Справа Аркадія Бабченка стала супер-сенсацією зі всесвітнім розголосом. І якщо перша доба 29 травня налаштувала всіх на переживання вбивства, то, починаючи з другої доби, 30 травня, розгорівся період гострих, напружених дискусій, що супроводжувався емоціями у діапазоні від обурення до глузування, від розчарування до праведного гніву.

 

Сам Бабченко теж був у стані сильного нервового напруження, що зрозуміло. Його емоційно хитало: від різких випадів у бік колег до того стану втоми і спустошення, який видно на чільній світлині цієї статті.

Спробуємо хоча б у першому наближенні розплутати цей клубок думок, позицій і ситуацій, щоб вибудувати хоч якусь логіку того, що відбулося, відбувається і ще буде відбуватися. Поки пазли окремих версій не складуться в переконливу картинку, доти будуть кипіти пристрасті і ламатися списи в гарячих дискусіях.

Перша реакція ЗМІ

Першою реакцією журналістів на звістку про вбивство Аркадія Бабченка було створення екстрених повідомлень до своїх ЗМІ. Я не кажу по радіо і телебачення - ті фактично всю добу з 20.00 29 травня безперервно давали новини і матеріали про вбивство Бабченка.

Але безліч друкованих видань - газет, журналів - які версталися в першу добу після звістки про вбивство, на ранок вийшли з цими повідомленнями на перших шпальтах і статтями всередині.

	Спецвипуск пам'яті А. Бабченка

Як це зробив, наприклад, популярний щотижневик «Аргументи і факти», котрий намагається завжди будувати свої повідомлення на фактах, але який цього разу також, як і тисячі інших ЗМІ по цілому світу, став заручником цієї ситуації, випустивши спецчисло тижневика, присвячене пам'яті Аркадія Бабченка. 

Наш щотижневик також опинився в подібній ситуації - виніс цю новину на першу сторінку і дав два матеріали всередині.

А ті, які встигли напередодні здачі до друку вже отримати іншу, протилежну, новину - що Бабченка, виявляється, не вбито - опинилися в зовсім дурній ситуації: до здачі номера газети залишаються лічені хвилини, його вже зверстано, міняти щось пізно, а не міняти - ідіотизм.

Цю реакцію відчаю, не вибираючи виразів, продемонстрував один головний редактор на прізвище Сич: «Б*@дь! У мене через півгодини вбитий Бабченко має йти на обкладинці до типографії. Разом зі статтею всередині. Що ж мені тепер поставити на обкладинку? Бабченко живий?

Ну хто ж так робить. Ні, ну добре, звичайно, що він живий. Але якось дивно».

Якось дивно багатьом

Звістка про вбивство Бабченка стала всесвітньою сенсацією і таким чином отримала не тільки всеукраїнську, але й величезну міжнародну аудиторію.

Значна частина обох аудиторій також, як і Віталій Сич, дуже здивувалася.

І дивування це мало різні і навіть протилежні сенси та відтінки. Про це скажу трохи згодом.

Справедливості заради зазначу, що здивування було не єдиною емоцією.

Залежно від ставлення до персони Аркадія одні раділи, що він живий, інші зловтішалися з цієї ситуації, треті висували різні пояснення того, що сталося: кожен своє.

Різноголосся, яке почалося з моменту першої звістки про вбивство і яке стократ збільшилося після протилежної інформації наступного дня, не вщухає і досі.

Тож, окрім здивованих, чуємо обурених, радісних, розгублених і багатьох інших.

Перша концепція вбивства

Коли перше повідомлення про те, що в Києві вбито російського опозиційного журналіста Аркадія Бабченка, блискавично облетіло Україну і світ, багато хто одразу пристав до концепції, що це є справа рук російських спецслужб, які, мовляв, таким жорстоким способом вчинили розправу над гострим на язик критиком режиму В. Путіна. Що і породило відповідні коментарі та спрямованість матеріалів про цю подію.

Зайве казати, що російські спікери на численних телешоу та обговореннях, які відбулися в Росії протягом першого дня, з порога відхиляли цю концепцію.

Але вона була підтримана українськими високопосадовцями, потім експертами і журналістами, і таким чином розповсюджувалася в Україні і світі.

