Минулий тиждень подарував країні чимало майже непомітних, але надзвичайно важливих
новин. Новин, через призму яких видно, що врятувати Україну від жадібності і «гнучкості»
чинної української влади можуть тільки дві речі - диво Господнє, і, як то не дивно,
рішучість західних партнерів України. Про третій варіант наразі можна не думати...
Найголовніша новина пройшла
майже непомітною у широких колах української громадськості. НАБУ нарешті роздивилося
те, про що значна частина громадян якщо не знала, то, принаймні, здогадувалася:
на загадковому тарифі «Роттердам +» заробляють (і то дуже незле) люди, дуже і дуже
наближені до безпосереднього керівництва країни. А знаючи любов цього керівництва
до всеохопного контролю, просто неможливо навіть уявити, що всі ці потоки грошей
пливуть непомітно для найвищого в країні ока.
А тут виявилося
найцікавіше: коли компанія Ахметова ДТЕК трохи збідніла через протестувальників,
котрі перегороджували колії і намагалися припинити торгівлю з окупантами, її акції
скупила така собі корпорація «ICU Holdings Limited». А потім якимось чином блокада
торгівлі з окупантом загадково зійшла на пси, натомість почав активно працювати
тариф «Роттердам +», і корпорація «ICU» стала власником цінних паперів мега-успішного
підприємства.
Кажуть, що формула «Роттердам+»
вже згенерувала додаткові 26 млрд грн. прибутку. Тобто - як «згенерувала»... Витягла
з кишені пересічних українців, і переклала в кишені ДТЕК. Ну і в кишені акціонерів
ДТЕК теж трохи накрапало...
І тут виявилося, що люди з корпорації
«ICU», котрі скуповували акції ДТЕК, і люди з української влади, котрі забезпечують
мега-прибутковість «роттердамського вугілля», тісно пов'язані між собою.
Більше того, фірмі «ICU
Holdings Limited» взагалі можна дати срібну медаль в номінації «кузня кадрів для
керівництва країни» (золоту медаль, звісно, має корпорація «Рошен»).
Її засновники
- Валерія Гонтарева (котра, якщо хто забув, працювала і з кузнею кадрів №1) з чоловіком.
Співзасновник - Володимир Демчишин, міністр енергетики та вугільної промисловості
України у другому уряді Арсенія Яценюка.
Окрім того, в компанії працювали:
Дмитро Вовк, нині - в. о. Голови
Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних
послуг (НКРЕКП);
Олександр Животовський, голова
Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації;
Євгеній Барах, перший заступник
голови Укравтодору.
Ну а чинний співкерівник компанії,
якщо вірити «Нашим грошам», і взагалі є фінансовим партнером президента України...
З тими фінансовими партнерами
президента взагалі страшна халепа. Якщо одні тихцем оббирають громадян України,
вдаючи, що вугілля з окупованої росіянами Донеччини їде через Роттердам, то другі
безпосередньо торгують з росіянами, і таким чином активно підтримують російську
економіку.
Мова про компанію «Богдан моторс»,
котра вже неодноразово наражалася на критику за активне намагання втелющити українській
державі неякісну продукцію, зокрема - неякісні швидкі для фронту. І це при тому,
що співвласником компанії є перший заступник секретаря Ради нацбезпеки і оборони
Олег Гладковський (Свинарчук), котрий загалом мав би вже давним-давно сам себе покарати
- за підривання обороноздатності країни в особливо цинічній формі.
Однак цього разу компанія просто
перевершила саму себе.
Після скандалу зі швидкими для
фронту журналісти програми «Схеми» (спільний проект «Радіо Свобода» та телеканалу
«UA:Перший») вирішили уважно придивитися до діяльності корпорації «Богдан моторс».
І виявили, що корпорація збирається продати київській міській
владі 80 тролейбусів, всього - на півмільярда гривень. І не простих, а золотих,
навіть, можна сказати, діамантових, якщо роздивлятися ці тролейбуси з точки зору
підриву обороноздатності країни. Електродвигун, система керування двигуном, блоки
живлення тролейбусів - російського виробництва.
