rss
09/21/2018
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#337

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Настрої у світлі Великодня

Великдень - свято, світле за визначенням. Воно передбачає радісний, бадьорий, святковий настрій, починаючи з вечірньої зірки і перших вітальних слів одне до одного: «Христос Воскрес!»

Настрій і настрої

Такий настрій і був у християн усього світу, зокрема, звичайно, і в українців, коли вони по телевізору спостерігали за сходженням Благодатного вогню, коли слухали службу Божу за трансляцією чи особисто в церкві, коли цілими родинами йшли до храмів з кошиками, наповненими традиційними пасками і ковбасками, коли схиляли голови під щедрим кропленням, яким владики і священики благословляли своїх прихожан, коли після того сідали за сімейним столом і в родинному та дружньому колі розговлялися.

Проте, життя не давало надовго забути про все те, що нині повсякчас турбує, тривожить, засмучує та гнітить українців.

Це складне нинішнє життя стояло за порогом, заглядало у вікна, породжувало несвяткові теми у застільних великодніх розмовах, задавненими нерадісними настроями затьмарювало настрій свята, примушувало зачіпати складні теми навіть під час святкування Великодня.

Долучимося і ми з вами, шановні читачі, до цих святкових та несвяткових обговорень українського сьогодення.

Будемо пам'ятати, що настроєм психологи називають емоційне тло, на якому протікає наша психічна та поведінкова активність. І оте чуттєве забарвлення, яке ми називаємо настроєм, буває мінливим, ситуативним, може швидко змінюватися і у кращий, і у гірший бік - залежно від різних зовнішніх та внутрішніх причин.

  Title

Ми радіємо при зустрічі з близькими, сумуємо від розлуки, ми можемо злитися, якщо щось у нас не виходить, чи отримувати задоволення від маленьких радощів буття, можемо відчувати страх, якщо нас хтось чи щось злякало, і спокій, коли загроза минула.

А ось настрої - це вже більш стабільні, стійкі емоційні стани, котрі так безпосередньо не залежать від ситуативних змін і не можуть різко змінювати плюс на мінус чи навпаки.

Настрій можна швидко покращити чи зіпсувати - навіть і якоюсь дрібничкою.

Настрої так швидко не змінюються. Вони схожі на застиглі емоційні форми. Звичайно, порівняно застиглі. Бо настрої також можуть змінюватися, але вже не від дрібниць, а від серйозних причин і підстав.

Title  

Наприклад, настрої довіри-недовіри, настрої надії-безнадії, настрої зацікавленості-байдужості - якщо вони пов'язані з важливими для людей, базовими потребами. Наприклад, потребами в спокійному, безпечному, забезпеченому і перспективному житті в даній місцевості, даній країні, в даному трудовому колективі.

І настрої ми ділимо на позитивні та негативні - за емоційними полюсами.

Біля Собору

Узявши пасхальні кошики, ми родиною поїхали до Свято-Володимирського кафедрального патріаршого собору. Усе налаштовувало на радісний настрій - сама світла сутність Великодня, найрідніші люди поряд, чудова сонячна погода, усміхнені обличчя довкола.

Людей біля Собору була сила-силенна, і вони постійно змінювалися - ті, котрі освятили свої кошики, відходили, а на їхнє місце миттєво заходили і шикувалися нові прибульці.

Місця всім одразу не вистачало - щільним кільцем дорослі і діти опоясали територію Собору, поставивши кошики на землю, і з посмішками на обличчях чекали своєї черги бути освяченими.

Тут нам пощастило двічі.

По-перше, окропив нас і наші великодні кошики сам Настоятель Собору протоієрей Борис Табачек, мій давній добрий знайомий, котрий, окрім щедрого кроплення, ще й тепло привітав нас, обняв і розцілував, що одразу ж піднесло настрій аж до сонечка, яке світило і зігрівало всіх цього чудового дня.

По-друге, йдучи на вихід, ми зустріли з іншого кінця шеренги протоієрея Михайла Сливчука, котрий майже 6 років тому тут, у Володимирському соборі, хрестив мою, поки що єдину, внучку Вікторію. Показавши на Віку, я сказав: «Погляньте, як уже виросла ваша похресниця!»

І отець Михайло з радісним сміхом схопив дівчинку, обняв її, поцілував, розпитав, а потім не менш щедро, ніж владика Борис, окропив нас і благословив.

Настрій у мене і всієї родини став ще більше святковим і радісним.

З ним ми і попрямували до машини.

Ефір на свято

Так сталося, що саме на Великдень я мав запрошення майже на цілу годину прямого ефіру на одному з провідних інформаційних каналів. Приїхав туди з тим же піднесеним настроєм, котрий виник біля Володимирського собору.

