувачували у корупції, безчесті та відмиванні коштів. Крім того, на цьому тлі всередині Вірменської апостольської церкви точиться боротьба між групою Гарегіна II та його брата - архієпископа Єревана - з одного боку та його ворогами, які прагнуть усунути його з посади, з іншого. З приходом до влади Пашиняна ситуація загострилася. У Єревані та духовному центрі Вірменії - місті Ечміадзіні - відбулися протести та сутички між прихильниками обох таборів.

7. Соціальні проблеми. Після того,коли Нікол Пашинян став прем'є­ром, у Єревані відбулася хвиля протестів, спрямованих уже проти нового прем'єра з вимогою провести реформи або скасувати скандальні укази попередньої влади. Люди вимагали від Пашиняна як від «народного прем'єра» швидко вирішити всі їхні проблеми. Для нового глави уряду це стало справжнім викликом, адже швидко проблеми соціально-економічного характеру у Вірменії не вирішуються. Тому він балансує між протестувальниками (своїм електоратом) і реальними можливостями здійснити зміни.

8. Трудова міграція. Найбільшим викликом для Пашиняна стане розв'язання кризи на ринку праці. Чимало вірмен за останні роки виїхали з країни і подалися на заробітки за кордон. Це спричинило нестачу кваліфікованої робочої сили у Вірменії. Пашинян неодноразово закликав вірмен повертатися з-за кордону назад і працювати разом із ним на благо країни. Власне, саме з цією метою Пашинян почав ретельно переглядати діяльність організацій, які об'єднують вірменські діаспори у сусідніх державах, насамперед, у Росії та Грузії.

9. Транспортна блокада. Геополітична ситуація навколо Вірменії нині - дуже несприятлива. Через конфлікт з Азербайджаном закритий весь кордон біля Нагірного Карабаху та відсутній доступ на ринок Азербайджану. Через конфлікт із Туреччиною повністю закритий вірменсько-турецький кордон, який так само є цікавим для вірмен із точки зору зовнішньоекономічної діяльності. Взаємини з Іраном і Грузією - теж непрості. В умовах, коли Вірменія розпочала будівництво Північно-Південного транспортного коридору, їй необхідно відкрити кордони для максимального ефекту від проекту. Тому Пашинян розпочав обережний діалог з Анкарою з тим, щоб, можливо, домовитися про відновлення стосунків. Але реалізація його плану без провокування націоналістичних верств населення стане для нього справжнім викликом.

Отже, Нікол Пашинян лише розпочав свій шлях у великій вірменській політиці. Основна його діяльність розпочнеться після дострокових виборів. До того часу він намагатиметься будь-що набити собі політичні бали. Можливо, йому вдасться закласти основи для майбутніх реформ, які продемонструють населенню серйозність намірів та забезпечать підтримку на виборах. Одне можна сказати точно - зовнішньополітичний курс Вірменії не зміниться, і Росія, як і раніше, лишатиметься опорою для вірменської влади.

Автор: Ілія Куса

Джерело: «Укрінформ»