rss
05/20/2018
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#328

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Економіка \ Хто заробляє на небезпечній утилізації

Чому ринок небезпечних відходів в Україні досі перебуває в тіні, які там крутяться гроші та чим це небезпечно.

Людина - єдина істота на планеті, яка продукує сміття. Причому, робить це так уміло й бездумно, що ризикує рано чи пізно в ньому втопитися. Україна в цьому сенсі не пасе задніх. Скільки його в нас накопичилося насправді не знає ніхто, але те, що достатньо, видно неозброєним оком. Міністерство екології та природних ресурсів станом на 2017 рік озвучувало цифру близько 36 млрд т відходів, з яких 1,6 млрд т небезпечні, тобто становлять загрозу для здоров'я та життя людей, не кажучи вже про довкілля. Врешті, хоч би які були дані, всі вони приблизні, тому, якщо спростити, на кожного українця фактично припадає тонна непотребу, кількість якого збільшується.

Усе б нічого, якби сміття просто собі десь лежало, але з нього в землю потрапляють тисячі тонн отрути: сполуки марганцю, ртуті, кадмію, всіляких хімічних реактивів тощо. Потім уся ця зараза потрапляє у воду й на стіл разом із продуктами. Зрештою, ніхто не знає, яку частину цього ми з вами щодня з'їдаємо на сніданок, обід і вечерю, в які хвороби це виливається та скількома смертями закінчується.

Звісно, все це сміття треба й можна було б переробляти. У країнах, які дбають про своє майбутнє, так і роблять. До того ж, це - непоганий бізнес. Обсяг ринку переробки й утилізації небезпечних відходів в Україні, за версією експертів, становить близько 10 млрд грн. Що цікаво, він навіть існує, гроші крутяться, тільки от на кількість отрути таке крутійство майже не впливає, бо називати в Україні цей вид діяльності бізнесом з утилізації можна хіба що з натяжкою. Переробка небезпечних відходів у нас - тіньовий сектор економіки й дуже замкнута система. Такий собі клуб для своїх, який донедавна майже не контролювався державою, приносив гравцям шалені прибутки, не потребував інвестицій і взагалі якихось зусиль. Заробляти на смітті можна було, просто отримавши ліцензію й нічого не роблячи: гроші самі текли до кишень, а сміття або складалося десь, або викидалося. На жаль, багато учасників клубу саме так і робили. На щастя, не всі.

Неконтрольований бізнес

Станом на 2016-й в Україні було 299 власників ліцензій на переробку небезпечних відходів. Ринок був законсервований, його гравців не перевіряли та нових у нього не пускали. Щоправда, у 2015 році було ухвалено закон про ліцензійну діяльність, але тодішні чиновники Мінприроди не поспішали розробляти до нього підзаконні акти, бо їх цілком влаштовувала закрита система, в якій обертаються мільйони або й мільярди гривень, і ніхто цього не помічає та про це не говорить. Ситуація кардинально змінилася в середині 2016-го з приходом нового міністра Остапа Семерака, коли Мінприроди почало впорядковувати діяльність у сфері та для початку вирішило на виконання ухваленого закону підготувати пакет потрібних постанов. Хоч як дивно, але перший спротив такій скромній ініціативі виник уже в структурах органів влади. Після довгої позиційної війни та переговорів з різними міністерствами й секретаріатом Кабміну, попри тиск і саботаж, ліцензійні умови таки були ухвалені, хоч і не повною мірою. Не вдалося протиснути передліцензійну перевірку, що дуже важливо. Адже сьогодні система працює таким чином: компанія, яка вирішила займатися небезпечними відходами, оформлює пакет документів, подає в міністерство. І останнє, згідно із законом, не має права перевірити перед тим як видати ліцензію, а чи справді написане в документах відповідає дійсності та компанія має реальні можливості ті відходи утилізувати. Це мотивується дерегуляцією та покращенням умов для бізнесу, чим із задоволенням користуються умовні бізнесмени, метою яких є отримання прибутку будь-якою ціною.

