Акція НСКУ на захист свого колеги Олега Сенцова не обмежилася написом на Будинку кіно в день чемпіонату футбольних клубів Європи, що спричинило скандальну реакцію Київської міської державної адміністрації.

Фото з сайту https://commons.wikimedia.org

Того самого тижня за підписами голови та секретаря НСКУ пішли листи професійним колегам, тобто, представникам подібних спілок кінематографістів у США, Канаді, в країнах Європи, Великій Британії, Франції, Німеччини, Швеції, Італії та республіках колишнього СРСР, і навіть в Індії.

У листі, написаному англійською мовою, коротко описано, хто є Олег Сенцов, історію його арешту, запроторення у Східносибірську тюрму та про голодовку, проголошену ним кілька тижнів тому.

На завершення НСКУ просить колег чужих спілок заступитися перед Кремлем за Олега Сенцова, стати на захист українського колеги, вимагаючи його звільнення: «Нам необхідно діяти негайно й рішуче, щоб пришвидшити звільнення Олега, тому що саме його життя зараз під загрозою. Ми просимо вашої допомоги і звернення до президента Російської Федерації з вимогою звільнення Олега, допоки стан його здоров'я не погіршиться вкрай, аж до загрози його життю».

Поки що не відомо, якою буде реакція міжнародних товариств кінематографістів, але передбачається солідарність з українським колегою і допомога. Чи це вплине на Кремль, не можна передбачити.

Одначе, задум НСКУ надзвичайно влучний і надійний, оскільки справа Олега Сенцова має виразно наскрізь міжнародний характер, а також загальнолюдський, що і привертає увагу з гуманістичної точки зору. Ця справа повинна хвилювати всіх цивілізованих людей, тим більше, людей творчих та духовних.

Це не перший випадок контакту між членами НСКУ та їхніми колегами за кордоном.

Українські митці індустрії кіно ще за часів СРСР тримали тісний контакт із митцями кіно інших союзних республік, трохи менше - зі сусідніми державами. А після падіння «залізної завіси», тобто, падіння самого СРСР, співпрацюють зі своїми колегами в усьому світі, беруть, де можуть, участь у різних міжнародних кінофестивалях та навіть нагороджені кількаразово на таких міжнародних форумах за свою творчість. До речі, західні фільми часто знімаються на території України та, зокрема, на відомій у всьому світі Національній кіностудії художніх фільмів імені світової слави Олександра Довженка. Недавно новий український фільм, який запланований у кінопрокаті на екранах України у вересні цього року, «Таємний щоденник Симона Петлюри», висвітлювався на ринку одного з найбільш престижних світових кінофестивалів у Каннах, Франції.

Захист Олега Сенцова українськими кінематографістами на міжнародній арені фактично може слугувати прикладом для інших українських профспілок чи професійних організацій не тільки в Україні, але також у діаспорі. Чому, наприклад, товариства українських американських чи канадських юристів не зацікавлять цим питанням своїх неукраїнських колег по фаху у США та Канаді? Справа Олега Сенцова настільки критична та ілюстративна стосовно грубого порушення засадничих світових юридичних норм, що вона заслуговує на широкий розголос та заступництво юристів усього світу та різних інших прошарків світового демократичного суспільства. До речі, під час недавнього інциденту з представником КМДА голова НСКУ звернувся до світового українства зі закликом реагувати на поведінку не тільки Києва але, зокрема, на безправ'я та брутальність Кремля.

Хіба наш світ перевертається догори дриґом, коли художники, зазвичай далекі від політики, показують, як робити політичну дію, але таке не тільки буває, але і надзвичайно логічне і ефективне, бо творчі люди роблять це дуже щиро. У цьому випадку вони не грають на сцені чи на знімальному майданчику, вони не є іншими персонажами. Вони просто є собою. Фактично у демократичних суспільствах, де преса чи засоби масової інформації відіграють роль четвертої гілки влади, громадські об'єднання є сумлінням суспільства. Вони не представляють стисло владу, яка є біля керма, а радше, вони представляють народ, у руках якого теоретично є влада, тільки він рідко нею диспонує. Ті суспільства є найбільше здоровими, де громадянське суспільство зацікавлене лише загальним добром, без особистої користі дає вказівки, а не президент чи прем'єр, чи парламент впроваджують політику.

Ця теорія про важливість громадянського суспільства має не тільки національний але й міжнародний характер. Чому? Бо існують засадничі людські норми етики та порядності. На сесіях Організацій Об'єднаних Націй роками триває дискусія про потребу розвитку громадянського суспільства для забезпечення демократичних засад та таким чином навіть стримування воєнних конфліктів. Тому і справа Сенцова є такою важливою, оскільки тут йдеться про людину, але людину засадничо духовну, яка дотримувалася гуманної та принципової позиції, не бажає ні влади, ні нічого для власної користі, а керується виключно добром і справедливістю. І та людина засуджена на 20 років тюрми, оголошує голодування, бо вона бачить іронію, що парія, який позбавляє людей і народів волі, що несе відповідальність за вбивства невинних, за гноблення засадничих людських прав та впровадження неправди і несправедливості, верховодитиме в усьому світі у, здається, чесному змаганні футбольної гри. І щоби заперечити цьому парадоксу, ця людина готова вмирати.

Пересічні спостерігачі, просто добрі люди, котрим не тільки важлива доля Олега Сенцова, а ще більш промовисті його ідеали, і поділяють його самопосвяту, хоча не мають його сили духу, повинні, принаймні, приступити до мінімального старання коштом свого часу і зусиль, а не свого життя. Більш нічого, тільки ціною свого часу і зусиль. Він же дарує своє життя.