Це не колаж, а офіційна фотохроніка зі сайта president.gov.ua

Якщо донедавна мало хто знав про львів'янина Івана Бубенчика, то тепер про нього в Україні чув уже ледь не кожен. Цей учасник майданівської Самооборони, ветеран війни з путінською Росією потрапив у випуски новин, оскільки, як нас намагаються переконати, за допомогою власної мисливської рушниці чинив самосуд над «Беркутом» під час Революції гідності.

Генпрокуратура знайшла на YouTube старе відео, де він нахваляється, що, нібито, особисто стріляв у співробітників МВС. На підставі цього запису та інших матеріалів попереднього розслідування представники ГПУ потягли чоловіка до суду, наробили геть непотрібного галасу й, власне, поки що нічого остаточно не довели, але імідж майданівців та вояків-добровольців вкотре зіпсували.

Якщо подивитися збоку, то справа Бубенчика, взагалі, схожа на ідеологічну диверсію. Не дії Бубенчика, зауважте, а його справа. І ось чому.

У цьому скандалі варто розрізняти дві складові: юридичну та політичну.

З точки зору норм Кримінального кодексу, будь-хто, хто позбавив життя іншу особу, себто, вчинив вбивство, підлягає покаранню. Особливо, якщо подібне сталося свідомо, з умислом, й загиблим(-ими) виявився(-лися) працівник(-ки) того чи іншого правоохоронного органу під час виконання службових обов'язків. А «Беркут» на Майдані, нагадаємо, зі суто формальної точки зору виконував службові обов'язки - «забезпечував правопорядок». І дарма, що коштом десятків людських життів. Це ми зараз не розглядаємо, ми говоримо про стріляну по спецпризначенцях з боку тих людей, які тоді вийшли проти президента.

Але якщо сприймати подібні дії не в правовій площині, а в політичній, то історія вже мала би вибачити Бубенчика, якщо то він справді стріляв, і таких, як Бубенчик, а народ України мав би вважати його Героєм. Чому? ГПУ наголошує, що злочинні дії згаданого громадянина мали місце 20 лютого, а це вже був, нагадаємо, апогей Майдану, його героїчний фінал. Це був той момент, коли 4-місячна багатомільйонна акція протесту переросла у повстання із застосуванням підручних засобів боротьби (саморобних «коктейлів Молотова», дерев'яних палиць, бруківки тощо), і, можливо, що навіть якоїсь там вогнепальної зброї. Можливо.

Загиблі з боку МВС («Беркута» та внутрішніх військ) були. Ми пам'ятаємо, як їхній безпосередній начальник, полковник Кусюк - той самий, який зараз зі ще більшим завзяттям, бо далі вже тікати нікуди (до КНДР, хіба що), розганяє кийками акції протесту в Москві - плакав перед журналістами й ставив чарки з горілкою перед портретами загиблих рядових у міліцейському гуртожитку біля автовокзалу на столичній Московській площі.

Однак, нарахувалося їх, зрештою, приблизно у 10 разів менше, ніж тих, хто поліг з боку Майдану. Отже, виступ проти Януковича, дійсно, був беззбройним. Не можна сказати, що він весь час був ненасильницьким, ні. Насилля з боку майданівців було, але вже наприкінці Революції. Й першими почали - згадаймо вбитих за досі остаточно нез'ясованих обставин Михайла Жизневського, Сергія Нігояна та Юрія Вербицького - не прозахідні революціонери, тоді ще цілком мирні. Першою почала тодішня проросійська влада.

До речі, перші трупи, перепрошуємо, могли бути ще у ніч з 30 листопада на 1 грудня біля Монумента Незалежності. «Беркут» тоді по-звірячому «зачистив» Студентський Майдан, застосовувалися гумові палиці. Однак, діяли нелюди з таким садистським завзяттям, що один із хлопчаків потім кілька місяців провів у комі. Зауважте, у комі, тобто, міг взагалі не вижити. А якби це була не молода людина зі ще порівняно міцним організмом? І, скажіть, будь ласка, хто й чим думав (якщо цей психофізіолоічний процес у даному випадку й стосовно саме цих індивідів можна назвати «думанням»), коли віддав протиправний наказ тієї ночі бити дітей, та й не тільки дітей, по головах?

«Не розрахувати» у такому випадку дуже й дуже легко. Перші смерті могли початися вже тоді. Так, не смерть, а смерті. І не слід виключати, що вже тоді саме цього й бажав досягти Янукович: налякати, скалічити, повбивати.

Хто зараз переконливо доведе, що він у ту мить не хотів досягти саме такого ефекту? ... Запитайте, вибачте, у родичів закатованих на смерть у «совкових» міліцейських відділках, чи можна вбити людину гумовим кийком.

Вони вам розкажуть.

Зупинімося на цьому епізоді. Скажіть-но, шановні наші читачі, а кого вже покарано за розправу над Студентським Майданом? Правильно, нікого. Тодішній столичний міський голова від Партії регіонів Олександр Попов, наприклад, чудового себе почуває.

Голова президентської адміністрації Сергій Льовочкін став одним з лідерів парламентської опозиції. Прикритий депутатською недоторканістю роздає інтерв'ю (зокрема, власному телеканалу «Інтер»), займається бізнесом. Одним словом, живе насиченим життям сучасного київського мільярдера у розкішному маєтку на заповідному Жуковому острові...

(Далі буде)