Корінні мешканці Іллінойсу

Іллінва

Іллінва були конфедерацією чехокія, кескескія, мічіґаміє, муанвіна, піорія і тамароуе.

«Іллінойс»/«Іллінва» має значення «є людина» (Вільям Дж. Куб'як, Індіанці Великих Озер, 2-е видання, 1999, с. 59). Хоча це - лише одна з версій перекладу назви цього народу.

Якщо згадувати про американських індіанців, то було б неправильно оминути увагою корінних американців, племена яких проживають у штаті Іллінойс. Вікіпедія визначає 4 підкатегорії тубільців Іллінойсу: Гоу-Чанк, Іллінойська конфедерація, Мічігамея і Потаватомі.

Гоу-Чанк - близько 7 тисяч. Розмовляють однією з мов сіу. Іллінойс був їхньою історичною територією. В Іллінойсі їх зараз мало. Здебільшого, вони мешкають у Вісконсині і Небрасці.

До Іллінойської конфедерації входять племена маямі, мітчіґаміє, плем'я піорія і плем'я ві.

Мічігамея чи мічігаймі (чіткої назви через обмеженість європейських дослідників немає). Їхнє походження - невідоме. Вони проживали у регіоні Чикаго. Їхнім найвідомішим вождем був Агапіт Чикагоу (він відвідав Париж і брав участь у Чікесоуських війнах. Його ім'я пішло від спотвореного «Акапія»/помічник у церемоніях). 1725 р. «Компанія Індій» привезла його до Франції, про що повідомляла французька газета «Меркюр дю Франс». Вожді зустрілися з королем Луї ХV, були з ним на полюванні на кролів. Вожді зробили виступ у «Театр Італієн», де, як пише Жан-Філіп Рамо, вони танцювали три танці - «Мир», «Війна», «Перемога», що, певно, для парижан було приємним, бо французи полюбляють різні види «тріумфів»: як не арок, то походів. Рамо, натхненний виступом вождів, написав композицію «Дикуни».

Іллінівеки склали присягу Франції. Їхні воїни брали участь у битві Оуґула Четока. У цій битві вони зазнали поразки від племені чікесо й англійців.

Остання згадка йде від Жана Бернарда Буссю, який зустрівся з індіанським принцом Шісіком, сином померлого вождя Чикагоу, який відвідав Париж.

Плем'я піорія або пеуарва входить до Федерального реєстру як визнане плем'я піорія індіанців Оклахоми. Історично вони були частиною Іллінойської конфедерації.

Індіанці племені піорія розмовляли діалектом мови маямі-іллінойс. Їхня назва означає «той, що несе сувій на спині». Ніхто зараз не розмовляє мовою піорія. Невелика кількість індіанців з племені піорія розмовляють тепер мовою маямі, інші - мовами чагокія, мванґві і тамароуа.

Слід зауважити, що місця проживання племен були нечіткими, як і будь-яких інших племен на будь-якому континенті, оскільки індіанці кочували, і кордонів не було. Філософія у корінних індіанців була іншою: все - від Великого Духа, для всіх. У них не було приватної власності, а, радше, племінна, родова чи родинна власність. Історичні події, війни змушували племена йти на інші землі, шукаючи землю, волю, мир...

Плем'я ві було маямі-іллінойсько-мовним племенем корінних американців, що проживали у західній Індіані. Назва племені - скорочена (стягнена) назва, що означає «місце виру».

П'янкешо (люди з розірваними вухами) належали до Оленячого клану ві. Їхньою ознакою були дірки у вухах. (Тепер такі проколи у вухах можна побачити у молодих хлопців. Дуже незвично і якось відлякує. Занадто багато вроди не додає).

У 18-му ст. ві мали поселення в Іллінойсі і в Огайо. Одне з таких поселень було на місці, де зараз є Лафаєт.

Іллінойська конфедерація була групою 12-13 індіанських племен, таких, як: каскаскія, чахокія, піорія, тамароуа, мванґвіна, мічігамея, чіпусса, чінкоуа, квараквентанон, еспемінкія, мароуа і тапуара. У 17 ст. їх було близько 10 тисяч. Усі, крім сіу, розмовляли діалектами алгонкінських мов. Вони проживали і в Чикаго. У середині 18 ст. залишилося лише 5 основних племен: чахокія, каскасія, мічігамея, піорія і тамароуа.

 

Ріка Іллінойс, Інока Сііпііві (річка Інока/Іллінойса) і названа в честь Іллінойської конфедерації.

Цікаво, що за Угодою Едвардзвіль (1818 р.), п'ять лідерів племені тамароуа віддали майже половину сьогоднішнього штату Іллінойс Сполученим Штатам. Пізніше плем'я тамароуа приєдналось до піорія і перемістилося на те місце, де пізніше виник Канзас.

В окрузі/графстві Фултон, на північ від ріки Іллінойс, індіанці облаштовували незатишні і вбогі поселення (як і всі племена всіх цивілізацій північних країв, мабуть, через велику зайнятість і важкі умови проживання). Із релігійним відродженням індіанців в Іллінойс прийшло і сільське господарство.