  Title

З початком програми редактори одразу ж запустили онлайн-голосування з простим запитанням: «Який у вас сьогодні настрій?»

Оскільки під словом «сьогодні» мався на увазі, власне, Великдень, можна було очікувати, що баланс відповідей якщо і не стане надмірно мажорним, то і мінорним не має бути - все ж таки свято! І не просте, а велике, до того ж, ще й найулюбленіше для українців, як зовсім нещодавно виявили в соціологічному опитуванні Київського міжнародного інституту соціології (КМІС).

81% опитаних українців надали перевагу Великодню, а друге місце в рейтингу улюблених свят посіло Різдво Христове - 78%.

Яким же було моє розчарування, коли через годину розмови я поглянув на табло і побачив, що лише 20% телеглядачів з 1238 зберігають святковий настрій.

І це в самий розпал свята, коли багато з них, якщо не більшість, повернулися з церкви, сіли у родинному колі за святковий стіл, розговілися, як годиться - трохи випили, якщо здоров'я дозволяє.

Нібито, все зробили, як має бути, віддали Богові Богове, родині - родинне, нібито, все добре, посиділи, почастувалися, спілкувалися, ввімкнули телевізор, дивляться програму, відпочивають - але настрій святковий лише у двадцяти відсотків.

А у вісімдесяти відсотків - настрій «звичайний». А що криється за цим словом?

А криється за ним увесь спектр несвяткового настрою. Адже іншого вибору у відповідях не було.

Тому ті, у кого настрій невеселий, похмурий, безрадісний, пригнічений, роздратований, навіть злий, у кого відчуття безнадії чи відчаю - не мали можливості точно означити свій настрій і стан, а були змушені відповідати «звичайний».

І у підсумку, увійшов увесь спектр подібних настроїв у невідомих відсотках і пропорціях в статистику «звичайного», тобто несвяткового настрою.

Що ж тоді говорити про настрої українців у будні дні, коли в день свого найулюбленішого свята у переважної більшості на душі похмуро навіть у сонячну погоду.

Настрій особи - настрої мас

Одним із правил коректного наукового підходу до вивчення соціальних та психічних явищ є заборона прямого перенесення того, що відбувається на рівні особи, на рівень мас і суспільства в цілому.

Закономірності індивідуальної психіки і закономірності масової чи соціальної психіки, попри наявність спільних рис, все-таки суттєво різняться.

Проте, не можна забувати і те, що настрій окремої особи і настрої великих соціальних груп можуть бути багато в чому схожими.

Наприклад, індивідуальна і колективна радість є дуже схожими емоціями. Як і страх, що охоплює одну тремтячу душу чи цілі поселення.

Тож не будемо зводити соціальне до індивідуального, але й не заперечуватимемо їх певної умовної подібності.

Кожен психотерапевт мав на прийомі депресивних осіб. А що скажемо про так звані депресивні регіони? А про депресивні настрої мільйонів громадян?

Адже в основі цих обох феноменів - індивідуальної депресії та соціально-економічної та політико-психологічної депресії - є відчуття безнадійного борсання в непролазних проблемах свого існування, неможливість вийти на дорогу розвитку, реалізувати свою позитивну перспективу, досягти успіхів і, відповідно, стану задоволення.

Тож, придивімося до класифікації настроїв, якою користуються психологи.

Класифікація настроїв - типологія проблем

Різні психологи вибудовують свої класифікації настроїв, і усі вони мають право на існування та обговорення.

Але для того, щоб відштовхнутися від чогось, згадаймо хоча б класифікацію відомого медика і педагога ХІХ сторіччя М. Манасеіної.

Вона виокремила декілька груп настроїв і на основі своєї класифікації давала поради з виховання.

Першій групі настроїв, яку педагог називала нормальною, властивий веселий, бадьорий, життєрадісний настрій. Такий настрій є індикатором, показником правильного та всебічного розвитку.

Якщо це характерно для психічного розвитку дитини і дорослого, то хіба подібне не властиво і суспільствам, звичайно, у специфічній формі.

Хіба ми не знаємо, що є країни, в яких живуть, нібито, суцільно усміхнені, привітні, життєрадісні люди? А є й такі країни, на вулицях і в громадських місцях яких побачимо більшість похмурих, роздратованих, агресивних осіб?

Це що, різні різновидності гомо сапієнс? Прибульці з різних планет?

Усе значно простіше й, одночасно, складніше.

Це - люди, сформовані усім устроєм того життя, що їх оточує - історичними традиціями, типом влади, національним характером, соціально-економічним устроєм, рівнем соціального та особистого добробуту, розмахом злочинності та здатністю правоохоронної системи його подолати й опанувати, політичною та соціально-психологічною роздробленістю чи, навпаки, згуртованість громад, суспільства в цілому, і т. д., і т. п.

