У Чикаго 22 березня 2018 на 99 році життя відійшла на вічний спочинок Ольга Скірка-Горалевська, дружина покійного Стефана Горалевського. Залишила у смутку доньку Наталку з чоловіком Романом, онуку Руслану, сина Тараса з дружиною Уляною, онука Тараса з дружиною Емілі, близьку та дальшу родину.

 

У похоронному домі Музики 28 березня відбулася панахида, наступного дня - чин похорону продовжився в українському греко-католицькому соборі св. Володимира і Ольги. Громада провела в останню дорогу Людину, кохану маму, люблячу бабу. Поховали Ольгу Горалевську на цвинтарі св. Миколая.

Залишаючи цей світ, вона подарувала своїй родині найголовніше - життя, любов до ближніх, розуміння одне одного, почуття приналежності до великої української родини. Сама ж:

 

Посіяла людям літа свої, літечка житом,

Прибрала планету,

послала стежкам споришу,

Навчила дітей,

як на світі по совісті жити,

Зітхнула полегко - і тихо пішла за межу. *

 

* «Пісня про матір»
    (сл. Бориса Олійника, муз. Ігоря Поклада)
 

У цих рядках - ціле життя української матері-емігрантки. Життєвий шлях Ольги Горалевської розпочався в Перемишлі. Тут 19 грудня 1919 у багатодітній родині Скірки народилася донька Оля. У рідному місті Оля закінчила гімназію та здобула фах кравчині. Війна назавжди розділила родину. Віднайшлися і разом трималися тільки дві сестри - Оля та Юля, а старша Емілія виїхала до Аргентини. У Перемишлі доля подарувала їй зустріч з вояком УПА Стефаном Горалевським. Молоді люди покохали одне одного й одружилися. Тут народилася у них доня Наталка.

Довелося залишити Україну і вирушити на захід, невідомими дорогами у чужі краї, з маленькою дитиною та сестрою. Знайшли притулок у таборі переміщених осіб у Міттенвальді, де народився син Тарас. Щоб у ці важкі часи прогодувати дітей, пані Оля шила людям одяг, а взамін отримувала продукти харчування. Пережили разом біду, по-різному було, ділилися хлібом і радощами.

У 1950 році Горалевські зі сестрою Юлею Скіркою емігрували до США, опинилися в Lorraine, OH. Довелося чимало докласти зусиль, щоб отримати дозвіл для сестри Юлі, яка після отриманої травми стала горбатою. Відомо, що Америка приймала лише здорових людей, то ж для того, щоб пройти комісію, знову у пригоді стало кравецтво. Оля пошила для себе і для неї однакові костюми з пелериною, яка скрила фізичну ваду. Таким чином Юля змогла потрапити до Америки. Згодом Горалевські зі сестрою Юлею переїхали до Чикаго. Відтоді почалося наше знайомство.

Пані Оля завжди залишиться у нашій пам'яті маленькою на зріст та сильною духом жінкою. Вона мала твердий характер і вперту вдачу, могла віднайти у відповідь гостре слово, але одночасно була щирою, гостинною.

Почуття гумору, їй притаманне, дозволяло часто жартувати, також вона з повагою ставилася до людей, була мудрою і працьовитою. Бувало й таке, що працювала на трьох роботах, виховувала дітей в українському дусі. Старалася, щоб діти здобули освіту, записала їх до Пласту, на лекції музики, у спортивні гуртки. Піклувалась середущою сестрою Юлією, яка з ними жила все життя, дбала про свого чоловіка, прищеплювала дітям, а потім і внукам, любов, гідність, чесність, доброту.

Пані Оля не тільки шила, вона гарно вишивала, куховарила, випікала, гостей частувала наливкою власного виробництва, чужих котиків і песиків годувала, город садила, дерева зрізала, самостійно жила і з усіма сусідами розмовляла. Від нікого помочі не хотіла, була незалежною. Переборола важкі операції, і здавалося, що ця сталева характером жінка переживе свою сестру Емілію, яка дожила до 101 року, але земна мандрівка раптово закінчилася, щоб перенестися у світи, туди, де праведні спочивають. Колись Леонардо да Вінчі сказав: «Я люблю тих, хто може усміхнутися у біді, хто може зібрати сили в часі злиднів і стати відважним відображенням». Це про неї - бл. пам'яті Ольгу Скірку-Горалевську.

Вона заслужила на любов і повагу від дітей і онуків, які часто бували у неї, переживали за здоров'я у її поважному віці. Зять Роман Завадович завжди підкреслював, що мама Оля - це справді його друга мама. Окрім родини, в кожного з нас є добрі друзі, які подають руку допомоги, коли важко. Цим янголом є Ляся Ліськевич, якій сьогодні родина складає щиру подяку за відвідини, турботу, за всебічну допомогу.

Пані Оля навчала, оберігала від негараздів, переживала, але ніколи не плакала. Це була ділова жінка. І тому сьогодні не піддаваймось смутку, а згадуймо її життя як приклад для нас усіх. Радіймо, що вона була між нами, а тепер буде у Божих обіймах і в нашій пам'яті.

 

Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,

Змахнула рукою - злетіли увись рушники.

«Лишайтесь щасливі», -

і стала замисленим полем,

На цілу планету, на всі покоління й віки. *

 

Вічная пам'ять!

 

Лідія Ткачук