Нещодавній
крок Польщі в бік серйозного екстремізму зазнав певної критики, але справжню
стурбованість це викликало в її сусідів та серед етнічних мешканців країни.
Польща з моменту кінця її Людової, здавалося б, була у Східній Європі зразком
економічного та демократичного прогресу, хоча насправді без відповідного
закону, який захищав би права етнічних меншин.
У зв'язку з цим навіть у
демократичні роки сучасної третьої Республіки Польщі держава не могла захистити
права своїх етнічних меншин через відсутність законодавства, а Європейський
Союз та його найбільший сусід - Україна - здебільшого, ігнорували цей недолік.
Польща навіть вихваляється своєю польською однорідністю, незважаючи на те, що
до її території входять етнографічні землі України, Білорусії, Литви та
Німеччини.
Фактично Україна потребувала
Польщі як гіда в Європу, а Польща, навіть як одна з перших країн, яка визнала
Україну, дивилася на Українську державу як на щит перед Москвою. На жаль,
прихід до влади польських шовіністів і нещодавня історія з прийняттям закону
про внесення змін до законодавства польського Інституту національної пам'яті,
відбілюючи темне минуле Польщі та звинувачуючи його жертв, змінила відносини.
На жаль, ця зміна не є аберацією, а більше нормою в польській імперській
історії. Фактично, протягом усього існування Польща була, здебільшого, імперією
з колоніями, а поляки часто пригноблювали мешканців окупованих територій.
Однією з цих колоній у минулому була Західна Україна зі значним відсотком
українського та єврейського етнічного населення, що мало свої не лише етнічні,
але й релігійні ознаки, відмінні від етнічних особливостей поляків. Більшість
українців були зайняті сільським господарством і жили в селах. Більшість євреїв
були купцями і жили в містах. В українській західній столиці, Львові, в період
між двома світовими війнами приблизно дві третини населення були поляками
внаслідок сторічної колонізації, одна п'ята - євреї, а українці та інші верстви
населення складали решту.
Те, як поляки поводилися з
місцевим населенням протягом цих років, особливо на окупованій території,
свідчить, як поляки сьогодні можуть ставитись до інших етнічних груп у Польщі.
Зокрема, ця поведінка в минулому щодо українців та євреїв, безумовно, актуальна
сьогодні не лише з історичної точки зору, але й дуже екзистенційної, оскільки
сьогодні багато українців та євреїв мешкають у Республіці Польща.
Нещодавня стаття на
українському веб-сайті під назвою «Збруч» автора Юрія Винничука пропонує просто
хронологію щодо деяких подій, що відбулися у Львові в 1934-1936 рр., а також
дає уявлення про те, що ці події віщують. Ось вибірка приблизно протягом двох
років:
31 січня 1934 р. - Група
польської молоді побила єврейських студентів Політехніки.
27 травня 1934 р. -
Відбулися перші з 1913 р. вибори до міської ради. Багатьох виборців,
здебільшого, українців, не допущено до голосування, нібито через відсутність
паспорта, незважаючи на те, що були подані інші документи. Під кінець
голосування з багатьох дільниць силою усунуто спостерігачів від опозиції та
українців, на інших дільницях їх не допущено до підрахунку голосів. В
результаті, поляки отримали 55 мандатів, євреї 16, а українці - 1.
24 листопада 1934 р. -
Українські редактори тижневої газети «Вісті» Богдан Кравців та Роман
Купчинський були ув'язнені в польському концентраційному таборі Береза
Картузька.
22 лютого 1935 р. - На
зібранні студентів Політехніки відбулася дискусія щодо арійського параграфу. А
вже 6 березня арійський параграф почав діяти в Студентському братстві, до якого
раніше могли належати і студенти євреї. Тепер - ні.
У серпні1935 р. влада
закрила українські газети «Рідний ґрунт», «ДАЖбог» та «Юні друзі».
27
листопада 1935 р. - Завдяки зусиллям, спрямованим на попередження антисемітських
вчинків, адміністрація Політехніки запровадила нові правила, які передбачали,
що в усіх аудиторіях із трьома ярусами лавок два яруси було призначено для
римо-католиків, а один - для євреїв. Вісім єврейських студентів, які
протестували, були виключені. Питання українських студентів - греко-католиків -
взагалі не розглядалося.
19 січня 1936 р. - Польські
студенти напали на українську процесію.
Можна навести багато інших
прикладів подібних подій. Ці репресії, національні утиски що супроводжувалися
жорстоким гнобленням, тривали до моменту кінця Республіки Польща відповідно до
Пакту - Молотова-Ріббентропа та до початку Другої світової війни.
Офіційні урядові напади на
євреїв були спрямовані на те, щоб відгородити євреїв від решти населення,
ізолювати їх, а діяльність польського уряду проти українців була спрямована на
заборону української мови та культури в усіх офіційних урядових та освітніх
форумах та закриття української преси.
Те, що відбувається сьогодні
в Польщі, дуже нагадує те темне минуле зі звинувачуванням жертв і з додатковими
зусиллями стосовно затирання білих плям в історії. Все ж, при цьому не можна
бути песимістом, але рівночасно треба бути реалістом. Полякам треба недвозначно
відповісти, що часи імперські, тобто, польської імперії відійшли в минуле.
Україна піде в Європу з Бандерою, а Польща втратить своїх союзників, якщо буде
поводити себе як імперія.