Операція «Евакуація»

«Сектор немов вимер. У радіоефірі мовчанка. На дорогах тиша - як у Чорнобильській зоні. Населені пункти стоять пусткою. Люди виходять на вулиці й розпитують, що трапилося. На правому березі Сіверського Дінця паніка. Намагалися спровокувати перестрілку зі стрілецької зброї - мовчання. Провели мінометний обстріл позицій - мовчання. Запустили безпілотники - мовчання.

Під вечір тишу порушив командир мотопіхотної роти.

- У сірій зоні активність, - попередив і замовк.

З ротного опорного пункту лінія розмежування виднілася на три кілометри. Зліва тягнувся мішаний ліс, який змійкою обвивала ґрунтова дорога. За поворотом починалися грозові ворота, збитий з дощок і прикрашений опудалами у військовій формі блокпост. Навколо - жодного солдата, лише поля й глибокі колії, які в дощову погоду перетворювалися на річки. ДРГ - диверсійно-розвідувальна група - намагалася непомітно проскочити за грозові ворота. Перебіжками рухалися, немов на навчаннях, не зупиняючись і не оглядаючись. Відразу відчувалося - новачки на фронті. Ротний побачив цю картину і зателефонував у штаб сектора. Подумав, що потренуються сепаратисти і повернуться, але вони проминули сіру зону і з тилу зайшли на третій взводний опорний пункт.

Сержант Левченко зі солдатом Соловйовим спускалися до джерела. В руках несли по пластмасовому бутлю, за спиною автомати. Йшли як на прогулянку. Півроку займали панівну висоту і жодного непроханого гостя не зустрічали. Деколи ночами дошкуляла артилерія. Щойно мінявся підрозділ за сірою зоною, як починалися обстріли. Противник вивчав вогневі точки, призвичаювався до місцевості й заспокоювався. Першим непроханих гостей вгледів Соловйов з позивним «Пташка». Різко зняв автомат, але вистрілити не встиг. Автоматна черга прошила його наскрізь. Левченко забарився в кущах і вцілів. Зорієнтувавшись, дав чергу по чагарниках, де засіла ДРГ. Хтось скрикнув, і почулася лайка. Переповз до сусіднього куща, зайшов з тилу і дав ще пару черг. Ротний якраз розмовляв зі штабом. Кинув слухавку і скомандував першому взводу:

- Заходьте справа, вогонь не відкривайте.

Наказав і засумнівався. Перший взвод у роті називали відмороженим. Зібралися одні відчайдухи, що завжди кудись залізуть. Якщо в роті надзвичайні події - так це перший взвод.

«Відморожені» зробили чималенький гак і заходили з тилу. Оцінивши обстановку, командир диверсантів наказав відходити. Але було вже пізно. Чагарники з усіх боків прошивали автоматним вогнем, голову не можна було підвести.

- Здавайтеся, а то всіх покладемо до чортової матері! - кричали солдати.

З чагарників почувся кволий голос:

- Не стріляйте, здаємося.

Першим вийшов світловолосий, підтягнутий диверсант, а за ним, кульгаючи, середнього зросту солдат. На них дивилося з десяток дул автоматів.

- Сепарня бісова, чого до нас полізли, - кричав Левченко. - «Пташку» завалили. Перестріляю, як кабанів, завалю! - кричав у стані шоку.

- Ми росіяни, заблудилися, - злякано випалив кульгавий. Білявий мовчав і оглядався навколо, сподіваючись на чудо. Може, свої помітили і пришлють підмогу.

- На навчання приїхали, - виправдовувався білявий.

- На навчання? - не замовкав Левченко, розмахуючи автоматом. - Шкільного вчителя порішили...

- Замовкни! - крикнув взводний. - Вони нам живі потрібні.

- Звідки приїхали? - не вгавав розлючений сержант. - Який підрозділ? Ану! - Дев'ята бригада, з Молькіна.

- Трясця вашій матері, так це полігон ГРУ, - здивувався взводний, - козачків там вчать воювати. Росіяни лежали на траві з зв'язаними руками й кліпали очима.

- Де решта?

- Мертві, витягніть «двохсотих» із чагарників.

Ротний повернувся на опорний пункт і зателефонував до штабу сектора:

- Три «двохсоті» і два рожевощокі тіла, кажуть, що заблукали. Це - російські відпускники приїхали на прогулянку в зону АТО.

- Чекайте, виїжджаємо, - коротко наказали.

Контррозвідники поїхали забирати полонених. У штабі повеселішали. Дубов потирав руки і не злився. План полковника Ведмедя спрацював. Противник висунувся і потрапив у пастку. Дубов розпорядився відрядити телевізійну групу і наказав, щоб у вечірніх новинах показали полонених росіян. Уперше за три місяці генерал похвалив полковника Ведмедя.

- Можете працювати.

- Дубов дірку під орден готує. Наш сектор першим затримав російських спецназівців, - радів Петрович.

- Наші наступні кроки? - подав голос Петренко.

- Сидимо тихенько, як у банку. Розвідка, як і гроші, любить тишину, - повчав Ведмідь. - Події відбуваються, а нас ніби нема.

Наступного дня всім підрозділам наказали повернутися на базу. І велика військова машина запрацювала в зворотному напрямку. Солдати засипали окопи. На автомобілі вантажили армійське майно. У пункті «Б» акуратно зачищали сліди існування військового містечка. Старшини заготовили віники і наказали підмести дороги, аби жодного сліду не залишилося. На основній базі в Старгороді знову закипіло життя. Комендант видав матраци, подушки, металеві ліжка та столи. Солдати змивали порох і піт. Душеві не могли відразу пропустити всіх бажаючих змити пилюку. Винахідливі прапорщики протягли до котельні шланги і струменями холодної води поливали водіїв. База оживала. Штаб сектора «Х» повернувся на територію зерносховища. У бункері бігали заклопотані військові й поспіхом монтували нові кондиціонери. Перший встановили в кабінеті Дубова, другий у розвідцентрі, третій в операторів. У штабі готувалися до пертурбацій. Вичищали приміщення від зайвих меблів. Відкрили два запасні входи, щоб офіцери не тіснилися у вузьких коридорах і відчули протяг. Уперше в бункері повіяло прохолодою.

На базі бігав кіт Тайсон і ловив запахи. Побачивши Болівара, стрибнув до водія на переднє крісло. Поластився, потерся до Ванька. Той витяг з багажника банку тушонки й хвацько відкрив штик-ножем.

- Зголоднів, котяро, мишей не ловиш, а солдатів тероризуєш і на кицьки бігаєш? Їж, ненажеро, - пригощав Тайсона.

- Навіщо я тебе з передка привіз?

Кіт весело нявчав і терся об ноги годувальника. Банка тушонки за хвильку як блиснула.

 

Джерело: ІА ZIK