Продовження,
початок у № 17, 2018 року

 

Епопея з командиром добровольчого батальйону «Захід-2» Іваном Бубенчиком, котрий, до речі, уславився тим, що відмовився виконувати злочинний наказ здати військам окупанта стратегічно важливе донецьке передмістя Піски, почалася 3 квітня.

Іван Петрович Бубенчик спілкується зі суддею. Стоп-кадр прямої трансляції

Того дня Генеральна прокуратура повідомила Бубенчику про підозру в причетності до вбивства двох силовиків на завершальній стадії Революції гідності. Як наголосив тоді Андрій Лисенко - той самий, до котрого ми вже звикли як до офіційного речника прес-центру штабу АТО, тепер він виступає від імені Генпрокуратури - йдеться про «вбивства працівника правоохоронного органу і військовослужбовця внутрішніх військ та замах на вбивство військовослужбовця у зв'язку з їхньою діяльністю щодо охорони громадського порядку, а також придбання та носіння вогнепальної зброї та бойових припасів без передбаченого законом дозволу».

Військового було затримано й терміново доправлено до Печерського райсуду м. Київ (за місцем скоєння злочину). З огляду на резонансність справи туди одразу почали стікатися небайдужі кияни й представники громадськості з різних регіонів України. Аби не допустити, як вони пояснювали, несправедливих звинувачень на адресу Героя з великої літери, а також, щоб зробити неможливим, наскільки це, звичайно ж, вийде, присудження Бубенчику запобіжного заходу й ганебного утримання в СІЗО.

Суд перенесли на ранок, 4 квітня. Й під варту пана Івана все ж таки взяли. Мовляв, аби нікуди не втік за кордон, бо схопили його, власне, на кордоні з Польщею під час наміру перетнути пункт пропуску «Шегині».

Однак, найбільше вразило не це, вразило те, до чого ввечері 3-го квітня добалакався прокурор Департаменту спецрозслідувань Головного слідчого управління ГПУ Олексій Донський. Було враження, що говорить не він, а якийсь Пшонка, Потебенько, Кузьмін, а то й навіть сталінський кат Андрій Януарійович Вишинський, ще за свого життя названий «Ягуаровичем».

Донський заперечив думку про те, що ймовірний протиправний вчинок Бубенчика однозначно потрапляє під дію закону про амністію майданівців. І, понад те, висміяв сам закон, назвавши його «нікчемним».

«По-перше, про це (чи може заслуговує на амністію Бубенчик - Авт.) ще зарано говорити. По-друге, там (у законі - Авт.) немає статті 115 Кримінального кодексу, там є стаття про замах на правоохоронців. По-третє, цей закон є нікчемним, оскільки прописаний так, що суперечить Кримінально-процесуальному кодексу, в якому йдеться про те, що будь-який закон, який не відповідає порядку, прописаному в КПК, не може бути застосований», - сказав Донський.

Далі почалися цілком передбачувані, але геть непотрібні й не бажані для чинної влади процеси. Ситуація продовжувала загострюватися, і в обідню пору 4 квітня в справу особисто втрутився генеральний прокурор Юрій Луценко. Політик у генпрокурорському кріслі і чинний генеральний розпорядник усіх політичних справ в країні.

Він терміново змінює прокурорів у цій справі, а також оголошує «неправильною» попередню кваліфікацію дій підозрюваного.

«Вважаю неправильною кваліфікацію дій учасника Революції гідності І. Бубенчика, яку визначили працівники Департаменту спецрозслідувань С. Горбатюка. Після наради прийняв рішення про зміну групи прокурорів щодо даного епізоду розслідувань подій на Майдані, яку очолить мій заступник Анжела Стрижевська», - написав генпрокурор у Facebook.

Згідно з його розпорядженням, Стрижевська мала повідомити про рішення щодо кваліфікації дій Івана Бубенчика впродовж дня.

«Протягом дня чекаю від неї остаточного об'єктивного рішення щодо кваліфікації дій Бубенчика 18-20 лютого 2014 року під час подій на Майдані Незалежності, визначення його статусу в провадженні, а також запобіжного заходу, який можливо застосувати до нього», - додав «генеральний», котрого теж, як стверджує джерело, неабияк обурив виступ Донського про «не такий закон», «не таку амністію» й, отже, не таку Революцію.

За законами жанру, наступним увесь цей політично-процесуальний скандал мав прокоментувати, власне, Горбатюк. Що і було зроблено... Не зовсім вдало, слід визнати. Але мовчання за таких обставин одразу поховало б його подальшу професійну кар'єру.

