Минулий тиждень подарував країні чимало майже непомітних, але надзвичайно важливих новин. Новин, через призму яких видно, що врятувати Україну від жадібності і «гнучкості» чинної української влади можуть тільки дві речі - диво Господнє, і, як то не дивно, рішучість західних партнерів України. Про третій варіант наразі можна не думати...

Найголовніша новина пройшла майже непомітною у широких колах української громадськості. НАБУ нарешті роздивилося те, про що значна частина громадян якщо не знала, то, принаймні, здогадувалася: на загадковому тарифі «Роттердам +» заробляють (і то дуже незле) люди, дуже і дуже наближені до безпосереднього керівництва країни. А знаючи любов цього керівництва до всеохопного контролю, просто неможливо навіть уявити, що всі ці потоки грошей пливуть непомітно для найвищого в країні ока.

А тут виявилося найцікавіше: коли компанія Ахметова ДТЕК трохи збідніла через протестувальників, котрі перегороджували колії і намагалися припинити торгівлю з окупантами, її акції скупила така собі корпорація «ICU Holdings Limited». А потім якимось чином блокада торгівлі з окупантом загадково зійшла на пси, натомість почав активно працювати тариф «Роттердам +», і корпорація «ICU» стала власником цінних паперів мега-успішного підприємства.

Кажуть, що формула «Роттердам+» вже згенерувала додаткові 26 млрд грн. прибутку. Тобто - як «згенерувала»... Витягла з кишені пересічних українців, і переклала в кишені ДТЕК. Ну і в кишені акціонерів ДТЕК теж трохи накрапало...

І тут виявилося, що люди з корпорації «ICU», котрі скуповували акції ДТЕК, і люди з української влади, котрі забезпечують мега-прибутковість «роттердамського вугілля», тісно пов'язані між собою.

Більше того, фірмі «ICU Holdings Limited» взагалі можна дати срібну медаль в номінації «кузня кадрів для керівництва країни» (золоту медаль, звісно, має корпорація «Рошен»).

Її засновники - Валерія Гонтарева (котра, якщо хто забув, працювала і з кузнею кадрів №1) з чоловіком. Співзасновник - Володимир Демчишин, міністр енергетики та вугільної промисловості України у другому уряді Арсенія Яценюка.

Окрім того, в компанії працювали:

Дмитро Вовк, нині - в. о. Голови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП);

Олександр Животовський, голова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації;

Євгеній Барах, перший заступник голови Укравтодору.

Ну а чинний співкерівник компанії, якщо вірити «Нашим грошам», і взагалі є фінансовим партнером президента України...

З тими фінансовими партнерами президента взагалі страшна халепа. Якщо одні тихцем оббирають громадян України, вдаючи, що вугілля з окупованої росіянами Донеччини їде через Роттердам, то другі безпосередньо торгують з росіянами, і таким чином активно підтримують російську економіку.

Мова про компанію «Богдан моторс», котра вже неодноразово наражалася на критику за активне намагання втелющити українській державі неякісну продукцію, зокрема - неякісні швидкі для фронту. І це при тому, що співвласником компанії є перший заступник секретаря Ради нацбезпеки і оборони Олег Гладковський (Свинарчук), котрий загалом мав би вже давним-давно сам себе покарати - за підривання обороноздатності країни в особливо цинічній формі.

Однак цього разу компанія просто перевершила саму себе.

Після скандалу зі швидкими для фронту журналісти програми «Схеми» (спільний проект «Радіо Свобода» та телеканалу «UA:Перший») вирішили уважно придивитися до діяльності корпорації «Богдан моторс».

І виявили, що  корпорація збирається продати київській міській владі 80 тролейбусів, всього - на півмільярда гривень. І не простих, а золотих, навіть, можна сказати, діамантових, якщо роздивлятися ці тролейбуси з точки зору підриву обороноздатності країни. Електродвигун, система керування двигуном, блоки живлення тролейбусів - російського виробництва.

