Краса української писанки - чарівна і неповторна. Кожен етнографічний регіон пишається своїми автентичними писанками, які різняться між собою орнаментикою, колористикою і технікою виконання. На жаль, в більшості регіонів цей вид народного мистецтва уже втрачено, а згадкою про нього залишилися наукові дослідження, фотоальбоми або відтворені писанки за давніми зразками, які зберігаються в музеях та приватних колекціях.

Тільки на Гуцульщині, наперекір усім заборонам, ніколи не переставали писати писанки. Проте, загроза зникнення писанкарства в цьому краї теж була близькою до реальності. Якщо йдеться про лемківську, подільську чи слобожанську писанку, то загалом уявляємо орнаменти і колористику. Натомість, неможливо говорити про гуцульську писанку як про одне ціле, тому що в цьому краї писанки між собою кардинально відрізняються й орнаментикою, і колористикою, і технікою виконання.

Вражає той факт, що навіть у сусідніх селах Гуцульщини писанки зовсім не схожі між собою, тобто, існує такий собі феномен писанки окремого села. Найбільш відомою у світі є космацька писанка, яка славиться жовтогарячими барвами і дрібними геометричними орнаментами. Ще одним унікальним феноменом, менш відомим і поки що менш популярним є чорнопотіцька писанка (по-гуцульському - чорнєнська), яка виникла в селі Чорний Потік, Надвірнянського району, Івано-Франківської області. Це - єдине село в Надвірнянському районі, де розписують писанки. Чорнопотіцька школа писанкарства є одним із трьох найвідоміших центрів писанкарства Гуцульщини, що використовує автентичний візерунок і належить до трьох найкращих разом з космацькою і буковинською.

Чорнопотіцькі писанки Миколи Палійчука	Писанкарка Марія Василишин

 

Гуцульське село Чорний Потік зачаровує неповторною красою карпатських гір, вкритих лісом з латками поля і талановитими людьми. На гірських вершинах відчувається особлива гармонія людини і природи, незбагненність сили Творця. Тому і живуть у селі добрі і працьовиті люди, наділені Богом багатьма талантами: вміють тут і різьбити по дереву, і килими ткати, і рушники вишивати. Та чи не найбільше диво, створене сільськими майстрами, - писанка.

Цікавими є версії походження назви села. Одна з версій стверджує, що назва походить від назви річки Чорний Потік, вода якої має чорне забарвлення, якщо глянути на неї в сонячну погоду. Таке забарвлення пояснюється вмістом чорного каменю на дні річки. Друга версія походить від того, що за часів козаччини тут були чорні непрохідні ліси, в яких засіли козаки-втікачі. Вони вирубували ліси, будували хати і так з'явилося село. Існує також легенда про те, що колись пани возили сіль з Делятина до Коломиї, а тут їх перестрівали опришки - «чорні люди».

Ніхто зі старожилів не може сказати, коли в цьому селі почали розписувати писанки, але можна стверджувати, що традиція існує давно. Писанки в Чорному Потоці розписують цілими родинами, а узори передають з покоління в покоління. Проте, немає сумнівів, що саме назва села вплинула на колористику писанки, оскільки в цьому селі традиційну писанку розписують жовтим, червоним, зеленим і зрідка синім кольорами на чорному тлі. Стверджують, що такий стиль розпису яйця можна побачити тільки на чорнопотіцькій писанці, і що вона легко розпізнається серед розмаїття інших. Щодо орнаментів, то на чорнопотіцьких писанках присутні рослинні (листочки, квіти, гілки), геометричні (лінії, трикутники, квадратики, спіралі, кола, сорокаклинці, граблі) і тваринні орнаменти. Пишуть на чорнопотіцьких писанках і релігійні символи, насамперед - церкви, Святу Трійцю. Іноді можна побачити хрести, а навколо них - листочки і квіти. Зрідка малюють пташок. У чорнопотіцькій писанці, на відміну від космацької, обводиться одна лінія, а техніка розпису відрізняється від інших писанок гуцульського краю.

Коли дивишся на писанки, розписані в Чорному Потоці, то здається, що вони ніби усміхаються до тебе, нагадуючи неповторним переплетінням різноманітних кольорів весільні рушники чи вуставки вишитих сорочок.

Марія Василишин, одна з найкращих писанкарок села, поділилася секретом розпису чорнопотіцьких писанок. Слід зазначити, що вона розписує писанки за давніми зразками. В її писанках збережені давні орнаменти, колористика і технологія виконання. Досі використовує давні фарби, якими ще користувалися понад 50 років тому. Користується саморобним писачком, оскільки магазинний не практичний у використанні.

Фарби і віск писанкарка розігріває на жару, який бере з печі. Спочатку на чистому яйці стеблом сірника або хімічним олівцем малює орнаменти. Після цього покриває бджолиним воском. Потім занурює яйце в у жовту фарбу, виймає і висушує. Тоді робить зелені крапочки, а після того замальовує рожевою фарбою. В сучасних писанках дають червону, хоча традиційно повинна бути тільки рожева. І вже наприкінці занурює писанку в чорну фарбу, висушує і тоді крутить писанку над жаром, щоб стік віск. Тоді витирає писанку ганчіркою і знову висушує. При потребі лакує, але останнім часом замовники просять нелаковані. Кожна писанка має свою назву, характерну для цього села. Найбільш популярною є «барилка», яка має навколо обручі. Барилка - це посуд з тоненькими обручами, тобто, міра (бариль). Мабуть, від цього пішла назва писанки.