Пазл перший: розповідь генерала В. Грицака

Брифінг і  «воскресіння» А. Бабченка

Наступного дня після інформації про вбивство Бабченка глава СБУ генерал В. Грицак за участі Генерального прокурора України Юрія Луценка зібрав брифінг, на якому виклав версію, що це вбивство дійсно замовлене російськими спецслужбами через українських організатора та виконавця: «За отриманими СБУ даними, вбивство російського журналіста Аркадія Бабченко замовили саме російські спецслужби. Принаймні, такі дані є на сьогодні в СБУ».

Оце обережне уточнення «принаймні» не всіма було почуто. Але воно насторожує. Бо ставить під сумнів абсолютність першої фрази. Складається враження, що В. Грицак на всякий випадок цим словом підстрахувався на майбутнє - а раптом не вдасться довести стовідсотково обвинувачення у суді?

За словами В. Грицака, російським замовником був такий собі співробітник Фонду В. Путіна Пиварник (чи Пивоварник, чи Пивоватний - поки що точно невідомо), українським організатором був громадянин України Г. (В. Грицак не назвав його прізвище), а виконавцем - учасник АТО, якого Грицак позначив літерою Ц. (також його прізвище не прозвучало).

Не встигли присутні осмислити цю інформацію, як генерал В. Грицак тоном досвідченого телеведучого оголосив: «Бабченко, в студію!».

І ошелешені учасники брифінгу, а з ними і глядачі, котрі дивилися цей брифінг у прямому ефірі, побачили живісінького журналіста, котрого подумки вже встигли поховати.

На цьому брифінгу говорили і Грицак, і Бабченко, і Луценко - кожен додавав щось своє.

З їхніх слів склався перший пазл. І сутність його наступна.

Кілька місяців тому СБУ, нібито, довідалася про підготовку вбивства А. Бабченка, котрий уже певний час жив зі сім'єю в Україні і працював на київському кримськотатарському телеканалі АТР.

А довідалися вони про це від виконавця-кілера, котрий, як виявилося, був АТОвцем і патріотично налаштованим громадянином України. Тому про отримане від організатора завдання вбити Бабченка повідомив в СБУ.

Працівники СБУ тоді прийшли до А. Бабченка, розповіли про те, що він «замовлений» і запропонували долучитися до гри, взяти участь у спецоперації імітації вбивства. Зваживши все, журналіст погодився.

На думку В. Грицака і чималої кількості коментаторів в соцмережах, ця спецоперація блискуче вдалася.

	Жалоба на телеканалі АТР

Пазл другий: розповідь А. Бабченка

За словами Бабченка, йому на квартиру привезли футболку з отворами від куль на спині, просякнуту свинячою кров'ю і в такому вигляді він зображав убитого, що лежав вниз обличчям. Дружина, на відміну від друзів А. Бабченка, була в курсі всього, тож тільки зображала горе, і Аркадій публічно попросив вибачення у неї, а заодно у друзів, за те, через що їм довелося пройти, почувши повідомлення про його вбивство.

Особливо винним він почувався перед кримськотатарським телеканалом АТР, на якому працював, і на якому було влаштовано жалобний флешмоб його пам'яті.

Бабченко високо оцінив роботу СБУ і наголосив, що погодився зіграти роль «живця» після того, коли побачив, що молоді СБУшники, що називається, рили землю носом, працювали денно і нощно.

Потім Бабченко розповів, що підставна «Швидка допомога» відвезла його до моргу, де він уже мав можливість переодягнутися, замотатися в простирадло, закурити, включити телевізор і дивитися новини про себе «вбитого».

Багато хто сприйняв цю інформацію зі захватом. Письменниця Оксана Забужко радісно повідомила, що нарешті закінчилася ера кадебістського СБУ і настала ера українського СБУ, бо в цій спецоперації, на думку письменниці, СБУ начисто переграла ФСБ.

Про чутливу поразку ФСБ писали в соцмережах і багато інших коментаторів, ейфорійно смакуючи деталі операції.

На всі інші думки вони реагували вкрай різко і безапеляційно оголошували скептиків, раціоналістів, взагалі всіх, хто був не згодним чи закликав не квапитися з висновками, агентами Кремля.

