Лондон створює альянс союзників для захисту від Москви. Терпець йому урвався.Навіть стримані британці зрозуміли, що домовлятися з Росією не можна, бо ніякий це не партнер, а навпаки, ворог біснуватий. Тому Велика Британія найближчим часом планує використати низку міжнародних самітів, аби організувати своїх потенційних союзників у боротьбі із загрозами, що йдуть від Росії.

Головні напрямки роботи такого блоку - кібербезпека, політика НАТО щодо російської загрози, санкції проти російських олігархів і вироблення спільної стратегії протистояння російській дезінформації та переосмислення традиційного дипломатичного діалогу з Москвою. Про це йдеться в публікації The Guardian. Здається, у геополітиці назріває щось серйозне і дуже неприємне для Росії...

Колективна оборона як ціна геополітичних ілюзій

Очевидно, для пересічної людини ця новина виглядає як лише бажання Великої Британії «помститися» Росії за нахабний теракт у Солсбері на початку цього року, - коли хімічну зброю було використано проти колишнього подвійного агента Сергія Скрипаля та його доньки Юлії, на той час громадян Великобританії. Але, на нашу думку, «справа Скрипаля» - це не єдиний фактор. Насправді ж йдеться про значно глибшу і важливішу тенденцію у світовій політиці - вперше за десятки років після закінчення II Світової війни проти окремої країни - Росії - створюється фактично колективна система оборони. Дехто таки догрався...

За словами авторів публікації, колишні співробітники Форин-офісу визнають, що у минулому спостерігалося інституційне небажання «дратувати» Росію, «Однак, ця позиція зникає», - цитує The Guardian неназваного представника британського уряду. Тобто, сьогодні вже не йдеться про ситуативну реакцію на терористичний акт, а про принципову зміну старої (традиційної) моделі взаємовідносин на концептуально іншу. В чому ж вона полягає?

А в тому, що політики Заходу, попри «інституційне небажання «дратувати» Росію, припиняють сприймати ядерного «гопника» як суб'єкта міжнародної політики, з яким, попри ідеологічні розбіжності та агресивну риторику, можна вести справи та домовлятися шляхом компромісів і поступок. Ціна, яку Заходу довелося сплатити за цю геополітичну ілюзію, сьогодні всім відома: окупація української території Криму та частини Донбасу, втручання у вибори в Сполучених Штатах, фінансування праворадикальних сил у країнах Європи, спроба компрометації Еммануеля Макрона під час передвиборчих перегонів у Франції, спроба державного перевороту в Чорногорії напередодні її вступу до НАТО, кампанія дезінформації населення перед нідерландським та каталонським референдумами, хакерські атаки на Бундестаг та Національний демократичний комітет у США, тотальне засмічення пропагандою та фейками соцмереж... А далі - остання краплина, яка переповнила чашу терпіння - хімічний теракт у Солсбері та атаки в сирійському місті Дума.

Але ж як важко вирватися із зачарованого кола «друзів»!

На Заході нарешті зрозуміли, що вижити в старих системах координат уже неможливо. Домовитися з Росією не вдасться. Росія - не партнер, як це вважалося раніше, а ворог. Ворог підступний, з яким віднині слід говорити зрозумілою йому мовою примусу та сили. Реакція на «справу Скрипаля» (висилка понад 100 російських дипломатів) та консолідована відповідь на події в Сирії (спільний ракетний удар США, Франції та Британії по трьох основних сирійських об'єктах хімічної зброї) цьому підтвердження.

Попри те, покладатися на різке і консолідоване переосмислення реальності всіма країнами Заходу одночасно не варто. Дехто з європейських лідерів досі вважає Росію «великим гравцем», а безпосередньо Владіміра Путіна - «своїм другом». Про це в інтерв'ю виданню Politico нещодавно заявив голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, додавши, що «європейська політика безпеки неможлива без Росії». Ба, більше, прихильників Москви достатньо і серед країн-членів-партнерів НАТО - Греція, Австрія, Італія, котрі досі відмовлялися від запровадження жорсткіших заходів проти Кремля. Пропутінців вистачає також і у «Великій двадцятці», наприклад, ті ж Бразилія чи Індія. Незрозумілою залишається позиція Туреччини.

Звідси маємо два запитання. Перше - чи зможе Британія організувати своїх потенційних союзників для ефективної боротьби з російською агресією? Друге - зважаючи на те, що на сьогодні не всі країни-учасниці ЄС та НАТО підтримують антиросійський дискурс, узагалі, які шанси створення такого альянсу?

Не ООНом єдиним...

На думку українського дипломата, експерта-міжнародника ГО «Майдан закордонних справ» Олега Бєлоколоса, однодумців у Британії чимало - як мінімум, група країн, що вже прийняли «акт Магнітського», вислали російських дипломатів, завдали спільного удару по хімічних базах у Сирії. Саме вони можуть скласти кістяк майбутнього об'єднання, але за умови, що всі матимуть рівний статус.

Олег Бєлоколос: «Ви правильно вловили світові тенденції щодо формування антиросійського альянсу. Ідея створення такого союзу вже давно висить у повітрі. Ще торік улітку міністр закордонних справ Канади Христя Фріланд, виступаючи в тамтешньому парламенті, говорила про необхідність об'єднання країн-однодумців (like-minded countries). Причому, країни в такому альянсі мають усі керуватися спільними цінностями і баченнями потенційних загроз та бути в рівному статусі. Шанси створити такий союз цілком реальні. Яким він буде? Можливо, щось на зразок теперішнього ГУАМу - регіонального об'єднання Грузії, України, Азербайджану та Молдови, який саме і створювався для протистояння впливу Росії в регіоні. Власне, це може бути і тимчасове об'єднання, яке матиме неформальний характер, але буде ефективним, оскільки рішення прийматимуться на національному рівні, а відтак - матимуть ефект на міжнародній арені. І взагалі, на тлі падіння дієвості, ефективності та авторитету Організації Об'єднаних Націй (ООН) майбутнє світової політики саме за об'єднаннями такого типу».

Автор: Мирослав Ліскович, Київ

Джерело: «Укрінформ»