Розписувати писанки пані Марія навчилася ще в дитинстві від сусідки Параски Колопенко, котрій зараз 95 років.

«Вона була дуже доброю жінкою, ніколи нас не проганяла і завжди заохочувала до навчання, - з приємністю пригадує пані Марія. - Мама розписувала писанки тільки на Великдень і не знаходила часу на навчання, тому я ходила по ці знання до сусідки. Пам'ятаю, в старій Паращиній хаті була бита з глини піч. Фарби були в спеціальних гладунцях, які майстриня тримала в печі, де постійно підтримувався вогонь. В хаті було маленьке віконечко, біля якого сиділа Параска і писала писанки. Тоді не всі люди по селах мали гроші, тому писанки вимінювали на білі курячі яйця. За одну писанку давали троє яєць. Коли назбирувалось більше писанок, то вже несли на базар і продавали».

 

 

Марія Василишин показує процес розпису чорнопотіцької писанки

 

Щоб навчитися в Параски розписувати писанки, потрібно було приносити зі собою яйце, - продовжує пані Марія. - Тоді було важке життя і складно було в мами випросити яйце. Одного разу я пішла до сусідки, розписала писанку й окрилена хотіла йти додому. Зачепилася за поріг, впала і розбила писанку. Як я тоді плакала! А Параска, заспокоюючи, каже: «Не бійся. Іди додому і кажи, нехай мама дасть друге яйце і знову прийдеш».

«Коли вже навчилася добре писати, почала продавати на базарі, - продовжує пані Марія. - Згодом почали купувати в музей писанкового розпису у Коломиї. Все життя пишу писанки і завжди мене тягне до цього. В молодості, бувало, розписувала до Великодня тисячу писанок. Моя свекруха теж писала писанки. Вони у неї були дуже гарні. Вона прожила 92 роки. Пригадую, що до неї приїжджали викладачі і студенти з Косівського художнього технікуму, журналісти».

Розписують чорнопотіцькі писанки обидві доньки пані Марії - Надія і Люба. Зі своїми виробами часто їздять на виставки, фестивалі. Отримують найвищі нагороди. Колись розписував і син. На жаль, не хочуть цього робити онуки. Але один онук відвідує гурток з розпису писанок, який діє при школі. Має пані Марія своїх учнів і серед сусідів. Пам'ятають мешканці села своїх славних писанкарок, які зажили найбільшої слави, - Олену Олексіївну Сопилюк та Юстину Андріївну Шовгенюк, котрі займалися цим видом мистецтва протягом 1940-1990-х років. Багато спливло часу, а писанки цих майстринь до наших днів втішають людей. Майстриня Юстина Шовгенюк розповідала: «Мої писанки брали на різні виставки до Коломиї, Івано-Франківська, Львова й Києва. Напишу сто писанок і кожна різна. Все беру з голови». Писанки Юстини Шовгенюк зберігаються в колекціях багатьох музеїв України та багатьох приватних колекціях в Україні та за її межами.

	Модернізована чорнопотіцька писанка Оксани Василишин

Приємно, що і в наш час чорнопотіцькі писанки не втратили свого первісного вигляду.

Правда, були часи, коли чорнопотіцькі писанки стали непопулярними, купці хотіли сучасних і яскравих, тому писанкарі закинули свою писанку і писали космацькі та інші. На щастя, за останніх 20 років відчувається хвиля відродження чорнопотіцьких писанок. Є великий попит на них серед приватних колекціонерів і музеїв. Деякі майстрині з Чорного Потоку модернізують писанки, але з дотримуванням давніх традицій. Серед таких є Оксана Василишин. Її писанки зачаровують красою і авторськими орнаментами.

Значний розвиток писанкарства у Чорному Потоці зумовив створення відповідного гуртка від районного Центру дитячої творчості, який працює на базі місцевої школи вже 20 років. Веде гурток народний умілець, писанкар і дослідник писанкарства Микола Палійчук. Під його керівництвом дівчатка і хлопці, починаючи з молодших класів, опановують складне мистецтво виготовлення писанки, вивчають її історію, символіку, орнаментику. Розписані дітьми писанки експонувалися у багатьох країнах світу, зокрема, в музеях Канади. Клопітка праця, в яку пан Микола вкладає свою душу, дає добрі плоди. Варто лише згадати, що з 1993 року гуртківці є постійними учасниками щорічного дитячого свята «Писанка Галичини» (з 1996 року цей конкурс набув статусу міжнародного). І щороку отримують перше місце.

«Я бачу в цьому великий сенс, - ділиться враженнями Микола Палійчук, - адже мої студійці твердо стали на стежки-дороги, які ведуть до колоритного мистецтва - писанкарства».

Микола Палійчук - професійний мистецтвознавець. Після розпаду СРСР, коли писанкарство почало відроджуватись, він зайнявся його дослідженням. Інформацію визбирував по крупинці. Багато довідався з літератури, яку видавали в Канаді. До речі, свою першу писанку пан Микола розписав у 30-річному віці. Його писанки відзначаються мистецькою досконалістю і відтворенням стародавніх чорнопотіцьких традицій писанкування. Часто буває, що писанкарі купують його писанки, а потім роблять власні виставки за кордоном, видаючи їх за свої.

У 2012 році у Чорному Потоці був започаткований фестиваль унікальної чорнопотіцької писанки. Фестиваль з метою відродження чорнопотіцької писанки і з надією привабити сюди туристів. Під час фестивалю сільські писанкарки демонструють свої писанки, а також проводять майстер-класи.