Ще б пак - не оцінити таку спецоперацію!

Пазл третій: хто виконавець

«Монах» Цимбалюк, треба думати, бореться зі спокусою

Дуже швидко стало відомо, що таємничий виконавець, котрий не захотів бути кілером і вбивати Бабченка, є насправді такий собі чоловік Олексій Цимбалюк.

У соцмережах він значиться учасником АТО і навіть монахом, ієродияконом Аристархом. Проте виставляє в соцмережах чимало своїх світлин доволі світського підтексту.

Так ось, нібито, організатор Г. передав йому половину винагороди за вбивство А. Бабченка, а саме, 15 тис. доларів. Крім того, нібито сказав, що А. Бабченко - не єдина потенційна мішень, а у замовника, начебто, є ще список інших майбутніх жертв - аж 30 осіб.

І ось про цей список за завданням СБУ треба було йому, Цимбалюкові, дізнатися.

Перший і третій пазл: чому не складаються?

Скептики - а їх чимало - обговорюють ось таку «нескладуху»: яким це чином на роль кілера організатор Г. вибрав учасника АТО, патріотично налаштовану людину та ще й таку, яка в соцмережах представляється ієродияконом?

Невже в подібних випадках кілера, його біографію та обставини життя не перевіряють замовники, тим більше, їхні спецслужби?

Крім того, якщо організатор Г. розповів виконавцеві Цимбалюку про ще 30 потенційних жертв, значить, він розраховував, що саме Цимбалюк буде їх по черзі «мочити»?

Інакше чому б він видав такий секретний список Цимбалюкові, кілеру на одне вбивство?

У такому випадку вимальовується друга «нескладуха» - якщо на підготовку вбивства однієї людини спеціалісти відводять не менше, ніж 10 (а то й значно більше) днів, то невже організатор Г. розраховував, що один виконавець - а саме Цимбалюк - буде півтора року вбивати по одній особі зі «списку тридцяти» і не буде спійманий?

Чи, може, цей організатор такий нетямущий?

	Організатор Г.

Пазл четвертий: організатор Г.

Також дуже швидко стало відомо, що організатором Г. є такий собі Борис Герман, виконавчий директор приватного спільного україно-німецького підприємства з виробництва зброї «Шмайсер», яке є по-своєму унікальним.

Він роками постачав зброю Збройним силам України, зокрема, і в АТО, був відомим у цих колах, мав подяки.

Б. Германа затримали прямо на вулиці і це відео багато раз прокрутили по телебаченню.

СБУ і Генпрокуратура оголосила саме його організатором вбивства А. Бабченка і заявляла, що, за словами тих, хто його затримував, спочатку Б. Герман був спокійним. Він попросив викликати адвоката, думаючи, що його затримали за якісь порушення у сфері постачання зброї. Але коли адвокат сказав, що по радіо щойно повідомили про те, що вбитий журналіст насправді живий, Б. Герман, нібито, прохопився: «Мені кінець» (якщо використовувати пристойну лексику).

Кому саме він прохопився, в який момент і в яких виразах - поки що не повідомляється. Залишається сподіватися, що ця людина буде свідчити у суді і тоді ми, можливо, зможемо дізнатися щось більш конкретно.

Перший, третій і четвертий пазли: чому не складаються?

Скептики, які сумніваються у тому, що організатором вбивства А. Бабченка був дійсно Б. Герман, вказують на такі нестиковки.

По-перше, Б. Герман походить з доволі забезпеченої і відомої у певних колах сім'ї. Його батько був знаним бізнесменом, сестра Лідія є дружиною колишнього багаторічного голови Вищого арбітражного (господарського) суду України і народного депутата України двох скликань Дмитра Притики. Сам Борис Герман був помічником-консультантом двох нардепів.

Так що в цьому плані йому було що втрачати, він доволі міцно вкорінений у київське життя, добре забезпечений, і правоохоронцям потрібно буде добре попітніти, щоб переконати громадськість, що Б. Герман усе це міг поставити на кон, ризикнути за якусь там смішну нагороду в кілька десятків тисяч доларів.