Утім, і за цих обставин з'явилася можливість почати проводити перевірки, принаймні тих, хто вже працює. За кілька місяців (зі середини вересня 2016 року до 1 січня 2017-го) у результаті перевірок 74 компаній було анульовано 45 ліцензій, а решта 29 отримали розпорядження усунути виявлені порушення. Те, що жодна із 74 перевірених організацій не працювала відповідно до стандартів і норм, не дивина, кого цим зараз здивуєш. Цікаво інше. 45 компаній, чиї ліцензії (на основі яких вони, нібито, проводили утилізацію десятків чи сотень тонн небезпечних відходів) були анульовані, у реальності були нехитрим набором з кімнати, стола, крісла, бухгалтера та директора зі щирим здивуванням в очах, що хтось прийшов перевіряти. Фактично це були звичайні конвертаційні центри, бо якщо є рахунок, на який надходять кошти за діяльність, яка не здійснюється, то ці гроші треба кудись скеровувати та якось відмивати. Тому на певному етапі до війни міністерства долучилися правоохоронці, які, розслідуючи діяльність конвертаційних центрів, самостійно вийшли на ці структури й почалися спільні перевірки вже за рішенням судів. На такому тлі решта 29 компаній, які тією чи іншою мірою хоча б імітували якусь діяльність, були значно привабливішими. Вони вже мали якесь обладнання, могли розповісти про технології, які використовують, іноді дуже примітивні та анекдотичні, але...

Клуб утилізаторів спочатку сприйняв це як спробу перерозподілу й делегував на перемовини довірених, готових обговорювати апетити чиновників. Але, коли почув відмову й пропозицію скерувати кошти, які планувалося витратити на відкати, у модернізацію свого виробництва, зрозумів, що треба починати війну. Річ у тім, що проводити модернізацію за наявних обставин немає жодного конкурентного сенсу. Ті кілька підприємств, які справді можуть займатися утилізацією, неконкурентоспроможні.

Як приклад - історія з першим в Україні заводом з переробки ртутних енергоощадних ламп ДП «Боднарівка» комунального підприємства «Зелений Львів». Створений на кошти, виділені ЄС, він два роки стояв, бо не міг отримати ліцензію через відсутність ліцензійних умов. Тільки-но з'явились умови, була отримана ліцензія, перші лампи пішли на утилізацію, як раптом на цьому все закінчилося. Тому що неможливо конкурувати в умовах, коли твій конкурент не робить жодних операційних видатків. Собівартість утилізації великої ртутної лампи у Львові коштує приблизно 3,50 грн. Але, згідно зі сайтом ProZorro, всі аукціони виграє не львівський завод, а фірма із Запоріжжя, яка пропонує таку послугу (включно з транспортуванням зі Львова до Запоріжжя) за 1,99 грн. Те, що ціна нереальна й фірма точно не працюватиме собі у збиток, нікого не бентежить. Як не бентежить і те, що, отримавши кошти з міського бюджету Львова, вона навряд чи повезе лампи до Запоріжжя. У кращому випадку скине їх десь на орендованому складі в тому ж таки Львові, ну а в гіршому - вивезе й викине десь у лісі чи на сміттєзвалищі неподалік. І потім Львів знову витрачатиме гроші з бюджету на прибирання або, що гірше, на лікування людей, які навіть не здогадуватимуться, від чого хворіють. Звісно, система ProZorro, яка отримала багато схвальних відгуків, у цьому не винна, але те, що вона в конкретному випадку не спрацьовує, таки факт.

Особливості утилізації

Наприкінці грудня 2016 року парламент ухвалив закон про запровадження мораторію на перевірки, й утилізатори зааплодували. Це все презентувалося як захист чесного українського бізнесу від свавілля перевіряльників. Але в нашій ситуації це, мабуть, не той випадок. У 2017-му вдалося провести лише 18 планових перевірок (у I кварталі, поки набрав чинності мораторій) і 21 позапланову. 15 із них - за рішенням суду (конверт-центри), решта - на підставі скарг фізичних осіб. Наприклад, у Шостці є майданчики, куди колись вивезли гептил (ракетне паливо) і там залишили. Коли їх почали перевіряти, власники не вигадали нічого мудрішого, як розкидати його територією району. А коли їх на цьому впіймали, то вони почали розповідати, начебто цей гептил у них хтось украв і, втікаючи, порозливав. Справжні нісенітниці, але люди, звісно, скаржилися, бо хотіли, щоб хтось це прибрав.

