Мрія про
життя та роботу у теплих краях змусили лікаря з Івано-Франківська та його дружину
купити квитки в один кінець і вирушити в Камбоджу. Щаслива сім'я таки знайшла там
своє місце під сонцем: вони разом працюють у клініці та разом пізнають світ. Про
те, що відкрила для них Південно-Східна Азія, та чому лікарів там поважають більше,
ніж депутатів, акушер-гінеколог Михайло Дудік розповів «Галицькому кореспонденту».
Мрія на
двох
Жити і працювати у теплій країні
- такою була спільна мрія Михайла Дудіка і Ольги Косенко. Познайомилося майбутнє
подружжя у соцмережі, коли, власне, обоє були у пошуках роботи на березі моря. Михайло
запросив дівчину з Харкова відпочити у горах, і вже у Карпатах пара зрозуміла, що
шукатимуть кращої долі разом.
«Я запросив Ольгу відпочити
в Карпатах, так і прийшло кохання. Через півроку ми вирішили, що дистанційно шукати
роботу важко і треба летіти самотужки витоптувати пороги лікарень, - розповідає
чоловік. - Думали їхати в Африку, в Замбію, але натрапили на аферистів. Довго шукали
точку на карті світу, і тут подивились передачу про Камбоджу - ризикнули спробувати.
Я купив квитки в один кінець. Ми вирішили повернутися, якщо не знайдемо роботу,
за місяць».
Далі на пару чекало зовсім нове
життя. Очевидно, саме так виглядає вихід із зони комфорту. Температура повітря у
Камбоджі в грудні була близько +30. Карту з адресами лікарень малювали власноруч,
а першою оселею стало справжнісіньке бунгало біля моря. «Кожного дня я ходив у пошуках
роботи, але всюди відмовляли, бо вакансій не було, - згадує акушер-гінеколог. -
Я вже навіть опустив руки, аж тут наша стежка привела до маленької непримітної лікарні».
У цій невеличкій лікарні подружжя
познайомилося з лікарем, який був корінним жителем Камбоджі, кхмером. І вже за кілька
днів лікар з Прикарпаття отримав пропозицію спробувати працювати за 300 доларів
на місяць. Довелося їхати на кордон, щоб змінити туристичну візу на робочу. Тоді
пара встигла побувати також у сонячному, яскравому Таїланді.
За кілька місяців знайшла своє
місце і дружина лікаря. Вона відкрила відділ для роботи зі страховими компаніями.
Багато пацієнтів з Європи та Америки не бажали сплачувати рахунки в лікарні, і хотіли,
щоб це зробили страховики, і українка надала їм такий сервіс.
«Попрацювавши рік у маленькій
приватній клініці, я вирішив, що треба продовжувати те, чому навчила мене моя мама
- гарно приймати пологи та оперувати. Ми знайшли міжнародний проект, де був пологовий
будинок, куди приїздили волонтери з усього світу. Мені теж перший час довелось працювати
волонтером, щоб довести керівництву лікарні, що я вартий цієї роботи. Клініка мала
найкраще сучасне обладнання за рахунок благодійних фондів зі США та Німеччини. Через
рік я отримав пропозицію працювати у найпрестижнішій лікарні В'єтнаму», - ділиться
своєю історією Михайло Дудік.
Допомога немовляті
Вже рік акушер-гінеколог працює
у престижній інтернаціональній клініці у в'єтнамському місті Нячанг, де має багато
пацієнтів з України, Китаю, В'єтнаму. Щасливі новоспечені батьки діляться у соцмережах
світлинами з акушером, він отримує квіти і фруктові корзинки з вдячністю за роботу,
в клініці його називають «справжньою знахідкою».
Вирішити рятувати життя людей
- справа непроста. За час роботи з великою кількістю іноземців пара неодноразово
знаходила вихід зі справді складних ситуацій. Одного разу народжена росіянкою дитина
півроку жила серед лікарів у медичному закладі через прикру помилку та бюрократію.