У поясненні від Горбатюка містяться наступні основні тези.

Справа Бубенчика розслідувалася з 2014 року, як і справи про масові вбивства революціонерів на Майдані. Проходили ці розслідування паралельно, адже їх «неможливо здійснювати окремо».

«Під час розслідування встановлюються всі обставини для того, щоб дати оцінку. Якщо протестувальник захищається від неправомірних нападів, це стан необхідної оборони або крайньої необхідності. Відповідно, у цьому випадку кримінальна справа закривається», - зазначав Горбатюк.

Ось тут зробимо невеличку паузу, а потім уже далі перейдемо до інших слів Горбатюка.

Виходить, що 4 роки триває розслідування, «встановлюються усі обставини». Чудово, хай буде так.

Але для чого брутально хапати героя Майдану і героя війни на Сході о 5-й ранку на «Шегинях», заламувати йому руки й тягти до Києва? Щоб забезпечити «картинку» для російських пропагандистських телеканалів? Невже не можна було обійтися без затримань й надмірної непотрібної тут публічності, щоб не сказати театральності?

Бубенчик ухилявся від співпраці зі слідством? Він каже, не ухилявся. Добре, припустимо, що ухилявся. То невже не знайшлося іншого способу продовжувати розслідування? Чому слід було діяти «перевіреними» методами?

Повернімося до пояснення від Горбатюка.

«Не стоїть питання за будь-яку ціну притягти до відповідальності будь-кого. А питання якраз дати оцінку на підставі повних зібраних доказів. Є багато випадків, коли протестувальники, захищаючись, спричиняли якісь поранення правоохоронцям», - запевнив Горбатюк.

Яка дивина. Триває, виявляється, звичайнісінька перевірка, «повні докази» збираються. Дарма, що у дикунський спосіб. Й до того ж, таке враження, що за заздалегідь написаним десь у Москві сценарієм.

Тоді зараз загребімо до буцегарні усіх більш-менш відомих майданівців, чиї обличчя зафіксовано на фото- й відеоматеріалах. Чом би й ні. І будемо помаленьку-потихеньку місяцями-роками докази збирати. Їхньої непричетності.

Усе, як і заповідав Вишинський: виправдання будь-кого з підозрюваних у вченні злочину - обов'язок безпосередньо самого підозрюваного. І крапка. Ми, головне, схопили, скрутили. Ще й розправу вчинити можемо. А він сам нехай себе виправдовує у тому, чого ніколи не робив. Чи робив. Яка там різниця. Презумпції невинуватості у Радянському Союзі ж немає.

Інколи справді здається, що ми досі продовжуємо жити у Радянському Союзі.

5 квітня Стрижевська пообіцяла: так, підозру Бубенчику буде змінено.

За кілька годин із приміщення департаменту Горбатюка на Подолі до преси вийшов адвокат Ігор Коржук. Він підтвердив, що з Бубенчика зняли підозру в умисному вбивстві працівників правоохоронних органів під час революції на Майдані. Однак, у його справі ще залишилися дві статті, а саме «Посягання на життя працівника правоохоронного органу» та «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами». Одна з них підлягає під декриміналізацію.

Також адвокат заявив, що йому невідомо про заяви підозрюваного щодо вбивства співробітників МВС.

«Я таких прямих заяв не бачив, тому не можу коментувати. Будьте уважні, читайте і слухайте уважно. Підзахисний не давав жодних пояснень», - підкреслив Коржук.

У підсумку можна сказати, що за активного втручання журналістів та під тиском патріотично налаштованої громадськості, бойових побратимів та інших учасників Євромайдану відверту ганьбу стосовно комбата «Заходу-2» протягом трьох діб вдалося припинити.

Тепер триває більш-менш спокійне і врівноважене досудове слідство, під час якого Бубенчика можуть викликати для проведення процесуальних дій у межах Кримінально-процесуального кодексу. А можуть і не викликати. Чи ще не на викликалися?

Чи там, у високих кабінетах влади, ті, хто порівняно нещодавно теж бився з «беркутівцями» поряд з Бубенчиком і з такими, як Бубенчик, досі не второпали одну надзвичайно важливу істину: відповідальність за кровопролиття під час Революції гідності лежить на президентові-утікачеві Вікторові Януковичу та його мафіозному оточенні, яких досі не притягнуто до відповідальності. А не на таких людях, як Іван Бубенчик.

Про це, зокрема, в ефірі одного з телеканалів заявив політолог Дмитро Потєхін. На його думку, першопричиною кровопролиття взимку 2013-2014 рр. стала «узурпація влади» з боку Януковича і наявної у нього команди, що мало місце ще під час другого туру президентських виборів 2010 року.