Очевидно, що війна не могла обійтися без медіа-супроводу: ЗМІ здійняли галас, а на захист підприємства стала Державна регуляторна служба (ДРС). Фірми зі сміттєвого бізнесу загалом часто знаходять собі покровителів у цій структурі. Зокрема, відома кампанія - утилізатор агрохімікатів з міста Баранівка, на Житомирщині, ТОВ «ЕКО НОВА», чиї потужності розташовані в центрі населеного пункту. За твердженням контролерів, у неї немає належних технологій, це компанія сама визнала у своїх поясненнях, що просто акумулювала на складі значну кількість хімікатів і займалася миттям від них тари. Чим це небезпечно? По-перше, для миття бралася артезіанська вода, запаси якої обмежені, а після використання вона зливалася в міську каналізацію. По-друге, якби орендований склад переповнився, то утилізатор міг спокійно від нього відмовитися та зникнути, не вичистивши. Хімікати залишилися б лежати й рано чи пізно почали б потрапляти в навколишнє середовище. Одним з аргументів ДРС було те, що понад два десятки людей, які там працюють, втратять роботу, і це справді проблема. Але ще більшою проблемою було б, якби 12 тис. мешканців Баранівки постраждали від недоброчесної діяльності підприємства і отруїлися. До речі, «ЕКО НОВА» - єдиний ліцензіат, який за паперами надає послуги з утилізації непридатних агрохімікатів, чим унеможливлює вивезення їх з території України в Європу для безпечного знищення.

Депутатські  інтереси

Небезпечні відходи - це не лише викинуті батарейки, акумулятори, старі ртутні лампи, шприци й заборонені отрутохімікати, залишені в спадок із СРСР. Є ще й нові агрохімікати, переробка яких потребує мільйонів гривень, відпрацьовані мастила, на утилізацію яких з імпортерів у 2016 і 2017 роках було зібрано плату приблизно по 250 млн грн. Це й тисячі нафтових і газових свердловин, переробка відходів з кожної вимагає щороку від 3 млн грн. до 5 млн грн. А є ще хімічна галузь, металургійна, фармацевтична... В Україні більше, ніж сотня підприємств, що виробляють ліки й зобов'язані, згідно із законом, переробляти через контракти з утилізаторами залишки своїх товарів чи відходи виробництва. Усе це - мільярди гривень, які крутяться в темряві. Сподіватися на те, що не знайдеться охочих їх освоїти, було б наївно. А коли взяти до уваги, що це освоєння часто не потребує витрат на купівлю технологій, амортизаційних, на зарплати персоналу й такі тонни грошей часто конвертуються, про що свідчать кримінальні справи у ГПУ і СБУ, то залишається тільки єдине питання: а куди потім вони використовуються? Очевидно, що не на благодійність. Можливо, на фінансування якихось політичних проектів, певних корупційних дій, на підкупи фейкових видань, криміналу, зокрема, політичного.

Розповідають, що в «золоті часи» Януковича більша частина цього бізнесу належала до сфери інтересів сина генпрокурора Артема Пшонки, який керував так званою тіньовою прокуратурою. Він мав у своєму розпорядженні прокурорські фірми, котрі й курували потрібні процеси. Після Революції гідності він утік, але васали залишилися. Більшість із них люстрували й вигнали з прокуратури, але в бізнесі вони залишаються, мають виходи на суддів (старі зв'язки) і плідно з ними працюють. Крім того, свого часу малому Пшонці вдалося порозставляти своїх людей в екоінспекції, деякі й досі там, тому покидати прибуткову утилізаційну нішу поки що нема сенсу.

Звісно, мав певні інтереси в цій сфері колишній міністр Микола Злочевський, але згодом він, нібито зацікавившись прибутковішим енергетичним бізнесом (порівняно з нафтою та газом сміття не дуже цікаве), передав свою частку Сергієві Тригубенку (БПП), що очолює нині в парламенті підкомітет з питань державної політики у сфері поводження з відходами Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, а в далекі 2008-2009 роки був навіть заступником міністра охорони навколишнього середовища України. Якщо вірити злим язикам, то Тригубенко через офшорну компанію «Гростеліза Холдінгз Лтд» контролює аж чотири підприємства, що займаються утилізацією відходів: завод в Обухові «Тарком Екосервіс», НПП «Екосвіт», НПФ «Екоцентр» та Український центр поводження з відходами. Тригубенка, до речі, пов'язують і з іншим відомим діячем епохи Януковича Юрієм Іванющенком (Юрою Єнакіївським).

Якщо вже йдеться про депутатів, то не можна не згадати й Олега Недаву (БПП), який теж був помічений у зацікавленні цією сферою. Він, до речі, заступник голови того самого профільного екологічного комітету парламенту й також вийшов із гнізда Юри Єнакіївського. Наприкінці 2016-го навіть публічно виступив на захист свого патрона. Його помічник Володимир Ширяєв, за версією журналістів проекту «Схеми», є співзасновником фірми «СП Еконіка», яка емігрувала з Донбасу й нині осіла в селищі Коцюбинське, під Києвом. Компанія, як і багато інших, теж займалася складуванням усілякого непотребу замість утилізації, до того ж, в обхід умов ліцензії. Після скандалу Недава, звісно, звільнив помічника, але ж суть зрозуміла. У будь-якому разі, коли фірмі «СП Еконіка» анулювали ліцензію, нардеп з усіх сил намагався їй допомогти й навіть особисто ходив на засідання апеляційної комісії ДРС, де товариство йому складала соратниця по партії «Наш край», а також еколог і голова всеукраїнської екологічної ліги Тетяна Тимочко.