Мало того, що якість цих деталей
вкрай кепська, то ще й виявилося, що «Псковський електромашинобудівний завод» (ПЕМЗ),
у котрого купили двигуни, виробляє і військову техніку, а також комплектуючі для
російських систем зенітних ракетних комплексів та для військової оптики.
Тобто «Богдан моторс» заплатив
купу грошей безпосередньо виробнику російської військової техніки. І через це значна
частина грошей українських платників податків піде, в прямому сенсі того слова,
підприємству, котре займається створенням техніки для вбивства українських платників
податків.
І це все робить компанія,
наближена до президента, співвласник якої є першим заступником секретаря Ради національної
безпеки і оборони України.
Це вже не просто підривання
обороноздатності країни з особливим цинізмом, а й деморалізація української держави
загалом - і українського війська зокрема. Дивно, як вони ще на санітарні «Богдани»
не додумалися російські двигуни поставити. Дешево, просто, і «відкат» дають...
Окрім величезних моральних і
матеріальних збитків для всієї країни, від тієї угоди є ще й маленькі збитки, потерпати
від яких доведеться безпосередньо киянам, пасажирам і водіям тролейбусів.
Зокрема,
«Схеми» пишуть (http://www.radiosvoboda.org/a/schemes/29113344.html),
що механіки вже зараз скаржаться на перегрівання: «Російський двигун гарячий. Влітку
буде стільки скарг... Я не знаю, там же будеш сидіти, як на печі. ...Коли сказали, що
ми купуємо в Росії тягові двигуни, мене одразу почало «куражити».
Ті ж таки «Схеми» пишуть, що
РНБО затверджує списки російських підприємств, з котрими українським підприємствам
заборонено вести бізнес. Однак дивним чином «Псковського електромашинобудівного
заводу» у тих списках не було.
Коли журналісти наробили ґвалту,
пішли за коментарем до гендиректора «Богдан моторс», той з чистою совістю заявив,
мовляв, ніякого Гладковського не знаємо, російські двигуни не купуємо. Вже три дні,
як не купуємо...
Не помічати такий особливо жорстокий
цинізм української влади складно, і не одному громадянинові після того на думку
спали слова бабці Марусини («повисмикуй йому, царице милосердна, і повикручуй йому
ручечки й ніжечки, поламай йому, свята владичице, пальчики й суставчики. Царице
небесна, заступнице моя милостива, заступись за мене, за мої молитви, щоб ріс він
не вгору, а вниз, і щоб не почув він ні зозулі святої, ні божого грому...»), а то
й щось міцніше.
І те, що реакція суспільства
є саме такою, добре відчуває і провідне керівництво держави. Однак замість того,
щоб припинити «розхитувати човна» і знущатися з країни з особливим цинізмом, керівництво
держави вирішує далі робити своє, а критику нейтралізувати зустрічною критикою.
І оскільки знущання з країни стають дедалі потужнішими, критика теж, відповідно,
є сильнішою, то й нейтралізовувати критику керівництво країни вирішує дедалі жорсткішими
методами.
Якщо раніше на критику керівництво
відповідало спробами принизити критиків («зрадофіли», «та ви ще в своєму житті і
собачої будки не побудували») та намаганнями вдатися до логічного пересмикування
(«не заважайте торгувати з Путіним, бо Путін нападе»), то цього разу вирішили спробувати
ще жорсткіші методи.
Щоправда, спробували обережно,
щоб перевірити, як люди реагуватимуть - відтак нові віяння висловили не перші особи
держави, а їхні вірні радники. Цього разу роль першої скрипки дісталася Юрію Бірюкову,
раднику президента (переклад з російської - «Часу і Подій»:
«...За 4 роки у країні, що
воює: стабілізувалася і почала рости економіка, проводяться структурні реформи,
відновлюється армія, ремонтуються дороги, будуються школи і дитячі садочки, сформована
міжнародна коаліція союзників...
...І якщо відволіктися від
ботоферм і резидентів - все одно в нашій країні залишається гігантський натовп ідіотів,
котрі щиро кричать про зраду і звинувачують у всіх проблемах саме керівництво України,
скромно оминаючи увагою країну-сусідку.
Ми називаємо цих людей зрадофілами.