Мало того, що якість цих деталей вкрай кепська, то ще й виявилося, що «Псковський електромашинобудівний завод» (ПЕМЗ), у котрого купили двигуни, виробляє і військову техніку, а також комплектуючі для російських систем зенітних ракетних комплексів та для військової оптики.

Тобто «Богдан моторс» заплатив купу грошей безпосередньо виробнику російської військової техніки. І через це значна частина грошей українських платників податків піде, в прямому сенсі того слова, підприємству, котре займається створенням техніки для вбивства українських платників податків.

І це все робить компанія, наближена до президента, співвласник якої є першим заступником секретаря Ради національної безпеки і оборони України.

Це вже не просто підривання обороноздатності країни з особливим цинізмом, а й деморалізація української держави загалом - і українського війська зокрема. Дивно, як вони ще на санітарні «Богдани» не додумалися російські двигуни поставити. Дешево, просто, і «відкат» дають...

Окрім величезних моральних і матеріальних збитків для всієї країни, від тієї угоди є ще й маленькі збитки, потерпати від яких доведеться безпосередньо киянам, пасажирам і водіям тролейбусів.

Зокрема, «Схеми» пишуть (http://www.radiosvoboda.org/a/sche­mes/29113344.html), що механіки вже зараз скаржаться на перегрівання: «Російський двигун гарячий. Влітку буде стільки скарг... Я не знаю, там же будеш сидіти, як на печі. ...Коли сказали, що ми купуємо в Росії тягові двигуни, мене одразу почало «куражити».

Ті ж таки «Схеми» пишуть, що РНБО затверджує списки російських підприємств, з котрими українським підприємствам заборонено вести бізнес. Однак дивним чином «Псковського електромашинобудівного заводу» у тих списках не було.

Коли журналісти наробили ґвалту, пішли за коментарем до гендиректора «Богдан моторс», той з чистою совістю заявив, мовляв, ніякого Гладковського не знаємо, російські двигуни не купуємо. Вже три дні, як не купуємо...

Не помічати такий особливо жорстокий цинізм української влади складно, і не одному громадянинові після того на думку спали слова бабці Марусини («повисмикуй йому, царице милосердна, і повикручуй йому ручечки й ніжечки, поламай йому, свята владичице, пальчики й суставчики. Царице небесна, заступнице моя милостива, заступись за мене, за мої молитви, щоб ріс він не вгору, а вниз, і щоб не почув він ні зозулі святої, ні божого грому...»), а то й щось міцніше.

І те, що реакція суспільства є саме такою, добре відчуває і провідне керівництво держави. Однак замість того, щоб припинити «розхитувати човна» і знущатися з країни з особливим цинізмом, керівництво держави вирішує далі робити своє, а критику нейтралізувати зустрічною критикою. І оскільки знущання з країни стають дедалі потужнішими, критика теж, відповідно, є сильнішою, то й нейтралізовувати критику керівництво країни вирішує дедалі жорсткішими методами.

Якщо раніше на критику керівництво відповідало спробами принизити критиків («зрадофіли», «та ви ще в своєму житті і собачої будки не побудували») та намаганнями вдатися до логічного пересмикування («не заважайте торгувати з Путіним, бо Путін нападе»), то цього разу вирішили спробувати ще жорсткіші методи.

Щоправда, спробували обережно, щоб перевірити, як люди реагуватимуть - відтак нові віяння висловили не перші особи держави, а їхні вірні радники. Цього разу роль першої скрипки дісталася Юрію Бірюкову, раднику президента (переклад з російської - «Часу і Подій»:

 

«...За 4 роки у країні, що воює: стабілізувалася і почала рости економіка, проводяться структурні реформи, відновлюється армія, ремонтуються дороги, будуються школи і дитячі садочки, сформована міжнародна коаліція союзників...

...І якщо відволіктися від ботоферм і резидентів - все одно в нашій країні залишається гігантський натовп ідіотів, котрі щиро кричать про зраду і звинувачують у всіх проблемах саме керівництво України, скромно оминаючи увагою країну-сусідку.

Ми називаємо цих людей зрадофілами. Але чи не час сказати очевидне? Вони - вороги.»