По-друге, Б. Герман як виконавчий директор підприємства з виробництва зброї був тісно пов'язаний не тільки з Міністерством оборони України, але й, напевно, неодноразово перевірявся спецслужбами. І якби у нього були зв'язки з російськими спецслужбами, це мало би бути давно виявленим.

Прийом у президента 30 травня

По-третє, Б. Герман на суді, котрий визначав йому міру запобіжного заходу, заявив, що був агентом контррозвідки, і на прохання контррозвідників допомагав їм викрити операцію російських спецслужб. А СБУшники, за словами Б. Германа, нібито навесні, ще до цих подій, робили у нього обшук і, начебто, «віджали» у нього 70 тисяч доларів.

Тобто, за версією Б. Германа, СБУшники в чомусь не порозумілися з контррозвідниками і тому, нібито, Б. Германа роблять крайнім.

По-четверте, Б. Герман стверджував: він, нібито, знав про те, що, буцімто, О. Цимбалюк співпрацює зі СБУ і передавав йому гроші на «вбивство» під відеозапис на прохання контррозвідників, які про це просили, щоб мати доказ на відео.

Прокурори та адвокат Б. Германа під час судового засідання сперечалися, кожен викладав свої позиції, але суд прийняв рішення вибрати запобіжний захід Борисові Герману, підозрюваному в організації вбивства журналіста А. Бабченка у вигляді двох місяців під вартою без права внесення застави.

Під час засідання Б. Герман встиг повідомити, що, нібито, він одразу передав до спецслужб список із 30-ти прізвищ майбутніх жертв терору.

Пазл п'ятий: що не так зі списком?

Список, про який йшлося, складався з трьох десятків імен відомих українців та емігрантів-росіян, котрих, нібито, російські спецслужби просили вбити.

На брифінгу Генпрокурор Ю. Луценко сказав, що саме бажання отримати цей список і дізнатися ті прізвища і було головним мотивом організації імітованого вбивства А. Бабченка й інформації, що таке вбивство відбулося.

Б. Герман, натомість, сказав, що він віддав увесь список правоохоронцям.

Потім таки стало відомо, що спецслужби знають уже всі 30 прізвищ, запрошують людей зі списку до СБУ, знайомлять з матеріалами і пропонують охорону. Через деякий час з'явилася інформація, що таких прізвищ уже не 30, а, нібито, 47.

Першому запропонували охорону всієї сім'ї якраз Аркадієві Бабченку. І зробив це особисто президент П. Порошенко, запросивши до себе героїв цієї історії - А. Бабченка, В. Грицака та Ю. Луценка.

Скептики ставлять питання: так коли список став відомий спецслужбам? Якщо дійсно Б. Герман його одразу віддав правоохоронцям, то чому Ю. Луценко спочатку казав, що відомі тільки три прізвища? Коли і як правоохоронці отримали список зі всіма тридцятьма прізвищами? Звідки з'явилися ще 17 прізвищ?

На всі ці питання поки що вичерпних відповідей нема. Можливо, це становить одну з таємниць слідства. Але скептики вважають, що тут ще одна «нескладуха» і пазли ніяк не складаються у зрозумілу та логічно обґрунтовану картинку.

Чи є тут передвиборчі задумки?

Скептики, що вважають себе найбільш проникливими, обговорюють таке пояснення всього, що трапилося навколо А. Бабченка.

Нібито, команда Петра Порошенка, готуючись до майбутніх виборів, вирішила взяти під щільний контроль групу активних лідерів громадської думки.

Для цього вигадали так званий «список 30-ти», а потім «список сорока семи», додавши ще 17 популярних осіб. Полякавши їх ймовірними вбивствами, запропонувати цілодобову охорону, під час якої охоронці візьмуть під щільне спостереження пересування вказаних осіб, їхні контакти, місця їхніх зустрічей та роботи, понаставляють «жучків» і таким чином посадять кожного «під ковпак».

Знаючи щодо кожного весь масив інформації, їх легше буде тримати під контролем і, якщо потрібно, просити лояльності в обмін на те, що влада їм, нібито, зберігає життя охороною.

І якщо це так, вважають ці «проникливі скептики», тоді всі пазли стають на місце і картинка вимальовується зрозуміла та логічно обґрунтована.

