Цьогоріч
уже вдванадцяте Україна буде святкувати Всесвітній день вишиванки -міжнародне
свято, що має на меті зберегти споконвічні народні традиції створення та
використання етнічного вишитого українського одягу.
Часто доводиться чути, що
ручна вишивка в Україні занепадає, що її витісняє машинна, а діти і молодь не
хочуть вишивати. Така інформація до нас доходить тому, що не завжди володіємо
правдивою. Багато талановитих вишивальників є невідомими або маловідомими
широкому загалові. Багато талановитих вишивальниць і вишивальників мешкають у
віддалених високогірних селах. Буваючи часто в експедиціях по Гуцульщині та
Бойківщині, я неодноразово дізнавався про нових майстринь, у котрих шафи були
заповнені вишиттям. Тому пересвідчився: проблеми із занепадом вишивки нема -
проблема в незнанні.
| |
Марія Прокопишин із власною роботою | Вишиванки доньки Любові |
Про багатьох українських
майстрів художньої вишивки знає світ. Ці майстри часто мають власні виставки,
про них пишуть газети і їх показують по телебаченню. Дехто створив вдома
приватні музеї. А є такі, про котрих ніхто не говорить, хоча рівень їхньої
майстерності і кількість вишитих вручну робіт не менша, ніж у відомих майстрів.
Ці майстри зробили чималий внесок у великий мистецький скарб України.
У високогірному селі Бистрець,
Верховинського району, Івано-Франківської області, проживає 80-річна
майстриня-вишивальниця і ткаля Марія Прокопишин та її обдарована родина.
Мальовниче село Бистрець
розташувалося в басейнах річок Бистрець і Дземброня. Село тягнеться аж до
Підніжжя Чорногірського хребта. Через його територію проходить маршрут на одну
з найкращих гір хребта - Шпиці. В урочищі Кедроватий зберігся природний
осередок сосни кедрової. На території села є високогірна полонина Гаджина, де
випасаються великі череди корів, отари овець та збережено старовинний побут
полонинського господарства. Це село притягувало і досі притягує відомих людей,
давало їм натхнення на творчість. В Бистреці часто бував Іван Франко. За його
порадою група селян вимагала від влади дозволу на відкриття в селі читальні і
школи -і таки отримала його. У цьому селі провів дитинство польський
письменник, філософ, перекладач Станіслав Вінценз. Життя серед гуцулів
надихнуло його написати славнозвісну працю про Гуцульщину «На високій
полонині». В Бистреці у 1934-1938 pp. записував гуцульські пісні польський
композитор Станіслав Мерчинський.
| |
Вишиванка старшої доньки | Син пані Любові – Руслан – із власними іконами |
Пані Марія мешкає на
мальовничому горбочку над річкою Бистрець. Краса села і навколишніх гір,
стрункі смереки і швидкоплинні річки дали натхнення для творчості і пані Марії.
Коли потрапляєш в хату Марії Прокопишин, то складається враження, що потрапив
до музею. В хаті майстрині затишно, кольорово і привітно. Образи обрамлені
рушниками, дерев'яний стіл накритий гарно вишитою скатертиною, а дерев'яне
ліжко застелене ліжником, на якому красується незліченна кількість вишитих
подушок. І все це - в яскравих кольорах Верховинщини, де переважають сині,
рожеві, жовті і чорнобриві кольори. З дотриманням орнаментики краю.
Марія Прокопишин,
незважаючи на поганий зір, не покидає улюбленого заняття. У неї творчий підхід
до вишивання. Вона колоритно прикладає нитку до нитки. Її роботи привертають
увагу численних гостей, котрі бувають у селі. Проте, не частими гостями є
мистецтвознавці, науковці, журналісти. Мабуть, таки дається взнаки віддаленість
села.
| |
Уставки для подушок | Рушники |
Більшість вишитих робіт
майстрині, її дітей та внуків не на стінах кількох кімнат, а в шафах. Коли
приходять гості, вона витягує звідти свої шедеври, розгортаючи перед гостями
світ краси. Від побаченого розбігаються очі.
Вишивати Марія Прокопишин
навчилася ще в п'ятирічному віці від своєї мами. Відтоді не покидає улюблене
заняття. За часів її молодості було тяжко роздобути матеріал для вишивки, але
люди якось викручувалися, знаходили і вишивали. Вишиває майстриня буквально
все: сорочки, блузки, рушники, серветки, картини, подушки, ясики, штори. Усім
своїм онукам, а їх у неї понад десять, повишивала весільні сорочки. Вишиває для
онуків іменні серветки та подушки.
| |
Донька Любов зі щойно закінченою картиною. Зліва на стіні портрет Івана Франка, який хотів купити Інститут Івана Франка | Колекція подушок |
Здебільшого, майстриня
вишиває гладдю, низинкою і хрестиком. Хоча багато візерунків повідшивала від
інших майстринь, проте постійно комбінує і створює нові взірці, а відтак,
ділиться і ними. Раніше пані Марія брала участь у фестивалі «Полонинське літо»,
мала кілька виставок. Проте останніми роками погіршився стан її здоров'я. Зараз
майстриня бідкається, що вже погано бачить, але свого улюбленого заняття не
покидає і ще потрохи вишиває.
Пані Марія ніколи не
продавала своїх робіт. Зате часто дарувала родині. Якось на виставці «Золота
осінь» у Верховині делегація з Інституту Івана Франка у Львові хотіла купити в
неї портрет Каменяра, пропонували немалі гроші, але вона відмовилася.
В молодості пані Марія
ткала килими і ліжники. Ткала, здебільшого, вночі, бо вдень було багато роботи
по господарству. Заняття ткацтвом не було вимушеним, а також улюбленим.
Картини, присвячені пані Любові, від її синів
Ще в ранньому дитинстві
навчилися від матері цьому прекрасному виду мистецтва всі чотири доньки пані
Марії. Тепер уже вони доповнюють колекцію матері і продовжують родинну
традицію, зокрема, донька Любов Ілиняк, котра мешкає з мамою.
«З дитинства пам'ятаю, що
мама постійно сиділа і вишивала, - каже пані Любов. - Бувало, що навіть і в
неділю або в свято хотіла братися за вишивання, але ми просили, щоб
стрималася».
Люблять вишивати і внуки пані Марії, зокрема, Руслан Ілиняк. Щодня вони
бачили, як вишиває мама і бабця, а Руслан постійно просив, щоб його навчили.
Більше йому до вподоби вишивати бісером. Правда, після 6-го класу почав менше
вишивати.