При цьому Бубенчик намагався у свій спосіб протидіяти «злочину», скоєному Януковичем, себто, незаконному отриманню й утриманню повноважень голови держави. На додачу Потєхін наголосив, що деяких методів революціонерів, до яких вони вдавалися взимку 2013-2014, він персонально не схвалює. Але то його особиста думка. Застереження це, певно, експерт зробив, аби, своєю чергою, теж не мати проблем з Генпрокуратурою.

«Договірняк» з «регіоналами»?

Най-най-найголовнішим моментом в усій цій дивній та підозрілій історії навколо пана Івана є просте, як білий світ, питання: а для чого, перепрошуємо, було відновлювати дану кримінальну справу в такий доволі чудернацький спосіб?

Поясненням можуть слугувати дві версії. Перша з них - «переможна», друга - «зрадофільська».

Яка з них відповідає дійсності, стане зрозумілим, гадаємо, ще до кінця першого (і, не виключено, останнього) президентського терміну Петра Порошенка.

«Перемога» у діях ГПУ (від яких, зауважте, спершу оторопів сам Луценко, що ще раз свідчить про відсутність з його боку реального контролю за процесами всередині наче як цілковито підконтрольного йому відомства і про, даруйте, рівень прокурорського «професіоналізму» Юрія Віталійовича) може бути така: відомство вирішило остаточно жорстко й об'єктивно перевірити на предмет законності дії Бубенчика на Майдані, забезпечивши йому якщо не виправдальний вирок, то закриття справи у зв'язку зі 100%-ю відсутністю складу злочину. Ось так. «Перемога»!

А «зрада» виглядає, відповідно, менш привабливою. Й полягає у не менш конспірологічному, однак, доволі реалістичному припущенні з приводу наявності чіткого «договірняка» Банкової з януковичами-медведчуками-путіними та їхніми чинними представниками в українському, чи то пак, антиукраїнському бізнесі й політиці. Причина «договірняка» - відсутність жодного засудженого у справі загибелі Небесної Сотні.

Формулюється «договірняк» цей приблизно так: за вашою згодою, як колишніх, ми, теперішні, все ж маємо когось ув'язнити з рядових «беркутівців», однак, пропорції буде збережено і від імені майданівців теж когось посадимо, кого не шкода.

* * *

Згідно з даними Комітету визволення політв'язнів (КВП), структури, яка опікується несправедливо утримуваними під вартою й засуджуваними незрозуміло за що вояками ЗСУ і добровольцями, за ґратами перебувають 23 людини з тих, хто змушений тепер відповідати за «порушення» на війні, а то ще й під час Майдану. Цифра постійно змінюється, але згадане явище ніде не зникає.

«Із 23-х політв'язнів 16 вже є засуджені, стосовно сімох триває судове слідство, двох засуджено до довічного ув'язнення, щодо трьох - вирок вступив у силу (тобто, апеляцію програно)», - стверджують у Комітеті.

КВП очолює Тетяна Близнюк - мати Ганни Сінькової («Лисиці»), дівчини, яка за Януковича влаштувала перфоманс зі смаження яєчні на «Вічному вогні» в київському Парку слави. З того часу пані Тетяна каже, що чужої біди не буває, і за рахунок зв'язків у різних органах влади та у військовому середовищі намагається допомогти скривдженим Системою. Якщо робити висновок з публікованих нею у соцмережах детальних описах різних справ і судових засідань, для справедливого рішення суду інколи достатньо просто регулярно ходити на суди до побратимів й залучати впливові ЗМІ. Й чим ширший розголос або ж більше народу прийшло на підтримку несправедливо засуджуваних, тим вищим є шанс на звільнення.

«Солідарність для солідарних», - принцип дії КВП. Й він дає свій беззаперечний результат.

Із загального списку з 93 політпереслідуваних більшість зараз на волі, і їм, як зазначається, найімовірніше найближчим часом нічого не загрожує.

Але Система ж поки що нікуди не зникла. І зникати не має наміру.

Вона комбатів не шкодує, що ж вже про пересічних громадян казати. Наприклад, проти колишнього командира добробата «Крим» Станіслава Краснова («Гонти»), що воював у складі Добровольчого руху ОУН, поновили кримінальну справу часів Майдану. Це той самий колишній сімферополець «Гонта», котрий одружився у Лук'янівському СІЗО. І якому на стару домашню адресу постійно приходять повістки від російських слідчих.