Історично так склалося, що через тяжкі умови свого існування на Батьківщині
українці часто «голосували ногами» - від'їздили на чужину у пошуках роботи і кращого
життя.
Так і з'являлися в різних країнах
українські діаспори, так і вливалася українська кров у кров'яні русла інших народів.
Хвилі еміграції наших земляків
зароджувалися і досягали штормового рівня в часи, коли Україна була підневільною
і українці не могли відчувати себе вільними на власній землі.
Коли ж Україна у 1991 році стала
офіційно незалежною державою, багатьом з нас здавалося, що не тільки еміграція з
рідних земель припиниться, але й до України будуть масово повертатися ті, котрі
в різні роки від'їхали на чужину.
Ви посміхаєтеся з нашої тодішньої
наївності, читаючи ці рядки, шановні читачі?
Чи зітхаєте, а може й гірко
замислюєтеся - чому ж сталося не так?
І справа не лише в тому, що
багатьом емігрантам з роками чужина стає якщо не другою Батьківщиною, то, принаймні,
прийнятним прихистком, якщо не рідною домівкою, то хоча би достатньо комфортним
готелем.
Головне в тому, що через чверть
сторіччя після досягнення Незалежності стан справ в Україні почав так стрімко погіршуватися,
клубок проблем став таким заплутаним, соціально-економічні умови життєдіяльності
українців настільки ускладнилися, що давня звичка «голосувати ногами» раптом знову
актуалізувалася.
Березневе опитування, проведене
соціологічною групою «Рейтинг» лише підтверджує ці невеселі висновки.
По-перше, в Україні утворився
стійкий прошарок людей, чиї родичі працюють за кордоном. 17% опитаних зазначили,
що їхні родичі перебували на заробітках за кордоном протягом останніх півроку, а
11% - що в їхніх родинах є ті, котрі працюють за кордоном постійно.
Отже, загалом, ледь не у третини
українців родичі заробляють на хліб насущний поза межами України. А спостерігаючи
панівний тренд, можемо впевнено прогнозувати, що цей відсоток найближчим часом матиме
тенденцію до зростання.
Близько 70% українців таких
родичів станом на сьогодні поки що не мають, Але не факт, що вони самі або їхня
рідня якоюсь мірою найближчими роками не увіллються в потік так званих заробітчан.
Слово «заробітчани»
має якийсь негативний присмак, хоча ми всі, хто працює за наймом, фактично є заробітчанами
- і не важливо, де доводиться заробляти - вдома чи за кордоном.
Однак, 27% українців хочуть
робити це за кордоном, тому виношують плани на еміграцію - тимчасову трудову, чи
з перспективою постійного життя за межами України.
Хто ж найчастіше планує виїхати
з України?
Це ті, у кого родичі вже працюють
за кордоном і можуть не лише заохотити до переїзду, але й допомогти у працевлаштуванні
та адаптації, що на перших порах дуже важливо.
Це ті, у кого рівень освіти
і кваліфікації вищий, що підвищує їхні шанси на працевлаштування.
Нарешті, це люди віком до
35 років, що робить їхню життєву перспективу прижитися в іншій країні більш реальною.
У регіональному розрізі частіше
думають чи планують виїхати з Батьківщини мешканці Західної України, що зрозуміло,
адже це - потенційно «емігрантський» край, мешканці якого традиційно вирушали на
заробітки чи й на проживання по всіх усюдах.
Але нині до них впритул наблизилися
мешканці Центру та Півночі України, не кажучи вже про столицю - тут емігрантські
настрої завирували з подвоєною силою.
Куди ж повертають свої, сповнені
надії, очі наші потенційні емігранти?
Опитування показало, що найбільше
- а саме 25% - хотіли б влаштуватися в Європі. Не треба бути пророком, щоб вгадати
- тут на першому місті з явним випередженням йде Польща, а також Італія, Португалія,
Іспанія, країни Балтії і далі вже скрізь потроху - хто як і де зуміє осісти. 7% поклали око на США, де існує історично міцна і впливова
українська діаспора, зокрема, і багато наших читачів. 3% вибирають інші країни, зокрема, й екзотичні. 2% - Росію.
Ще 13% не змогли чи не захотіли відповідати на це питання.
Ну а що ж Україна? З ким і з
чим вона залишається?
Попри всі тривожні тенденції,
є й чинники, що достатньо стабілізують. Не обнадійливі, але поки що хоча б стабілізують
ситуацію.
Так, наприклад, 65% опитаних
вказали, що не хочуть змінювати країну проживання і виїздити з України. Можливо,
їх більшість утворюється з тих 70-ти відсотків українців, чиї родичі працюють вдома
і на заробітки за кордон не виїздили?
На відміну від потенційних емігрантів,
половина опитаних (50%) бажаною країною для проживання своїх дітей зазначили Україну.
Це вдвічі більше, ніж кількість тих співвітчизників, які хочуть виїхати до Європи,
і увосьмеро більше, ніж тих, хто націлився на США.
Однак, я застеріг би від надмірного
оптимізму.
Хай ніхто не ображається, але
справа в тому, що Україну, як країну для проживання своїх дітей, частіше вибирали
менш перспективні для розвитку країни верстви населення - старші респонденти, мешканці
сіл, та особи з нижчим рівнем доходів.
То яка перспектива чекає Україну,
якщо молодь, багатші та більш освіченіші все ж таки частіше вибирали інші країни
(найчастіше - країни Заходу), як можливе місце проживання наступного покоління?
Відповідь напрошується сама собою, і вона невтішна.
Іншого виходу, окрім рішучого,
революційного переструктурування внутрішньої, передусім, соціально-економічної,
політики зі значним - у рази - підняттям зарплат, стипендій, інших соціальних виплат,
створенням нових робочих місць, модернізації матеріально-технічної бази всіх виробництв,
податкової політики, що стимулює випереджаючий розвиток перспективних галузей економіки
і т. д. і т. п. - нема.
Проте, на превеликий жаль, ніщо
не вказує, що влада та олігархічний бізнес мають намір облишити грабувати країну
і починати її розвивати.
Значить, грона народного гніву
будуть зріти й далі - допоки не дозріють.
А там - нове роздоріжжя для
України: або соціальний вибух, або прихід до влади політичних сил, які все ж таки
візьмуться за відновлення і розвиток знесиленої України.
Про варіант, що віджбурне Україну
назад чи на узбіччя історії, я волію промовчати.
Чи не від такого роздоріжжя мають намір втікати з країни нові емігранти?