У південному Іллінойсі індіанці були дещо іншими: однорідними, консервативними, зналися не з індіанцями Огайо, а з індіанцями Кентуккі і Теннессі. У південному Іллінойсі індіанці вірили у Будівника насипів, про якого вони дізналися від індіанців річки Іллінойсу.

Племена чіппева, делавари, фокс віддали свої землі білим, урядові США у 1795-1804 рр. Індіанці кікепу віддали землі уряду 1819 р.

Індіанці маямі, що мали селище, де зараз стоїть Чикаго, претендували на землі східної частини штату. Індіанці отава проживали у 18 ст. у крайніх північних частинах штату. Індіанці потаватомі прийшли в Іллінойс услід за маямі й облаштувалися на теренах у північно-східній частині штату.

Індіанці сок допомогли своїм родичам племені фоксів вигнати Іллінойські племена з району Скелястої Річки (Рок Ривер). Потім землі довелося здати білим, а індіанці перемістилися далі на захід. Індіанці шоні перебували якийсь час у південній частині штату.

Індіанці віннебаґо 1829 р. брали участь у передаванні індіанських земель штату, а плем'я в'яндо це зробило ще 1795 р.

Як відомо, передавання земель було непростим, воно, напевно, було вимушеним: індіанці ослабли, їхні військові організації стали нездатними до подальшої беззмістовної боротьби, багато племен повимирало. Залишилася слава у фольклорі, легендах, міфах, ритуалах, церемоніях, мовах, спогадах, витворах мистецтва та в архітектурі.

Різне прочитання походження назв, як завжди, спричиняє заплутаність у трактуванні назв: згадаймо, індіанці розмовляли діалектом, і подібні мовні форми не завжди правильно транскрибувалися французами й англійцями - звідси й варіанти читання. Та й, мабуть, індіанці не бачили в європейцях аж надто великих «блідолицих» братів, та й неохоче їм допомагали у «лінгвістичних експериментах», що, певно, були частиною програми «цивілізації» «диких народів», яких, свідомо чи несвідомо, боялися, не любили чи ненавиділи, вважаючи, що це - закономірне явище.

Вмирали мови та їхні носії, залишалися глечики та традиції, які такі тепер цікаві та помічні нащадкам «конкісти».

Неподалік від Чикаго є священне для багатьох індіанців місце - Старвд Рок (Starved Rock), Голодна Скеля чи Скеля Голоду, яка стала місциною битви племен ілліні і потаватомі. Вождь оттава Понтіак був закатований членом Конфедерації індіанців іллінівек, за що племена чіппева, потаватомі, оттава і кікепу помстилися іллінівекам на скелястому місці, де було мало їжі і води. Ті, хто наважився спуститися зі скель, були вбиті, ті, хто залишався там, вмирали від голоду. Тільки жменька іллінівеків змогла вижити. Через голодну смерть скеля й отримала цю назву.

Тепер на цьому місті заповідник. Там є цікаве панно Роувена, що зображає подію. Панно пізніше закрили на вимогу закону, бо індіанці-воїни були зображені майже голими.

Якими ж були іллінва, племена Іллінойсу? За однією з версій, у 1660 р. їх було близько 70 тис. людей.

Іллінва описували як високих і мужніх, із приємною зовнішністю. Щодо їхніх характерів, то вони були сором'язливими, їх часто з їхніх осель виганяли вороги, непостійними і зрадливими (напевно, через їхню слабкість). Вони були вправними лучниками, а, окрім луків, у війні використовували списи і кийки. У них була полігамія. За зраду жінці відрізали ніс.

Хати іллінва робили з довгих колод, які покривали двома шарами дерну чи очерету, настільки добре облаштованих, що крізь них ніколи не проникав вітер, сніг чи дощ. Кожне житло мало 4-5 вогнищ, а на кожне вогнище припадало по 2 сім'ї. Тобто, у кожній такій домівці проживало 8-10 сімей.

В Іллінойсі існує Американська Індіанська Асоціація Іллінойсу, яка займається справами корінних мешканців, дбає про розвиток їхньої освіти, культури, мови.

Найрепрезентативнішою мовою регіону є мова оджібве. Це - доступна і досить популярна мова. Багато її не навчишся - мало асоціацій, але - можна. «Привіт» - «Ааніі». «Дякую» - «міґвеч» (на кшталт - «міг віч(ний)). Хто читав «Ґаяводу» («Гаявату»), може, пригадує: «Нокоміс» (бабусю), «ніґусіс» (мій син: «не-гуси»). Легко запам'ятати «ґіґун» (риба). Мабуть, можна запам'ятати «нібі» (вода), «кісіна» (холодний), «накшіґ» (ніч - як «нічліг»).

Багато назв міст, містечок, насипів, горбів, рік, озер, навіть вулиць мають індіанське походження: Мічиган, Чикаго, Манхеттен, Шонітаун, Піорія, Потомак, Сенека, Толідо, Вокіґан, Іллінойс, Огайо, Міссісіпі, Сенгемон.

Цікаво, що індіанці не садили кукурудзу, якщо була війна: якщо неможливо було зібрати її, то для чого й садити? Про це явище писав один з дослідників. Можна зрозуміти, як їм важко доводилося, коли кукурудзи не було.

Нині Чикаго налічує понад 100 племінних націй і є третім найбільшим містом за кількістю корінних американців.

 

(Далі буде)