«А для чого ж тоді було організовувати імітацію вбивства Бабченка?» - може запитати у скептиків допитливий співбесідник. - «А для того, - відповість скептик, - щоб люди зі списку краще вірили у небезпеку, яка на них, нібито, чатує і були більш вдячними владі та більш податливими у співпраці».

Пазл шостий: міжнародна реакція

Міжнародна реакція на цю спецоперацію була достатньо різноманітною. Але різкої критики аж занадто вистачає.

Про це вже наступного дня повідомила Мирослава Гонгадзе, охолоджуючи запал тих, хто на всі голоси славив цю спецоперацію.

Зреагувавши 29 травня на повідомлення з Києва, що вбито російського опозиційного журналіста, багато закордонних авторитетних ЗМІ і політиків у зв'язку з цим встигли жорстко висловитися щодо Росії та замовних вбивств як виду терористичної діяльності.

Коли ж наступного дня, 30 травня, київські високопосадовці зі широкими щирими посмішками повідали світу, що насправді ніякого вбивства не було, то всі, хто встиг уже висловитися, відчули себе не в своїй тарілці, а дехто, прямо кажучи, відчув себе дурнем.

Недарма глава парламенту Словаччини висловив осуд діям української влади і назвав імітацію вбивства брудною та цинічною.

Міністр закордонних справ Бельгії заявив: «Дії України, пов'язані з долею російського журналіста Аркадія Бабченка, суперечать прийнятим у Європі принципам поширення достовірної інформації у ЗМІ. Неприпустимо боротися з фейковими новинами за допомогою інших фейкових новин».

Високопосадовці інших країн ЄС також висловили свій подив і нерозуміння, хоча в більш дипломатичних виразах.

Ця ситуація змусила голову СБУ В. Грицака та генпрокурора Ю. Луценка запросити послів країн сімки до Генпрокуратури і під час двогодинної закритої для журналістів розмови спробувати переконати їх у доцільності своєї спецоперації.

Ні посли, ні вітчизняні високопосадовці не розголошують деталі розмови.

Може, тому, що вона була надто гострою як для дипломатії?

Крім цього, посольствам України за кордоном доручено дати пояснення щодо спецоперації з Бабченком.

Росіяни теж зреагували. Вустами прес-секретаря президента РФ вони тепер заявляють, що Україна має відповісти за звинувачення росіян у вбивстві А. Бабченка. Іронії та насмішок під час різноманітних пропагандистських телешоу на російських телеканалах теж вистачає.

Післямова: пазл Аркадія Бабченка

При зустрічі Петро Порошенко сказав Аркадієві Бабченку: «Ти - героїчна людина».

Але скільки суджено походити Бабченкові в героях - невідомо.

Доведений до краю нервової напруги всією цією історією й особливо реакцією на неї, відповідаючи всім своїм критикам (зокрема, і знайомим) Аркадій вийшов у ефір, а потім і в соцмережі і спересердя, не вибираючи виразів, послав усіх у відомому народному напрямку.

Він сказав, що хотів би побачити, що вибрали б його критики під загрозою вбивства. - «А я вибрав життя», - лаконічно завершив журналіст.

Крім того, Бабченко віднині встановив плату за своє ексклюзивне інтерв'ю - 50 тисяч доларів.

Спантеличена журналістка Алеся Бацман повідомила, що коли почула про вбивство Бабченка, оголосила збір коштів на підтримку його сім'ї. Коли ж учора покликала його на ефір до своєї телепрограми, то він запросив 50 тисяч баксів. То чи не пора оголошувати всенародний збір на цей гонорар, іронічно запитує ображена тележурналістка.

Реакцію Бабченка і його лайливі слова - суцільний мат - я опускаю.

Цей пазл не сполучається уже ні з чим.

Час і наступні події покажуть - що то насправді було і чим воно закінчиться.

Вітчизняним правоохоронцям треба буде в судовому порядку довести обґрунтованість своїх дій, котрі викликати такий неоднозначний резонанс, передусім, за кордоном.

Якщо це не вдасться, імідж влади вкотре сильно постраждає.

Якщо вдасться - буде тема для продовження...