В країні позитивно налаштованих мешканців, очевидно, є достатні умови для реалізації основних та додаткових потреб особистості.

У країні негативно налаштованих мешканців, напевно, таких достатніх умов, перепрошую, недостатньо.

Україна і в цьому є перехідною країною. У нас позитивних від природи осіб достатньо, а ось соціально-економічні та політичні умови разом з курсом влади ведуть, точніше, несуть, як гірська ріка, усіх нас в неправильному напрямі. Як показують соціологічні дослідження, в цьому переконані більшість громадян України.

Отак і виходить, що навіть наші співвітчизники-українці, котрі попрацювали і пожили певний час за кордоном, приїхавши в Україну, додому, можуть відчути такий собі культурний шок, бо встигли вже відвикнути від грубощів, хамства, повальної корупції, антисанітарії на вулицях, похмурих, роздратованих осіб на кожному кроці.

Для другої групи настроїв характерною є апатія, байдужість, як тепер висловлюються - пофігізм. Частина українців є байдужими, оскільки зосереджені лише на вузьких своїх інтересах, а в соціальному плані вони є лінивими, флегматичними. Частина стала такими після якихось «обломів», коли їм підрізали крила, поламали всі перші сильні устремління щось значне зробити, зокрема, в соціально-політичному аспекті.

Вони намагаються облаштувати своє родинне гніздо, і все інше їх мало цікавить.

Вони уникають життя в громаді, їх важко витягнути на якість важливі, цікаві заходи, коло їхніх інтересів, здебільшого, обмежується хатою, котра скраю, у гіршому значенні цього виразу.

Третій групі настроїв властива скутість, сором'язливість, невпевненість у власних силах, навіть боязкість. Такі українці є мешканцями країни, але не є повною мірою її громадянами, оскільки вони схильні не висуватися, відмовчатися, відсторонитися від тих соціально-політичних і громадських процесів, під час яких вирішується доля малої та великої Батьківщини.

Постійна скутість може породжувати у них комплекси, котрі, своєю чергою, ще більше ізолюють таку особу від громади і соціуму.

Вони, скоріше, безвольні навіть стосовно свого життя, тим більше, до життя країни.

Проте, можуть поступово рости і розвиватися у соціально-політичному та професійному аспекті, якщо потраплять у активний колектив або під вплив потужного лідера.

Бо десь в глибині душі їм хотілося б стати активнішими, бути прийнятими в соціумі, але власних дієвих ресурсів у них замало.

Четвертій групі настроїв властива надмірна дратівливість, посилена нервовість, запальна манера думати, говорити, діяти. Такі люди можуть спочатку щось необдумано вчинити, а потім уже осмислювати - чи правильно вони зробили, чи ні.

Поспішність, гарячковість, нестриманість, категоричність у судженнях роблять таких людей нетерплячими, агресивними, злими.

Особи подібного типу схильні охоче встрявати в усі конфліктні ситуації, люблять сперечатися, звинувачувати, ображати, протестувати, баламутити всіх навколо. Це - особи чорно-білого мислення, для яких нема напівтонів, компромісів, які поділять усіх за принципом свій-чужий, друг-ворог.

Інколи вони вливаються в якісь протестні рухи чи кампанії, але і там усе псують, бо надмірно агресивні.

Інколи стають сутягами-рецидивістами і все життя з кимось сперечаються, судяться, воюють - інколи через дрібниці. Але самі вважають, що «з принципу».

П'ятій групі настроїв властива пригніченість. Такі особи навіть зовні відрізняються якимось пригаслим поглядом, безнадійними нотками в голосі, песимізмом у висновках, пасивністю в думках і поведінці.

Якщо Леся Українка без надії сподівалася, то вони вже ні на що не сподіваються і надіятися не в силах. Життєвий тонус у них значно знижений, аж до стану нічого-не-хотіння та нічого-не-роблення.

Це такий собі соціально-психологічний баласт суспільства, бо вони не живуть, а існують. У народі кажуть: «Коптять небо».

Шостій групі настроїв властиве домінуюче відчуття нудьги. У таких осіб мало вражень, бо вони нікуди не ходять, тим більше, не їздять, нічого не бачать, їхня психіка є ненаповненою і значною мірою спорожнілою в сенсі змісту.

Їхньому мисленню нема що аналізувати, осмислювати, перемелювати, їхній фантазії нема з чого будувати свої повітряні зАмки, вони нудяться собою, іншими, навколишньою ситуацією, і взагалі, цілим світом.

Їм нема що робити, нема куди йти, нема до чого прагнути.

Сенсу життя вони не бачать, бо нудьга вбиває всю мотивацію.

Їх не можна нічим захопити, вони не знають натхнення, нікому не вірять, а кислий скепсис стає їхньою звичною емоцією.

