Нещодавній крок Польщі в бік серйозного екстремізму зазнав певної критики, але справжню стурбованість це викликало в її сусідів та серед етнічних мешканців країни. Польща з моменту кінця її Людової, здавалося б, була у Східній Європі зразком економічного та демократичного прогресу, хоча насправді без відповідного закону, який захищав би права етнічних меншин.

У зв'язку з цим навіть у демократичні роки сучасної третьої Республіки Польщі держава не могла захистити права своїх етнічних меншин через відсутність законодавства, а Європейський Союз та його найбільший сусід - Україна - здебільшого, ігнорували цей недолік. Польща навіть вихваляється своєю польською однорідністю, незважаючи на те, що до її території входять етнографічні землі України, Білорусії, Литви та Німеччини.

Фактично Україна потребувала Польщі як гіда в Європу, а Польща, навіть як одна з перших країн, яка визнала Україну, дивилася на Українську державу як на щит перед Москвою. На жаль, прихід до влади польських шовіністів і нещодавня історія з прийняттям закону про внесення змін до законодавства польського Інституту національної пам'яті, відбілюючи темне минуле Польщі та звинувачуючи його жертв, змінила відносини. На жаль, ця зміна не є аберацією, а більше нормою в польській імперській історії. Фактично, протягом усього існування Польща була, здебільшого, імперією з колоніями, а поляки часто пригноблювали мешканців окупованих територій. Однією з цих колоній у минулому була Західна Україна зі значним відсотком українського та єврейського етнічного населення, що мало свої не лише етнічні, але й релігійні ознаки, відмінні від етнічних особливостей поляків. Більшість українців були зайняті сільським господарством і жили в селах. Більшість євреїв були купцями і жили в містах. В українській західній столиці, Львові, в період між двома світовими війнами приблизно дві третини населення були поляками внаслідок сторічної колонізації, одна п'ята - євреї, а українці та інші верстви населення складали решту.

Те, як поляки поводилися з місцевим населенням протягом цих років, особливо на окупованій території, свідчить, як поляки сьогодні можуть ставитись до інших етнічних груп у Польщі. Зокрема, ця поведінка в минулому щодо українців та євреїв, безумовно, актуальна сьогодні не лише з історичної точки зору, але й дуже екзистенційної, оскільки сьогодні багато українців та євреїв мешкають у Республіці Польща.

Нещодавня стаття на українському веб-сайті під назвою «Збруч» автора Юрія Винничука пропонує просто хронологію щодо деяких подій, що відбулися у Львові в 1934-1936 рр., а також дає уявлення про те, що ці події віщують. Ось вибірка приблизно протягом двох років:

31 січня 1934 р. - Група польської молоді побила єврейських студентів Політехніки.

27 травня 1934 р. - Відбулися перші з 1913 р. вибори до міської ради. Багатьох виборців, здебільшого, українців, не допущено до голосування, нібито через відсутність паспорта, незважаючи на те, що були подані інші документи. Під кінець голосування з багатьох дільниць силою усунуто спостерігачів від опозиції та українців, на інших дільницях їх не допущено до підрахунку голосів. В результаті, поляки отримали 55 мандатів, євреї 16, а українці - 1.

24 листопада 1934 р. - Українські редактори тижневої газети «Вісті» Богдан Кравців та Роман Купчинський були ув'язнені в польському концентраційному таборі Береза Картузька.

22 лютого 1935 р. - На зібранні студентів Політехніки відбулася дискусія щодо арійського параграфу. А вже 6 березня арійський параграф почав діяти в Студентському братстві, до якого раніше могли належати і студенти євреї. Тепер - ні.

У серпні1935 р. влада закрила українські газети «Рідний ґрунт», «ДАЖбог» та «Юні друзі».

27 листопада 1935 р. - Завдяки зусиллям, спрямованим на попередження антисемітських вчинків, адміністрація Політехніки запровадила нові правила, які передбачали, що в усіх аудиторіях із трьома ярусами лавок два яруси було призначено для римо-католиків, а один - для євреїв. Вісім єврейських студентів, які протестували, були виключені. Питання українських студентів - греко-католиків - взагалі не розглядалося.

19 січня 1936 р. - Польські студенти напали на українську процесію.

Можна навести багато інших прикладів подібних подій. Ці репресії, національні утиски що супроводжувалися жорстоким гнобленням, тривали до моменту кінця Республіки Польща відповідно до Пакту - Молотова-Ріббентропа та до початку Другої світової війни.

Офіційні урядові напади на євреїв були спрямовані на те, щоб відгородити євреїв від решти населення, ізолювати їх, а діяльність польського уряду проти українців була спрямована на заборону української мови та культури в усіх офіційних урядових та освітніх форумах та закриття української преси.

Те, що відбувається сьогодні в Польщі, дуже нагадує те темне минуле зі звинувачуванням жертв і з додатковими зусиллями стосовно затирання білих плям в історії. Все ж, при цьому не можна бути песимістом, але рівночасно треба бути реалістом. Полякам треба недвозначно відповісти, що часи імперські, тобто, польської імперії відійшли в минуле. Україна піде в Європу з Бандерою, а Польща втратить своїх союзників, якщо буде поводити себе як імперія.