19 травня 2018 року Фундація Українського Голодомору-Геноциду США (Ukrainian Genocide Famine Foundation - USA) та Генеральне консульство України в Чикаго організували урочистий захід для вшанування 85-х роковин тих трагічних подій.

Відомі українські (Ніна Матвієнко) та американські співаки, зокрема, Стефан Шкафаровський, Юрій Вигінний, а також «Ансамбль Бандуристок Північної Америки», філармонічний оркестр Каламазу (Kalamazoo Philharmonia) та Бахівський фестивальний хор (Bach Festival Chorus, дир. Ендрю Колер) спільно виконали панахиду за померлими з голоду - ораторію Євгена Станковича на слова Дмитра Павличка, низку пісень та виставу «Похована правда».

Голодомор 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років - масове навмисно організоване радянською владою знищення українського населення, що призвело до багатомільйонних смертей у сільській місцевості на території Української РСР та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Голод був результатом свідомих і цілеспрямованих заходів вищого керівництва Української РСР та Радянського Союзу на чолі зі Сталіним, розрахованих на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

Для слухача панахида - це, передусім, вшанування пам'яті жертв Голодомору, зворушливе свідчення про трагічну долю народу. Однак композиція Є. Станковича гідно витримує конфронтацію з найвидатнішими творами ораторійної музики останніх років. Добре, що вибрано такий високохудожній твір - для того, щоб нагадати світові про трагедію, яка сталася 85 років тому. Ізраїльські рецензенти після виконання твору в їхній країні порівняли його з реквіємами Моцарта і Верді: «Панахида за померлими з голоду» зарахована до найістотніших у світовому масштабі композицій ХХ сторіччя.

Український реквієм створено для повного складу симфонічного оркестру, двох мішаних хорів, баса, народного голосу та читця. Твір написаний 1992 року на вірші Дмитра Павличка, а вперше виконаний у Києві 1993 року, з нагоди 60-х роковин Голодомору. Панахида, що триває майже годину, задумана як музична розповідь про трагедію народу, пов'язана з церковними співами. Реквієм виконувався в багатьох країнах світу.

Чим насамперед, відрізняється панахида від інших творів епітафійно-траурного характеру - це надзвичайна дисципліна композитора у дозуванні експресії. Фрагментів, витриманих у голосній динаміці, тут небагато і, в кожному разі, вони не є кульмінаційними пунктами твору - натомість це сповнена смутку і покори арія, виконана напівголосом, при делікатному акомпанементі оркестру. Драматичне значення цієї арії збільшує те, що виконується вона т. зв. «народним голосом» (чудова і надзвичайно прониклива інтерпретація Ніни Матвієнко). На увагу заслуговує і відмінне оркестрування, в якому широко використані ударні інструменти, насамперед, дзвони, чим підкреслюється траурний настрій твору. Однак Станкович рідко використовує ілюстративні ефекти безпосередньо, дослівно, радше обмежується тим, що передає за допомогою музики загальний характер тексту. Цьому служить і розбудована партія хору, який допомагає передати барву.

Вісім частин композиції, які не мають назв і виконуються без перерв, тісно пов'язані з поетичними образами, які представляє декламатор, що дозволяє слухачеві сприймати текст безпосередньо.

Дмитро Павличко - український поет, перекладач, літературний критик, громадсько-політичний діяч. Народився 28 вересня 1929 р., у селі Стопчатів, що на Івано-Франківщині. Початкову освіту здобув у польській школі в с. Яблунів, продовжив навчання в Коломийській гімназії, а далі - в радянській десятирічці. Від осені 1945 p. до літа 1946 р. був ув'язнений за сфабрикованим сталінськими каральними органами звинуваченням у належності до УПА. 1953 р. закінчив філологічний факультет Львівського університету. Завідував відділом поезії редакції журналу «Жовтень» (на сьогодні - «Дзвін»). Протягом 1971-1978 pp. Д. Павличко редагував журнал «Всесвіт».

Дмитро Павличко розповів, що його твір написаний ще у 1990 році. «Я постійно відчував, що є такі явища у нашому світі, перед якими в'яне мистецтво, бо всяке слово є лише частиною Бога. Тому написати це було дуже важко», - сказав поет. Євгена Станковича він назвав геніальним композитором.

Євген Федорович Станкович народився 19 вересня 1942 р., в м. Свалява, Закарпатської області. Лауреат Шевченківської премії, народний артист України, професор Національної музичної академії ім. П. Чайковського, з 1997 р. - дійсний член (академік) Національної академії мистецтв України. З 2009 р. - Герой України. Автор опери, балетів, симфоній, камерних творів для солістів, хору та симфонічного оркестру, романсів, музики до фільмів.

Фото Олександра Янкового