Сьомій групі настроїв властива мрійливість, втеча від дійсності в уяву, «програвання» ситуації не в реальності, а у своїх думках та фантазіях. У крайньому вираженні це виглядає як психічна «розкиданість», розшарпаність, надмірна зосередженість на безплідних проектах, безкінечних повторах одних і тих же сюжетів своїх мрій і марень.

Для таких осіб найважче - це відкинути свої фантазійні програвання ситуацій і, нарешті, почати щось робити конкретне, реальне, предметне.

Вони можуть придумувати плани і програми оздоровлення економіки, зміни виборчої системи, пропонувати свій варіант національної ідеї, але то все непрактичне, нереальне, не прив'язане до дійсності, не прораховане щодо ресурсів тощо.

Китайці кажуть, що шлях у 10 тисяч метрів починається з першого кроку. Так ось цей перший крок цим особам зробити з щоразу дедалі важче. Їм легше і приємніше, нічого не роблячи в дійсності, пройти цей шлях у 10 тисяч кроків подумки.

Таким особам не вистачає волі, рішучості, практичності, звички до конкретної роботи.

Щодо всіх цих груп настроїв варто пам'ятати: стаючи постійними, домінуючими, такі настрої поступово переростають у характер і далі вже визначають не лише вчинки людини, але й її долю.

Стосовно кожної групи наведених настроїв можемо вирізняти і розглядати проблеми, характерні для теперішнього етапу розвитку України.

Ціла низка таких проблем стимулює міграційні настрої українців.

Міграційні настрої

Title  

Низка досліджень підтверджує - міграційні настрої українців міцніють. Очікуваний безвіз призвів до частково неочікуваного результату - з країни не те що поїхали, а, перепрошую, «ломанулися» десятки тисяч працездатних українців.

Ще більше мають намір, судячи з усього, піти цим шляхом у недалекому майбутньому. Фахівці і громадянські активісти уже криком кричать, що потрібні невідкладні заходи, щоб зупинити відтік розумних голів та умілих рук з України.

На що президент П. Порошенко незворушно відповів, що Україна після підписання угоди про асоціацію з ЄС стала частиною європейського ринку праці. Тому робоча сила, не довго думаючи, услід за товарами, послугами і капіталами у форматі вільного руху рвонула з рідних країв, здебільшого, на Захід і Північ.

Ситуація дефіциту робочої сили, судячи з усього, не дуже турбує владу. Адже П. Порошенко оптимістично заявив, що влада примусить бізнесменів підвищувати зарплатню, щоб утримати працівників.

  Title

Але ж не всі українці працюють у приватному секторі. Багато з нас є бюджетниками. І нашими працедавцями є держава, уряд.

А він думає підвищувати зарплатню? Та так підвищувати, щоб конкурувати з польськими, чеськими, прибалтійськими, навіть російськими зарплатами?

Судячи з усього, уряд проблему розуміє, але вирішувати найближчим часом не планує.

Тому міграційні настрої опускаються у віковому аспекті дедалі нижче, і вже значною мірою охопили студентство. Уже на першому-другому курсах наші студенти поглядають за кордон. А дехто йде туди одразу, напрямки, вступаючи після школи не в українські, а в закордонні університети - благо - ті радісно приймають наших розумних випускників шкіл.

Причому, зростає частка тих, хто вже з початку не планує повертатися в Україну після закордонного навчання.

Коли при отриманні Україною безвізу європейські чиновники попереджали українців, що безвіз не означає права на роботу в ЄС, наші скептично усміхалися.

Не знають європейські чиновники всієї креативності українців, котрих життя давно вчить витискати максимум з мінімуму шансів.

А ось поляки уже починають здогадуватися.

Вони зі здивуванням виявили, що 70% українців, котрі отримали дозвіл на роботу в Польщі, після того, коли перетнули польський кордон, чомусь до місця роботи не доїжджають. Пропадають.

Принаймні, для тих польських господарів, які чекають українських гастарбайтерів, виглядаючи їх біля хвіртки. Вони їх виглядають, а українців, котрі мали б прибути на роботу до поляків, і слід вистиг. Вони вже з Польщі перебираються в ті країни ЄС, де зарплатня є вищою, ніж польська.

Завершення

Настрої більшості українців, на жаль, не лише не святкові, але й не позитивні.

Всі ми різні. Та об'єднує нас бажання жити в такій Україні, яка була б не гіршою, ніж розвинені держави. До цього ще далеко.

Але ж шлях у 10 тисяч кілометрів починається з першого кроку?

Тож, іншого виходу, ніж крок за кроком йти у напрямі мрії, у нас нема.

А настрій має покращуватися - разом з успіхами на цьому шляху.

Чи врятує Україну гетьман?

Парламентські вибори в Угорщині: третій поспіль термін Орбана

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com