Приписують певну діяльність на ниві утилізації небезпечних відходів і ще одному членові БПП - Івану Рибаку. Колись він був помічником міністра екології Георгія Філіпчука в уряді Тимошенко й, очевидно, тоді приглянув цікаву для себе сферу діяльності. Також, нібито, мали свій інтерес у цьому бізнесі в минулому «смотрящій» Януковича за Одещиною, екс-депутат Партії регіонів і голова Союзу вірмен України Вілен Шатворян, а також неофіційний «король» одеської контрабанди Вадим Альперін, який нині має клопоти з НАБУ.

Звісно, є ще й інші гравці в цьому клубі. І не треба думати, що всі, хто грає на ринку небезпечних відходів, безвідповідальні та цинічні, їм важливі лише гроші й начхати на все довкола. Таких, звісно, чимало, але поряд з ними намагаються співіснувати й цілком чесні та відповідальні бізнесмени, чиї фірми вклали кошти в якісне обладнання та новітні технології й пробують запустити реальну роботу з утилізації відходів. На жаль, їх меншість, удача поки що не на їхньому боці, бо пропоновані ними послуги не мають попиту, хіба що у фірм, які цінують свою репутацію, готові платити реальну ціну за переробку й мати доказ, що їхні відходи справді переробили. Хорошою ілюстрацією того, в яких умовах доводиться їм працювати, мабуть, буде приклад латвійської компанії, що має обладнання й технології, отримані від Євросоюзу, уже почистила свою країну від совкових залишків і шукає, куди переїхати б, щоб далі працювати. Але в Україну заходити відмовляється. Аргумент - ми програватимемо в неконкурентній боротьбі з «конвертами».

Чи потрібен ще якийсь доказ, чому санація ринку утилізації небезпечних відходів необхідна? Мабуть, ні. Адже цей ринок украй важливий як з фіскального погляду, так і з погляду охорони здоров'я й життя. І на ньому з'явиться здорова конкуренція лише тоді, коли існуватимуть чіткі й прогнозовані правила ведення бізнесу. Тільки-но правила почнуть вирівнюватися та буде усунено пройдисвітів, одразу зайде реальний інвестор, бо це стерильний сектор, де все фактично будуватиметься з нуля. До того ж, він насправді не менший, ніж ринок твердих побутових відходів, просто компактніший, локальніший, вимагає менших масштабів діяльності (не треба їздити містами, збирати й сортувати сміття, достатньо приїхати на одне підприємство, забрати й утилізувати) та має цікавіші доходи.

У 2018-му мораторій на перевірки було продовжено, але Мінприроди з боями вдалося пробитися в постанову Кабміну, яка дає змогу деяким органам влади в час мораторію все ж таки їх здійснювати, тому процес триває. До кінця року заплановано провести ще 116 планових перевірок. З огляду на ті 103 планові й 41 позапланову, які вже відбулися, можна сподіватися, що найближчим часом якийсь лад у сфері буде наведено. Наразі ж чинних ліцензій із правом поводження господарської діяльності з небезпечними відходами залишається 249, з яких 21 - це ті, що анульовані, але оскаржуються. Скільки ліцензіатів залишиться на фініші, не важливо, бо не лише в перевірках річ. За два неповні роки, до речі, видано 24 нові ліцензії. Біда тільки в тому, що видані вони знову без передліцензійної перевірки, бо це питання потребує законодавчого врегулювання. Наприкінці 2017-го ухвалено національну стратегію поводження з відходами, на її виконання готується 10 законів. Один рамковий, з імплементації європейської директиви про відходи, і дев'ять секторальних, серед яких є той, який стосується поводження з небезпечними відходами й у якому має бути все прописано. Ну а далі справа, звісно, за депутатами, частина з яких, схоже, отримують доходи від такого ринку, який є сьогодні, і їх це влаштовує. Буде цікаво.

 

Автор: Роман Малко

Джерело: «Український Тиждень»
матеріал друкованого видання № 17 (545)

Укрнафта у першому кварталі переказала до бюджетів 1,76 мільярда

10 порад, чим зацікавити малюка на «дорослій роботі»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com