 

Щоправда, загальновідоме кліше «ворог народу» використовувати ще посоромилися - але в той бік вже все потихеньку хилиться...

Єдина надія наразі - на вже згаданих міжнародних союзників. Саме тих, котрі вимагають Антикорупційного суду і обрубування зв'язків з Росією.

У Антикорупційного суду наразі перспективи дуже туманні - оскільки цілком зрозуміло, що будь-який об'єктивний незалежний суд давним-давно мав би посадити всю керівну верхівку пожиттєво з конфіскацією, і ще й накинути кілька сотень років до вироку - за особливо жорстокий цинізм.

А от у справи обрубування зв'язків з Росією перспективи набагато кращі. Щоправда, щоразу, коли влада змінюватиме курс на 180 градусів, всіх радників-захисників цієї влади трохи коситиме когнітивний дисонанс, але їм не вперше, вже мали би звикнути.

От, для прикладу, як було з висиланням російських послів.

Чесна, рішуча і патріотично налаштована влада мала би це зробити ще в лютому (або хоча б у березні) 2014 року. Нерішуча, але чесна і патріотична влада мала би то зробити відразу після Іловайська.

Натомість перший заступник голови Верховної Ради, представник України в гуманітарній підгрупі Тристоронньої контактної групи щодо Донбасу Ірина Геращенко ще 25 березня писала у своєму Фейсбуку, що ніяких послів РФ в Україні нема, а тих, що є, висилати не можна (правопис оригіналу збережено!):

 

«По фб розганяється чергова зрада, мовляв, всі країни ЄС висилають російських дипломатів, а ми- ліпецкаяфабрикаторгівлянакровіневисилаємо ....

Мені набридла зрада й непрофесіоналізм. По- перше, в Украіні давно немає посла РФ, ми не прийняли агреман на нового посла. Так само немає посла Украіни в РФ. Наші дипломатичні відносини зведені до критичного мінімуму, в посольствах залишається кілька рядових дипломатів і консули. Висилка російських консулів викличе висилку украінських консулів - й наші політв‘язні в РФ залишаться сам на сам з мордором, без шансу бодай раз на кілька місяців побачити украінського представника, відчути мінімальну підтримку. Ви правда цього хочете? Чи запитаємо в мами Клиха, дружини Карпюка, родини Сущенка і Гриба, інших наших заручників?»

 

Але тут раптом концепція українського керівництва різко розвернулася на 180 градусів. Після Британії, котра не звикла в таких випадках мовчки втирати сльози, російських дипломатів витурили ще 18 країн - жодна з яких не потерпає від військових дій з боку  РФ. Стало явно зрозуміло, що українська влада на цьому фоні виглядає якось не те щоб недоречно, а навіть не зрозуміло, як би то так сказати, щоб нікого не образити. І відбутися звичними методами, як-то приниження критиків чи логічне пересмикування, теж не вийде... Навіть «зрадофілами» британців обізвати якось боязно... В такі ігри можна грати зі слабкими, із сильними - інстинкт самозбереження не дозволяє.

І от результат:

«Переконаний, що видворення з території України 13 російських дипломатів зміцнить нашу безпеку, послабить зусилля «п'ятої колони» із дестабілізації внутрішньої ситуації в Україні... Попереду - нові санкції і обмеження», - зазначив президент України Петро Порошенко у відеозверненні, оприлюдненому на його сторінці у мережі Facebook 26 березня.

Залишається тільки здогадуватися, про які «нові санкції» йдеться. Чи не про те, що Україна більше не купуватиме у псковського заводу «полум'яні мотори» для своїх тролейбусів?

До речі, за дивним збігом, автор пісні про полум'яний мотор замість серця, уродженець Кам'янець-Подільського, Павло Герман написав ще й пісню про боротьбу чекістів з ворогами, і про те, що поки живий хоч один ворог, кожен чесний громадянин зобов'язаний бути чекістом. Будемо сподіватися, що до таких закликів у наших прихильників російських полум'яних моторів справа не дійде...