Але чи не час сказати очевидне? Вони - вороги.»
Щоправда, загальновідоме кліше
«ворог народу» використовувати ще посоромилися - але в той бік вже все потихеньку
хилиться...
Єдина надія наразі - на вже
згаданих міжнародних союзників. Саме тих, котрі вимагають Антикорупційного суду
і обрубування зв'язків з Росією.
У Антикорупційного суду наразі
перспективи дуже туманні - оскільки цілком зрозуміло, що будь-який об'єктивний незалежний
суд давним-давно мав би посадити всю керівну верхівку пожиттєво з конфіскацією,
і ще й накинути кілька сотень років до вироку - за особливо жорстокий цинізм.
А от у справи обрубування зв'язків
з Росією перспективи набагато кращі. Щоправда, щоразу, коли влада змінюватиме курс
на 180 градусів, всіх радників-захисників цієї влади трохи коситиме когнітивний
дисонанс, але їм не вперше, вже мали би звикнути.
От, для прикладу, як було з
висиланням російських послів.
Чесна, рішуча і патріотично
налаштована влада мала би це зробити ще в лютому (або хоча б у березні) 2014 року.
Нерішуча, але чесна і патріотична влада мала би то зробити відразу після Іловайська.
Натомість перший заступник голови
Верховної Ради, представник України в гуманітарній підгрупі Тристоронньої контактної
групи щодо Донбасу Ірина Геращенко ще 25 березня писала у своєму Фейсбуку,
що ніяких послів РФ в Україні нема, а тих, що є, висилати не можна (правопис оригіналу
збережено!):
«По фб розганяється чергова
зрада, мовляв, всі країни ЄС висилають російських дипломатів, а ми- ліпецкаяфабрикаторгівлянакровіневисилаємо
....
Мені набридла
зрада й непрофесіоналізм. По- перше, в Украіні давно немає посла РФ, ми не прийняли
агреман на нового посла. Так само немає посла Украіни в РФ. Наші дипломатичні відносини
зведені до критичного мінімуму, в посольствах залишається кілька рядових дипломатів
і консули. Висилка російських консулів викличе висилку украінських консулів - й
наші політв‘язні в РФ залишаться сам на сам з мордором, без шансу бодай раз на кілька
місяців побачити украінського представника, відчути мінімальну підтримку. Ви правда
цього хочете? Чи запитаємо в мами Клиха, дружини Карпюка, родини Сущенка і Гриба,
інших наших заручників?»
Але тут раптом концепція українського
керівництва різко розвернулася на 180 градусів. Після Британії, котра не звикла
в таких випадках мовчки втирати сльози, російських дипломатів витурили ще 18 країн
- жодна з яких не потерпає від військових дій з боку РФ. Стало явно зрозуміло, що українська влада
на цьому фоні виглядає якось не те щоб недоречно, а навіть не зрозуміло, як би то
так сказати, щоб нікого не образити. І відбутися звичними методами, як-то приниження
критиків чи логічне пересмикування, теж не вийде... Навіть «зрадофілами» британців
обізвати якось боязно... В такі ігри можна грати зі слабкими, із сильними - інстинкт
самозбереження не дозволяє.
І от результат:
«Переконаний, що видворення
з території України 13 російських дипломатів зміцнить нашу безпеку, послабить зусилля
«п'ятої колони» із дестабілізації внутрішньої ситуації в Україні... Попереду - нові
санкції і обмеження», - зазначив
президент України Петро Порошенко у відеозверненні, оприлюдненому на його сторінці
у мережі Facebook 26 березня.
Залишається тільки здогадуватися,
про які «нові санкції» йдеться. Чи не про те, що Україна більше не купуватиме у
псковського заводу «полум'яні мотори» для своїх тролейбусів?
До речі, за дивним збігом, автор пісні про полум'яний мотор замість серця, уродженець
Кам'янець-Подільського, Павло Герман написав ще й пісню про боротьбу чекістів з
ворогами, і про те, що поки живий хоч один ворог, кожен чесний громадянин зобов'язаний
бути чекістом. Будемо сподіватися, що до таких закликів у наших прихильників російських
полум'яних моторів справа не дійде...