Дитину мама залишила просто у лікарні. Знайшлося чимало охочих всиновити немовля,
але цей процес ускладнений бюрократією, тому часом діти роками чекають на сім'ю
у клініці чи в дитбудинку. Мама дитини була громадянкою Росії, довелося мати справу
з російським посольством.
За законом Камбоджі, якщо мати
- іноземка, то громадянство дитина отримати не може. Керівництво лікарні звернулось
у посольство Росії, а їм були необхідні документи котрі би завідчили, де перебуває
дитина, яка не мала ні свідоцтва про народження, ні громадянства. Ольга розшукувала
горе-маму в джунглях, заповнювала анкети, потім їздила в посольство, аби зробити
дитині документи. Півроку дитина була в Камбоджі просто тому, що МЗС Росії загубило
ці документи вже в Москві.
Сумна історія, однак, отримала
щасливий кінець. Згодом нову сім'ю дитині знайшли через «Фейсбук». Весь цей час
дитина жила спочатку в лікарні, потім - у прекрасній сім'ї в Пномпені, де її любили,
як свою, але, за законом Росії, всиновити не могли. Зараз хлопчик щасливий: має
сестричок, маму і тата. Та якби подружжя з України не перейнялося його долею, органи
опіки забрали б дитину в дитбудинок.
Повага до
лікаря
Бути лікарем в Азії престижно.
Михайло запевняє, що лікар тут має вищий статус, ніж поліцейський або депутат, і
ця повага є всюди. Чоловік розповідає, що коли вперше купував у Камбоджі автомобіль,
то продавці з сусіднього міста довіряли йому, як лікареві, настільки, що готові
були віддати ключі від авто та чекати оплати на картку.
Складнощів
у роботі не виникало майже ніяких. За словами Михайла, місцеві мешканці - позитивні,
в чомусь схожі на малих дітей. Деколи складно з пацієнтками, бо вони соромляться
лікаря-чоловіка, та коли потрібна професійна допомога, цей бар'єр швидко руйнується.
Про камбоджійські лікарні Дудік
відгукується неоднозначно і висловлює переконання, що у державних лікарнях всього
світу працювати важче, ніж у приватних. «Тут державні лікарні набагато гірші, ніж
в Україні, - розповідає він. - По двоє пацієнтів на одне ліжко, в прямому сенсі
слова. Один важкий після операції лежить на ліжку, а той, кому вже краще - на підлозі
або в коридорі. У державній лікарні теж треба платити за лікування. Тому в Південно-Східній
Азії дуже багато приватних лікарень. Тут таке правило: перед операцією або ж амбулаторним
лікуванням треба внести депозит на рахунок лікарні, лише тоді беруться за здоров'я
людини».
Прикарпатцеві пощастило працювати
у двох лікарнях, де були благодійні кошти на потреби пацієнтів. Тому спершу починали
лікування, а потім вже вирішували, чи може пацієнт його оплатити. Держава ж лікарні
майже не фінансує, тому медичні послуги завжди б'ють по кишені.
«Не можу сказати, що в Україні
погана ситуація з медициною. У нас дуже багато лікарень і лікарів. Обладнання теж
в обласних лікарнях є, більше його і не треба, адже воно потребує дорогого обслуговування
і ремонту, а це все кошти з податків. Звісно, хотілось би, щоб наші лікарі працювали
за протоколами», - зауважує Михайло.
Лікар переконаний, що наші проблеми
з хабарами в медицині пов'язані з вихованням людей та малими зарплатами. «Ну як
можна прожити на дві тисячі гривень? Ситуацію можливо змінити, якщо будуть високі
зарплати, але де взяти ці кошти? У розвинених країнах це сплачує страхування», -
каже він.
Подружжя,
звісно, сумує за домівкою. Вони хотіли б повернутися і спробувати почати свою справу
в Україні. Чоловік прагне передати здобутий досвід українським лікарям. Але поки
Михайло і Ольга чекають на поповнення своєї сім'ї, вони вирішили залишатися там,
де тепло, завжди є свіжі фрукти і море під боком.
Автор:
Марта Баранецька
Джерело: «Галицький Кореспондент»